Головуючий суддя у першій інстанції: Величко О.В.
04 лютого 2025 рокуЛьвівСправа № 465/3151/24 пров. № А/857/609/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:
головуючого судді: Бруновської Н.В.
суддів: Хобор Р.Б., Шавеля Р.М.
за участю секретаря судового засідання: Юник А.А.
апелянта: ОСОБА_1
представника апелянта: Куць В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на Рішення Франківського районного суду міста Львова від 17 жовтня 2024 року у справі № 465/3151/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції, інспектора 2 взводу 1 роти 2 батальйону Управління патрульної поліції у Львівській області Самардака Мар'яна Ігоровича про скасування постанови серії ЕНА № 1911255 від 14.04.2024р, -
24.04.2024р. ОСОБА_1 звернувся з позовом до Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції, інспектора 2 взводу 1 роти 2 батальйону Управління патрульної поліції у Львівській області Самардака М.І., у якому просив суд:
- скасувати постанову серії ЕНА № 1911255 від 14.04.2024р. про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у справі забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі,-
Рішенням Франківського районного суду міста Львова від 17 жовтня 2024 року в позові відмовлено.
Не погоджуючись із даним рішенням суду першої інстанції, апелянт ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права. Просить суд, Рішення Франківського районного суду міста Львова від 17 жовтня 2024 року скасувати та прийняти нову постанову якою позов задовольнити повністю.
Апелянт ОСОБА_1 та його представник Куць В.В. в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримали з підстав у ній зазначених, а рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову якою позов задоволити..
Інші особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з'явились, хоча належним чином повідомленні про дату, час і місце розгляду справи в порядку ст.126 КАС України, що не перешкоджає розгляду справи у їх відсутності відповідно до ст.313 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення виходячи з наступних підстав.
14.04.2024р. інспектор 2 взводу 1 роти 2 батальйону Управління патрульної поліції у Львівській області Самардак М.І. виніс постанову серії ЕНА № 1911255 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.126 КУпАП та з урахуванням ч.2 ст. 36 КУпАП накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 3400 грн.
Із змісту вказаної постанови видно, що 14.04.2024р. в 20 год. 38 хв. 37 сек. в м. Львові по вул. Руфа, 59, ОСОБА_1 здійснював рух на транспортному засобі марки "Toyota Camry", д.н.з. НОМЕР_1 . При цьому, не мав права керувати транспортним засобом, чим порушив п.2.1 «а» Правил дорожнього руху - керування транспортним засобом особою, яка не має права керувати таким ТЗ.
ч.2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.5 ст.14 Закону України “Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.
В п.п. «а» п.2.1 Правил дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, видно, що водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії.
ч.9, ч.10 ст.15 Закону України «Про дорожній рух» встановлено, що право на керування транспортними засобами відповідної категорії підтверджується посвідченням водія транспортного засобу з установленим терміном дії.
Забороняється керування транспортними засобами особам, до яких застосовано адміністративне стягнення чи кримінальне покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, протягом строку позбавлення, а також особам, щодо яких державним виконавцем встановлено тимчасове обмеження у праві керування транспортними засобами.
Згідно ст.9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
В ст.7 КУпАП України визначено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
З метою забезпечення дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, індивідуалізації її відповідальності та реалізації вимог ст.245 КУпАП відповідно до ст.280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
п.2.4 ПДР України визначено, що на вимогу працівника поліції водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також пред'явити для перевірки документи, зазначені у пункті 2.1 ПДР України.
Відповідно до ч.2 ст.126 КУпАП керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом, або передача керування транспортним засобом особі, яка не має права керування таким транспортним засобом, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
п.1 ст.247 КУпАП встановлено, що обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
ст.251 КУпАП передбачено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото - і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
В ст.72 КАС України видно, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Як видно із змісту оглянутих в судовому засіданні відеофайлів з нагрудної камери працівника поліції, вказаний відеозапис не містить доказів того, що саме ОСОБА_1 керував транспортним засобом, марки "Toyota Camry", д.н.з. НОМЕР_1 .
Проте, з відеозапису видно, що в момент прибуття поліцейського, автомобіль Toyota Camry", д.н.з. НОМЕР_1 . перебував у нерухомому стані, його двигун був вимкненим.
Таким чином, доказів факту керування саме ОСОБА_1 транспортним засобом, встановлених за допомогою об'єктивних засобів контролю матеріали справи не містять.
Визначення терміну «керування транспортним засобом» наведене в п.27 Постанові Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також адміністративні правопорушення на транспорті», за яким керування транспортним засобом - виконання функції водія під час руху такого засобу або інструктора-водія під час навчання учнів-водіїв, незалежно від того, керує особа транспортним засобом, який рухається своїм ходом чи за допомогою буксирування.
