22 січня 2025 року м. Київ
Справа №756/9805/23
Апеляційне провадження №22-ц/824/1879/2025
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача: Соколової В.В.
суддів: Невідомої Т.О., Поліщук Н.В.
за участю секретаря Цюрпіти Д.О.
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу заступника керівника Київської міської прокуратури на рішення Оболонського районного суду м. Києва, ухваленого під головуванням судді Ткач М.М. 28 травня 2024 року в м. Києві, повний текст рішення складений 17 червня 2024 року, у справі за позовом заступника керівника Оболонської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради до ОСОБА_1 про визнання спадщини відумерлою та витребування майна,
У серпні 2023 року Заступник керівника Оболонської окружної прокуратури міста Києва Катишев К.М., який діє в інтересах Київської міської ради, звернувся до суду в порядку цивільного судочинства з позовом до відповідача ОСОБА_1 , в якому просив:
визнати спадщину, яка відкрилась ІНФОРМАЦІЯ_1 після смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та складається з квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 54 кв.м., житловою площею 29,7 кв.м. (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2151839180000) відумерлою та передати спадкове майно у власність територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради;
витребувати від ОСОБА_1 на користь територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 54 кв.м., житловою площею 29,7 кв.м.;
стягнути з відповідача судові витрати.
Позовні вимоги мотивовані тим, що первинна реєстрація права власності на квартиру АДРЕСА_1 проведена за ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності, виданого 26 вересня 2001 року. У подальшому право власності на вказану квартиру зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі договору-купівлі продажу, посвідченого 25 січня 2002 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гніденко Н.Ю. Як зазначає позивач, ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , у той же день відкрилась спадщина на квартиру АДРЕСА_1 . Родичів померлої не встановлено, спадщину ніхто не приймав, відсутня інформація щодо наявності заповітів чи спадкових договорів, у зв'язку з чим має бути визнана відумерлою та передана у власність територіальної громади місті Києва в особі Київської міської ради.
Проте, як стало відомо позивачу, право власності на вказану квартиру було зареєстровано за ОСОБА_4 на підставі договору дарування квартири, укладеного 18 червня 2009 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 та посвідченого приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Мегедь Л.К.
Згодом право власності на спірну квартиру зареєстровано за відповідачем на підставі договору купівлі-продажу, укладеного 01 серпня 2020 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Криворучком В.П. за №268. Разом з тим, як зазначає позивач, державну реєстрація права власності ОСОБА_4 на спірну квартиру на підставі договору дарування від 18 червня 2009 року проведено в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та прав власності на нерухоме майно 21 серпня 2020 року. При цьому, в КП КМП «Київське міське бюро технічної інвентаризації» вказаний договір дарування не реєструвався, в Київському обласному державному нотаріальному архіві відсутня справа щодо вищевказаного договору, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 . Крім того, в ході досудового розслідування проведеною почеркознавчою експертизою встановлено, що рукописні записи та підпис у графі «ДАРУВАЛЬНИК» у договорі дарування квартири від 18 червня 2009 року виконані не ОСОБА_2 . Результатами судово-технічної експертизи документів встановлено, що нотаріальний бланк, на якому виконано договір дарування квартини від 18 червня 2009 року, не відповідає аналогічним документам, що знаходяться в офіційному обігу на території країни-виробника - України, а також відбиток печатки виконані різними кліше.
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 28 травня 2024 року в задоволенні позову заступника керівника Оболонської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради до ОСОБА_1 про визнання спадщини відумерлою та витребування майна - відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що позивачем обрано невірний спосіб захисту, оскільки територіальна громада не є власником спірної квартири, а тому має право лише на отримання грошової компенсації вартості відумерлого майна. Також суд першої інстанції виходив з того, що задоволення позовних вимог призведе до порушення прав добросовісного набувача.
Не погодився із зазначеним судовим рішенням заступник керівника Київської міської прокуратури, ним подана апеляційна скарга, в якій вказується на порушення судом норм матеріального та процесуального права та неповне з'ясування обставин справи.
