Справа № 522/2356/25-Е
Провадження № 2-з/522/112/25
11 лютого 2025 року м. Одеса
Суддя Приморського районного суду м. Одеси Шенцева О.П., розглянувши заяву представника ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі за позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу,
10 лютого 2025 року позивач ОСОБА_1 звернулася до Приморського районного суду м. Одеси, з позовом до ОСОБА_2 та просить стягнути з відповідача на користь позивача суму грошових коштів у розмірі 82406,70 Євро, що еквівалентно складає 3541840 гривень.
Одночасно з позовом, представником позивача подано заяву про вжиття заходів забезпечення позову, яким позивач просив суд про накладення арешту на об'єкт нерухомості: нежитлове приміщення, в літ. А, об'єкт нежитлової нерухомості, загальною площею 50.6 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 та заборони будь-яким державним реєстраторам у розумінні Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» здійснювати будь-які реєстраційні дії стосовно нерухомого майна, а саме: нежитлове приміщення, в літ. А, об'єкт нежитлової нерухомості, загальною площею 50.6 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 .
В обґрунтування необхідності вжиття заходів забезпечення позову представник позивача зазначив про те, що відповідач за договором позики отримав від позивача грошові кошти, еквівалентом 75500 доларів США, які зобов'язалася повернути протягом п'яти днів. Однак, в зазначений строк зобов'язання щодо повернення грошових коштів відповідачем виконано не було. Відповідач від виконання зобов'язання усіляко ухиляється та наразі вона намагається виїхати в Узбекистан, та може здійснювати заходи реалізації належного їй на праві власності, нерухомого майна з даною метою.
Відтак, оскільки права позивача жодним чином не захищені, відповідач може безперешкодно та вільно розпорядитись своїм нерухомим майном, що ускладнить чи взагалі унеможливить виконання рішення про стягнення боргу за договором позики та позбавить позивача його права на ефективний захист та поновлення порушених прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Суд, оцінивши доводи позивача та надані на їх підтвердження докази, вирішив.
Відповідно до частини першої статті 149 ЦПК України суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити, передбачені цим Кодексом, заходів забезпечення позову.
Згідно із частиною другою статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-який стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Частиною першою статті 153 ЦПК України встановлено, що заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа, не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 150 ЦПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи інших осіб.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій зі сторони відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на його користь, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.
Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
Обґрунтованою підставою для забезпечення позову має бути існування очевидної загрози порушення законних прав та інтересів позивача у справі в разі невжиття заходів забезпечення позову, відповідно, звертаючись із заявою про забезпеченння позову, особа має довести належність їй таких прав та що невжиття заходів забезпечення позову призведе до утруднення чи неможливості виконання майбутнього рішення суду, при цьому існування загрози порушення прав позивача повинно мати об'єктивний характер та бути доведене належними та допустимими доказами.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушеними у зв'язку із застосуванням відповідних заходів та настільки конкретний захід, який пропонується вжити, пов'язаний з предметом позову, настільки він співмірний позовній вимозі і яким чином цей захід фактично реалізує мету його вжиття.
Відповідно до роз'яснень, викладених в Постанові Пленуму Верховного суду України від 22.12.2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись зокрема в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідного виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовними вимогами.
Інститут забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, щодо виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.
При вирішенні питання про забезпечення позову суд оцінює обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті.
Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення, Окрім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси позивача, так і відповідача.
При поданні заяви про забезпечення позову не достатньо посилатись на диспозицію відповідної норми процесуального права. Заява повинна бути належним чином мотивована, а її доводи підтверджені. Не може бути задоволено клопотання про забезпечення позову, якщо заявник не надав докази, які б свідчили про те, що невжиття заходів забезпечення позову призведе до неможливості виконання рішення суду у разі задоволення позову, або ефективного захисту прав позивача.
У своєму правовому висновку, сформульованому у постанові від 13 січня 2020 року у справі № 922/2163/17 Верховний Суд, зазначив, що достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду, наприклад, реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Вирішуючи питання щодо забезпечення позову, суд виходить із наявності спірних обставин, з якими пов'язується застосування відповідних заходів забезпечення позову та зв'язку між конкретними заходами забезпечення позову і предметом позову, відповідністю та співмірністю вжитих заходів забезпечення позову предмету позову.
Забезпечення позову повинно застосовуватися із врахуванням принципу рівноправності сторін у спорі і не повинно призводити до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, так як справа по суті ще не вирішена та факт порушення законних прав позивача не встановлений.
