10 лютого 2025 року 320/29698/23
Київський окружний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуюча суддя Колеснікова І.С., суддів Головенка О.Д. та Перепелиці А.М., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Кабінету Міністрів України
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_2 , Міністерство освіти і науки України
про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,-
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом до Кабінету Міністрів України, в якому просить суд:
- визнати протиправними дії Кабінету Міністрів України з призначення Винницького Михайла Івана на посаду заступника Міністра освіти і науки України, оформлені розпорядженням №438-р від 19.05.2023;
- зобов'язати Кабінет Міністрів України звільнити ОСОБА_2 з посади заступника Міністра освіти і науки України, у зв'язку з його невідповідністю вимогам, що висуваються чинним законодавством до особи, яка претендує на зайняття посади заступника Міністра.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено про порушення відповідачем розпорядження відповідачем порушено низки норм законодавства, якими встановлено критерії до осіб, які можуть бути призначення на політичну посаду, зокрема, наявності подвійного громадянства ОСОБА_2 та статті 7 Закону України "Про Кабінет Міністрів України". Позивач вважає свої права порушеними, оскільки займає посаду Голови Громадської ради при Міністерстві освіти і науки України та є виконавчим директором громадської спілки "Українська асоціація освіти дорослих".
Кабінетом Міністрів України подано відзив на позовну заяву. Зазначено про призначення розпорядженням №438-р від 19.05.2023 ОСОБА_2 на посаду заступника Міністра освіти і науки України на виконання владних повноважень. Зауважено на недоведенні позивачем порушеного права та інтересу прийнятим розпорядженням.
У поясненнях третьої особи Міністерством освіти і науки України висловлено заперечення щодо позовних вимог, які за своїм змістом є тотожними підствам заперечень відповідача. За твердженням представника третьої особи, позивачем обрано неналежний спосіб захисту в частині оскарження розпорядження від 19.05.2023 №438-р, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.
В судове засідання 28.08.2023 позивач, належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи не з'явився, подав суду письмову заяву з проханням розглянути справу за його відсутністю.
Представник відповідача позов не визнав, представник Міністерства освіти і науки країни проти задоволення позову заперечив.
Заслухавши в судовому засіданні 28.08.2024 позиції присутніх представників учасників справи (відповідача), дослідивши наявні у справі докази, судом, за згодою учасників справи, вирішено здійснювати подальший розгляд справи у порядку письмового провадження.
Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 19.05.2023 №438-р призначено Винницького Михайла Івана заступником Міністра освіти і науки України.
Незгода позивача з діями Кабінету Міністрів України з призначення ОСОБА_2 на посаду заступника Міністра освіти і науки України, оформленими розпорядженням №438-р від 19.05.2023 зумовила його на звернення до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів виходить з такого.
Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Так, повноваження Кабінету Міністрів України у спірних правовідносинах регламентовано Конституцією України, Законом України "Про Кабінет Міністрів України" від 27 лютого 2014 року №794-VIІ, який діяв на момент прийняття оскаржуваного розпорядження, Регламентом Кабінету Міністрів України, затвердженим постановою КМУ від 18 липня 2007 року № 950 (надалі - Регламент №950) та іншими нормативно-правовими актами.
Статтею 113 Конституції України встановлено, що Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади та у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.
Відповідно до частини 1 статті 3 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" від 27 лютого 2014 року №794-VIІ Діяльність Кабінету Міністрів України ґрунтується на принципах верховенства права, законності, поділу державної влади, безперервності, колегіальності, солідарної відповідальності, відкритості та прозорості.
Згідно положень статті 4 вказаного Закону Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією України, цим Законом, іншими законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.
Приписами статті 117 Конституції України визначено, що Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання.
Відповідно до частини 1 статті 49 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" від 27 лютого 2014 року №794-VIІ Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов'язкові для виконання акти - постанови і розпорядження.
За положеннями частини 3, Акти Кабінету Міністрів України з організаційно-розпорядчих та інших поточних питань видаються у формі розпоряджень Кабінету Міністрів України.
Згідно частини сьомої статті 21 Закону №794-VII Кабінет Міністрів України призначає на посаду: державних секретарів міністерств, керівників та заступників керівників центральних органів виконавчої влади, які не входять до складу Кабінету Міністрів України, відповідно до законодавства про державну службу; перших заступників і заступників міністрів - за поданням Прем'єр-міністра України.
Статтею 5 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" центральні органи виконавчої влади утворюються, реорганізуються та ліквідуються Кабінетом Міністрів України за поданням Прем'єр-міністра України.
Згідно частини 2 статті 9 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" перший заступник міністра, заступники міністра призначаються на посади та звільняються з посад Кабінетом Міністрів України за поданням Прем'єр-міністра України відповідно до пропозицій відповідного міністра.
Також, згідно частини другої статті 9 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" заступник міністра, заступники міністра призначаються на посади та звільняються з посад Кабінетом Міністрів України за поданням Прем'єр-міністра України відповідно до пропозицій відповідного міністра.
