11 лютого 2025 рокуЛьвівСправа № 500/3774/24 пров. № А/857/22898/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі :
головуючого судді : Кухтея Р.В.,
суддів : Носа С.П., Шевчук С.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційні скарги ОСОБА_1 та Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 08 серпня 2024 року (ухвалене головуючою-суддею Чепенюк О.В. в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у м. Тернополі) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
У червні 2024 року ОСОБА_1 звернулася в суд із адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (далі - ГУ ПФУ, пенсійний орган, відповідач ), в якому просила визнати протиправною відмову ГУ ПФУ у проведенні їй розрахунку та невиплаті підвищення пенсії як особі, що необґрунтовано зазнала політичних репресій, у розмірі, передбаченому п."г" ст.77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" №1788-XII від 05.11.1991 (далі - Закон №1788), з розрахунку 50% мінімальної пенсії за віком, зобов'язати ГУ ПФУ здійснити перерахунок підвищення пенсії у розмірі 50% мінімальної пенсії за віком згідно із п."г" ст.77 Закону №1788, визнати протиправною відмову ГУ ПФУ у проведенні їй перерахунку стажу роботи як особі, що необґрунтовано зазнала політичних репресій відповідно до ст.58 Закону №1788 та зобов'язати відповідача здійснити їй перерахунок стажу роботи згідно ст.58 Закону №1788, як пільгу по обчисленню стажу роботи до розрахунку пенсії у потрійному розмірі за час відбування покарання у засланні з 27.02.1951 по 26.06.1958 на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного режиму 1917-1991 років" №962-XII від 17.04.1991 (далі - Закон №962) (№2325-VIII від 13.03.2018 (далі - Закон №2325).
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 08.08.2024 позовні вимоги були задоволені частково. Визнано протиправними дії ГУ ПФУ щодо відмови у нарахуванні та виплаті підвищення до пенсії ОСОБА_1 за п."г" ст.77 Закону №1788 у розмірі 25% від мінімальної пенсії за віком як члену сім'ї репресованої особи та зобов'язано відповідача здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 підвищення до пенсії в розмірі 25% від мінімальної пенсії за віком, згідно п."г" ст.77 Закону №1788 як члену сім'ї репресованої особи, починаючи з 01.12.2023.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, сторони подали апеляційні скарги.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивачка зазначає, що вона як репресована особа, яку у подальшому було реабілітовано, має право на підвищення до пенсії, передбачене п."г" ст.77 Закону №1788 у розмірі 50% мінімальної пенсії за віком, а її стаж має обраховуватися у потрійному розмірі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги пенсійний орган зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України №654 від 16.07.2008 "Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян" (далі - Постанова №654) установлено, що з 01.09.2008 репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі 54,40 грн, а членам їх сімей, яких було примусово переселено - 43,52 грн. Зазначає, що виплата позивачці проводиться відповідно до вимог чинного законодавства у розмірі 43,52 грн, як члену сім'ї репресованої особи, що узгоджується з нормами чинного законодавства.
Сторони не скористалися правом подачі відзиву на апеляційну скаргу у встановлений судом строк.
Згідно п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.
З матеріалів справи видно, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на обліку в ГУ ПФУ та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон №1058). Позивачці виплачується підвищення до пенсії як члену сім'ї репресованої особи в сумі 43,52 грн.
Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 14.10.1975, ОСОБА_2 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Бережани Тернопільської області. Батько : ОСОБА_3 , мати : ОСОБА_4 .
Відповідно до архівної довідки управління МВС України в Тернопільській №14-С-1/2024 області від 13.03.2024, ОСОБА_3 , 1908 року народження, ОСОБА_4 (у стані вагітності), 1908 року народження, на підставі наказу Міністерства Державної Безпеки СРСР №00386 від 20.10.1948, рішенням позасудових органів в адміністративному порядку, як члени сім'ї посібника ОУН, 22.02.1951 були виселені із с. Миколаївка Бучацького району Тернопільської області на спецпоселення в Іркутську область з конфіскацією майна.
Під час знаходження на збірному пункті у м. Бережани, ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 народила доньку ОСОБА_2 .
Виселення сім'ї ОСОБА_3 затверджено Особливою Нарадою при МДБ СРСР від 24.03.1951, протокол №13.
Під час реєстрації сім'ї ОСОБА_5 по місцю поселення в Іркутській області ОСОБА_2 була включена в склад сім'ї і поставлена на облік разом з батьками.
На поселенні під наглядом спецкомендатури ОСОБА_2 разом з батьками перебувала до 26.06.1958.
На підставі Закону №962 ОСОБА_2 була реабілітована.
Відповідно до свідоцтва про укладення шлюбу НОМЕР_2 від 20.03.1982, ОСОБА_2 після реєстрації шлюбу присвоєно прізвище ОСОБА_6 .
Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_3 від 22.05.2001, ОСОБА_1 має право на пільги і компенсації, встановлені Законом №962.
