10 лютого 2025 рокуЛьвівСправа № 460/3/24 пров. № А/857/23602/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Шинкар Т.І.,
суддів Іщук Л.П., Обрізко І.М.,
розглянувши в письмовому провадженні в м.Львові апеляційну Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2024 року (головуючий суддя Поліщук О.В.), ухвалене за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні в м. Рівне у справі № 460/3/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинення певних дій,
30.12.2023 ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, в якому просив: визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 06.12.2023 № 172650007832 про відмову позивачу у призначенні дострокової пенсії за віком відповідно до частини другої статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області призначити з 30.11.2023 позивачу пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до частини другої статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», зарахувавши до загального страхового стажу період його догляду за потерпілими дітьми від Чорнобильської катастрофи до досягнення ними 12-річного віку з 19.12.1989 по 30.01.2003.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2024 року позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 06.12.2023 № 172650007832 про відмову ОСОБА_1 у призначенні дострокової пенсії за віком відповідно до частини другої статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»; зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати до загального страхового стажу ОСОБА_1 період його догляду за потерпілими дітьми від Чорнобильської катастрофи до досягнення ними 12-річного віку з 19.12.1989 по 30.01.2003 та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до частини другої статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що документами, які підтверджують те, що до досягнення дитиною 3-річного віку мати не працювала, і те, що до досягнення дитиною 12-річного віку один з батьків не працював, є: виписка з трудової книжки; відомості про відсутність в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців інформації про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця, отримані в порядку взаємного обміну інформацією; інформація із системи персоніфікованого обліку. Суд першої інстанції вказав, що у позивача був відсутній обов'язок надавати будь-які інші документи, зокрема й ті, яким чином розраховано загальний страховий стаж його дружини при призначенні їй пенсії. Суд першої інстанції зазначив, що зарахування періоду догляду за двома із дев'яти спільних дітей до страхового стажу ОСОБА_2 , як матері, могло бути встановлено та перевірено пенсійними органами самостійно, у тому числі із системи персоніфікованого обліку Пенсійного фонду України. Суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем не надано доказів здійснення своїх повноважень щодо отримання додаткових документів чи допомоги позивачу в їх отриманні, які були б достатніми для підтвердження або ж спростування факту роботи у спірний період, а відтак у Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області не було підстав для відмови в зарахуванні періоду догляду ОСОБА_1 за дітьми, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, до досягнення 12 річного віку.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області подало апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2024 року та в позові відмовити. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що обов'язок в наданні достатнього пакету документів законодавець покладає на позивача, а Головне управління не наділено повноваженнями у підтвердженні спеціального статусу особи, а лише у відповідності до п. 4.2 Порядку №22-1 досліджує, аналізує та перевіряє вже надані документи та виявляє їх неточності та розбіжності. Скаржник зазначає, що період роботи/проживання у зоні гарантованого відселення відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за наданими документами у позивача більше 05 років належним чином не підтверджено, тому Рішенням №172650007832 Головним управлінням правомірно відмовлено в призначенні пенсії. Скаржник наголошує, що пенсійним органом відмовлено у зарахуванні до загального страхового стажу період догляду позивачем за потерпілими (двома) дітьми від Чорнобильської катастрофи до досягнення ними 12-річного віку з 19.12.1989 по 30.01.2003 з підстав відсутності в розпорядженні пенсійного органу відомостей про зарахування до страхового стажу матері періодів догляду за дітьми, яка є отримувачем пенсії. Скаржник вказує, що позивачем не підтверджено, що саме батьком здійснювався догляд за малолітніми дітьми та факт роботи/проживання у зоні гарантованого відселення що дає право на зниження пенсійного віку на 05 років.
Враховуючи положення статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів.
Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині вимогам статті 242 КАС України відповідає.
З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є громадянином України, який постійно проживає на території зони гарантованого добровільного відселення, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_1 , виданого 20.02.2005 Рівненською обласною державною адміністрацією.
