вул. Солом'янська, 2-а, м. Київ, 03110, тел./факс 0 (44) 284 15 77
e-mail: inbox@kas.gov.ua, inbox@kia.court.gov.ua, web: kas.gov.ua, код ЄДРПОУ 42258617
Унікальний номер справи № 705/3694/23 Головуючий у суді першої інстанції - Марфіна Н.В.
Апеляційне провадження № 22-ц/824/558/2025 Доповідач у суді апеляційної інстанції - Нежура В.А.
Іменем України
06 лютого 2025 року Київський апеляційний суд у складі:
суддя-доповідач Нежура В.А.,
судді Верланов С.М., Невідома Т.О.,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Креді Агріколь Банк» на заочне рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 21 грудня 2023 року по цивільній справі за позовом Акціонерного товариства «Креді Агріколь Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
встановив:
У липні 2023 року АТ «Креді Агріколь Банк» звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
В обґрунтування своїх вимог зазначав, що 11 березня 2021 року між позивачем та ОСОБА_1 було укладено Комплексний договір №4/3289722, відповідно до умов якого, Банк надає Позичальнику на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання. Позичальник зобов'язався повернути Банку кредит у порядку та в строки, встановлені договором.
За умовами Договору, Банк зобов'язався надати відповідачу 200 001,00 грн. - на споживчі потреби зі строком кредитування - до 10 березня 2027 року включно. Зі сплатою процентів за користування кредитними коштами у розмірі 10,00 % річних та комісійної винагороди у розмірі 1,5 % від суми кредиту.
Позивач вказував, що надав позивачу грошові кошти на умовах визнаних Кредитним договором, в той же час, всупереч вимог цивільного законодавства та умов кредитного договору, відповідач ОСОБА_1 свої зобов'язання не виконав, а саме не здійснював погашення заборгованості за кредитом у встановленому Договором порядку та строки, у зв'язку з чим станом на 26 червня 2023 року утворилась заборгованість у розмірі 244 947,32 грн, з яких:
138 536,50 грн - сума заборгованості строкової заборгованості;
35 826,15 грн простроченої суми заборгованості;
3000,02 грн комісії;
726,51 грн нарахованих відсотків;
47 948,79 грн простроченої комісії;
18 909,35 грн прострочених відсотків.
Посилаючись на викладене просив суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за Комплексним договором №4/3289722 від 11 березня 2021 року у розмірі 244 947,32 грн, а також покласти на відповідача понесені позивачем судові витрати.
Заочним рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 21 грудня 2023 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Креді Агріколь Банк» заборгованість за Кредитним договором 4/3289722 від 11 березня 2021 року в розмірі 193 998,51 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Креді Агріколь Банк» судові витрати по сплаті судового збору в сумі 2909,98 грн.
Не погоджуючись із таким рішенням суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення про стягнення комісії та простроченої комісії, позивач АТ «Креді Агріколь Банк»подав до суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить заочне рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 21 грудня 2023 року в цій частині скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.
У апеляційній скарзі вказує, що комісія за обслуговування кредитної заборгованості нараховувалась банком на підставі умов підписаного сторонами договору. Зазначає, що нарахування цієї комісії не суперечить вимогами Закону України «Про споживче кредитування».
Стверджує, що висновок суду першої інстанції про нікчемність умови договору щодо комісії є помилковим. Відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення комісії, суд не урахував презумпцію правомірності правочину.
Відзив на апеляційну скаргу від відповідача ОСОБА_1 не надходив.
За правилами ч.1 ст.369 ЦПК України (станом на день подачі апеляційної скарги) апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Як вбачається зі змісту позовної заяви, предметом позову є стягнення заборгованості у розмірі 244 947, 32 грн. Рішення суду оскаржується в частині відмови у стягненні заборгованості по комісії у загальному розмірі 50 948,81 грн.
За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
В частині задоволених позовних вимог про стягнення заборгованості за тілом кредиту та відсотками рішення суду не оскаржується, тому в цій частині апеляційному перегляду не підлягає.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Встановлено, що 11 березня 2021 року між АТ «Креді Агріколь Банк» та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір №4/3289722, відповідно до умов якого, Банк надає Позичальнику кредит в сумі 200001,00 грн строком на 72 місяців з 11.03.2021 року по 10.03.2027 року. а позичальник сплачує платежі для погашення заборгованості за Договором щомісячно в число місяця, визначене Графіком платежів по кредиту (Додаток №1 до Договору, що є невід'ємною його частиною), як День повернення кредиту).