Апеляційна скарга мотивована тим, що у зв'язку з відсутністю спадкоємців у померлої ОСОБА_2 у Київської міської ради виник правомірний (цивільний) інтерес на визнання спадщини відумерлою, що дає підстави звертатися до суду з позовом на захист цього інтересу та у подальшому оформити право власності територіальної громади міста Києва на таке майно.
Проте, судом першої інстанції помилково не враховано, що в даному випадку Київська міська рада до ухвалення судом рішення про визнання спадщини відумерлою не має можливості зареєструвати право власності на відумерле майно, однак за законом на неї покладено обов'язок щодо захисту прав територіальної громади, що свідчить про наявність законного інтересу, який полягає у забезпеченні того, щоб майно, яке може бути визнане відумерлою спадщиною, не було незаконно виведено зі складу спадкової маси, оскільки від цього залежить подальша можливість переходу такого майна у власність територіальної громади.
Отже, Київська міська рада вправі вимагати витребування спірного майна від добросовісного набувача на підставі ст. 388 ЦК України у поєднанні із вимогами ст. 1218 ЦК України, оскільки указане майно вибуло з власності територіальної громади без відповідного її волевиявлення.
Особливість захисту прав та інтересів територіальної громади полягає лише в тому, що вирішенню питання про витребування майна має передувати розгляд судом вимоги про визнання спадщини відумерлою, оскільки без ухвалення відповідного судового рішення неможливо і застосувати віндикацію, з огляду на те, що до ухвалення судового рішення про визнання спадщини відумерлою територіальна громада має лише інтерес, а не право щодо спірного нерухомого майна. Тож визнання спадщини відумерлою надає органу місцевого самоврядування право пред'явити віндикаційний позов до останнього набувача спірного нерухомого майна.
Отже, всупереч вимогам ст.ст. 89, 264 ЦПК України, висновки суду про недоведеність факту належності спірної квартири до комунальної власності територіальної громади міста Києва не відповідають фактичним обставинам справи.
Саме вимога про витребування нерухомого майна є ефективним і правомірним способом захисту порушеного права, який повністю забезпечує відновлення порушеного права територіальної громади, у якої майно вибуло із правомірно очікуваного володіння поза її волею, а отже, відповідає завданням цивільного судочинства.
Скаржник також вказує на те, що у даному випадку посилання суду на постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі №461/12525/15-ц є безпідставними, оскільки правовідносини у справі №461/12525/15-ц не є подібними до правовідносин у даній справі, оскільки у справі № 461/12525/15-ц виникли правовідносини щодо спадкування майна спадкоємцями. Будь-які відносини щодо спадкування майна спадкоємцями ОСОБА_2 у даній справі не виникли. У зв'язку з цим, у даній справі відчуження квартири відбулось не в порядку спадкування, а на підставі неіснуючого договору дарування.
Таким чином, посилання суду першої інстанції на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 14 грудня 2022 року у справі №461/12525/15-ц, щодо застосування до спірних правовідносин такого способу захисту, як відшкодування позивачу вартості спадкового майна, є безпідставними.
В даному випадку спірне майно, яке було предметом незаконних дій осіб, якими право власності на законних підставах не набувалося та відповідно повноваження на розпорядження вказаним майном у набувачів також відсутні, має бути визнано відумерлою спадщиною та перейти у власність територіальної громади.
Отже, висновки суду першої інстанції про необхідність застосування такого способу захисту, як стягнення грошової компенсації вартості відчуженого спадкового майна, є безпідставними.
Скаржник також зазначає, що втручання у право власності ОСОБА_1 не може вважатися непропорційним та таким, що порушує ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки витребування спірної квартири надасть змогу територіальній громаді столиці передати її в користування найменш забезпеченим та найбільш соціально потребуючим категоріям населення територіальної громади, що свідчить про дотримання справедливої рівноваги (балансу) між загальним інтересом громади та інтересами відповідача.
