10 лютого 2025 року справа №320/11999/24
Суддя Київського окружного адміністративного суду Парненко В.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Києві адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту поліції особливого призначення «Об'єднана штурмова бригада Національної поліції України « ІНФОРМАЦІЯ_1 » про визнання протиправної бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Департаменту поліції особливого призначення «Об'єднана штурмова бригада Національної поліції України « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (далі - відповідач), в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Департаменту поліції особливого призначення «Об'єднана штурмова бригада Національної поліції України « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (код ЄДРПОУ: НОМЕР_1 ) щодо не звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції;
- зобов'язати Департамент поліції особливого призначення «Об'єднана штурмова бригада Національної поліції України « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) зі служби в поліції згідно з пунктом 7 частини першої статті 77 Закону України «Про національну поліцію».
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що подав рапорт про звільнення його зі служби в поліції на підставі п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» та ст. 38 Кодексу законів про працю України, в якому посилався на неможливість подальшого проходження служби в поліції у зв'язку з погіршенням здоров'я і морально-психологічного стану, що може вплинути на ефективність позивача в даному підрозділі та призвести до негативних наслідків, незалежних від його волі, а також неналежним матеріально-технічним та грошовим забезпеченням підрозділу.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Київського окружного адміністративного суду позовну заяву передано на розгляд судді ОСОБА_2.
Ухвалою суду (суддя ОСОБА_2) від 02.04.2024 відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення (виклику) сторін.
У зв'язку зі звільненням судді Київського окружного адміністративного суду ОСОБА_2 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу № 320/11999/24 передано 29.10.2024 на розгляд судді Київського окружного адміністративного суду Парненко В.С.
Частиною 14 ст. 31 КАС України визначено, що у разі зміни складу суду на стадії підготовчого провадження розгляд справи починається спочатку, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом.
Згідно з ч. 2 ст. 35 КАС України у разі зміни складу суду розгляд справи починається спочатку, за винятком випадків, визначених цим Кодексом.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 01.11.2024 адміністративну справу №320/11999/24 прийнято до провадження судді Парненко В.С. та вирішено розглядати спочатку, за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами
В матеріалах справи наявний відзив на позовну заяву, згідно з яким відповідач не погоджується з позовними вимогами, вважає їх безпідставними та такими, що задоволенню не підлягають.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
Старший лейтенант поліції ОСОБА_1 проходить службу в Національній поліції України на посаді інспектора взводу № 4 роти № 4 штурмового батальйону № 1 (« ІНФОРМАЦІЯ_2 ») полку управління поліції особливого призначення № 3 Департаменту поліції особливого призначення « ІНФОРМАЦІЯ_1 ». Перебував на цій посаді з 05.04.2023 року по теперішній час.
У період проходження служби позивач перебував у довгострокових відрядженнях у Донецькій області та брав безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України.
Не маючи наміру продовжувати службу в органах Національної поліції України, 08.12.2023 року позивач направив засобами поштового зв'язку АТ "УКРПОШТА" на офіційну адресу відповідача рапорт про своє звільнення за власним бажанням відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 17 Закону України «Про Національну поліцію» у зв'язку з сімейними обставинами з 08.01.2024 року.
З метою отримання інформації про результати розгляду рапорту, адвокатом адвокатського об'єднання "ЛОУКЕЙС" Сосненко Катериною Сергіївною було направлено адвокатський запит від 10.01.2024 на офіційну електронну адресу.
У відповідь на цей запит Департамент поліції особливого призначення «Об'єднана штурмова бригада Національної поліції України « ІНФОРМАЦІЯ_1 » листом від 19.01.2024 № СЕД-396-2024 повідомив, що рапорт ОСОБА_1 від 08.12.2023 року було розглянуто, а відповідь на нього надано листом від 04.01.2024 № 55-2024.
Зазначеним листом позивачу було надано нормативно-правове обґрунтування щодо підстав і порядку (механізму) звільнення зі служби в поліції за власним бажанням, зокрема і у військовий час.
Відповідь була направлена на адресу позивача: АДРЕСА_1 .
Вважаючи протиправною бездіяльність Департаменту поліції особливого призначення «Об'єднана штурмова бригада Національної поліції України « ІНФОРМАЦІЯ_1 » щодо не звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд враховує наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спеціальним законом, який визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України є Закон України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 №580-VІІІ (далі - Закон №580-VІІІ).
Відповідно до статті 1 Закону №580-VІІІ Національна поліція України (поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.
Згідно з частиною першою статті 59 Закону №580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.
