Справа № 640/38369/21 Суддя (судді) першої інстанції: Марич Є.В.
10 лютого 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача: Кузьмишиної О.М.,
суддів: Грибан І.О., Карпушової О.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 11 липня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про скасування постанови,
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, у якому просить:
- визнати протиправною та скасувати постанову відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України про стягнення виконавчого збору ВП НОМЕР_2 від 29.09.2014;
- визнати протиправною та скасувати постанову відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби України Міністерства юстиції України про відкриття виконавчого провадження ВП НОМЕР_1 від 16.09.2021.
В частині визнання протиправною та скасування постанови відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби України Міністерства юстиції України про відкриття виконавчого провадження ВП НОМЕР_1 від 16.09.2021, Київським окружним адміністративним судом ухвалено рішення від 03.10.2022, яким відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позову.
Обґрунтовуючи позовні вимоги в частині визнання протиправною та скасування постанови відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України про стягнення виконавчого збору ВП НОМЕР_2 від 29.09.2014, позивач зазначив, що оскаржувана постанова прийнята державним виконавцем без належних на те підстав, адже в межах виконавчого провадження взагалі не було стягнуто суму боргу за виконавчим документом.
Посилаючись на приписи статті 27 Закону №1404-УІІІ у редакції, яка була чинна до 28 серпня 2018 року, позивач зазначив, що підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про стягнення з боржника коштів є здійснення державним виконавцем дій з фактичного виконання рішення органами державної виконавчої служби, а розмір виконавчого збору обраховується як 10 відсотків від фактично стягнутої суми, що, в даному випадку, державним виконавцем вчинено не було.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 11 липня 2024 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати рішення суду першої інстанції з мотивів неповного з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду першої інстанції обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Апелянт зазначає, що висновки суду першої інстанції є безпідставними та помилковими, судом не досліджено виконавчий документ, що став підставою відкриття виконавчого провадження, не надав оцінку обставинам подвійного стягнення виконавчого збору.
В обґрунтування своїх доводів апелянт зазначає, що постанова про стягнення виконавчого збору від 29.09.2014 винесена після повернення виконавчого документа стягувачу, а тому відповідні дії державного виконавця не відповідають меті стимулювання боржника до намагання виконати виконавчий документ самостійно до відкриття виконавчого провадження.
Разом з цим, апелянт наголошує, що стягнення з боржника виконавчого збору й основної винагороди за виконання одного судового рушення тягне за собою додаткові витрати. Ця обставина може розглядатися як накладання непропорційного і надмірного тягара на боржника, що зачіпає його право власності, гарантоване статтею 41 Конституції України.
Апелянт вважає, що суд першої інстанції під час розгляду справи не забезпечив ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 25.09.2024 та від 04.02.2025 відкрито апеляційне провадження та призначено справу до судового розгляду в порядку письмового провадження.
Від представника відповідача до суду 30.09.2024 надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу, відповідно до змісту якого відповідач повністю заперечує проти задоволення вимог апеляційної скарги, вважає її необґрунтованою, наголошує, що у зв'язку з тим, що в запропонований термін рішення суду боржником добровільно не виконано, державним виконавцем на підставі статті 28 Закону №606-XIV винесена постанова про стягнення з боржника виконавчого збору від 29.09.2014 ВП НОМЕР_2 в сумі 2 187 790,34 грн. Оскільки виконавче провадження відкрито за правилами, передбаченими Законом №606-XIV, то при визначенні розміру виконавчого збору, який підлягає стягненню з боржника, необхідно керуватися положеннями статті 28 Закону №606-XIV.
Відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін з наступних підстав.
Як вбачається з фактичних обставин справи, Головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Валявським О.А. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження від 12.08.2013 ВП НОМЕР_2 з примусового виконання виконавчого листа №2/359/100/2013 від 04.04.2013, виданого Бориспільським міськрайонним судом Київської області на підставі ухвали Апеляційного суду Київської області.
Головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Валявським О.А. 30.10.2013 винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження ВП НОМЕР_2. 15.09.2014 головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Валявським О.А. винесено постанову по розшук майна боржника ВП НОМЕР_2.
Головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Селезньовим М.О. 29.09.2014 винесено постанову про стягнення виконавчого збору ВП НОМЕР_2, якою постановлено стягнути з ОСОБА_1 виконавчий збір у сумі 2 187 790,34 грн.
Головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Селезньовим М.О. 01.10.2014 винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження ВП НОМЕР_2. 01.02.2018 головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Кравчук А.С. винесено постанову про об'єднання виконавчих проваджень у зведене виконавче провадження ВП НОМЕР_2, якою постановлено об'єднати виконавчі провадження НОМЕР_3, НОМЕР_2, НОМЕР_4, НОМЕР_5 у зведене виконавче провадження №55687694.
Головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Рекашовою А.М. 26.10.2020 винесено постанову про закінчення виконавчого провадження ВП НОМЕР_2, якою закінчено виконавче провадження на підставі пункту 3 частини 1 статті 39, статті 40 Закону України «Про виконавче провадження».
В подальшому, 06.09.2021 головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Рекашовою А.М. винесено постанову про відновлення виконавчого провадження ВП НОМЕР_2, якою постановлено відновити виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа №2/359/100/2013 від 21.06.2013.
Головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Рекашовою А.М. 07.09.2021 винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувача на підставі пункту 1 частини 1 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження».
Не погоджуючись з постановою відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України про стягнення виконавчого збору ВП НОМЕР_2 від 29.09.2014, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Переглядаючи справу в межах доводів апеляційної скарги на предмет законності та обґрунтованості оскаржуваного рішення, колегія суддів виходить з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спеціальним законом, який визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до Закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку є Закон України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 606-XIV; чинний на дату відкриття виконавчого провадження (12.08.2013).
Відповідно до частини другої статті 25 Закону № 606-XIV державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.
У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.
Згідно з частиною першою статті 27 Закону № 606-XIV, у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.
Відповідно до частини першої статті 28 Закону № 606-XIV, у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У разі невиконання боржником у той самий строк рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - фізичної особи і в розмірі вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - юридичної особи. У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі самостійного виконання боржником рішення після початку його примусового виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача. Постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.
Поряд з цим, 05 жовтня 2016 року набув чинності Закон України №1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон №1404-VIII), пунктом 7 розд. ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» якого передбачено, що виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.
Щодо доводів апелянта про те, що положення статті 27 Закону №1404-VIII в редакції, яка була чинна до 28.08.2018 зменшували відповідальність позивача, як боржника, у порівнянні з нормами статті 27 Закону України №1404-VIII в редакції, яка була чинна після 28.08.2018, оскільки розмір виконавчого збору обраховувався як 10 відсотків від фактично стягнутої суми, а не з суми, що підлягає примусовому стягненню, колегія суддів зазначає наступне.
Із матеріалів справи вбачається, що виконавче провадження НОМЕР_2 відкрито 12.08.2013 (тобто за правилами Закону № 606-XIV).
Спірна постанова про стягнення виконавчого збору прийнята відповідачем 29.09.2014 (за правилами Закону № 606-XIV, чинного на дату її ухвалення).
При застосуванні наведених норм права у подібних правовідносинах Верховний Суд у постанові від 11 серпня 2021 року у справі №300/3260/20 звернув увагу на те, що відповідно до частини першої статті 28 Закону №606-XIV розмір виконавчого збору (у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 Закону №606-XIV для самостійного його виконання) становив 10 відсотків від суми, що підлягала стягненню (якщо йдеться про вимоги майнового характеру). Відповідно до зазначеної постанови, у цьому випадку (тобто коли виконавче провадження відкрито за правилами Закону №606-XIV) розмір виконавчого збору, який підлягає стягненню з боржника, потрібно визначати за правилами статті 28 Закону №606-XIV (чинного на той час).