Відтак, на виконання владних повноважень Кабінетом Міністрів України призначено ОСОБА_2 заступником Міністра освіти і науки України, про що видано розпорядження від 19.05.2023 №438-р.
Щодо твердження позивача про недотримання відповідачем спеціальної процедури перевірки громадянства претендента на посаду заступника Міністра освіти і науки України та наявності у ОСОБА_2 подвійного громадянства, суд зазначає таке.
Частиною п'ятою статті 9 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" встановлено належність посади першого заступника міністра та заступників міністра до політичних посад, на які не поширюється трудове законодавство та законодавство про державну службу.
Відповідно до частини 3 статті 6 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" посади членів Кабінету Міністрів України належать до політичних посад, на які не поширюється трудове законодавство та законодавство про державну службу.
Згідно частини 3 статті 9 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" Міністр має першого заступника, та заступників, один з яких є заступником з питань боротьби з корупцією. Особа, яка призначається на посаду першого заступника міністра чи заступника міністра, повинна відповідати вимогам до членів Кабінету Міністрів України, передбаченим Законом України "Про Кабінет Міністрів України".
Відповідно до частини 1 статті 7 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" членами Кабінету Міністрів України можуть бути громадяни України, які мають право голосу, вищу освіту та володіють державною мовою відповідно до рівня, визначеного Національною комісією зі стандартів державної мови. Не може бути призначена на посаду члена Кабінету Міністрів України особа, яка має судимість, не погашену або не зняту в установленому законом порядку, або на яку протягом останнього року накладалося адміністративне стягнення за вчинення правопорушення, пов'язаного з корупцією, або особа, яка має заборгованість зі сплати аліментів на утримання дитини, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за шість місяців з дня пред'явлення виконавчого документа до примусового виконання.
Подання про призначення членів Кабінету Міністрів України, зазначені у частинах першій та четвертій цієї статті, щодо кандидатів на відповідні посади вносяться разом з:
1) відомостями про громадянство;
2) відомостями про освіту;
3) відомостями про трудову діяльність і автобіографією;
4) декларацією про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за минулий рік за формою і в порядку, що встановлені Законом України "Про засади запобігання і протидії корупції";
5) відомостями про перебування у складі керівного органу чи наглядової ради підприємства або організації, що має на меті одержання прибутку;
6) відомостями про судимість кандидата;
7) заявою про відсутність заборгованості зі сплати аліментів на утримання дитини, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за шість місяців з дня пред'явлення виконавчого документа до примусового виконання.
Трудова книжка, документи про освіту (спеціальність, кваліфікацію), стан здоров'я та інші документи, які подаються членом Кабінету Міністрів України під час призначення його на посаду, зберігаються за місцем роботи.
Відтак, на момент призначення на посаду члена Уряду, кандидат має надати вищенаведені документи, що підтверджують його відповідність вимогам статті 7 Закону.
Судом встановлено, що відповідно до абзацу першого частини другої статті 9 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» та за пропозицією Міністра освіти і науки України Лісового О.В Прем'єр-міністром України Шмигаль Денисом внесено подання щодо призначення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 від 19.05.2023 №15470/0/1-23.
Відтак, на момент призначення ОСОБА_2 , посадовими особами перевірено відповідність наданих документів щодо призначення останнього на посаду заступника Міністра освіти і науки України.
Суд звертає увагу на те, що у своїй позовній заяві позивач стверджує про наявність у Міністра освіти і науки України Винницького М.І. подвійного громадянства, а тому не може обіймати посаду Міністра.
Водночас, суд зауважує, що позивачем не заперечується той факт, що Міністр є громадянином України.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв'язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.
Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об'єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.
Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму. Допустимість доказів означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.
Отже, у межах спірних правовідносин судом використовується стандарт доказування «переваги більш вагомих доказів» або так званий баланс імовірностей. Тягар доведення факту вважається виконаним, якщо на підставі поданих доказів можна зробити висновок, що факт швидше мав місце, ніж ні.
Суд наголошує, що тягар доведеності достовірності інформації, поширеної про іншу особу, лежить на тому, хто поширив таку інформацію.
Суд зауважує на ненаданні позивачем жодного доказу достовірності інформації щодо наявності у ОСОБА_2 подвійного громадянства.
При цьому, колегія суддів акцентує увагу на тому, що зміст поширеної недостовірної інформації про нібито подвійне громадянство ОСОБА_2 , завдає шкоди діловій репутації третьої особи, порочить його честь та гідність, оскільки спрямована на створення негативної соціальної оцінки позивача в очах оточуючих.
Враховуючи все вищевказане, аналізуючи твердження позивача, з урахуванням відсутності доказів достовірності інформації, не можна зробити висновок щодо достовірності викладених в них даних, крім того, вказані в них відомості жодним чином не можуть бути підставою стверджувати про наявність у Міністра освіти і науки України подвійного громадянства чи суперечити нормам Закону України "Про Кабінет Міністрів України" при прийнятті кандидатури на посаду Міністра чи порушенні процедури призначення останнього.