02.04.2024 позивачка звернулася до пенсійного органу із заявою, в якій просила здійснити перерахунок підвищення пенсії як репресованій особі, яку у подальшому реабілітовано, у розмірі 50% мінімальної пенсії за віком згідно п."г" ст.77 Закону №1788 з 01.11.2023 та здійснити перерахунок стажу згідно вимог ст.58 цього Закону з 01.11.2023, як пільгу по обчисленню стажу роботи до розрахунку пенсії у потрійному розмірі за час перебування у засланні на підставі ст.6 Закону №2325.
Листом ГУ ПФУ від 04.04.2024 позивачку повідомлено, що спірна виплата проводиться відповідно до Постанови №654 у сумі 43,52 грн.
Щодо обчислення стажу роботи в потрійному розмірі, то з посиланням на положення ст.58 Закону №1788 (із змінами, внесеними Законом №2325) та норми ст.24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон №1058), яким передбачено, що депортованим особам, які знаходилися на спецпоселенні (період якого визначається з моменту депортації до моменту зняття режиму спецпоселень включно) період роботи на спецпоселенні зараховується до страхового стажу для призначення пенсії у потрійному розмірі, пенсійним органом було відмовлено у такому зарахуванні стажу, оскільки відсутні документи про роботу в спецпоселенні.
Вважаючи відмову пенсійного органу протиправною, ОСОБА_1 звернулася до адміністративного суду з даним позовом.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка має право на пільги та компенсації, встановлені Законом №2325, однак не належить до категорії репресованих осіб, а є членом сім'ї репресованої особи, а тому ОСОБА_1 має право на підвищення до пенсії у розмірі, передбаченому п."г" ст.77 Закону №1788, виходячи з розрахунку 25% мінімальної пенсії за віком, як члену сім'ї репресованої особи, а не 50% як репресованій особі, яку було реабілітовано. Щодо проведення перерахунку стажу роботи у потрійному розмірі відповідно до вимог ст.58 Закону №1788, суд зазначив, що позивачка не відноситься до репресованих осіб, а є членом сім'ї репресованої особи. Натомість надання пільги щодо зарахування у потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудових пенсій певного часу, стосується лише репресованих осіб, а не членів їх сімей.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а також при повному, всебічному та об'єктивному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, виходячи з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
З метою відновлення історичної справедливості, встановлення порядку реабілітації репресованих осіб та осіб, які потерпіли від репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, відновлення їхніх політичних, соціальних, економічних та інших прав, визначення порядку відшкодування шкоди, завданої таким особам внаслідок репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, недопущення повторення злочинів тоталітарних режимів, було прийнято Закон №962, статтею 1 якого (в редакції, чинній на час реабілітації позивачки) визначено вважати реабілітованими осіб, які з політичних мотивів були необґрунтовано засуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами, в тому числі "двійками", "трійками", особливими нарадами і в будь-якому іншому позасудовому порядку, за вчинення на території України діянь, кваліфікованих як контрреволюційні злочини за кримінальним законодавством Української РСР до набрання чинності Законом СРСР "Про кримінальну відповідальність за державні злочини" від 25.12.1958. Визнано реабілітованими також громадян, засуджених за : - антирадянську агітацію і пропаганду за статтею 7 Закону СРСР "Про кримінальну відповідальність за державні злочини" від 25.12.1958 і статтею 62 Кримінального кодексу Української РСР (2001-05, 2002-05 ) в редакціях до прийняття Закону Української РСР від 28.10.1989 "Про затвердження Указу Президії Верховної Ради Української РСР від 14.04.1989 "Про внесення змін і доповнень до Кримінального і Кримінально-процесуального кодексів Української РСР"; - поширення завідомо неправдивих вигадок, що порочать радянський державний і суспільний лад, тобто за статтею 1871 Кримінального кодексу Української РСР; - порушення законів про відокремлення церкви від держави і школи від церкви, посягання на особу та права громадян під приводом справляння релігійних обрядів, якщо вчинені дії не були поєднані з заподіянням шкоди здоров'ю громадян чи статевою розпустою. Підлягають реабілітації також особи, щодо яких з політичних мотивів застосовано примусові заходи медичного характеру.
Законом №2235 були внесені зміни до Закону №962.
Відповідно до ст.11 Закону №962, репресована особа - особа, яка зазнала репресій з мотивів та у формах, визначених цим Законом; члени сім'ї - чоловік або дружина репресованої особи, діти репресованої особи, у тому числі повнолітні або усиновлені, батьки, вітчим, мачуха репресованої особи, усиновлювач, опікун, піклувальник, а також інші родичі або особи, які на момент здійснення репресій проживали з репресованою особою однією сім'єю і були пов'язані спільним побутом.
Згідно ст.12 Закону №962, реабілітованими визнаються особи, зокрема, стосовно яких до 24.08.1991 були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено факт здійснення репресій проти таких осіб з класових, національних, політичних, релігійних, соціальних мотивів.
Статтею 2 Закону №962 формою репресії визнано вислання - примусове виселення особи з місця її проживання з встановленням заборони на проживання у визначеній місцевості або примусове виселення чи переселення особи з місця її проживання в іншу місцевість або за межі СРСР.