Також вказує, що в даних спірних правовідносинах відомості щодо прав ОСОБА_4 на спірну квартиру внесено в реєстр в один і той же день, що і продаж квартири ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ), що ставить під сумнів добросовісність дій ОСОБА_1 під час набуття спірного майна у власність.
Проте, судом не враховано, що продаж квартири здійснено за наявності великої суми заборгованості за житлово-комунальні послуги, що нарахована користувачу ОСОБА_2 , яка обліковується власником особового рахунку на оплату житлово-комунальних послуг за вищезазначеною адресою. Отже, ОСОБА_1 , проявивши розумну обачність, могла поцікавитись про причини накопичення великої суми заборгованості за житлово-комунальні послуги та здійснення цих нарахувань на ім'я не продавця ОСОБА_4 , а зовсім іншої особи - ОСОБА_2 , а тому могла знати, що майно незаконно відчужується продавцем.
Вказане підтверджує, що ОСОБА_1 не проявила розумну обачність та обережність при купівлі квартири, та спростовує беззаперечну добросовісність дій відповідача.
Однак, у порушення ст.ст. 89, 263 ЦПК України суд першої інстанції не дослідив зібрані у справі докази, які у своїй сукупності підтверджують нерозумність поведінки відповідача ОСОБА_1 при придбанні спірної квартири та спростовують беззаперечну добросовісність її дій, а тому висновки суду про порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є необгрунтованими та такими, що суперечать обставинам справи.
На підставі викладеного, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Судовіи витрати стягнути з відповідача на користь прокуратури.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 вказує на те, що висновок судово-почеркознавчої експертизи від 29 червня 2023 року, який був скаладений у кримінальному провадженні є необгрунтованим та викликає сумніви в його правильності. За таких умов, зазначає, що відповідачем у суді апеляційної інстанції буде заявлено клопотання про призначення у справі повторної судово-почеркознавчої експертизи з приводу справжності підпису ОСОБА_2 у договорі дарування від 18 червня 2009 року спірної квартири. Вказане клопотання долучено відповідачем до відзиву.
Також у відзиві відповідач зазначає, що законодавством України передбачений певний чіткий порядок визнання спадщини відумерлою, зокрема звернення повноважної особи до суду саме з заявою в порядку окремого провадження.
Щодо вимоги про витребування у відповідача спірної квартири, суд першої інстанції також прийшов до правльного висновку з урахуванням положень ст. ст. 387, 388 ЦК України.
На даний час Київська міська рада не є власником спірної квартири, а відтак позбавлена права витребувати від відповідача, як добросовісного набувача, спірну квартиру в порядку ст. 388 ЦК України.
Твердження позивача про те, що відповідача не можна вважати добросовісним набувачем є його припущенням.
Суд першої інстанції обгрунтовано послався на право територіальної громади на отримання грошової компенсації вартості спадкового майна та обгрунтовано послався на рішення Верховного Суду у справах, які релевантні до даної справи.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
В судовому засіданні представник Київської міської прокуратури - Корж О.А. підтримав апеляційну скаргу з підстав викладених у ній, просив про задоволення заявлених ними вимог, а саме про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про задоволення заявлених позовних вимог в повному обсязі.
Представник відповідача - адвокат Волков С.А. заперечував проти доводів апеляційної скарги, вважає рішення суду першої інстанції законним і обгрунтованим, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового засідання, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів виходить з такого.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 , яка проживала за адресою: АДРЕСА_3 , причина смерті - хронічна ішемічна хвороба серця, що підтверджується актовим записом про смерть №864 від 15 січня 2020 року /т.1 а.с.39/.
Як убачається з вказаного актового запису про смерть, на підтвердження факту смерті ОСОБА_2 відділом судово-медичної експертизи трупів Київського міського клінічного бюро судово-медичної експертизи видано лікарське свідоцтво про смерть №010-152 від 13 січня 2020 року.