Отже, в даній справі законом, який діяв на час відкриття виконавчого провадження, є Закон №606-XIV, а із змісту статті 28 цього Закону вбачається, що розмір виконавчого збору становить 10 відсотків суми, що підлягає стягненню (якщо йдеться про примусове виконання рішення майнового характеру).
Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду від 19 січня 2022 року у справі №640/7697/21.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постанова Верховного Суду.
Таким чином, доводи апелянта про те, що розмір виконавчого збору обраховується як 10 відсотків від фактично стягнутої суми, спростовуються вищезазначеними фактичними обставинами.
Крім того, суд апеляційної інстанції зазначає, що стягнення виконавчого збору є безумовною дією державного виконавця у межах виконавчого провадження та ефективним засобом стимулювання боржника до намагання виконати рішення суду самостійно до відкриття виконавчого провадження. Стягнення виконавчого збору є не правом, а обов'язком державного виконавця при відкритті виконавчого провадження.
Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 26 червня 2020 року у справі №360/3324/19.
Так, оскільки боржником в запропонований термін рішення суду добровільно не виконано, державним виконавцем на підставі статті 28 Закону №606-XIV винесена постанова про стягнення з боржника виконавчого збору від 29.09.2014 ВП НОМЕР_2 у сумі 2 187 790,34 грн.
Колегія суддів вважає помилковими посилання скаржника на правову позицію, викладену Верховним Судом у постановах від 21 жовтня 2021 року у справі №420/4279/19, від 28 січня 2021 року у справі №420/769/19, від 28 жовтня 2020 року у справі №400/878/20, оскільки спір у цих справах відмінний від спору, який виник у справі №640/38369/21, з огляду на те, що правовідносини у цих справах виникли під час дії Закону №1404-VIII (у редакції після 28 серпня 2018 року).
Таким чином колегія суддів вважає, що висновки, яких дійшов суд першої інстанції про те, що виконавче провадження було відкрито за правилами, передбаченими Законом № 606-XIV, а тому при визначенні розміру виконавчого збору, який підлягає стягненню з боржника, необхідно керуватися положеннями статті 28 Закону № 606-XIV, відповідають правовій позиції і підходам Верховного Суду до вирішення спорів, пов'язаних зі стягненням виконавчого збору.
Щодо доводів апелянта про те, що стягнення з боржника виконавчого збору й основної винагороди за виконання одного судового рішення тягне за собою додаткові витрати, суд звертає увагу на наступне.
Відповідно до частини другої, третьої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Із тексту позовної заяви ОСОБА_1 вбачається, що останній обґрунтовує вищезазначену підставу позову тим, що посилається на постанову Верховного Суду від 16.04.2020 у справі №640/8425/19.
Однак, колегія суддів звертає увагу, що предметом спору у вищезазначеній справі, на яку посилається позивач, є визнання протиправною та скасування постанови про стягнення з боржника основної винагороди.
Повертаючись до обставин цієї справи, колегія суддів зазначає, що предметом спору є оскаржувана постанова відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України про стягнення виконавчого збору ВП НОМЕР_2 від 29.09.2014.
Таким чином, колегія суддів не погоджується з доводами позивача з посиланням на висновки Верховного Суду, які викладені у постанові від 16.04.2020 по справі №640/8425/19, з огляду на їх відмінність від обставин розглядуваної справи.
Щодо посилання апелянта на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30.11.2021 у справі № 640/13713/21, слід зазначити, що дане судове рішення, відповідно до статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України, не є джерелом права, що застосовуються судом при вирішенні справ та, виходячи з норм частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, їх висновки не є обов'язковими для врахування.
Таким чином, проаналізувавши ці та всі інші доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , колегія суддів вважає, що вони не спростовують правильності висновків суду першої інстанції у відмові у задоволенні позовних вимог у цій справі.
Отже, судом першої інстанції повно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Згідно статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 11 липня 2024 року - без змін.
Керуючись статтями 243, 250, 287, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 11 липня 2024 року у справі №640/38369/21 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Суддя - доповідач О.М. Кузьмишина
Судді І.О.Грибан
О.В.Карпушова