29 січня 2025року м. Київ
Справа №756/3127/24
Апеляційне провадження №22-ц/824/3940/2025
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача: Соколової В.В. суддів: Верланова С.М., Поліщук Н.В. за участю секретаря Цюрпіти Д.О.
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Оболонського районного суду міста Києва, постановлену під головуванням судді Диби О.В. 16 жовтня 2024 року у м. Києві, повний текст ухвали складений 21 жовтня 2024 року, за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: ІНФОРМАЦІЯ_1 про встановлення факту, що має юридичне значення,
У березні 2024 року заявник звернувся до суду з заявою, в якій просив встановити факт, що має юридичне значення, а саме факт перебування на утримані ОСОБА_1 чотирьох неповнолітніх дітей. Встановлення факту необхідне для підтвердження права на отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
В обґрунтування своїх вимог заявник посилався на те, що 16 лютого 2002 року він уклав шлюб з ОСОБА_2 , у шлюбі з якою народилося четверо дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 07 березня 2019 року шлюб між заявником та ОСОБА_6 розірвано.
В подальшому заявник почав проживати однією сім'єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_7 , під час їх спільного проживання народилося двоє дітей: ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_7 .
Як зазначає заявник, на даний час на його утриманні фактично перебуває четверо неповнолітніх дітей.
Оскільки заявник не має іншої можливості встановити факт перебування дітей на його утриманні, а встановлення цього факту необхідне заявнику для підтвердження права на отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, заявник просив встановити факт перебування на його утримані чотирьох неповнолітніх дітей.
Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 16 жовтня 2024 року заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа: ІНФОРМАЦІЯ_1 про встановлення факту, що має юридичне значення - залишено без розгляду.
Ухвала суду мотивована тим, що заявником має бути пред'явлено до суду позов про встановлення факту перебування на утриманні заявника дітей із залученням до участі у справі усіх заінтересованих осіб, оскільки під час судового розгляду справи було встановлено існування спору про право.
Не погодився із зазначеною ухвалою ОСОБА_1 , його представником подано апеляційну скаргу, в якій він вказує на те, що суд першої інстанції помилково прийшов до висновку, що справа пов'язана з вирішенням спору про право, зокрема, спору щодо участі одного з батьків в утриманні дітей та/або ухилення від виконання батьківських обов'язків.
У справі, що розглядається заявник ніколи не стверджував, що самостійно виховує та/або утримує дітей. Більш того заявник ніколи і не стверджував, що ОСОБА_6 ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків.
Допитані в суді в якості свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7 підтвердили, що заявник у повному обсязі приймає участь в утримані своїх дітей. Дана обставина також була підтверджена довідками про відсутність заборгованості по аліментам та довідкою про доходи. Жодні спірні відносини між заявником та ОСОБА_6 , ОСОБА_7 стосовно утримання, виховання дітей відсутні.
Позиція суду першої інстанції унеможливлює встановлення факту перебування на утриманні неповнолітніх дітей в порядку окремого провадження хоча це передбачено, як ЦПК України так і Порядком № 560.
Заперечення представника ІНФОРМАЦІЯ_8 проти задоволення заяви грунтувалися на тому, що він не наділений повноваженням визнавати позовні вимоги. Інших підстав для своїх заперечень представник заінтересованої особи не вказував.
Посилання суду першої інстанції на Постанову Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22 є недоречним оскільки у цій справі предметом доказування було встановлення факту самостійного виховання дитини батьком.
Більш того суд першої інстанції недостовірно цитує п. 74 Постанови у справі №201/5972/22 де вказано, що: «Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється».
В ухвалі від 16 жовтня 2024 року суд з невідомих причин замінив слово «виховання» на «утримання». Самостійне виховання дитини є окремою підставою для оформлення відстрочки від призову на яку заявник ніколи не посилався.
За таких обставин, суд дійшов помилкових висновків про наявність гіпотетичного спору у справі, не вказав між ким та з приводу чого він може виникнути.
На підставі викладеного, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
У відзиві на апеляційну скаргу представник заінтересованої особи - ІНФОРМАЦІЯ_8 вказує на те, що суд першої інстанції вірно встановив, що вказана справа пов'язана з вирішенням спору про право, зокрема, спору щодо участі одного з батьків в утриманні дітей та/або ухилення від виконання батьківських обов'язків, який підлягає розгляду в порядку позовного провадження з врахуванням інтересів дітей.
Крім цього, судом будо встановлено, що необхідність встановлення факту перебування на утриманні скаржника 4-х дітей виникла у зв'язку із необхідністю підтвердження права на отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, при цьому скаржник до ІНФОРМАЦІЯ_8 стосовно отримання відстрочки від мобілізації не звертався.
При цьому, Велика Палата Верховного Суду у справі №201/5972/22 від 11 вересня 2024 року вже зазначала, що інститут окремого провадження не може використовуватись для створення преюдиційних фактів з метою подальшого вирішення будь-якого спору про право.
На підставі викладеного, просить ухвалу суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
В судовому засіданні ОСОБА_10 та його представник - адвокат Котович І.О. підтримали апеляційну скаргу з підстав викладених у ній та просили її задовольнити.
Представник заінтересованої особи - ІНФОРМАЦІЯ_1 в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, а тому керуючись положеннями ч.1 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів вважала за можливе розглянути справу за їх відсутності.
Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які з'явились в судове засідання, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого судового рішення, колегія суддів виходить з такого.
З матеріалів справи вбачається, що у березні 2024 року заявник звернувся до суду з заявою, в якій просив встановити факт, що має юридичне значення, а саме факт перебування на утримані ОСОБА_1 чотирьох неповнолітніх дітей. Зазначав, що встановлення факту необхідне для підтвердження права на отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
В обґрунтування своїх вимог посилався на те, що 16 лютого 2002 року заявник уклав шлюб з ОСОБА_2 , у шлюбі з якою народилося четверо дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 07 березня 2019 року шлюб між заявником та ОСОБА_6 розірвано.