Згідно з відповідей Оболонського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), за даними Державного реєстру актів цивільного стану громадян виявлено: актовий запис №1945 про шлюб ОСОБА_5 та ОСОБА_6 складеного 14 липня 1978 року, актовий запис №721 про шлюб ОСОБА_7 та ОСОБА_2 складеного 06 липня 2001 року, актовий запис №1827 про розірвання шлюбу ОСОБА_5 та ОСОБА_2 складений 25 грудня 1993 року, актовий запис № 864 про смерть ОСОБА_2 складений 15 січня 2020 року, актовий запис про смерть №14232 ОСОБА_7 складений 24 липня 2007 року /т.1 а.с.34-36,41-42,45/.
Відповідно до свідоцтва про право власності на квартиру від 26 вересня 2001 року виданого Головним Управлінням житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації, спірна квартира АДРЕСА_1 належала ОСОБА_3 /т.1 а.с.25/.
25 січня 2002 року на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гніденко Н.Ю., зареєстрованого в реєстрі за №67, що укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , остання набула право власності на квартиру АДРЕСА_1 /т.1 а.с.24/.
З інформаційної довідки Комунального підприємства Київської міської ради «Київське міське бюро технічної експертизи» від 30 липня 2020 року КВ-2020 №22096 вбачається, що згідно з даними зареєстрованих книг Бюро, квартира АДРЕСА_1 на праві власності зареєстрована за ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 25 січня 2002 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гніденко Н.Ю., зареєстрованого в реєстрі за №67 /т.1 а.с.19/.
За даними Комунального концерну «Центр комунального сервісу» власником особового рахунку за адресою: АДРЕСА_3 є ОСОБА_2 /т.1 а.с.21/.
Відповідно до відповіді Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації від 10 серпня 2022 року №104-3923, згідно з відомостями з Реєстру територіальної громади міста Києва за адресою: АДРЕСА_3 зареєстровані: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 14 лютого 2002 та знята з реєстрації місця проживання у зв'язку зі смертю; ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , з 09 червня 2021 року /т.1 а.с.47/.
З матеріалів справи убачається, що після смерті ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , ніхто з заявами про прийняття спадщини не звертався, спадщину не приймав, інформація щодо наявності заповітів чи спадкових договорів відсутня, що підтверджується відповідними інформаційними довідками зі Спадкового реєстру №69360669 від 01 липня 2022 року, №69360657 від 01 липня 2022 року /т.1 а.с.29-30/.
Відповідно до договору від 18 червня 2009 року укладеного між ОСОБА_2 (дарувальник) та ОСОБА_4 (обдаровуваний), посвідчений приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Мегедь Л.К. на бланку серії ВМІ №131217, дарувальник подарував, а обдаровуваний прийняв у дар квартиру під номером АДРЕСА_1 /т.1 а.с.16/.
Згідно із відповіді Комунального підприємства Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» №062/14-6262 (И-2022) від 26 червня 2022 року, договір дарування, посвідчений 18 червня 2009 року приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Мегедь Л.К. за адресою на АДРЕСА_3 не реєструвався. /т.1 а.с.27/
Київським обласним державним нотаріальним архівом листом №1118/01-17 від 04 серпня 2022 року повідомлено, що в результаті проведення перевірки архівного фонду №63 (приватний нотаріус Обухівського районного нотаріального округу, ОСОБА_8 ), договір дарування квартири від 18 червня 2009 року, реєстровий номер 301, предметом якого є квартира, розташована за адресою АДРЕСА_3 , серед справ (наряд 2-03 Договори про відчуження квартир та документи на підставі яких вони посвідчувались) не виявлено. Відомості щодо нотаріальних дій, вчинених за реєстровим №301 за датою 18 червня 2009 року, відсутні у зв'язку з відсутністю Реєстру для реєстрації нотаріальних дій за 2009 рік, оскільки в описі справ постійного терміну зберігання приватного нотаріуса Обухівського районного нотаріального округу Київської області Мегель Л.К. за 2009 рік наявна лише відмітка про проведення виїмки зазначеного Реєстру, але інформація про документи, на підставі яких було проведено дану виїмку та ким саме відсутня в описі та до архіву не передавалися /т.1 а.с. 32/.