Також суд звертає увагу, що відповідно до статті 4 Конституції України в Україні існує єдине громадянство. Підстави набуття і припинення громадянства України визначаються законом.
Згідно пункту 1 частини 1 статті 2 Закону №2235-III законодавство України про громадянство ґрунтується, зокрема, на принципі єдиного громадянства - громадянства держави Україна, що виключає можливість існування громадянства адміністративно-територіальних одиниць України. Якщо громадянин України набув громадянство (підданство) іншої держави або держав, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України. Якщо іноземець набув громадянство України, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 18.10.2023 витребувано від ОСОБА_2 належним чином засвідчені копії паспортів чи інших документів, що засвідчують його громадянство інших держав або власне письмове підтвердження про те, що він не має громадянств інших держав. Вказані докази зобов'язано надати до Київського окружного адміністративного суду до 17.11.2023.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 20.11.2023 повторно витребувано від ОСОБА_2 належним чином засвідчені копії паспортів чи інших документів, що засвідчують його громадянство інших держав або власне письмове підтвердження про те, що він не має громадянств інших держав.
Станом на момент розгляду справи по суті, відсутні докази щодо подвійного громадянства ОСОБА_2 чи позбавлення його громадянства України.
Щодо тверджень позивача в частині вчинення ОСОБА_2 адміністративного правопорушення, пов'язаного з корупцією, відповідальність за яке передбачена частиною другою статті 1722 Кодексу України про адміністративне порушення, як наслідок порушення відповідачем процедури призначення останнього на посаду заступника Міністра освіти і науки України, колегія суддів зазначає таке.
Згідно частини першої статті 7 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" членами Кабінету Міністрів України можуть бути громадяни України, які мають право голосу, вищу освіту та володіють державною мовою відповідно до рівня, визначеного Національною комісією зі стандартів державної мови. Не може бути призначена на посаду члена Кабінету Міністрів України особа, яка має судимість, не погашену або не зняту в установленому законом порядку, або на яку протягом останнього року накладалося адміністративне стягнення за вчинення правопорушення, пов'язаного з корупцією, або особа, яка має заборгованість зі сплати аліментів на утримання дитини, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за шість місяців з дня пред'явлення виконавчого документа до примусового виконання.
Судом встановлено, що постановою Шевченківського районного суду міста Києва від 22.11.2021 по справі №761/35649/21 провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 за частиною 2 статті 172-7 КУпАП закрито за закінченням на момент розгляду справи строків накладення адміністративного стягнення.
Відтак, суд доходить висновку про відповідність ОСОБА_2 вимогам статті 7 Закону України "Про Кабінет Міністрів України", зокрема, за відсутності адміністративного стягнення за вчинення правопорушення, пов'язаного з корупцією.
Враховуючи те, що позивачу відмовлено в задоволенні позовної вимоги про визнання протиправними дій Кабінету Міністрів України з призначення ОСОБА_2 на посаду заступника Міністра освіти і науки України, оформлених розпорядженням №438-р від 19.05.2023, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовної вимоги.
Поміж іншим, суд наголошує, що відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно пункту 8 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суд.
Частиною 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси
Відтак, завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах, що звернулася до суду з позовом.
Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини 2 статті 55 Конституції України, в своєму рішенні від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 зазначив, що особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Отже, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.
З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особи, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Обов'язковою умовою задоволення позову є доведеність позивачем порушених саме його прав та охоронюваних законом інтересів з боку відповідача, зокрема, наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті, і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 31 січня 2018 року №К/9901/1141/18.
Як убачається зі змісту позовних вимог, позивачем оскаржуються дії Кабінету Міністрів України з призначення Винницького Михайла Івана на посаду заступника Міністра освіти і науки України, оформлені розпорядженням №438-р від 19.05.2023, втім сам позивач в безпосередніх правовідносинах з відповідачем чи то третіми особами в аспекті заявлених позовних вимог не перебуває.
Факту порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача з боку відповідачів наявні матеріали справи не підтверджують.
Крім того, як зазначає Європейський Суд з прав людини, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (п. 33 рішення у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України" від 21.12.2010, заява №45783/05).
Європейським судом з прав людини у рішенні у справі "Trofimchuk проти України", від 28.10.2010 № 4241/03 зазначено, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.
Крім того, судом враховується положення пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, згідно якого обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідність відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно вимог частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Відтак, колегія суддів дійшла висновку, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, покладений на нього обов'язок доказування з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, виконав, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, які містяться в матеріалах справи, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.
Керуючись статтями 77, 90, 241 - 247, 255, 293, 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України,
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_2 , Міністерство освіти і науки України про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Головуючий - суддя Колеснікова І.С.
Судді: Головенко О.Д.
Перепелиця А.М.