Справа № 240/18833/24
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Черняхович Ірина Едуардівна
Суддя-доповідач - Мацький Є.М.
10 лютого 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Мацького Є.М.
суддів: Залімського І. Г. Сушка О.О. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії.
Відповідно до ухвали Житомирського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2024 року позовну заяву разом з доданими до неї матеріалами повернуто особі, яка її подала.
Не погодившись з прийнятою ухвалою, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати її та ухвалити постанову, якою направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що на його думку, призвело до неправильного вирішення спору. Зазначив, що до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.
Відповідач направив на адресу апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін, а скаргу - без задоволення, оскільки вважає, що судом вірно встановлені обставини справи та надано їх належну правову оцінку.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги законність та обґрунтованість судового рішення, повноту встановлення обставин справи, застосування норм матеріального і процесуального права, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, що предметом розгляду даної справи є дії відповідача, які полягають у ненарахуванні та невиплаті позивачу в періоди з 29 січня 2020 року по 20 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації невикористаної щорічної основної та додаткової відпустки та премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на відповідний календарний рік.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 29.10.2024 позовну заяву залишено без руху та запропоновано позивачу надати суду у 10-ти денний термін з дня отримання копії ухвали суду заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду.
Так, у вказаній ухвалі судом було зазначено, що хоча предметом спірних правовідносин є невиплата позивачу грошового забезпечення за період проходження ним служби з 29.01.2020 по 20.05.2023 в належному розмірі, однак, підстави для його звернення з даним позовом до суду виникли лише 20.05.2023, коли при звільненні зі служби у військовій частині НОМЕР_1 остання не здійснила виплату йому недоотриманого за період з 29.01.2020 по 20.05.2023 грошового забезпечення, розрахованого із застосуванням вірного показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб. У зв'язку із чим, суд врахувавши висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 20.11.2023 у справі №160/5468/23, про поширення статті 233 КЗпП України в редакції Закону України від 01 липня 2022 року №2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності, дійшов висновку, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню редакція статті 233 КЗпП, яка діяла на дату звільнення позивача з військової служби, тобто редакція зі змінами, внесеними Законом України від 01 липня 2022 року №2352-IX, яка обмежує строк звернення працівника до суду з позовом щодо виплати всіх сум, які належали при звільненні, терміном у три місяці.
01.11.2024 позивач подав до суду першої інстанції заяву в якій просив поновити пропущений процесуальний строк.
Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що судом не було встановлено наявності поважних причин, за яких позивач не могла звернутися до адміністративного суду в межах передбаченого законом строку.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.
Згідно з частиною 2 статті 233 КЗпП України (у редакції, яка діяла до 19.07.2022 року) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Тобто, до 19.07.2022 звернення до суду з позовом про стягнення належної заробітної плати не було обмежено строками.
19.07.2022 року набрав чинності Закон України від 01.07.2022 року №2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон №2352-ІХ), згідно з яким, частина перша і друга статті 233 КЗпП України діють у новій редакції. Зокрема, відповідно до статті 233 КЗпП України в редакції Закону №2352-ІХ працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
На момент звернення до суду із цим позовом частиною 2 статті 233 КЗпП України у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, встановлено тримісячний строк, який обчислюється з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Встановлення строків звернення до суду з позовними заявами передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Суд зауважує, що при вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття дізнався та повинен був дізнатись.
Так, під поняттям дізнався необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.
Як убачається з матеріалів справи, позивач був звільнений з військової служби 20.05.2023, однак про розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який був застосований відповідачем при визначенні розмірів його посадового окладу та окладу за військовим званням у спірний період, позивач дізнався, отримавши від військової частини НОМЕР_1 відповідну довідку від 06.06.2024 №844/119, що була надана у відповідь на звернення його представника.
Відтак, колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції, що саме з 06.06.2024 для позивача розпочався перебіг трьохмісячного процесуального строку на звернення з даним позовом до суду, який відповідно закінчився 06.09.2024. Позивач звернувся до суду з даним позовом лише 25.09.2024, що свідчить про пропуск ним процесуального строку на звернення до суду, передбаченого ст. 233 КЗпП України.
Вирішуючи питання про наявність поважних причин пропуску строку звернення до суду з цим позовом, суд враховує, що поважними визнаються лише такі причини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами, тобто, які об'єктивно та істотно перешкоджали б зверненню до суду та не залежали від волевиявлення особи.
Водночас навіть наявність об'єктивних та непереборних обставин, що обумовлюють поважність причин пропуску строку звернення до суду, не може розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення пропущеного строку (справа «Олександр Шевченко проти України», пункт 27), оскільки у випадку, якщо минув значний проміжок часу з моменту закінчення пропущеного строку, відновлення попереднього становища учасників справи, що може бути зумовлено скасуванням рішення або визнанням незаконної дії (бездіяльності) суб'єкта владних повноважень, буде значно ускладнено та може призвести до порушення прав та інтересів інших осіб.
У постанові Верховного Суду від 15.05.2020 року у справі №922/1467/20 зазначено, що «закон не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском строку позовної давності. Тому, дане питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу по суті заявлених вимог.
До висновку про поважність причин пропуску строку позовної давності можна дійти лише після дослідження усіх фактичних обставин та оцінки доказів у кожній конкретній справі. При цьому, поважними причинами при пропущенні позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред'явлення позову неможливим або утрудненим.
Доводи позивача, вказані як в заяві про поновлення пропущеного процесуального строку, так і в апеляційній скарзі фактично зводяться до того, що до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати;
Крім того, правова оцінка тому, яку редакцію ст. 233 КЗпП України (до чи після змін, внесених Законом України від 01 липня 2022 року №2352-IX) надавалась судом в ухвалі від 29.10.2024 про залишення позовної заяви без руху. Доводи апелянта не спростовують позицію суду першої інстанції.
Колегія суддів звертає увагу, що жодних інших підстав для поновлення пропущеного процесуального строку на звернення до суду позивачем в заяві про поновлення такого строку, поданій на виконання вимог ухвал про залишення позовної заяви без руху, позивачем не було вказано.
В апеляційній скарзі позивач не навів достатніх та переконливих аргументів на підтвердження наявності об'єктивних, непереборних та істотних перешкод на звернення до адміністративного суду протягом визначеного тримісячного строку.
Враховуючи вищевказане, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними та повернув позов особі, яка його подала, з дотриманням норм процесуального права.
На підставі викладеного та приймаючи до уваги, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваної ухвали вірно встанови фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку, та прийняв законне і обґрунтоване судове рішення, висновки суду відповідають обставинам справи, а тому підстави для його скасування відсутні.
Крім того, у рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі вищевикладеного колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2024 року слід залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2024 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Мацький Є.М.
Судді Залімський І. Г. Сушко О.О.