11 лютого 2025 рокуЛьвівСправа № 300/9715/24 пров. № А/857/2588/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді Шавеля Р.М.,
суддів Бруновської Н.В. та Хобор Р.Б.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 02.01.2025р. про повернення позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській обл., Державної казначейської служби України, Головного управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківській обл. про визнання протиправною бездіяльності щодо невиконання судового рішення, стягнення інфляційних збитків та річних за невиконання грошового зобов'язання, донарахованого рішенням суду (суддя суду І інстанції: Микитин Н.М.; час та місце постановлення ухвали суду І інстанції: 02.01.2025р. м.Івано-Франківськ),-
Оскаржуваною ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 02.01.2025р. повернуто позивачу ОСОБА_1 в порядку п.6 ч.4 ст.169 Кодексу адміністративного судочинства /КАС/ України його позовну заяву до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській обл., Державної казначейської служби України, Головного управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківській обл. про визнання протиправною бездіяльності щодо невиконання судового рішення, стягнення інфляційних збитків та річних за невиконання грошового зобов'язання, донарахованого рішенням суду (а.с.8-10).
Не погодившись із вказаною ухвалою, її оскаржив позивач ОСОБА_1 , який в поданій апеляційній скарзі просить судову ухвалу скасувати, передати справу на розгляд суду першої інстанції, покликаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що призвело до помилкового вирішення питання про повернення позовної заяви (а.с.16-20).
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що висновки суду про порушення правил об'єднання позовних вимог є необґрунтованими, оскільки перша позовна вимога розцінена судом як вимога в порядку ст.383 КАС України, а другій позовній вимозі взагалі не надана будь-яка правова оцінка.
Водночас, суд не врахував відмінностей підстав і предмету спору в справах №№ 300/3738/21, 300/9715/24.
Інші учасники справи не подав до суду апеляційної інстанції відзиви на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, визначеного в ухвалі про відкриття апеляційного провадження, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.
Апеляційний розгляд справи здійснено згідно ч.2 ст.312 КАС України в порядку письмового провадження за правилами ст.311 КАС України без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, з наступних підстав.
Як слідує з матеріалів справи, 27.12.2024р. (згідно з відомостями реєстраційної позначки суду першої інстанції) позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, в якому просив визнати протиправною бездіяльність відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській обл. щодо тривалої невиплати частини пенсії по інвалідності ОСОБА_1 в розмірі 193001 грн. 75 коп., донарахованої за період з 01.12.2019р. по 31.01.2022р. в рамках виконання рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 28.09.2021р. та постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20.01.2022р. в справі № 300/3738/21; стягнути з Державного бюджету України, шляхом безспірного списання коштів з відповідного казначейського рахунку, на користь ОСОБА_1 інфляційні збитки у розмірі 133876 грн. 85 коп. та три відсотки річних у розмірі 28951 грн. 61 коп., виходячи з основного простроченого грошового зобов'язання в розмірі 193001 грн. 75 коп., за період з 01.12.2019р. по 30.11.2024р., донарахованого згідно рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 28.09.2021р. та постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20.01.2022р. по справі № 300/3738/21 (а.с.1-6).
Згідно ухвали суду від 02.01.2025р. заявлений позов повернуто ОСОБА_1 , оскільки позивачем порушені правила об'єднання позовних вимог при пред'явленні позову.
При цьому, судом розцінені вимоги про визнання протиправною бездіяльності відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській обл. щодо тривалої невиплати пенсії як вимоги, що заявлені в порядку судового контролю згідно ст.ст.382, 383 КАС України.
Колегія суддів вважає наведені висновки суду першої інстанції помилковими, виходячи з наступного.
Згідно з п.3 ч.1 ст.171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу.
Відповідно до ч.1 ст.169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Пунктом 6 ч.4 ст.169 КАС України встановлено, що позовна заява повертається позивачеві, якщо порушено правила об'єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень статті 172 цього Кодексу).
У свою чергу, приписами ст.21 КАС України визначено, що позивач може заявити кілька вимог в одній позовній заяві, якщо вони пов'язані між собою (ч.1).
Вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб'єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства (ч.5).
Не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом (ч.6).
