07 лютого 2025 року м. Кропивницький Справа № 340/8098/24
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Пасічника Ю.П. розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп: НОМЕР_1 ) до військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ), третя особа: військової частини НОМЕР_4 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ: НОМЕР_5 ) про визнання дій протиправними та зобов'язати вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_2 (також - відповідач), у якому просить:
- визнати протиправним непогодження рапорту від 18.08.2023 про звільнення з військової служби командуванням військової частини НОМЕР_2 ;
- зобов'язати командира військової частини НОМЕР_2 розглянути рапорт від 18.08.2023 про звільнення з військової служби, керуючись положеннями Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» в редакції Закону № 3161-ІХ від 30.07.2023, та прийняти за ним рішення на користь позивача.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що з огляду на норми Конституції України, як норми прямої дії, їх офіційне тлумачення Конституційним Судом, при прийнятті рішення по суті його рапорту слід застосовувати положення Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" в редакції Закону № 3161-ІХ від 30.07.2023, оскільки реалізація права на звільненні була розпочата ще 18.08.2023 разом з поданням відповідного рапорту. Таким чино, позивач вважає непогодження рапорту від 18.08.2023 про звільнення з військової служби командиром частини НОМЕР_2 незаконним, а таке рішення порушує його законне право на звільнення з військової служби у зв'язку з сімейними обставинами.
Ухвалою судді від 23.12.2024 відкрито провадження, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного (позовного) провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с.20).
Представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, у якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог повністю, оскільки твердження позивача про те, що рапорт про звільнення повинен розглядатися відповідно до положень Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" в редакції Закону № 3161-ІХ від 30.07.2023, є хибним (а.с.29-31).
Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Позивач на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_4 (по стройовій частині) №18 від 20.03.2022 року з 20.03.2022 року проходить військову службу за призовом під час мобілізації із числа резервістів у військовій частині НОМЕР_4 .
Військова частина НОМЕР_4 діє як окремий батальйон у складі військової частини НОМЕР_2 , яка функціонує як 124-та окрема бригада територіальної оборони.
Рішенням Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 04.07.2023 року у справі №401/1875/23 встановлено факт родинних відносин, а саме те, що ОСОБА_1 є сином ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Великоандрусівська сільська рада Олександрійського району Кіровоградської області видала довідку №346-06 від 02.05.2023 року про те, що ОСОБА_2 фактично проживає одна за адресою: АДРЕСА_3 .
У травні 2023 року лікарська консультативна комісія комунального некомерційного підприємства "Світловодська центральна районна лікарня" Світловодської міської ради склала висновок №1/146 від 01.05.2023 року про те, що 25.04.2023 року ОСОБА_2 госпіталізована бригадою ЕМД ургентно в ПІТ (МКСХ №438) на фоні погіршення стану, в стані середньої важкості, під наглядом кардіолога та ендокринолога перебуває більше 10 років, знаходиться на постійній специфічній терапії, функція самообслуговування знижена, потребує сторонньої допомоги та постійного нагляду. Висновок виданий по заяві хворої для пред'явлення за місцем служби сина ОСОБА_1 (а.с.15)
Позивач підготував рапорт від 18.08.2023 року, адресований начальнику автомобільної служби логістики військової частини НОМЕР_4 , у якому просив звільнити його з військової служби на підставі пп. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" з посиланням на необхідність здійснення постійного догляду за хворою матір'ю ОСОБА_2 відповідно до висновку лікарської консультативної комісії КНП "Світловодська ЦРЛ" СМР №1/46 від 01.05.2023 року (зворотній бік а.с.13).
Оскільки такий рапорт розглянуто не було, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.
Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 10.11.2023 року, яке залишено без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 18.07.2024 року, відповідний позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_4 щодо залишення без реалізації рапорту ОСОБА_1 від 18.08.2023 року про звільнення з військової служби. Зобов'язано командира військової частини НОМЕР_4 розглянути рапорт ОСОБА_1 від 18.08.2023 року про звільнення з військової служби та прийняти за ним рішення, з урахуванням висновків суду. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено (а.с.4-11).
26.09.2024 позивачем на ім'я командира взводу матеріально-технічного забезпечення військової частини НОМЕР_4 подав рапорт, яким просив долучити до раніше поданого 18.08.2023 рапорту копії вищевказаних судових рішень (а.с.14).