В подальшому заявник почав проживати однією сім'єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_7 , під час їх спільного проживання народилося двоє дітей: ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_7 .
Як зазначав заявник, на даний час на його утриманні фактично перебуває четверо неповнолітніх дітей.
Оскільки заявник не має іншої можливості встановити факт перебування дітей на його утриманні, а встановлення цього факту необхідне заявнику для підтвердження права на отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, заявник просив встановити факт перебування на його утримані чотирьох неповнолітніх дітей.
Залишаючи заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа: ІНФОРМАЦІЯ_1 про встановлення факту, що має юридичне значення без розгляду, суд першої інстанції виходив з того, що заявником має бути пред'явлено до суду позов про встановлення факту перебування на утриманні заявника дітей із залученням до участі у справі усіх заінтересованих осіб, оскільки під час судового розгляду справи було встановлено існування спору про право.
Окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Пунктом 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України передбачено, що суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
За змістом ч. 1 ст. 315 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту: родинних відносин між фізичними особами; перебування фізичної особи на утриманні; каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
Згідно із ч. 2 ст. 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:
- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення;
- встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;
- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);
- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
Такий правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18, від 08 листопада 2019 року у справі № 161/853/19, від 27 березня 2019 року у справі № 569/7589/17.
Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду (ч. 4 ст.315 ЦПК України).
Таким чином, визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів в порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов'язане з наступним вирішенням спору про право цивільне.
Під спором про право необхідно розуміти певний стан суб'єктивного права; спір є суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний. Таким чином, виключається під час розгляду справ у порядку окремого провадження існування спору про право, який пов'язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням наявності суб'єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають в реалізації такого права.
У порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав осіб; встановлення факту не пов'язується із наступним вирішенням спору про право.
У пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 31.03.95 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» зазначено, що, вирішуючи питання про прийняття заяв про встановлення фактів, що мають юридичне значення, судам необхідно враховувати, що ці заяви повинні відповідати як загальним правилам щодо змісту і форми позовної заяви, так і вимогам щодо її змісту, передбаченим конкретною статтею про зміст заяви.
Згідно з ст. 318 ЦПК України, у заяві про встановлення юридичного факту повинно бути зазначено, який факт заявник просить встановити та з якою метою.
ОСОБА_1 у своїй заяві зазначав, що встановлення факту перебування дітей на його утриманні, необхідне йому для підтвердження права на отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, оскільки відповідно до абзацу 4 ч.1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані, жінки та чоловіки, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років.
Так, за змістом абз. 4 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», в редакції, яка діяла на час подання даної заяви, не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані, зокрема жінки та чоловіки, жінки та чоловіки, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років.
За змістом п. 3 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», в чинній редакції указаного закону, визначено, що не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані жінки та чоловіки, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці.
Відповідно до ст. 141 СК України мати та батько мають рівні права та обов'язки по відношенню до дитини. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їх прав по відношенню до дитини.
Права і обов'язки у кожного з батьків не тільки рівні, але і взаємні. Отже, право одного з батьків протистоїть обов'язку іншого не перешкоджати у здійсненні права на виховання дитини і навпаки.
Обоє батьків несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини.
Статтями 180, 181 СК України визначено, що батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними.
За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі.
Звернення із заявою про встановлення факту перебування на утриманні ОСОБА_1 чотирьох неповнолітніх дітей в цій справі необхідне заявнику для створення преюдиційного рішення для публічних відносин, що є неприпустимим.
Встановлення факту перебування на утриманні ОСОБА_1 чотирьох неповнолітніх дітей впливає на права та законні інтереси інших суб'єктів сімейних відносин (матері дітей), оскільки у такий спосіб буде засвідчено невиконання чи неналежне виконання нею своїх обов'язків, що є підставою для негативних наслідків, таких як стягнення аліментів, позбавлення батьківських прав та інше.
За таких умов питання утримання заявником чотирьох неповнолітніх дітей не може вирішуватися безвідносно від дій інших осіб, зобов'язаних їх утримувати, зокрема матері дитини, тому подібний факт підлягає встановленню під час розгляду спору в порядку позовного провадження.
Встановлення факту про який просить заявник, матиме преюдиційний факт для майбутнього спору з органами РТЦК та СП щодо наявності чи відсутності підстав для отримання відстрочки від проходження військової служби під час мобілізації.
Окреме провадження не може використовуватися для створення преюдиційних фактів, які в наступному будуть використані у спорі про право.
Однак, за встановлених у цій справі обставин та мети подання заяви про встановлення факту перебування на утриманні ОСОБА_1 чотирьох неповнолітніх дітей, заявлені останнім вимоги не є вимогами, які пов'язані із здійсненням особистих немайнових чи майнових прав, а тому не підлягають розгляду судом в порядку окремого провадження на підставі ст. ст. 293, 315 ЦПК України.
З огляду на викладені обставини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції належним чином дослідив всі обставини справи, а доводи апелянта не спростовують правильності висновків суду та не можуть бути підставою для скасування вказаної ухвали суду.
Суд першої інстанції повно з'ясувавши обставини справи надав вірну правову оцінку спірним правовідносинам та дійшов вірного висновку про відмову у відкритті провадження у справі на підставі п.4 ст. 315 ЦПК України, оскільки заявлені вимоги не відносяться до вимог, які повинні розглядатися у порядку окремого провадження.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування ухвали суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381- 384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 16 жовтня 2024 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя-доповідач: В.В. Соколова
Судді: С.М. Верланов
Н.В. Поліщук
Повний текст постанови складений 11 лютого 2025 року.