Так, предметом позову є стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованості за Договором позики №1 від «03» лютого 2022 року в розмірі 82 406,70 євро, що складається з 75 500,00 (сімдесят п'ять тисяч п'ятсот) євро за боргу за сумою позики, 6795,00 (шість тисяч сімсот дев'яносто п'ять) євро пені та 111,70 (сто одинадцять євро 70 євроцентів) євро 3% річних.
Разом з тим, в заяві про забезпечення позову заявником не доведено, підстав для їх вжиття.
Матеріали справи не містять доказів щодо необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно, що належить відповідачу, а саме лише посилання в заяві на можливість відчуження відповідачем майна, яке не є предметом позову у справі, може унеможливити виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування, не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Крім того, відсутність відомостей про вартість майна, як то звіт про оцінку, не дає змоги визначити співмірність заходів забезпечення позову із заявленими вимогами. Хоча представником позивача у заяві вказується приблизна вартість аналогічних нежитлових приміщень в Голосіївському районі м. Києва, проте, в матеріалах заяви відсутні дані щодо вартості саме об'єкту нерухомого майна, яке представник позивача просить арештувати та застосувати заборону реєстраційних дій щодо якого. В той же час, вартість схожих об'єктів нерухомості не може однозначно свідчити про вартість нежитлового приміщення належного відповідачу, оскільки слід враховувати його стан, місце розташування, наявність комунікацій, тощо, що також суттєвим чином впливає на вартість об'єкту.
Суд зазначає, що в заяві, міститься лише посилання на потенційне порушення прав позивача, від можливих недобросовісних дій відповідача, при цьому в заяві відсутнє достатнє обґрунтування та докази, які підтверджують доцільність та необхідність термінового забезпечення позову.
Також відсутні будь-які дані про наявність оголошень на інтернет-сторінках про продаж належного відповідачу майна, які б свідчили про намагання відповідача ухилитись від виконання зобов'язань за договором та повернення грошових коштів позивачу.
Водночас, позивач не врахував тої обставини, що навіть продаж майна належного відповідачу можливо вчиняється як раз для отримання коштів від продажу нерухомості, з метою їх повернення позивачу на виконання зобов'язань за договором позики.
Суд, також звертає увагу на те, що позивачем не доведено підстав для вжиття заходів забезпечення позову а також співмірність заходів забезпечення позову позовним вимогам. При цьому, доводи заяви більшою мірою стосуються обґрунтованості позовних вимог, яка під час вирішення питання про забезпечення позову не досліджуються.
Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20).
Заявником достатнього обґрунтованого припущення наведено не було.
Ненадання належних та допустимих доказів того, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а лише посилання на це в заяві, не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви про забезпечення позову.
Зазначена правова позиція викладена і в Постанові Верховного Суду від 18 січня 2023 року по справі № 755/9322/20.
В даному випадку, суд також враховує практику Європейського суду з прав людини, який через призму своїх рішень неодноразово акцентував увагу на тому, що володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі "Іатрідіс проти Греції" [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі "Антріш проти Франції", від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та "Кушоглу проти Болгарії", заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції", пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства", n. 50, Series A N 98).
Відповідно до правового висновку, викладеного в постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 по справі № 554/1893/17 достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду, наприклад, реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Узагальнюючи все вищенаведене, суд приходить до переконання, що оскільки заявником не наведено достатніх підстав для застосування вказаних заходів забезпечення позову, а також не надано належних і достатніх доказів на підтвердження того, що невжиття заходів забезпечення позову у майбутньому може ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, та, як вбачається з матеріалів справи, призвести до порушення прав та законних інтересів, виходячи із змісту заявлених вимог, суд не знаходить підстав для вжиття заходів забезпечення позову.
За таких обставин, враховуючи правову природу інституту забезпечення позову, що полягає у передбаченому законом механізмі забезпечення виконання рішення суду з метою захисту прав сторони позивача, позовні вимоги заявлені у справі, що розглядається, а також те, що право власності особи є непорушним, суд прийшов до висновку, що в задоволенні вказаної заяви вжиття заходів забезпечення слід відмовити.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.149-153,259,260,353 ЦПК України, суддя, -
Заяву представника ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі за позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу - залишити без задоволення.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги до Одеського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена в день її складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому ухвали суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Суддя О.П. Шенцева