10 лютого 2025 рокуЛьвівСправа № 260/4633/24 пров. № А/857/30228/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
судді-доповідача - Шевчук С. М.
суддів - Кухтея Р. В., Носа С. П.
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2024 року у справі № 260/4633/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
місце ухвалення судового рішення м.Ужгород
Розгляд справи здійснено за правиламиспрощеного позовного провадження
суддя у І інстанціїКалинич Я.М.
дата складання повного тексту рішенняне зазначена
І. ОПИСОВА ЧАСТИНА
Адвокат Пересоляк Олександр Сергійович в інтересах ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ), звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), яким просив суд:
1. Встановити факт перебування на утриманні ОСОБА_1 неповнолітнього ОСОБА_2 .
2. Визнати дії військової частини НОМЕР_1 щодо відмови ОСОБА_1 у звільненні з військової служби відповідно до підпункту «г» пункту 2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» - протиправними.
3. Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 з військової служби відповідно до підпункту «г» пункту 2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2024 року у справі № 260/4633/24 у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії - відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким позов задовольнити повністю. В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, судове рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
В доводах апеляційної скарги вказує, що позивач проходить військову службу на посаді водія - стрільця 4 взводу охорони 3 роти 3 батальйону охорони військової частини НОМЕР_1 . 26 лютого 2024 року позивач подав рапорт на ім'я командира військової частини НОМЕР_1 , в якому просив звільнити його з військової служби відповідно до підпункту «г» пункту 2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», в якому зазначено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану звільняються з військової служби через сімейні обставини, або інші поважні причини.
Листом від 20.03.2024 року за вих. №301/22 позивачу було відмовлено у звільненні з військової служби у зв'язку з тим що у поданому рапорті та доданих документах не міститься достатніх підстав, передбачених законодавством, для звільнення позивача з військової служби, а саме: не підтверджено факт наявності поважних причин відсутності змоги у рідних матері та батька ОСОБА_2 , надавати останньому належне виховання.
Відповідач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Про розгляд апеляційної скарги відповідач та представник позивача повідомлені шляхом надіслання ухвал про відкриття апеляційного провадження та про призначення апеляційної скарги до розгляду через електронний кабінет сервісу "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (ЄСІТС), підтвердженням чого є відповідні дані автоматизованої системи документообігу суду.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. В силу вимог ч.4 ст.229 КАС України якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
ІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
Ухвалюючи судове рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що:
позивачем не надано доказів на підтвердження виникнення у нього обов'язку з утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_2 , зокрема рішення суду про усиновлення дитини, про позбавлення батьківських прав її батьків, інші доказів на підтвердження такого факту;
позивач, перебуваючи у шлюбі з громадянкою ОСОБА_3 , має право на участь у вихованні її дитини - ОСОБА_2 , (за умови проживання однією сім'єю). При цьому, саме обов'язок щодо утримання неповнолітного пасинка у позивача (як вітчима) виникає за умови, якщо в останньої немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їй належного утримання.
ІІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивач проходить військову службу на посаді водія - стрільця 4 взводу охорони 3 роти 3 батальйону охорони військової частини НОМЕР_1 .
09.01.2008 року, у ОСОБА_3 та її попереднього чоловіка - ОСОБА_4 , народився син: ОСОБА_2 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 у вищевказаних осіб народився ще один син - ОСОБА_5 . Рішенням Свалявського районного суду Закарпатської області від 13.09.2023 року по справі №306/1861/23, позивач - усиновив обумовлену дитину.
29.12.2013 року згідно рішення Свалявського районного суду Закарпатської області по справі №306/2787/13-ц шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 - розірвано.
05.04.2022 року між позивачем та ОСОБА_3 укладено шлюб, про що у цей день виконавчим комітетом Лолянської сільської ради Мукачівського району Закарпатської області складено відповідний актовий запис №16.
ІНФОРМАЦІЯ_2 у позивача і ОСОБА_3 народилася спільна дитина: ОСОБА_6 .
Рішенням Свалявського районного суду Закарпатської області від 07.02.2024 року по справі №306/3076/23 встановлено факт перебування на утриманні ОСОБА_1 неповнолітнього ОСОБА_2 .
26 лютого 2024 року позивач подав рапорт на ім'я командира військової частини НОМЕР_1 , в якому просив звільнити його з військової служби відповідно до підпункту «г» пункту 2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», а саме на підставі абз. 12 цієї норми - перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років.