Направлення у заслання, вислання та спеціальні поселення в адміністративному порядку - застосування репресій на підставі рішень місцевих органів влади, адміністративних органів, посадових осіб чи громадських організацій з політичних мотивів до сімей осіб, репресованих за обвинуваченням у контрреволюційних злочинах; до осіб, визнаних соціально небезпечними у політичному відношенні, противниками колективізації; до обвинувачених у зв'язках з так званими "ворогами народу", у приналежності до політичних партій тощо.
Статтею 4 Закону №962 передбачено поновлення реабілітованих в усіх громадянських правах, у тому числі в праві проживання у населених пунктах і місцевостях, в яких вони постійно проживали до репресій, поширивши це право на членів їх сімей.
Відповідно до п.6 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону №1058, до прийняття відповідного закону до пенсій, передбачених цим Законом, установлюються надбавки та здійснюється їх підвищення згідно із Законом №1788. Зазначені надбавки та підвищення встановлюються в розмірах, що фактично виплачувалися на день набрання чинності цим Законом з наступною індексацією відповідно до законодавства про індексацію грошових доходів населення. Виплата їх здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Згідно п."г" ст.77 Закону №1788, призначені пенсії підвищуються репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, - на 50%, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25% мінімальної пенсії за віком.
Відповідно до Постанови №654, репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі 54,4 грн, а членам їх сімей, яких було примусово переселено - 43,52 грн.
Як видно з матеріалів справи, позивачка відповідно Постанови №654 отримує підвищення до пенсії в розмірі 43,52 грн, як член сім'ї репресованої особи, яку реабілітовано.
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що відповідно до вимог статті 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй.
Закон №1788 має вищу юридичну силу, ніж Постанова №654, а тому застосуванню в даному випадку підлягає саме вказаний Закон.
Враховуючи вищенаведене, виходячи з визначених загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що підвищення до пенсії позивачці повинно обчислюватися не на підставі Постанови №654, яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав, а відповідно до Закону №1788, який має вищу юридичну силу.
Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 10.10.2018 по справі №446/1549/16-а, від 21.11.2018 по справі №446/1563/16-а, від 31.10.2019 по справі №442/6456/17, від 04.03.2020 по справі №446/1566/16-а.
Разом з тим, архівною довідкою від 13.03.2024 підтверджується, що позивачка має статус члена сім'ї репресованої особи та є потерпілою від репресій в розумінні ст.13 Закону №962.
При цьому, як вірно встановлено судом першої інстанції, позивачка не вважається репресованою особою.
Отже, ОСОБА_1 є членом сім'ї репресованої особи, яку згодом реабілітовано, в розумінні Закону №962 (зі змінами, внесеними Законом №2325), відтак колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що пенсія позивачці має бути підвищена на 25% мінімальної пенсії.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що дії відповідача щодо виплати позивачці надбавки до пенсії відповідно норм Постанови №654 є протиправним, тоді як позивачка має право на отримання вказаної надбавки у розмірі, встановленому Законом №1788, з розрахунку 25% мінімальної пенсії за віком, встановленої ст.28 Закону №1058, оскільки позивачку визнано членом сім'ї репресованої особи, яку у подальшому було реабілітовано.
Щодо позовних вимог в частині зарахування часу перебування позивачки, який перебувала на спецпоселенні і згодом реабілітована в потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудових пенсій, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до ч.1 ст. 6 Закону №962, реабілітованим громадянам відповідно до цього Закону час тримання під вартою, відбування покарання в місцях позбавлення волі, заслання або перебування на примусовому лікуванні зараховується у потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудових пенсій.
Статтею 58 Закону №1788 передбачено, що громадянам, необгрунтовано притягнутим до кримінальної відповідальності, репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, час тримання під вартою, час відбування покарання в місцях позбавлення волі та заслання, а також перебування на примусовому лікуванні зараховується до стажу у потрійному розмірі.
Аналіз приведених вище положень Законів №962 та №1788 свідчить про те, що такі застосовуються до реабілітованих громадян та громадян, необґрунтовано притягнутих до кримінальної відповідальності, репресованих осіб, яких у подальшому було реабілітовано.
При цьому, враховуючи те, що суд першої інстанції встановив, що позивачка є членом сім'ї репресованої особи, відтак дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для застосування вказаних положень законів до позивачки.
Колегія суддів зазначає, що наявне у позивачки посвідчення підтверджує її право на пільги та компенсації встановлені Законом №962, однак, оскільки цим Законом передбачено пільги як репресованим та реабілітованим особам, так і членам їх сімей як потерпілим від репресій, то позивачка не будучи репресованою особою має право на пільги саме як потерпіла від репресій.
Аналогічних висновків у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд у постанові від 31.05.2024 справі №500/3332/23.
З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини", суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерела права.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив ЄСПЛ у справі "Проніна проти України" (рішення від 18.07.2006).
Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.
Так, у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).
Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв'язку з чим відсутні підстави для її задоволення.
Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.3 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому судове рішення, постановлене за результатами апеляційного перегляду в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу.
Керуючись ст.ст.12, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328, 329 КАС України, суд,
Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 08 серпня 2024 року по справі №500/3774/24 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Р. В. Кухтей
судді С. П. Нос
С. М. Шевчук