Справа № 240/20492/24
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Попова О.Г.
Суддя-доповідач - Біла Л.М.
11 лютого 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Білої Л.М.
суддів: Гонтарука В. М. Моніча Б.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії та стягнення коштів,
Позивач звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, в якому просила:
- визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо застосування у правовідносинах з визначення, як непрацюючому та проживаючому на території радіоактивного забруднення пенсіонеру підвищення до пенсії, передбачене статтею 39 Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у розмірі, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам взятим у виді величини для обчислення виплат за рішеннями суду, передбаченої ч.2 ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет на 2024 рік» протиправними;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області поновити з 01.01.2024 по 31.07.2024 року застосування у правовідносинах з нарахування та виплати, як непрацюючому та проживаючому на території радіоактивного забруднення пенсіонеру підвищення до пенсії, передбачене статтею 39 Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у розмірі, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам взятим у виді величини оплати праці, з урахуванням раніш виплачених сум;
- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області недоотриману частину додаткової пенсії, як непрацюючому та проживаючому на радіоактивно забрудненій території пенсіонеру, передбачену ст.39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що дорівнює двом мінімальним заробітним платам, як величини оплати праці за період з 01.08.2024 по 30.09.2024, яка з урахуванням попередньо виплачених сум такої додаткової пенсії становить у розмірі 20400 грн.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2024 року відмовлено у відкритті провадження.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, позивач подала апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати вказану ухвалу та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт відзначила про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що, в свою чергу, призвело до позбавлення її права на доступ до правосуддя.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.
Як встановлено судом першої інстанції та не заперечується позивачем, її право на отримання підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території гарантованого добровільного відселення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України від 28 лютого 1991 року №796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", що дорівнює двом мінімальним заробітним платам, встановленим законом про Державний бюджет України на відповідний рік захищено судовим рішенням, що ухвалене 28.07.2021 по справі №240/7256/21.
Так, судом було зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснити із 18.10.2020 нарахування та виплату підвищення до пенсії ОСОБА_1 як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону № 796-XII, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік).
На виконання вказаного судового рішення, Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області до січня 2024 року нараховувало та виплачувало позивачу підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території гарантованого добровільного відселення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у розмірі 13400,00 грн, однак в подальшому вказана доплата нараховується та виплачується у розмірі 3200,00 грн.
Зменшення розміру підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території гарантованого добровільного відселення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" зумовлене прийняттям Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» від 09.11.2023 №3460-IX яким визначено, що розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду, на рівні 1600 гривень.
Однак, на переконання позивача, рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 28.07.2021 по справі №240/7256/21 з моменту застосування Головним управління Пенсійного фонду України в Житомирській області у спірних правовідносинах ч.2 ст.8 Закону України «Про Державний бюджет на 2024 рік» вичерпало свою дію з подальшим утворенням нових, раніш не існуючих та не охоплених судовим рішенням правовідносин.
Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що предметом поданого позивачем позову є правовідносини між сторонами щодо порядку виконання Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області рішення Житомирського окружного адміністративного суду по справі № 240/7256/21, а не новий публічно-правовий спір, який виник між сторонами.
Надаючи оцінку висновкам суду першої інстанції та доводам апеляційної скарги, колегія суддів враховує наступне.
Відповідно до пунктів 1, 2 частини 1 статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства; у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав є такі, що набрали законної сили, рішення або постанова суду, ухвала про закриття провадження в адміністративній справі.
Відповідно до наведеної норми позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.
Визначаючи підстави позову, як елементу його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просить про захист свого права.
Відтак, для встановлення тотожності підстав позову визначальне значення має коло обставин та фактів, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги.
Водночас, не є зміною підстав адміністративного позову викладення одних і тих же обставин, але в іншій стилістичній формі або із зазначенням обставин, які були відомі заявникові під час подання ним первісної заяви, але були аргументовані ним інакше. Крім того, посилання на наявність доказів, відмінних від тих, які були подані при первинному зверненні, не свідчать про зміну підстав звернення до суду з позовом.
Зі змісту зазначених правових приписів вбачається, що кожна особа наділена правом на звернення до суду, якщо вважає, що суб'єкт владних повноважень своїми рішеннями, діями або бездіяльністю допустив порушення своїх прав. При цьому, таке право не є абсолютним. Так, у випадку встановлення судом наявності у провадженні цього або іншого суду справи про спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, суддя має правові підстави для відмови у відкритті провадження в адміністративній справі.
Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення.
В даному випадку, судом першої інстанції встановлено, що право позивача на отримання підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території гарантованого добровільного відселення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", що дорівнює двом мінімальним заробітним платам, встановленим законом про Державний бюджет України на відповідний рік захищено рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 28.07.2021 по справі №240/7256/21.
На виконання вказаного судового рішення, Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області нараховувало та виплачувало позивачу підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території гарантованого добровільного відселення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у розмірі 13400,00 грн, що мало місце до січня 2024 року.
Однак, починаючи з 01.01.2024 сума вказаного підвищення виплачується позивачу в розмірі 3200,00 грн., що, на переконання позивача, свідчить про виникнення нового спору.
Так, на переконання апелянта, до появи нового правового регулювання, що зумовило звернення позивача до суду з цим позовом утворюючи нову підставу - норма частини другої статті 8 Закону № 3460-IX, правозастосування щодо доплати на підставі статті 39 Закону № 796-ХІІ обумовлювалось нормами, чинними на час виникнення спору і вирішення справи у суді.
Встановлення законодавцем додаткових правил щодо виплати (порядку визначення) цієї доплати утворює нові підстави для спору щодо порядку нарахування суми доплати, а відтак виникнення нового спору у площині публічно-правових відносин між їх учасниками - пенсіонером та органом Пенсійного Фонду.
Надаючи оцінку доводам апелянта, судова колегія погоджується з позицією суду першої інстанції, що фактично предметом поданого позивачем позову є правовідносини між сторонами щодо невиконання в повному обсязі Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 28.07.2021 по справі №240/7256/21, а не новий публічно-правовий спір, який виник між сторонами.
Відповідно до статті 370 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Таким чином, відповідач зобов'язаний виконати судове рішення, яке набрало законної сили, в межах покладених на нього цим рішенням зобов'язань.
При цьому, судом першої інстанції вірно зазначено, що нормами процесуального Закону встановлено порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та визначено певну послідовність дій, які необхідно вчинити для зобов'язання відповідача належним чином виконати рішення суду. У разі невиконання судового рішення позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу щодо відповідача - суб'єкта владних повноважень. Невиконання судового рішення не може бути самостійним предметом окремого судового провадження.
Відтак, у разі невиконання судового рішення, позивач має право звернутися до суду в порядку статті 382 чи 383 КАС України.
Отже, в даному випадку відсутні підстави стверджувати про виникнення між позивачем та Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області нового спору. Наразі, має місце спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, але на стадії виконання судового рішення, оскільки змінився розмір доплати на підставі вже існуючого рішення.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки спір у даній справі виник між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, що уже були предметом розгляду у справі №240/7256/21 та пов'язаний з виконанням вказаного судового рішення.
Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.
При цьому, надаючи оцінку доводам апеляційної скарги, судова колегія враховує, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2024 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України.
Головуючий Біла Л.М.
Судді Гонтарук В. М. Моніч Б.С.