За приписами статті 60 Закону №580-VIII проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
За загальним правилом, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Згідно з пунктом 7 частини 1 статті 77 Закону №580-VIII поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється за власним бажанням. Днем звільнення зі служби в поліції вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення. День звільнення вважається останнім днем служби.
Водночас, норми Закону та інші нормативно-правові акти, що регламентують проходження служби в поліції, не визначають коли поліцейський повинен подати такий рапорт.
У пункті 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону зазначено, що до приведення законодавства України у відповідність до цього Закону акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить йому.
Згідно з позицією Верховного Суду, викладеною в Постанові від 09.02.2021 № 826/10404/16, «нормативно-правові акти, які були прийняті до утворення поліції і не суперечать законодавству про останню, мають застосовуватися, як спеціальні норми права, до правовідносин, що виникають з приводу проходження служби поліцейськими до прийняття відповідних нормативно-правових актів». Згідно із зазначеною постановою Верховного Суду до спірних правовідносин слід застосовувати приписи Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затверджене постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29.07.1991 №114 (далі - Положення № 114).
Оскільки спір, який виник між позивачем і відповідачем, врегульовано спеціальним законодавством, яким є Закон №580-VІІІ, то положення Кодексу законів про працю України підлягають застосуванню до спірних правовідносин лише в частині, що не врегульована нормами даного Закону.
Крім того, спеціальним нормативним актом є також Положення №114, яке підлягає застосуванню відповідно до пункту 4 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію» в частині, що не суперечить цьому Закону.
Вказаний правовий висновок також наведений в постанові Верховного Суду від 24.01.2019 у справі №817/981/17. Верховний Суд зазначив, що норми Положення №114, зокрема, в частині звільнення за власним бажанням не суперечать вимогам Закону України «Про Національну поліцію», а лише встановлюють певні гарантії осіб, що проходять службу у разі звільнення за власним бажанням.
Положення №114 регулює порядок проходження служби працівниками Національної поліції, оскільки відповідно до статті 1 Закону України «Про Національну поліцію» Національна поліція України - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку, тобто по своїй суті є реорганізованими органами внутрішніх справ.
Положення №114 є чинним, інший нормативно-правовий акт, який регулює питання проходження служби в Національній поліції, не прийнято.
У пункті 68 Положення № 114 передбачено, що особи рядового начальницького складу, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніш як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт.
Така позиція законодавця, на відміну від загального правила про обов'язок попередити власника чи уповноважений ним орган про звільнення за власним бажанням за два тижні, обумовлена особливим правовим положенням працівника органу внутрішніх справ, що стосується, наприклад, виконання ним обов'язків по забезпеченню безпеки громадян та громадського порядку, здійснення оперативно-розшукових заходів тощо.
Отже, видача уповноваженим органом наказу про звільнення працівника поліції зі служби до закінчення передбаченого пунктом 68 вказаного Положення строку, якщо таке прохання не міститься у рапорті про звільнення, є протиправним.
Проте, у межах передбаченого пунктом 68 Положення № 114 строку з дня подання рапорту про звільнення сторони трудового договору вправі домовитися про звільнення у більш короткий строк. Такою домовленістю між сторонами (проханням), зокрема, слід вважати зазначення у рапорті конкретної дати, з якої (до настання якої) працівник поліції має бажання звільнитися зі служби до закінчення передбаченого пунктом 68 Положення № 114 строку, та згоду уповноваженого органу звільнити цього працівника у визначений ним термін.
Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 12 серпня 2019 року у справі №810/3376/16, від 20 грудня 2019 року у справі №826/375/17, від 09 лютого 2021 року в справі №826/10404/16.
Верховний Суд у постанові від 30 вересня 2020 року по справі №826/16621/17 дійшов висновку про те, що до закінчення визначеного у пункті 68 Положення №114 строку служба в поліції за власним бажанням припиняється за умови, якщо між поліцейським та органом, уповноваженим приймати рішення про прийняття/звільнення зі служби в поліції, було досягнуто згоди щодо конкретної дати, з якої служба в поліції припиняється.
Пункт 63 Положення №114 передбачає звільнення особи рядового і молодшого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) такі підстави, зокрема: підпункт «ж» за власним бажанням при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов'язків.
Вичерпний перелік поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян із служби осіб рядового і начальницького складу затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.06.2013 № 413 «Про затвердження переліку сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу» (далі - Постанова № 413).