21 серпня 2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Криворучком В.П. зареєстровано право власності на спірну квартиру за ОСОБА_4 на підставі договору дарування від 18 червня 2009 року.
21 серпня 2020 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Криворучком В.П., згідно з якого ОСОБА_1 набула право власності на спірну квартиру /т.1 а.с.17-18/.
За умовами договору ОСОБА_4 (продавець) передав, а ОСОБА_1 (покупець) прийняла у власність квартиру АДРЕСА_1 .
Нотаріусом встановлено, що квартира АДРЕСА_1 належить продавцю на підставі договору дарування квартири, посвідченого приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Мегедь Л.К. 18 червня 2009 року за №301. Право власності на квартиру зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 21 серпня 2020 року, що підтверджується витягом індексний номер якого: 221250212, номер запису про право власності: 37868555, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2151839180000 (п.3 договору).
У п. 11 договору зазначено, що за домовленістю сторін вартість зазначеної квартири, що відчужується, становить 1200000,00 грн.
Сторони заявляють про повний розрахунок за продану квартиру. Підписання цього договору продавцем є підтвердженням факту повного розрахунку за продану квартиру та свідчить про відсутність у продавця по відношенню до продавця будь-яких претензій фінансового характеру (п.12 договору).
Крім цього, під час посвідчення оспорюваного правочину нотаріусом було встановлено особи сторін, перевірено їх дієздатність, а також належність ОСОБА_4 відчужуваного майна.
Відповідно до п. 15 договору, відповідно до ч.4 ст. 334 ЦК України право власності на придбану квартиру у покупця виникає з моменту реєстрації права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Згідно із інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна №303285338 від 22 червня 2022 року, право власності на спірну квартиру на час звернення до суду з позовом зареєстровано за відповідачем ОСОБА_1 , номер запису про право власності №37870849 /т.1 а.с.12-13/.
Як убачається з матеріалів справи, Оболонською окружною прокуратурою м. Києва здійснюється процесуальне керівництво у кримінальному провадженні №42020101050000072 від 27 квітня 2020 року за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч.4 ст. 190 КК України.
Згідно із протоколу допиту свідка ОСОБА_1 від 03 січня 2023 року, проведеного в рамках кримінального провадження №42020101050000072 від 27 квітня 2020 року, остання дала наступні показання, що влітку 2020 року вона зі своїм цивільним чоловіком ( ОСОБА_9 ) підшуковували для купівлі квартиру у м. Києві. Чоловік знайшов на сайті ОLX оголошення щодо продажу квартири, з умовами, які їм сподобались (вартість, квадратура, розташування). Він позвонив на номер телефону вказаний в оголошенні, домовився про зустріч для перегляду квартири. Вона з чоловіком приїхали на перегляд, квартира була в досить занедбаному стані, захаращена старими речами, обтерті стіни, зашарпана стара ванна, дуже брудна кухня, сморід з туалету. Вартість квартири була 40000,00 дол США. З огляду на те, що ціна їх влаштувала, вони вирішили купувати вказану квартиру. На перегляді вона була один раз. Хто саме показував квартиру (власник чи ріелтор) їй невідомо. Чоловіка, який показував квартиру вона не пам'ятає, з сусідами не спілкувалась, документи вивчав її чоловік, при підписанні договору вона була з чоловіком, чоловік, який показував квартиру, а також зі сторони продавця була жінка похилого віку і разом з молодшою жінкою, розрахунок за квартиру був у два етапи, а коли, в яких частинах сказати не може, оскільки цим займався чоловік. Також повідомила, що цивільний чоловік помер близько двох років тому, на вказаній квартирі зробила ремонт, повністю придбала меблі та техніку /т.1 а.с.50-52/.