Крім того, в п.38 Постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 20 лютого 2019 року (справа № 404/4467/16-а (2-іс/811/3/17) зазначено, що «само по собі керування транспортним засобом розуміється, як технічна дія водія з метою приведення транспортного засобу в рух, зворушення з місця і, як наслідок, переміщення транспортного засобу в просторі. Експлуатація транспортного засобу передбачає використання цього транспортного засобу за призначенням, тобто з метою керування».
Таким чином, керування транспортним засобом - це умисне виконання особою функцій водія шляхом вчинення технічних дій для приведення транспортного засобу в рух та зворушення з місця, а під час руху - для зміни напрямку руху та/чи швидкості транспортного засобу.
За вказаних обставин, матеріали провадження не містять достовірних відомостей, з яких можна було б беззаперечно, за принципом «поза розумним сумнівом» встановити факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом, в змісті визначення цього терміну.
Колегія суддів наголошує, що постанова про адміністративне правопорушення складена працівником поліції з порушенням норм чинного законодавства, оскільки працівниками поліції не здійснювалася відеофіксація у встановленому законом порядку з використанням портативних відео реєстраторів, а приєднаний до матеріалів справи відеозапис не містить фіксації події, яка б підтверджувала весь хід такої події під час зупинки транспортного засобу.
Крім того, колегія суддів зазначає, що із змісту відеозаписів чітко видно, що ОСОБА_1 неодноразово заперечував при складанні щодо нього протоколу про адміністративне правопорушення, що він не їхав автомобілем, у матеріалах відеозапису «clip - 2» час 0:02:06 - 0:02:36 позивач говорить: «але я не їхав...ви приїхали коли я стояв...» час 0:04:56-05.15; тричі зазначає, що він не їхав автомобілем. В матеріалах відеозапису «clip - 5» час 0:02:56 останній говорить: «але я не їхав...ви приїхали, коли я стояв...ви приїхали я стояв...я в стані алкогольного сп'яніння не керував.»
У відповідь на заперечення ОСОБА_1 поліцейські зазначають, що по камерах видно, що він керував автомобілем, але слова поліцейських не підтверджуються відеозаписами. Тобто, не має доказів руху автомобіля марки «Toyota Camry», р.н. НОМЕР_1 як по вулиці Ю.Руфа, 59 в м. Львові, так і по вулицях Личаківській та Б.Котика в м. Львові, в тому числі жодного доказу керування автомобілем ОСОБА_1 не має.
За наведених обставин, колегія суддів погоджується з доводами апелянта про те, що вина ОСОБА_1 в скоєнні адміністративного правопорушення не підтверджена належними та достовірними доказами.
Таким чином, суд вважає, що фактичні обставини справи не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а в даному випадку відповідач, в порушення вимог 72 КАС України не виконав обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, не надав належних і допустимих доказів наявності в діях позивача складу адміністративного правопорушення.
Крім того, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції залишив поза увагою той факт, що за результатами розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 , Львівський апеляційний суд 25.10.2024р. скасував Постанову Личаківського районного суду м. Львова від 11 жовтня 2024 року у справі №463/3775/24 про притягнення ОСОБА_1 за ч.1 ст.130 КУпАП.
Із змісту вказаної постанови видно, що Львівський апеляційний суд встановив обставини відсутності керування ОСОБА_2 транспортним засобом марки «Toyota Camry», р.н. НОМЕР_1 по вулиці Ю.Руфа, 59 в м. Львові, оскільки на момент прибуття патрульної поліції автомобіль був з вимкненим двигуном та не здійснював рух, а позивач знаходився на вулиці біля авто.
ч.4 ст.78 КАС України чітко визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкових висновків про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки інспектор Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції діяв не у спосіб визначений законами та Конституцією України.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) № 303-A, п.29).
Також згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
В ст.242 КАС України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
ст.317 КАС України передбачено, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є:
1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги є суттєвими і складають підстави для висновку про неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи тому, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції слід скасувати та ухвалити нове рішення яким позовні вимоги слід задовольнити повністю.
ч.1 ст. 139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
ч.6 ст. 139 КАС України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Керуючись ст.ст.229,308,310,315,316,321,322,325,329 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Франківського районного суду міста Львова від 17 жовтня 2024 року у справі № 465/3151/24 - скасувати та прийняти нову постанову.
Позов- задовольнити.
Скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 1911255 від 14.04.2024р.
Провадження в справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч2 ст.126 КУпАП закрити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції в користь ОСОБА_1 понесені судові витрати у вигляді сплати судового збору в сумі - 605,60 грн. (шістсот п'ять гривень шістдесят копійок) за подання позовної, що сплачений згідно квитанції №0.0.3607000191.1 від 23.04.2024р. та за подання апеляційної скарги в сумі - 726,72 грн (сімсот двадцять шість гривень сімдесят дві копійки), що сплачений згідно квитанції №8977-8041-1376-5258 від 26.12.2024р.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Н. В. Бруновська
судді Р. Б. Хобор
Р. М. Шавель
Повне судове рішення складено 11.02.2025р