Листом від 27.11.2024 командир військової частини НОМЕР_4 повідомив позивачу про те, що командуванням військової частини було погоджено поданий рапорт та підготовлено подання на звільнення, які передано до військової частини НОМЕР_2 для розгляду по суті (зворотній бік а.с.14).
Однак, листом від 31.10.2024 командуванням військової частини НОМЕР_2 на ім'я командира військової частини НОМЕР_4 було направлено правовий висновок помічника командира з правової роботи - начальника юридичної служби військової частини НОМЕР_2 від 14.10.2024 року, щодо відсутності законних підстав для звільнення позивача (а.с.12-13).
Не погоджуючись з такими діями відповідача, позивач звернувся до суду з позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Статтею 65 Конституції України визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Аналогічний обов'язок громадян України кореспондується із статтею 1 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII "Про військовий обов'язок і військову службу" (далі - Закон № 2232-XII).
Згідно з частинами 1, 2 статті 1 Закону № 2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Указом Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24.02.2022 року № 2102-ІХ, в Україні введений воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.
Цього ж дня Президент України видав Указ № 69/2022 "Про загальну мобілізацію", яким оголошено проведення загальної мобілізації.
Загальновідомим є той факт, що воєнний стан неодноразово продовжувався і діє донині.
Частиною 7 статті 26 Закону № 2232-XII визначено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України затверджено Указом Президента України №1153/2008 від 10.12.2008.
Відповідно до пункту 233 Положення № 1153/2008 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту виконання вимог цього Положення, визначає Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджена наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 №170/
Відповідно пункту 12.1 розділу XII цієї Інструкції, звільнення військовослужбовців з військової служби (крім військовослужбовців строкової військової служби) здійснюється посадовими особами, визначеними пунктом 225 Положення №1153/2008 (у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них).
Відповідно до пункту 14.10 розділу XIV цієї Інструкції, звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення.
Підстави звільнення з військової служби чітко визначені статтею 26 Закону № 2232-XII.
При цьому, стаття 26 Закону № 2232-XII у період існування спірних правовідносин зазнавала суттєвих змін.
Так, підпунктом "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону № 2232-XII (у редакції, чинній на час подання рапорту) передбачалось, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час воєнного стану через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), зокрема:
у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
18.05.2024 набув чинності Закон України № 3633-IX від 11.04.2024 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку", яким статтю 26 Закону № 2232-XII було викладено в новій редакції.
Зокрема, підпунктом "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону № 2232-XII (у редакції, чинній на час складення правового висновку до рапорту) передбачено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час воєнного стану через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
В свою чергу, абзацом 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону № 2232-XII визначено, що військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин під час дії воєнного стану на таких підставах:
необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Відповідно до вимог статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту ст. 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 5 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Верховного Суду, аналізуючи питання дії нормативно-правових актів у часі, у постанові від 31 березня 2021 року у справі № 803/1541/16 вказала, що у разі якщо під час розгляду заяви особи суб'єктом владних повноважень до прийняття остаточного рішення було змінено нормативно-правове регулювання, суб'єкт владних повноважень не має законних можливостей для прийняття рішення з урахуванням попереднього нормативно-правового регулювання, яке є нечинним, а його рішення та дії в цих випадках не можуть вважатися протиправними за формальними ознаками.
Такий підхід у вирішенні питання щодо застосування принципу дії законів у часі неодноразово застосовувався Верховним Судом, зокрема, у постановах від 09 вересня 2020 у справі №826/10971/16, від 24 січня 2023 року у справах №640/14816/20 та №600/5806/21-а, від 08 жовтня 2021 року у справі № 240/19318/20, від 16 листопада 2021 року у справі № 360/1406/20, від 01 грудня 2022 року у справі № 640/7578/20, від 07 листопада 2023 року у справі № 520/9778/19 та від 10 січня 2024 року у справі № 380/13615/21.
З огляду на вказане, враховуючи вищенаведені правові норми Основного Закону України, юридичні позиції Конституційного Суду України щодо їх офіційного тлумачення та висновки Верховного Суду стосовно застосування цих норм, суд, з огляду на характер і зміст спірних правовідносин констатує, що правовідносини щодо звільнення військовослужбовця з військової служби починаються з дати звернення особи з відповідним рапортом та тривають до моменту прийняття рішення вищим командуванням.
Законом України від 11.04.2024 № 3633-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку" не було передбачено особливостей порядку застосування в часі нових норм права.