Відповідно до протоколу допиту свідка ОСОБА_10 від 01 лютого 2023 року, проведеного в рамках кримінального провадження №42020101050000072 від 27 квітня 2020 року, остання дала наступні показання, що її син, ОСОБА_9 проживав разом з ОСОБА_1 приблизно три роки. Вони разом проживали в с.Любимівка, Вишгородського району, Київської області. Вели господарство по вирощуванню перепілок. Приблизно весною-літом 2020 року вони вирішили придбати квартиру в м. Києві. Пошуком та переглядом квартири займався ОСОБА_11 . В кого саме купував квартиру він свідку не повідомляв. Вказану квартиру він придбав особисто для ОСОБА_1 та її дитини, тож оформив право власності саме на неї. Наскільки відомо свідку, оплата за квартиру здійснювалась в два етапи. Для розрахунку за вказану квартиру вона йому дала частину грошових коштів в розмірі 15000,00 дол США та ще 5000,00 дол США вона позичила у знайомих. Де він взяв решту коштів їй не відомо. Інших подробиць щодо укладення договору купівлі-продажу та всіх процедурних питань їй не відомо /т.1 а.с.53-54/.
Відповідно до висновку експерта Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України №СЕ-19/111-23/25686-ПЧ від 29 червня 2023 року, що рукописні записи та підпис у графі: «ДАРУВАЛЬНИК» у договорі дарування квартири, який укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 щодо дарування квартири за адресою: АДРЕСА_3 , який зареєстрований у реєстрі за №301 від 18 червня 2009 року (бланк з серійним номером ВМІ №131217) виконаний не ОСОБА_2 , а іншою особою. Підпис у графі: «ДАРУВАЛЬНИК» у договорі дарування квартири, який укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 щодо дарування квартири за адресою: АДРЕСА_3 , який зареєстрований у реєстрі за №301 від 18 червня 2009 року (бланк з серійним номером ВМІ №131217) виконаний не ОСОБА_2 , а іншою особою /т.1 а.с.56-61/.
З висновку експерта Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України №СЕ-19/111-23/25680-ДД від 06 липня 2023 року вбачається, що нотаріальний бланк, з серією та номером ВМІ №131217, на якому виконаний договір дарування квартири за адресою: АДРЕСА_3 , від 18 червня 2009 року, не відповідає аналогічним документам, що знаходяться в офіційному обігу на території країни виробника - України /т.1 а.с.63-72/.
Згідно з відповіді ДП «Поліграфічний комбінат «Зоря» від 14 червня 2023 року за вих. №494-06/23, бланки нотаріальних документів, з реквізитами ДП «ПК «Зоря» Зам.113.2009-1 не виготовлялись вказаним підприємством /т.1 а.с.74/.
З листа Департаменту будівництва та житлового забезпечення Виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) від 21 грудня 2023 року за вих.№ 056/95-08/23928 вбачається, що Київська міська рада не зверталась до суду із заявою про визнання квартири за адресою: АДРЕСА_3 відумерлою спадщиною після смерті ОСОБА_2 /т.1 а.с.77/.
В силу ч.1 ст. 15, ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно зі ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
Відповідно до ч.4 ст. 334 ЦК України право власності на нерухоме майно набувається з моменту реєстрації цього права.
Положеннями ст. 330 ЦК України визначено, що якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.
Відповідно до ст. 387 ЦК України власник має право витребувати майно з чужого незаконного володіння.
Згідно зі ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.
Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане такому набувачеві на електронному аукціоні у порядку, встановленому для приватизації державного та комунального майна.
Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.
За змістом ст. 1277 ЦК України у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно - за його місцезнаходженням, зобов'язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою. Заява про визнання спадщини відумерлою подається після спливу одного року з часу відкриття спадщини. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини, а нерухоме майно - за його місцезнаходженням.
Положеннями ст.1280 ЦК України визначено, що якщо після спливу строку для прийняття спадщини і після розподілу її між спадкоємцями спадщину прийняли інші спадкоємці (ч.ч. 2,3 ст. 1272 цього Кодексу), вона підлягає перерозподілу між ними.
Такі спадкоємці мають право вимагати передання їм у натурі частини майна, яке збереглося, або сплати грошової компенсації.