Так, згідно положень вказаної Постанови № 413 військовослужбовці, крім військовослужбовців строкової військової служби, та особи рядового і начальницького складу на їх прохання можуть бути звільнені з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу через такі сімейні обставини та інші поважні причини:
виховання матір'ю (батьком) - військовослужбовцем, особою рядового чи начальницького складу, яка (який) не перебуває у шлюбі, дитини або кількох дітей, що з нею (з ним) проживають, без батька (матері);
утримання матір'ю (батьком) - військовослужбовцем, особою рядового чи начальницького складу, яка (який) не перебуває у шлюбі, повнолітньої дочки, сина віком до 23 років, якщо вона (він) є інвалідом I чи II групи або продовжує навчання (студенти, курсанти, слухачі (крім курсантів і слухачів військових навчальних закладів), стажисти вищого навчального закладу) і у зв'язку з цим потребує матеріальної допомоги матері (батька);
укладення шлюбу військовослужбовцем, особою рядового чи начальницького складу із громадянкою (громадянином) України, іноземцем або особою без громадянства, що постійно проживає за межами України;
хвороба військовослужбовця, особи рядового чи начальницького складу або члена його сім'ї, якщо така хвороба згідно з висновком лікарської або лікарсько-експертної комісії перешкоджає військовослужбовцю або особі рядового чи начальницького складу проходити службу в даній місцевості чи проживати в ній членові його сім'ї, у разі відсутності можливості переміщення (переведення) до іншої місцевості;
необхідність постійного стороннього догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії для осіб віком понад 18 років чи лікарсько-консультативної комісії для осіб до 18 років;
наявність у військовослужбовця, особи рядового чи начальницького складу трьох і більше дітей;
неможливість призначення одного з військовослужбовців, осіб рядового чи начальницького складу, які перебувають у шлюбі, в межах одного населеного пункту (гарнізону) в разі переміщення (переведення) дружини (чоловіка) на нове місце служби до іншого населеного пункту (гарнізону);
довгострокове відрядження за кордон дружини (чоловіка) військовослужбовця, особи рядового і начальницького складу.
Судом встановлено, що в рапорті про звільнення позивач посилався на неможливість подальшого проходження служби в поліції у зв'язку з погіршенням здоров'я і морально-психологічного стану, що може вплинути на ефективність позивача в даному підрозділі та призвести до негативних наслідків, незалежних від його волі, а також неналежним матеріально-технічним та грошовим забезпеченням підрозділу.
Слід зазначити, що у разі звільнення зі служби у випадках, визначених Переліком сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу, затвердженим Постановою № 413, заявником має визначатись обставина, передбачена цим Переліком, однак позивачем таких обставин не зазначено, а судом не встановлено.
Так, щодо звільнення з поліції за станом здоров'я, суд зазначає, що відповідно до Положення про діяльність медичної (військово-лікарської) комісії МВС, затвердженого наказом МВС України від 03.04.2017 № 285 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 28.04.2017 № 559/30427, рішення (постанови) М(ВЛ)К приймаються за результатами лікарської (військово-лікарської) експертизи.
Такі рішення містять:
встановлений діагноз,
висновок щодо придатності або непридатності до служби в поліції чи Національній гвардії України,
визначення причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм або каліцтв.
Рішення М(ВЛ)К для діючих поліцейських та військовослужбовців НГУ ухвалюються станом на дату їх медичного огляду. Для колишніх співробітників поліції та НГУ такі рішення приймаються на дату фактичного звільнення зі служби на основі документів, складених у період проходження служби (пункти 1-2 розділу VIII зазначеного Положення).
Визначення ступеня придатності особи до служби є виключною компетенцією медичних (військово-лікарських) комісій. Непридатність до служби в поліції за станом здоров'я (через хворобу) є підставою для звільнення відповідно до пункту 2 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» № 580, за умови наявності відповідного рішення М(ВЛ)К.
Окрім того, слід зазначити, що однією із головних функцій Департаменту поліції особливого призначення «Об'єднана штурмова бригада Національної поліції України « ІНФОРМАЦІЯ_1 », відповідно до власного Положення, затвердженого наказом Національної поліції України від 30.01.2023 № 66 (зі змінами) є, зокрема, участь, у разі виникнення загрози державному суверенітету країни та її територіальної цілісності, а також у ході відсічі збройної агресії проти України, в обороні України, у виконанні завдань територіальної оборони, забезпеченні та здійсненні заходів правового режиму надзвичайного або воєнного стану у разі його оголошення на всій території України або в окремій місцевості, зокрема шляхом виконання бойових розпоряджень, які надані уповноваженими посадовими особами та бойових (спеціальних) завдань в операціях або самостійно під час відсічі збройної агресії проти України або ліквідації(нейтралізації) збройного конфлікту, виконання інших завдань із застосуванням будь-яких видів зброї (озброєння), спеціальних та технічних засобів відповідно до законодавства України.