Згідно п. 1.3.1. Договору, за користування кредитом позичальник сплачує: процентну винагороду щомісячно у розмірі 10,00 % річних, починаючи з дня надання кредиту до моменту повного погашення заборгованості за Договором.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору, актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Як вбачається з матеріалів справи, банк виконав покладені на нього зобов'язання, а саме перерахував на рахунок відповідача грошові кошти в сумі 200 001,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією (а. с. 14)
Як убачається з виписки з рахунку за кредитним договором №4/3289722 від 11 березня 2021 року, відповідач неналежним чином виконував покладені на нього зобов'язання за кредитним договором, у зв'язку з чим, станом на 26 червня 2023 року утворилась заборгованість зі строкової заборгованості у розмірі 138 536,50 грн; 35 826,15 грн простроченої суми заборгованості; 726,51 грн нарахованих відсотків; 18 909,35 грн прострочених відсотків, що підлягає стягненню з відповідача.
Відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення з відповідача 3000,02 грн комісії та 47 948,79 грн простроченої комісії, суд першої інстанції обґрунтовував своє рішення тим, що умови кредитного договору щодо комісії є нікчемними, тому комісія нарахована банком безпідставно. Такий висновок суду першої інстанції є правильним.
Так, відповідно до п. 1.3.2 Договору, за користування кредитом позичальник сплачує: комісійну винагороду за обслуговування кредитної заборгованості: щомісячно у розмірі 1,5 % у місяць від суми кредиту, зазначеної в п. 1.1 Договору. Обслуговування кредитної заборгованості включає моніторинг заборгованості, під яким розуміється електронне інформування (нагадування) про здійснення щомісячних платежів по кредиту та процентах, надання інформації щодо стану заборгованості через дистанційні системи обслуговування, інформування позичальника про виникнення простроченої заборгованості, консультування позичальника щодо погашення заборгованості, своєчасності сплати платежів, тощо.
У постанові Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21, зроблено наступний правовий висновок: «10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв'язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
Положення частин першої, другої, п'ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».
Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.
Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).
Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.
Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.
Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.
Відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
Згідно з частиною п'ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.
У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 зазначено, що у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Як видно із матеріалів справи, необхідність внесення плати за додаткові, супутні послуги банку, пов'язанні з розрахунково-касовим обслуговуванням, передбачена в розділі 7.2 «Таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит», що є Додатком №1 до Комплексного договору№ 4/3289722 від 11 березня 2021 року. Розмір комісії за обслуговування кредитної заборгованості складає з 11 квітня 2021 по 10 березня 2027 року - по 3000,02 грн на місяць.
При цьому, в кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування).
Ураховуючи, що банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що положення пункту 1.3.2 щодо обов'язку позичальника щомісяця сплачувати плату за обслуговування кредитної заборгованості є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Доводи апеляційної скарги про те, що комісія за обслуговування кредитної заборгованості нараховувалась банком на підставі умов підписаного сторонами договору, колегія суддів оцінює критично, оскільки суд установив, що такі умови є нікчемними.
Відхиляє апеляційний суд і посилання апелянта на неврахування презумпції правомірності правочину.
Так, визнання судом нікчемного правочину недійсним за вимогою сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, оскільки нікчемний правочин є недійсним в силу закону з моменту його укладення.
Схожі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 вересня 2022 року у справі № 755/11636/21 (провадження № 61-7098св22), від 08 лютого 2023 року у справі № 168/349/20 (провадження № 61-2223св21), та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 листопада 2022 року у справі № 755/9486/21 (провадження № 61-5581св22).
Розглядаючи даний спір, повно та всебічно дослідивши і оцінивши обставини справи, належність, допустимість, достовірність кожного наданого сторонами доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову в частині стягнення заборгованості за комісією.
Доводи апеляційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду першої інстанції, обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення, та фактично зводяться до незгоди позивача з висновками суду. Судом першої інстанції правильно визначено характер спірних правовідносин, встановлено обсяг прав та обов'язків сторін, застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, що склались між сторонами, надано повну, всебічну та об'єктивну оцінку наявним у справі доказам.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів доходить висновку, що рішення суду є законним і обґрунтованим, підстави для його скасуванні відсутні.
Керуючись ст.ст. 369, 374, 375, 382, 383, 384 України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Креді Агріколь Банк» залишити без задоволення.
Заочне рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 21 грудня 2023 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та, відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач: В.А. Нежура
Судді: С.М. Верланов
Т.О. Невідома