Якщо майно, на яке претендує спадкоємець, що пропустив строк для прийняття спадщини, перейшло як відумерле до територіальної громади і збереглося, спадкоємець має право вимагати його передання в натурі. У разі його продажу спадкоємець має право на грошову компенсацію.
Відповідно до ч.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц наведі наступні правові висновки:
«спадщина набуває статусу відумерлої саме після набуття чинності рішенням суду про визнання її такою, а право власності на зазначене майно набувається у територіальної громади з моменту реєстрації цього права за громадою. При цьому слід зауважити, що якщо спадкоємці повинні заявити про прийняття спадщини у строк шість місяців із часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України), то територіальна громада зобов'язана подати заяву про визнання спадщини відумерлою лише після спливу одного року із часу відкриття спадщини (частина друга статті 1277 ЦК України).
[…] орган місцевого самоврядування не є спадкоємцем у справі та не залучається до спадкування. Однак у зв'язку з відсутністю інших спадкоємців у нього виникає цивільний інтерес на визнання спадщини відумерлою та отримання її у власність територіальної громади. Зазначене надає підстави місцевій раді звертатись до суду як із заявами про визнання спадщини відумерлою у порядку окремого провадження та у подальшому оформити своє право власності на таке майно, так і з належним позовами в порядку позовного провадження на захист свого інтересу.
Разом з тим законодавство не містить положень про можливість територіальної громади отримати відчужене майно в натурі та/або способи захисту інтересів територіальної громади у випадку, якщо спадщина була незаконно передана особі-спадкоємцю, зокрема, на підставі рішення суду, яке в подальшому було скасоване, та у випадку, коли спадщина такою особою була вже відчужена іншій особі, що позбавило територіальну громаду отримати майно у свою власність як відумерле в порядку, передбаченому цивільним процесуальним законодавством.
Проаналізувавши зміст законодавчих норм у системі з установленими судами правовідносинами, Велика Палата вважає, що у цій справі підлягає застосуванню аналогія закону, що регулює подібні правовідносини, зокрема положення статті 1280 ЦК України, виходячи з таких міркувань. Інтерес територіальної громади в отриманні спадкового майна у власність громади в разі відсутності спадкоємців є наслідком неотримання спадщини будь-ким зі спадкоємців або наслідком їх відсутності взагалі. За таких обставин слід дійти висновку, що такі правовідносини є подібними до спадкових, хоч до них у цілому не відносяться. На користь цього висновку свідчить також розміщення норм права про можливість визнання спадщини відумерлою саме у книзі шостій ЦК України «Спадкове право». Відтак захист інтересу територіальної громади щодо відумерлого майна повинен регулюватись та здійснюватися таким самим способом, виходячи з тих самих принципів, як і можливість захистити своє право спадкоємцем, який своєчасно спадщину не прийняв, вона була визнана відумерлою та продана іншій особі.
Як зазначалось, стаття 1280 ЦК України передбачає, що якщо майно, на яке претендує спадкоємець, що пропустив строк для прийняття спадщини, перейшло як відумерле до територіальної громади і збереглося, спадкоємець має право вимагати його передання в натурі. У разі ж продажу такого майна спадкоємець має право на грошову компенсацію. Аналіз змісту зазначеної норми свідчить про те, що право на отримання спадкового майна в натурі виникає у спадкоємця лише якщо майно, що було визнане відумерлою спадщиною, збереглося і не було відчужене територіальною громадою. Якщо ж воно було відчужене іншій особі за договором або не збереглося, то спадкоємець має право лише на компенсацію його вартості у грошовому еквіваленті. А відтак, застосовуючи аналогію закону й територіальна громада в разі відчуження спадкового майна особою, яка не є спадкоємцем, або незбереження цього майна, на користь добросовісного набувача, має право на отримання лише грошової компенсації. Велика Палата Верховного Суду вважає, що закон передбачає саме такий спосіб захисту порушеного інтересу територіальної громади та спосіб відновлення її інтересу на спадкове майно за відсутності спадкоємців (стаття 16 ЦК України) та у разі продажу спадкового майна іншій особі, якщо остання є добросовісним набувачем».