Згідно з ч.1 ст.172 КАС України в одній позовній заяві може бути об'єднано декілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.
Зі змісту вищенаведених процесуальних норм вбачається, що об'єднання в одній позовній заяві декількох вимог допускається за умови пов'язаності їх між собою підставами виникнення або поданими доказами, а також основних і похідних вимог.
У свою чергу, похідна позовна вимога - вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги) (п.23 ч.1 ст.4 КАС України).
В адміністративному судочинстві похідна позовна вимога - це спеціальна процесуальна категорія, яка використовується для урегулювання порядку вирішення спорів та спрямована на вирішення двох основних процедурних питань (розмежування спорів за критерієм предметної юрисдикції; об'єднання та роз'єднання позовних вимог) шляхом виокремлення цієї категорії від поняття «основна позовна вимога». Правильне розмежування вимог, які містяться у позовній заяві, на основні та похідні, дозволяє позивачу однозначно визначати суд, який відповідатиме такому критерію як «суд, встановлений законом» і уповноважений розглядати відповідні вимоги, а також правильно об'єднати вимоги, які можуть міститися в одній позовній заяві та, відповідно, бути вирішені одним судом в одному процесі.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 28.12.2021р. у справі № 752/20709/21, від 13.04.2022р. у справі № 640/23353/21 та від 07.07.2023р. у справі № 160/11383/22.
Кваліфікація позовної вимоги як похідної має безпосереднє значення для урегулювання порядку вирішення двох процедурних питань: розмежування спорів за критерієм предметної юрисдикції; об'єднання та роз'єднання позовних вимог з метою розгляду та вирішення декількох заявлених вимог в одному провадженні. Таким чином, правильне застосування вказаного критерію дозволяє уникати позивачем помилок при визначенні суду, який відповідатиме поняттю «суд, встановлений законом» і уповноважений розглядати відповідні вимоги, а також правильно об'єднати вимоги, які можуть міститися в одній позовній заяві та, відповідно, бути вирішені одним судом в одному процесі, насамперед, з метою процесуальної економії.
Зі змісту оскаржуваної ухвали вбачається, що порушення правил об'єднання позовних вимог полягають в тому, що вимога про визнання протиправною бездіяльності пенсійного органу щодо невиконання рішення в справі № 300/3738/21 повинна розглядатися в порядку ст.383 КАС України. Стосовно іншої вимоги про стягнення інфляційних збитків, трьох відсотків річних, виходячи з основного простроченого грошового зобов'язання, суд будь-якої позиції не висловив.
Між тим, з такими висновками погодитися не можна, з таких підстав.
По-перше, суд першої інстанції не обґрунтував висновок про порушення позивачем правил об'єднання позовних вимог при пред'явленні позову, при цьому не вказав, які саме із цих правил не дотримані ОСОБА_1 .
Оцінка лише однієї вимоги про визнання протиправною бездіяльності пенсійного органу без врахування іншої позовної вимоги є неповною та поверхневою.
По-друге, суд першої інстанції не визначив предмет і підстави заявленого в справі № 300/9715/24 позову.
Із змісту позовної заяви убачається, що, на думку позивача, із дати набрання законної сили рішенням суду в справі 300/3738/21 (20.01.2022р.) виникли грошові зобов'язання по виплаті ОСОБА_1 щомісячної пенсії по інвалідності у збільшеному розмірі за період з 01.12.2019р. На виконання рішення суду Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській обл. розпочало з 01.02.2022р. виплату перерахованої пенсії, а за період з 01.12.2019р. по 31.01.2022р. нарахувало та підтвердило заборгованість в розмірі 193001 грн. 75 коп. Заходи примусового виконання рішення суду державним виконавцем позитивного результату не принесли. Виходячи з викладеного, виниклий борг слід вважати грошовим зобов'язанням перед позивачем, через несвоєчасне виконання якого позивач має право на стягнення інфляційних збитків та трьох відсотків річних.
В силу вимог ч.1 ст.383 КАС України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
За відсутності обставин протиправності відповідних рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень - відповідача та порушення ним прав, свобод, інтересів особи-позивача суд постановляє ухвалу про залишення заяви без задоволення, яка може бути оскаржена в порядку, встановленому статтею 294 цього Кодексу. За наявності підстав для задоволення заяви суд постановляє ухвалу в порядку, передбаченому статтею 249 цього Кодексу (ч.6 ст.383 КАС України).
