Справа № 203/7516/24
Провадження № 2/0203/641/2025
КІРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ДНІПРОПЕТРОВСЬКА
10 лютого 2025 року Кіровський районний суд м. Дніпропетровська у складі:
головуючого судді Колесніченко О.В.,
за участю секретаря Погрібного О.Ю.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпро в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу у паперовій формі за позовом Комунального підприємства «Теплоенерго» Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по сплаті за теплопостачання, -
У грудні 2024 року позивач, КП «Теплоенерго» ДМР (код ЄДРПОУ 32688148, м. Дніпро), з підстав прострочення зобов'язання по оплаті за теплопостачання пред'явило через суд вимоги на предмет стягнення з відповідача ОСОБА_1 заборгованості по сплаті за теплопостачання в загальному розмірі 40 891,82 грн., з яких: сума основного боргу - 34 168,55 грн., 3% річних - 1 347,55 грн., інфляційні збитки - 5 375,72 грн., а також про стягнення з відповідача на користь позивача судового збору за пред'явлення цього позову в розмірі 3 028 грн.
В обґрунтування позову зазначено, що згідно з державною програмою забезпечення населення послугами теплопостачання КП «Теплоенерго» ДМР протягом опалювальних періодів з жовтня 2016 року по 2024 рік надавало теплову енергію за адресою: АДРЕСА_1 , де, відповідно до довідки про склад сім'ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб № 8121 від 05 серпня 2021 року, зареєстрованими користувачами є: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Відповідач, на підставі відкритого особистого рахунку № НОМЕР_1 , повинна була сплачувати за надані послуги щомісячно. Однак оплата за ці послуги не здійснювалася належним чином, у зв'язку з чим станом на 01 серпня 2021 року з'явився борг перед позивачем у розмірі 6 372,43 грн. за період з 01 листопада 2020 року по 01 серпня 2021 року. Зазначений борг було реструктуризовано шляхом укладання зі споживачем ОСОБА_1 договору про реструктуризацію заборгованості за послуги централізованого опалення та гарячого водопостачання строком на 24 місяці. Пунктом 3 цього договору передбачено, що у разі порушення споживачем умов даного договору, підприємство КП «Теплоенерго» ДМР має право на примусове стягнення суми заборгованості в судовому порядку. Відповідно до пункту 2 вищезгаданого договору, споживач здійснює оплату не пізніше 20 числа місяця наступного за розрахунковим. Пунктом 2.1 передбачено, що у разі несвоєчасної сплати, підприємством КП «Теплоенерго» ДМР буде нараховуватися пеня в розмірі від 0,01% до 1% від суми простроченого платежу за кожен день прострочки, але не більше ніж 100% від загальної суми заборгованості. Таким чином перебіг строку виконання зобов'язання починається з 21 числа місяця наступного за розрахунковим. Проте, станом на момент подачі позову заборгованість споживачем сплачена не була, у зв'язку із чим, позивач вимушений звернутись до суду.
З відкриттям спрощеного позовного провадження за ухвалою суду від 23 грудня 2024 року, після отримання інформації з Єдиного державного демографічного реєстру стосовно зареєстрованого місця проживання відповідача, з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду цієї справи по суті на засадах диспозитивності проведена її письмова підготовка без виникнення процесуальних ускладнень та без потреби у витребуванні доказів чи у сприянні в поданні доказів іншим чином.
Відповідач свій відзив не подала, маючи у повному обсязі можливість реалізувати надані Законом процесуальні права на заперечення для спростування аргументів позовної заяви; про жодні причини неможливості подання доказів письмово суду не повідомляла.
В судове засідання не з'явилися всі учасники справи, і про причини своєї неявки відповідач не повідомив та про розгляд справи за його відсутність не клопотав, на підставі чого без фіксування судового процесу технічними засобами проведений заочний розгляд справи згідно з ст. ст. 280, 281 ЦПК України з урахуванням письмової згоди представника позивача, який 10 лютого 2025 року через канцелярію суду подав заяву про розгляд справи за його відсутності, а також не заперечував проти ухвалення заочного рішення у разі неявки відповідача, що з'ясуванню обставин не перешкоджає.
Суд, дослідивши зібрані докази, відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України дійшов висновку про вирішення справи в межах заявлених вимог за наявними в ній матеріалами із задоволенням позову, виходячи з встановлених у судовому засіданні наступних обставин.
Судом встановлено, що КП «Теплоенерго» Дніпровської міської ради є комунальним підприємством, основним видом діяльності якого є виробництво, транспортування та постачання теплової енергії у вигляді гарячої води для задоволення потреб опалення та гарячого водопостачання населення та інших груп споживачів (а.с. 14-19).