Під час розгляду справи встановлено, що спірні правовідносини між сторонами виникли 18.08.2023 (день звернення позивача із відповідним рапортом) та припинились 14.10.2024 (день складення правового висновку щодо відсутності правових підстав для задоволення рапорту позивача), тобто ці правовідносини тривали у проміжку часу до та вже після набуття 18.05.2024 чинності змінами до Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Тому, оскільки станом на час розгляду по суті рапорту позивача військовою частиною НОМЕР_2 було застосовано чинну редакцію Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" з урахуванням змін, внесених Законом України від 11.04.2024 року № 3633-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку", то у суду відсутні підстави вважати, що останньою допущено порушення норм чинного законодавства.
Так, як зазначалось судом, абзацом 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-XII визначено, що військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин під час дії воєнного стану на таких підставах:
необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Тобто, для звільнення з військової служби на підставі абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону № 2232-XII військовослужбовцю необхідно підтвердити документально три умови: 1) наявність інвалідності I чи II групи у одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка); 2) потребу у здійсненні постійного догляду за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка); 3) відсутність інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або потребу інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення в постійному догляді.
Водночас для вирішення питання про звільнення військовослужбовця з військової служби необхідним є дотримання сукупності зазначених вище умов.
Позивачем до рапорту від 18.08.2023 р. було долучено: висновок № 1/146 від 01.05.2023; копію паспорту ОСОБА_2 ; копію картки платника податків ОСОБА_2 ; довіку про склад сім'ї ОСОБА_1 № 255 від 14.08.2023; довідку про склад сім'ї ОСОБА_2 № 316-06 від 02.05.2023; копію свідоцтва про народження ОСОБА_1 ; копію сторінок паспорту ОСОБА_1 ; копію картки платника податків ОСОБА_1 ; рішення суду про розірвання шлюбу ОСОБА_1 справа № 401/964/18, 2/401/651/18, яке набрало законної сили 27.07.2018 року; рішення суду про факт встановлення родинних відносин ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , справа № 401/1875/23, 2-0/401/56/23, яке набрало законної сили 04.08.2023 (зворотній бік а.с.13).
До рапорту від 26.09.2024 додатково долучив копію рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 10.11.2023 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 18.07.2024 (а.с.14).
Згідно висновку ЛКК КНП "Світловодська центральна районна лікарня" Світловодської міської ради №1/146 від 01.05.2023 року, ОСОБА_2 госпіталізована бригадою ЕМД ургентно в ПІТ (МКСХ № 438) на фоні погіршення стану, в стані середньої важкості, під наглядом кардіолога та ендокринолога перебуває більше 10 років, знаходиться на постійній специфічній терапії, функція самообслуговування знижена, потребує сторонньої допомоги та постійного нагляду (а.с.15).
Доказів наявності у ОСОБА_2 інвалідності І чи ІІ групи ні до рапорту від 18.08.2023, ні до рапорту від 26.09.2024 позивач не долучив.
Відповідних доказів позивачем не надано і під час судового розгляду.
Відтак, оскільки подані позивачем документи не є достатніми для звільнення з військової служби за призовом під час мобілізації у військовий час відповідно до підпункту "г" пункту 2 частини 4, абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону № 2232-XII, суд робить висновок про правомірність відмовити військової частини НОМЕР_2 у погодженні рапорту від 18.08.2023 року про звільненні позивача з військової служби через сімейні обставини.
Принагідно, суд зауважує, що позивач за наявності у нього інших документів, окрім тих, які додані до рапортів, та враховуючи зміни в законодавстві після 18.05.2024, не позбавлений права повторного звернення до військової частини із рапортом про звільнення з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4, абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
При цьому, на час судового розгляду справи та за наявних у матеріалах справи доказів у суду також відсутні підстави для визнання за позивачем відповідного права на звільнення з військової служби за призовом під час мобілізації у військовий час.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність вказаних вище доказів окремо, а також достатність і взаємний зв'язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає, що позивач не довів обґрунтованість заявлених вимог. Натомість відповідач довів, що у спірних відносинах він діяв обґрунтовано та правомірно. Тому, позов задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 241-246, 255, 263, 295 КАС України, суд
У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп: НОМЕР_1 ) до військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ), третя особа: військової частини НОМЕР_4 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ: НОМЕР_5 ) про визнання дій протиправними та зобов'язати вчинити певні дії відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду Ю.П. ПАСІЧНИК