Довідкою Березівської сільської ради Сарненського району Рівненської області від 20.11.2023 № 3114 за підписом голови сільради Миколи Маринича підтверджується, що позивач дійсно з 26.04.1986 по 04.05.1986 та з 10.06.1988 по дату видачі довідки був зареєстрований та постійно проживав в селі Березове Рокитнівського (нині Сарненського) району Рівненської області, яке відноситься до зони гарантованого добровільно відселення (ІІІ зона).
30.11.2023 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області із заявою про призначення йому пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 06.12.2023 № 172650007832 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у зв'язку з тим, що згідно наданих документів необхідний страховий стаж становить 23 роки, а страховий стаж особи складає 10 років 04 місяці. Повідомлено, що згідно доданої заяви матері утриманців, ОСОБА_2 , щодо надання згоди на зарахування періодів догляду за утриманцями до 12 років, потерпілих внаслідок аварії на ЧАЕС її чоловіку, відсутні відомості про зарахування до страхового стажу матері періодів догляду за дітьми, яка є отримувачем пенсії.
Не погоджуючись з рішенням органу Пенсійного фонду про відмову у призначенні пенсії від 06.12.2023 № 172450006246, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції враховує такі підстави.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Згідно ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам регулює Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-ІV (далі - Закон № 1058-ІV).
Згідно з статтею 26 Закону № 1058-ІV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до преамбули Закону України «Про пенсійне забезпечення», цей Закон відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій. Закон спрямований на те, щоб повніше враховувалася суспільно корисна праця як джерело зростання добробуту народу і кожної людини, встановлює єдність умов і норм пенсійного забезпечення робітників, членів колгоспів та інших категорій трудящих. Закон гарантує соціальну захищеність пенсіонерів шляхом встановлення пенсій на рівні, орієнтованому на прожитковий мінімум, а також регулярного перегляду їх розмірів у зв'язку із збільшенням розміру мінімального споживчого бюджету і підвищенням ефективності економіки республіки.
Статтею 8 Закону № 1058-ІV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 1058-ІV передбачено, що за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Стаття 4 Закону № 1058-ІV зазначає, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема: види пенсійного забезпечення, умови участі в пенсійній системі чи їх рівнях, пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Згідно з статтею 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-XII (далі - Закон №1788-XII) громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 114 З Закону № 1058-ІV встановлено на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Відповідно до пункту 1.8 розділу І Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону № 1058-ІV, затвердженого постановою Пенсійного фонду України за № 22-1 від 25 листопада 2005 року, днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви. У разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис (у разі подання заяви через вебпортал або засобами Порталу Дія таке повідомлення надсилається особі через електронний кабінет користувача вебпорталу або засобами Порталу Дія). Якщо документи будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата реєстрації заяви на вебпорталі або засобами Порталу Дія.
Крім того, відповідно до ст. 101 Закону №1788-XII органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі. Відповідно до абз. 5 п. 4.2 Порядку №22-1 орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-XII (далі - Закон № 796-XII). визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення.
Пунктом 13 статті 30 цього Закону передбачено, що потерпілим дітям, зазначеним у пунктах 1-6 статті 27 цього Закону, та їх батькам надаються такі гарантовані державою компенсації та пільги, зокрема, зарахування до стажу роботи одному з батьків часу догляду за потерпілою дитиною до досягнення нею віку 12 років.
Пунктом 11 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 № 637 (далі - Порядок № 637), час догляду одного з батьків за потерпілою дитиною від Чорнобильської катастрофи до досягнення нею 12-річного віку встановлюється на підставі: свідоцтва про народження дитини або паспорта (у разі смерті дитини - свідоцтва про смерть); посвідчення дитини, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи або довідки про видачу такого посвідчення; заяви особи, яка звернулася за призначенням пенсії, про те, що ніхто з батьків не скористався пільгою, передбаченою пунктом 13 статті 30 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»; документів про те, що до досягнення дитиною 12-річного віку один з батьків не працював.
Водночас, документами, які підтверджують те, що до досягнення дитиною 12- річного віку один з батьків не працював, є: виписка з трудової книжки; відомості про відсутність в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців інформації про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця, отримані в порядку взаємного обміну інформацією; інформація із системи персоніфікованого обліку Пенсійного фонду України.