Аналіз змісту заявлених позовних вимог, приписів ст.ст.382, 383 КАС України, вказує на те, що заявлена вимога про визнання бездіяльності протиправною стосується інших підстав та предмету, аніж вимога в порядку ст.383 КАС України: така вимога не спрямована на забезпечення виконання рішення суду в справі № 300/3738/21, а слугує підставою для задоволення похідної вимоги про стягнення інфляційних збитків, трьох відсотків річних, виходячи з основного простроченого грошового зобов'язання.
При цьому, саме нарахована сума боргу по рішенню суду в справі № 300/3738/21 розцінена позивачем як бюджетне (фінансове) зобов'язання перед ним, а стягнення інфляційних збитків, трьох відсотків річних - як відповідальність за невиконання цього зобов'язання.
Таким чином, підстави для повернення позовної заяви ОСОБА_2 на підставі п.6 ч.4 ст.169 КАС України, на думку колегії суддів, є відсутніми.
При застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до нівелювання процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Європейський суд з прав людини /ЄСПЛ/ наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи п.1 ст.6 Конвенції, кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (§ 59 рішення ЄСПЛ у справі De Geouffre de la Pradelle v. France від 16.12.1992р., заява № 12964/87).
У § 36 рішення у справі Bellet v. France від 04.12.1995р., заява № 23805/94, ЄСПЛ зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права .
При цьому складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. ЄСПЛ зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства.
Додатково колегія суддів звертає увагу на те, що повернення позовної заяви в розглядуваному випадку суперечить завданню адміністративного судочинства та не відповідає конституційним принципам щодо гарантованого судового захисту прав, а також доступу до правосуддя, закладеного Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.
Статтею 55 Конституції України кожному гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Конституція України, як Закон прямої дії, має найвищу юридичну силу, а офіційне тлумачення конституційних положень здійснюється Конституційним Судом України, який у цілій низці своїх рішень висловив правову позицію щодо права на оскарження судових рішень та доступу до правосуддя, згідно з якою кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку; суд не може відмовити у правосудді, якщо особа вважає, що її права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод; відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке, згідно зі ст.64 Конституції України, не може бути обмежене (п.п.1, 2 резолютивної частини Рішення № 9-зп від 25.12.1997р., абз.7 п.3 мотивувальної частини Рішення № 11-рп/2012 від 25.04.2012р.).
Крім цього, у низці рішень ЄСПЛ, юрисдикцію якого в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено, що право на справедливий судовий розгляд може бути обмежено державою, лише якщо це обмеження не завдає шкоди самій суті права.
Таким чином, вказані обставини справи свідчать про необхідність надати позивачу можливість захистити своє право в суді. Інакший підхід був би виявом надмірного формалізму та міг би розцінюватись як обмеження особи в доступі до суду, яке захищається ст.6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Враховуючи зазначені положення законодавства, апеляційний суд вважає, що повернення позовної заяви позивачу в досліджуваному випадку призведе до порушення права, визначеного Конституцією України, на доступ до правосуддя.
Згідно ч.3 ст.312 КАС України у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.
З огляду на викладене, враховуючи приписи п.4 ч.1 ст.320 КАС України, колегія суддів приходить до переконливого висновку про те, що оскаржувана ухвала суду підлягає скасуванню, як винесена із порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного повернення позовної заяви, із направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду справи.
Оскільки вимоги апелянта сформульовані в інший спосіб, ніж передбачені нормами ст.320 КАС України повноваження апеляційного суду за наслідками розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції, тому апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення.
Згідно приписів ст.139 КАС України підстав для вирішення питання про розподіл судових витрат в цьому апеляційному провадженні не має.
Керуючись ст.139, ч.4 ст.229, ст.ст.243, 311, 312, п.4 ч.1 ст.320, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 02.01.2025р. про повернення позовної заяви в адміністративній справі № 300/9715/24 - скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною і касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Р. М. Шавель
судді Н. В. Бруновська
Р. Б. Хобор
Дата складання повного тексту судового рішення: 11.02.2025р.