До вищезазначеного рапорту позивачем було додано засвідчені копії:
рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 29.11.2013 року по справі №306/2787/13-ц;
свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_5 ;
паспорта громадянина України № НОМЕР_6 ;
довідки про реєстрацію місця проживання ОСОБА_1 від 10.11.2021 року №952;
картки платника податків ОСОБА_1 ;
паспорта громадянина України серії НОМЕР_7 ; картки платника податків ОСОБА_3 ;
нотаріально засвідченої заяви ОСОБА_7 від 28.06.2023 року;
нотаріально засвідченої заяви ОСОБА_3 від 27.06.2023 року;
нотаріально засвідченої заяви ОСОБА_4 від 27.06.2023 року;
акту обстеження умов проживання від 30.10.2023 року (оригінал);
акту обстеження №24 домогосподарства (оригінал);
свідоцтва про народження серії НОМЕР_8 ;
свідоцтва про народження серії НОМЕР_9 ; с
свідоцтва про народження серії НОМЕР_10 ;
свідоцтва про народження серії НОМЕР_11 ;
паспорта громадянина України № НОМЕР_12 ; к
картки платника податків ОСОБА_2 ;
довідки про реєстрацію місця проживання ОСОБА_2 .
Додатково до рапорту було додано: лист Свалявського ВДВС від 06.12.2023 року №59487723-24.5-38/58418; лист Свалявського ВДВС від 29.06.2023 року №24.5-38/282; постанови про повернення виконавчого документу стягувачу від 29.06.2023 року по ВП №59487723; витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про внесення змін у зв'язку з усиновленням №00042589327 від 05.12.2023 року; витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про внесення змін до актового запису цивільного стану №00042589079 від 05.12.2023 року; рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 13.09.2023 року по справі №306/1861/23.
Листом від 20.03.2024 року за вих. №301/22 «Про звільнення старшого солдата ОСОБА_1 » позивачу було відмовлено у звільненні з військової служби, у зв'язку з тим, що у поданому рапорті та доданих документах не міститься достатніх підстав, передбачених законодавством, для звільнення позивача з військової служби, а саме: не підтверджено факту наявності поважних причин відсутності змоги у рідних матері та батька ОСОБА_2 , надавати останньому належне виховання.
ІV. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ
Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів встановила таке.
Отже, визначальними для вирішення цього публічно-правового спору є встановлення факту виховання позивачем третьої неповнолітньої дитини, а зокрема - ОСОБА_2 , батьком якої є ОСОБА_4 .
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
В силу статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Згідно з пунктом 20 частини першої статті 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
Так, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Також Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022 оголошено загальну мобілізацію, яка проводиться на всій території України протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом.
В подальшому Указами Президента України воєнний стан продовжувався. Станом на дату розгляду справи воєнний стан в Україні триває.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 2232-ХІІ).
Визначення військової служби міститься у частині першій статті 2 Закону № 2232-ХІІ та означає державну службу особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
За приписами частини другої цієї ж статті Закону проходження військової служби громадянами України здійснюється у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.
Згідно з частинами третьою і четвертою статті 2 Закону № 2232-ХІІ громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.
Порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Так, пунктом 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (далі - Положення № 1153/2008), передбачено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Підстави звільнення з військової служби визначені статтею 26 Закону № 2232-ХІІ.
Законом України «Про внесення зміни до статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» щодо додаткової підстави звільнення з військової служби під час воєнного стану» від 20.09.2022 №2599-ІХ, внесено зміни підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», відповідно до яких військовослужбовці, що проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий час, звільняються з військової служби на підставах:
- під час воєнного стану: через сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу); перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років.
З матеріалів справи убачається, що на час укладення шлюбу у дружини позивача ОСОБА_3 була неповнолітня дитина ОСОБА_2 , батьком якої є ОСОБА_4 . Відомості про позбавлення останнього батьківських прав у суду відсутні, а позивачем та його представником не надані.
Відповідно до приписів частини першої та другої статті 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.
Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею (частина друга статті 157 СК України).
Водночас загальний порядок здійснення сімейних прав та виконання сімейних обов'язків закріплено у статтях 14, 15 СК України.
Сімейні права є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі.
Згідно з частиною першою статті 260 СК України, якщо мачуха, вітчим проживають однією сім'єю з малолітніми, неповнолітніми пасинком, падчеркою, вони мають право брати участь у їхньому вихованні.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу апелянта на те, що у батьків дитини зберігається обов'язок утримання своєї дитини з моменту її народження до досягнення нею повноліття, при чому такий обов'язок не залежить від наявності зареєстрованого шлюбу між батьками, факту позбавлення батьківських прав, визнання батьків недієздатними, тощо, а припиняється лише фактом смерті батьків. Законодавець безальтернативно наголошує на тому, що батько зобов'язаний утримувати своїх неповнолітніх дітей навіть в тому випадку, коли не проживає разом з ними. Форми такого утримання можуть різнитись. Тобто, законодавець надає право сторонам сімейних правовідносин диспозитивно вирішити питання про форму утримання дитини одним із батьків, який проживає окремо.
Виходячи з аналізу вищевказаних норм, перебуваючи у шлюбі з ОСОБА_3 позивач має право на участь у вихованні її неповнолітньої дитини - ОСОБА_2 (за умови проживання однією сім'єю). При цьому обов'язок щодо виховання ОСОБА_2 відповідно до положень СК України покладено, зокрема, на її батька ОСОБА_4 .