З матеріалів справи вбачається, що КП «Теплоенерго» ДМР надає послуги з централізованого опалення, в тому числі за адресою: АДРЕСА_1 , де згідно довідки про склад сім'ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб № 8121 від 05 серпня 2021 року за вказаною адресою зареєстрована ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 6).
ОСОБА_1 , як відповідальному квартиронаймачу, було відкритий особовий рахунок № НОМЕР_1 , за яким вона повинна була сплачувати комунальні послуги щомісячно, проте систематично порушувала зобов'язання, внаслідок чого утворилася заборгованість, яка станом на 01 серпня 2021 року становила 6 372,43 грн. за період з 01 листопада 2020 року по 01 серпня 2021 року (а.с. 8-9).
Договір між позивачем та відповідачкою про надання послуг теплопостачання не укладався.
17 січня 2022 року між КП «Теплоенерго» ДМР та ОСОБА_1 укладався договір № 264/2021г./Ц.О.А. про реструктуризацію заборгованості за послуги централізованого опалення та гарячого водопостачання. Відповідно до вказаного договору КП «Теплоенерго» ДМР та ОСОБА_1 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 , особистий рахунок № НОМЕР_1 , уклали договір про зобов'язання сплатити заборгованість за використану теплову енергію, яка виникла станом на 01 серпня 2021 року в розмірі 6 372,43 грн. Також умовами договору передбачено, у разі порушення споживачем умов даного договору, підприємство КП «Теплоенерго» ДМР має право на примусове стягнення суми заборгованості в судовому порядку (а.с. 7).
Згідно п. 1 вказаного договору споживач бере на себе відповідальність сплатити заборгованість за використану теплову енергію, яка виникла станом на 01 серпня 2021 року у розмірі 6 372,43 грн. протягом 24 місяців відповідно до наведеного графіку.
Пунктом 2 договору передбачено, що споживач здійснює оплату не пізніше 20 числа слідуючого за розрахунковим місяцем.
Відповідно до п. 2.1 договору в разі несвоєчасної оплати споживачем, підприємство нараховує пеню в розмірі від 0,01 % до 1 % від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, але не більше 100% від загальної суми заборгованості.
Згідно наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що заборгованість ОСОБА_1 перед позивачем станом на 01 жовтня 2024 року складає 40 891,92 грн., з яких: 34 168,55 грн. - основна заборгованість, 5 375,72 грн. - інфляційне збільшення боргу, 1 347,55 грн. - 3 % річних (а.с. 10-11).
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.
Статтею 6 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» встановлено, що виконавцем послуг з постачання теплової енергії є теплопостачальна організація; з послуг з постачання гарячої води суб'єкт господарювання, який є власником (або володіє і користується на інших законних підставах) теплової, тепловикористальної або теплогенеруючої установки, за допомогою якої виробляє гарячу воду, якщо споживачами не визначено іншого постачальника гарячої води.
Відповідно до виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань КП «Теплоенерго» ДМР здійснює економічну діяльність, зокрема, з постачання пари, гарячої води та кондиційованого повітря, а також неспеціалізовану оптову торгівлю, вантажний автомобільний транспорт, технічні випробування та дослідження та будівництво житлових і нежитлових будівель (а.с. 13). Тобто, створено з метою задоволення потреб населення та інших споживачів, незалежно від форм власності, в послугах централізованого постачання теплової енергії та гарячої води, а також обслуговування всіх інженерних мереж, споруд, вузлів тепломереж.
Згідно ст. 19 Закону України «Про теплопостачання» споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
Відповідач не виконувала покладені на неї за договором про постачання теплової енергії зобов'язання, у зв'язку із чим за відповідачем виникла заборгованість за період з 01 листопада 2020 року по 23 лютого 2022 року в розмірі 34 168,55 грн.
Відповідно до ч. 2 ст. 7, ст. 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначений обов'язок саме споживача укласти договір на надання житлово-комунальних послу підготовлений виконавцем на основі типового договору. Обов'язком виконавця згідно норм даного Закону є підготовка для укладання договору про надання відповідних послуг.
Згідно ч. 5 ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» відсутність укладеного між сторонами договору не звільняє споживача обов'язку щодо оплати наданих йому послуг централізованого опалення, постачання гарячої води (підігріву питної води).
Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Водночас, відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Такі правові висновки наведені у постанові Верховного Суду від 15 березня 2018 року у справі № 401/710/15-ц.
Крім цього, у постанові Великої Палати Верховного суду у справі № 712/8916/17 (14-448цс19) від 07 липня 2020 року висловлена правова позиція, відповідно до якої факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 750/12850/16-ц та у постанові Верховного Суду від 06 листопада 2019 року у справі № 642/2858/16.
Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно ч. 1 ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 1875-IV від 24 червня 2004 року (який діяв до 01 травня 2019 року) залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).
Відповідно до п.5 ч. 3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та ст.13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 1875-IV від 24 червня 2004 року споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Згідно п.35 Правил надання послуг з постачання теплової енергії і типові договори про надання послуг з постачання теплової енергії, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 830 від 21 серпня 2019 року, розрахунковим періодом для оплати спожитої послуги є календарний місяць. Оплата послуги здійснюється не пізніше останнього дня місяця, що настає за розрахунковим періодом, якщо інший порядок та строки не визначені договором.
Відповідно до п.15 ч.2 ст.7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 2189-VIII від 09 листопада 2017 року, який введено в дію 01 травня 2019 року, індивідуальний споживач зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.
Аналогічний висновок щодо застосування норм права викладено у постанові Верховного Суду України від 20.04.2016 року № 6-2951цс15.
Згідно ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст.68 ЖК України наймач зобов'язаний своєчасно вносити квартирну плату та плату за комунальні послуги.
Згідно ст. 67 ЖК України плата за комунальні послуги (водопостачання, газ, теплова енергія та інші послуги) береться, крім квартирної плати, за затвердженими в установленому порядку тарифами.
На підставі ст.19 Закону України «Про теплопостачання» споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
Частиною першою ст.598 ЦК України визначено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч.1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно ч. 2 ст. 615 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Положеннями ч.1 ст.625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Виходячи з юридичної природи правовідносин, що виникли між сторонами, на них поширюється дія ч.2 ст.625 ЦК України, як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання грошового зобов'язання.
Суд також зазначає, що інфляційні втрати розраховані позивачем до 23.02.2022 року включно, що не порушує законодавство, зокрема постанову Кабінету Міністрів України № 206 від 05.03.2022 року про «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» відповідно до якої до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги. Ця постанова набрала чинності з дня опублікування і застосовується з 24 лютого 2022 року.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ст.79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Статтею 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ч.ч.1, 5, 6 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Враховуючи зазначені обставини та надані суду докази, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, а також те, що вимоги позивача є законними, обґрунтованими, у повному обсязі доведеними з його боку, суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за теплопостачання в загальному розмірі 40 891,82 грн., що складається із основної заборгованості в розмірі 34 168,55 грн., інфляційних збитків в розмірі 5 375,72 грн. та 3% річних в розмірі 1 347,55 грн.
Відповідно до ст.141 ЦПК України також слід стягнути з відповідача на користь позивача понесені судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 3 028 грн.
Керуючись ст.ст. 3-5, 7, 10-13, 19, 23, 76-81, 141, 209, 210, 213, 228, 229, 258, 259, 263-265, 274, 280, 282 ЦПК України, суд, -
Позов Комунального підприємства «Теплоенерго» Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по сплаті за теплопостачання - задовольнити.
Стягнути на користь Комунального підприємства «Теплоенерго» Дніпровської міської ради (ЄДРПОУ 32688148; місцезнаходження: просп. Слобожанський, 29, офіс 504, м. Дніпро, 49081) з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ) заборгованість по сплаті за теплопостачання за період з 01 листопада 2020 року по 23 лютого 2022 року в розмірі 34 168,55 грн., інфляційні збитки за період з листопада 2020 року по лютий 2022 року в розмірі 5 375,72 грн., 3% річних за період з 01 листопада 2020 року по 23 лютого 2022 року в розмірі 1 347,55 грн., а всього на загальну суму 40 891,82 грн. (сорок тисяч вісімсот дев'яноста одна гривня 82 коп.).
Стягнути на користь Комунального підприємства «Теплоенерго» Дніпровської міської ради (ЄДРПОУ 32688148; місцезнаходження: просп. Слобожанський, 29, м. Дніпро, 49000) з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ) судовий збір в розмірі 3 028 грн. (три тисячі двадцять вісім гривень).
Відповідач вправі подати до Кіровського районного суду м. Дніпропетровська письмову заяву про перегляд цього заочного рішення протягом тридцяти днів, починаючи з наступного за днем складення повного рішення, з правом на поновлення такого пропущеного строку в разі подання цієї заяви протягом двадцяти днів з дня вручення копії повного заочного рішення суду.
Повне рішення підписане 10 лютого 2025 року у день його складення і, починаючи з наступного за цим дня, набирає законної сили після спливу тридцяти днів, протягом яких може бути оскаржене позивачем до Дніпровського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги, а така само відповідачем з наступного за днем постановлення ухвали про залишення без задоволення заяви про перегляд заочного рішення.
Суддя О.В. Колесніченко