Великої Палати Верховного Суду у постанові від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 вказала на те, що добросовісний набувач не повинен перевіряти історію придбання нерухомості та робити висновки щодо правомірності попередніх переходів майна, а може діяти, покладаючись на такі відомості, за відсутності обставин, які з точки зору розумного спостерігача можуть викликати сумнів у достовірності цих відомостей.
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 1 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 та від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 зроблений висновок про те, що добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність) з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 вказано, що добросовісний набувач не може відповідати у зв'язку із порушеннями інших осіб, допущеними в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном. Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає такий статус всупереч приписам статті 388 ЦК України, а, відтак, втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар.
У постанові Верховного Суду України від 18 січня 2017 року вказано на те, що тручання держави в право на мирне володіння своїм майном, зокрема, й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування на користь держави загалом є предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що ратифікований Законом України № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року. Стала практика ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) свідчить про наявність трьох критеріїв, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. Стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.
У постанові від Верховний Суд звернув увагу на те, що Розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном (див.: постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц), а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо.
Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).
Аналогічні висновки наведені Верховнийм Судом також у постановах від 19 грудня 2024 року у справі № 645/8704/21 та від 09 грудня 2024 року у справі № 754/446/22.
З наведних обставин справи вбачається, що прокурор в інтересах держави в особі Київської міської ради просив суд визнати спадщину (квартиру АДРЕСА_1 , яка відкрилася після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 ) відумерлою, передати її у власність територіальної громади м. Києва, та витребувати від відповідача на користь територіальної громади м. Києва спірну квартиру.
Суд першої інстанції вважав, що факт добросовісності набуття ОСОБА_1 у власність спірної квартири жодними належними та допустимими доказами не спростовано, тому остання є добросовісним набувачем цього майна. З вказаним висновокм суду погоджується і колегія суддів апеляційного суду.
Наведений вище аналіз чинного законодавства свідчить про те, що право на отримання спадкового майна в натурі виникає у спадкоємця лише якщо майно, що було визнане відумерлою спадщиною, збереглося і не було відчужене територіальною громадою. Якщо ж воно було відчужене іншій особі за договором або не збереглося, то спадкоємець має право лише на компенсацію його вартості у грошовому еквіваленті. А відтак, застосовуючи аналогію закону, територіальна громада в разі відчуження спадкового майна особою, яка не є спадкоємцем, або незбереження цього майна, на користь добросовісного набувача, має право на отримання лише грошової компенсації.
Відтак за встановлених фактичних обставин у цій справі при відчуженні спадкового майна територіальна громада має право лише на відшкодування вартості спадкового майна за ринковими цінами, а тому правильними є висновки суду першої інстанції про те, що позовні вимоги територіальної громади про визнання спадщини відумерлою задоволенню не підлягають.
Встановивши, що позивач не є власником або законним користувачем спірного майна, яке незаконно вибуло з його володіння, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що у нього немає підстав для витребування майна на свою користь як неволодіючого власника або користувача.
Висновки суду першої інстанції не суперечать правовим позиціям Верховного Суду, і його практика в таких правовідносинах наразі є усталеною.
Таким чином, судом першої інстанції надана вірна оцінка наданим сторонами доказам, що були предметом дослідження в судовому засіданні суду першої інстанції, ним повно і об'єктивно з'ясовані дійсні обставини справи, перевірені доводи і заперечення сторін зібраними у справі доказами, яким надано належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги позивача висновків суду першої інстанції не спростовують. Оскаржуване рішення ухвалено з додержанням вимог матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Враховуючи відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги та вимог позовної заяви, виходячи з положень ст.141 ЦПК України, понесені позивачем витрати пов'язані з розглядом справи компенсації не підлягають.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції
Апеляційну скаргу заступника керівника Київської міської прокуратури - залишити без задоволення.
Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 28 травня 2024 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя-доповідач: В.В. Соколова
Судді: Т.О. Невідома
Н.В. Поліщук
Повний текст постанови складений 11 лютого 2025року.