Та обставина, що між батьками неповнолітньої особи ОСОБА_2 розірвано шлюб не звільняє ОСОБА_4 (батька) від виконання обов'язку по вихованню своєї дитини та не зменшує обсяг його прав та обов'язків.
Підсумовуючи суд зазначає, що оскільки обов'язок по вихованню неповнолітньої дитини ОСОБА_2 , приписами частини другої статті 157 СК України покладено на її батька ОСОБА_4 , а відповідно до частини першої статті 260 СК України позивач (вітчим) реалізовує таке право на добровільних засадах, відсутні обґрунтовані підстави вважати, що на позивача, за обставин цієї справи, розповсюджуються положення п.п. «г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Аналогічна правова позиція, відображена у постановах Верховного Суду від 14.12.2023р. у справі №160/11228/23 та 03 жовтня 2024 року у справі №160/17962/23.
Згідно ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
При цьому колегія суддів зазначає, що надані позивачем докази не спростовують цих висновків, оскільки не посвідчують фактів, з якими ч.1 ст.268 СК України пов'язує виникнення у позивача саме обов'язку утримувати ОСОБА_2 . Такий обов'язок наразі наявний виключно у його батька.
Перебування дитини на утриманні одночасно у батька та вітчима Сімейним кодексом України не передбачено.
Колегія судів зазначає, що з рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 07.02.2024 року у справі №306/3076/23 убачається, що спірними правовідносинами у цій справі було встановлення факту утримання ОСОБА_2 , при цьому батько дитини ОСОБА_4 до участі в розгляді вказаної справи, як заінтересована особа -законний представник дитини залучений не був.
За даними відомостей Свалявського відділу ДВС у Мукачівському районі Закарпатської області борг по стягненню аліментів з ОСОБА_4 на неповнолітню дитину ОСОБА_2 - відсутній (а.с.95-97).
Також судом ураховано, що починаючи з 27.10.2022 року позивач був призваний на військову службу у зв'язку з оголошенням мобілізації, а відтак з вказаної дати по місцю проживання неповнолітнього ОСОБА_2 позивач не перебуває.
Крім того позивачем не надано ні суду першої, ні апеляційної інстанцій доказів, що у період проходження військової служби по мобілізації у нього виник обов'язок з утримання неповнолітньої дитини - ОСОБА_2 , зокрема згідно рішення суду про усиновлення дитини, про позбавлення батьківських прав її батьків, доказів зникнення безвісті або смерті батька дитини, а також доказів з приводу того, що вжиті мамою обумовленої дитини заходи з приводу залучення батька ОСОБА_4 до виховання та утримання дитини ОСОБА_2 не дали бажаного результату.
Натомість з постанови Свалявського відділу ДВС у Мукачівському районі Закарпатської області ВП №59487723 убачається, що ОСОБА_3 (мама неповнолітнього ОСОБА_2 ) безпосередньо перед зверненням позивача до суду із заявою про встановлення факту утримання неповнолітнього ОСОБА_2 (грудень 2023року) добровільно за своєю заявою відізвала 29.06.2023року виконавчий лист №306/665/19, виданий 20.06.2019 року про стягнення з ОСОБА_4 на її користь аліментів на утримання названої дитини, при цьому борг по сплаті аліментів був відсутній.
При цьому як вбачається з відомостей ЄДРСР, питання про позбавлення батьківських прав ОСОБА_4 за невиконання ним обов'язку щодо тривалого не утримання або ухилення від обов'язку щодо утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_2 не є предметом розгляду у суді.
Як наслідок позивач не довів належними доказами обставин, що під час проходження ним військової служби у зв'язку з оголошенням мобілізації до нього перейшов обов'язок з утримання неповнолітньої дитини - ОСОБА_2 .
Отже, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що у спірних правовідносинах позивач, звертаючись до відповідача з вказаними заявами, не надав належних доказів наявності правових підстав застосування до нього п.п. «г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
За наведених обставин у справі суд доходить висновку щодо правомірності відмови відповідача з підстав її відповідності критеріям, визначеним частиною другою статті 2 КАС України.
Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Відповідно до статті 8 Конституції України, статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії» (рішення від 21 січня 1999 року), зокрема, зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Європейської конвенції з прав людини і зобов'язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент.
Тому за наведених вище підстав, якими обґрунтовано судове рішення, суд не убачає необхідності давати докладну відповідь на інші аргументи, зазначені сторонами, оскільки вони не є визначальними для прийняття рішення у цій справі.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.
Колегія суддів зазначає, що підстави для перерозподілу та присудження судових витрат у даній справі - відсутні. .
Керуючись ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2024 року у справі № 260/4633/24 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя С. М. Шевчук
судді Р. В. Кухтей
С. П. Нос