Як встановлено судом першої інстанції, до заяви про призначення пенсії позивачем на виконання вимог Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській надано усі як запропоновані документи, так і написано від імені заяву «під диктовку» посадової особи Пенсійного органу: свідоцтво про укладення шлюбу 11.02.1989 позивача із ОСОБА_3 ; свідоцтва про народження дітей та їх посвідчення як дітей, потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи ОСОБА_4 та ОСОБА_5 ; довідку Березівської сільської ради Сарненського району Рівненської області від 27.11.2023 № 3160 про те, що діти дійсно отримували посвідчення дитини, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи; заяву ОСОБА_6 про те, що її чоловік - позивач у даній справі здійснював догляд за дочкою, ІНФОРМАЦІЯ_2 - ОСОБА_5 та сином ІНФОРМАЦІЯ_3 - ОСОБА_4 - потерпілими внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Також, із наявних в розпорядженні Пенсійних органів та наданих суду документів вбачається, що ОСОБА_1 в період з 19.12.1989 по 30.01.2003 не перебував на роботі або ж не займався іншою діяльністю, яка відповідно до законодавства може бути зарахована до його загального страхового стажу, а стороною відповідача вказані обставини не спростовані.
Крім того, під час звернення з заявою про призначення пенсії позивачем було додано всі необхідні документи у водночас і заява матері дітей про те, що позивач здійснював догляд за дочкою ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та сином ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , які є потерпілими внаслідок Чорнобильської катастрофи. Догляд здійснював в період з 19.12.1989 по 30.01.2003.
Так, стосовно доводів скаржника про відсутність у сказаній вище заяві відомостей про зарахування до страхового стажу матері, яка є отримувачем пенсії, періодів догляду за дітьми, то суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вимоги щодо надання таких документів особою, яка претендує на пенсію або ж його дружиною, у чинному законодавстві немає.
Окрім того, як це правильно зазначив суд першої інстанції, відповідно до ст. 101 Закону України «Про пенсійне забезпечення» органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Відповідно до абз. 5 п. 4.2 Порядку №22-1 орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Натомість, відповідачами не надано доказів здійснення своїх повноважень щодо отримання додаткових документів чи допомоги позивачу в їх отриманні, які були б достатніми для підтвердження або ж спростування факту роботи у спірний період.
Щодо аргументів апеляційної скарги про невідповідність записів трудової книжки вимогам закону, суд апеляційної інстанції зазначає, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у її трудовій книжці, оскільки неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення особи її конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
Такий правовий висновок висловлений Верховним Судом у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17 та від 16.04.2020 у справі №159/4315/16-а.
Статтею 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Підсумовуючи вказане, надаючи правову оцінку аргументам сторін, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, враховуючи їхній зміст та юридичну природу, суд апеляційної інстанції вважає правильними висновки суду першої інстанції, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 06.12.2023 № 172650007832 про відмову позивачу у призначенні дострокової пенсії за віком відповідно до частини другої статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» не відповідає критеріям, визначених у ч.2 ст. 2 КАС України, а відтак є протиправним та підлягає до скасування, а ефективним способом захисту порушених прав позивача буде зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати до загального страхового стажу позивача періоди його догляду за потерпілими дітьми від Чорнобильської катастрофи до досягнення ними 12-річного віку з 19.12.1989 по 30.01.2003 та повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до частини другої статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Оскільки сторони не оскаржують рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог, в силу приписів статті 308 КАС України, рішення суду першої інстанції в цій частині не є предметом перегляду судом апеляційної інстанції.
Частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.
У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
З огляду на викладене, враховуючи положення статті 316 КАС України прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить переконання, що судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні викладено підстави часткового задоволення позовних вимог, на основі об'єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування, оскільки не впливають на законність судового рішення.
Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2024 року у справі №460/3/24 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Т. І. Шинкар
судді Л. П. Іщук
І. М. Обрізко