Так, Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ, у зв'язку з військовою агресією проти України, в Україні введено воєнний стан, який у подальшому продовжувався та діє на момент розгляду даної справи.
Частиною першою статті 12 Закону України «Про оборону України» від 06.12.1991 №1932-ХІІ передбачено, що участь в обороні держави разом із Збройними Силами України беруть у межах своїх повноважень інші військові формування, утворені відповідно до законів України, Державна спеціальна служба транспорту, Державна служба спеціального зв'язку та захисту інформації України, а також відповідні правоохоронні органи.
Відповідно до частини другої статті 24 Закону №580-VIII у разі виникнення загрози державному суверенітету України та її територіальної цілісності, а також у ході відсічі збройної агресії проти України органи та підрозділи, що входять до системи поліції, відповідно до законодавства України беруть участь в обороні України, у виконанні завдань територіальної оборони, забезпеченні та здійсненні заходів правового режиму воєнного стану у разі його оголошення на всій території України або в окремій місцевості.
Служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень (ст.59 Закону №580-VIII).
Департамент поліції особливого призначення «Об'єднана штурмова бригада Національної поліції України « ІНФОРМАЦІЯ_1 » є тим самим органом поліції особливого призначення, який має повноваження та на який покладено обов'язок виконувати бойові розпорядження під час звільнення або утримання населених пунктів, виконувати завдання в операціях або самостійно під час відсічі збройної агресії проти України або ліквідації (нейтралізації) збройного конфлікту, виконання інших завдань із застосуванням будь-яких видів зброї (озброєння), спеціальних та технічних засобів, відповідно до законодавства України.
Суд зазначає, що позивач, даючи згоду на призначення до Департаменту поліції особливого призначення «Об'єднана штурмова бригада Національної поліції України « ІНФОРМАЦІЯ_1 » повинен був усвідомлювати, що йде служити в поліцію особливого призначення.
Крім того, укладаючи контракт про проходження служби в підрозділі в Департаменті поліції особливого призначення «Об'єднана штурмова бригада Національної поліції України « ІНФОРМАЦІЯ_1 », позивач повинен був усвідомлювати, що у зв'язку із військовим станом певні права його можуть бути обмежені.
З огляду на викладене, зазначення позивачем у рапорті таких підстав як погіршення морально-психологічного стану та неналежне матеріально-технічне та грошове забезпеченням підрозділу є неповажними для звільнення за власним бажанням, оскільки в умовах воєнного стану несення служби в Департаменті поліції особливого призначення « ІНФОРМАЦІЯ_1 » поліцейські не тільки виконують завдання по участі в обороні (штурмових діях), а забезпечують суспільний порядок у різних локаціях, про що позивач повинен був бути усвідомлений під час підписання контракту в умовах воєнного стану.
При цьому, як вже було зазначено вище, до закінчення визначеного у пункті 68 Положення № 114 строку, служба в поліції за власним бажанням припиняється за умови зазначення в рапорті дати звільнення і причин неможливості продовження служби та якщо між поліцейським та органом, уповноваженим приймати рішення про звільнення зі служби в поліції, було досягнуто згоди щодо конкретної дати, з якої служба в поліції припиняється.
Верховний Суд України в постанові від 24 червні 2014 року у справі №21-241а14 зазначив, що така позиція законодавця, на відміну від загального правила про обов'язок попередити власника чи уповноважений ним орган про звільнення за власним бажанням за два тижні (стаття 38 КЗпП), обумовлена особливим правовим положенням працівника органу внутрішніх справ, що стосується, наприклад, виконання ним обов'язків по забезпеченню безпеки громадян та громадського порядку, здійснення оперативно-розшукових заходів тощо.
Аналогічна правова позиція також викладена в постановах Верховного Суду від 11.08.2021 у справі №826/7075/16, від 28.09.2021 у справі №826/14071/17.
Однак, судом встановлено, що між позивачем та керівництвом відповідача згоди щодо дати звільнення не досягнуто.
Строк розгляду рапортів про звільнення за власним бажанням законодавством не передбачений. Проте, виходячи з пункту 68 Положення №114 він не повинен перевищувати три місяці з дня подачі рапорту.
При цьому, прийняття рішення про звільнення поліцейського у межах тримісячного строку з дня подання ним рапорту про звільнення є дискрецією суб'єкта владних повноважень, тобто він має певну свободу розсуду і може приймати рішення, яке вважає доцільним.
Суд зазначає, що протиправна бездіяльність суб'єкта владних повноважень - це зовнішня форма поведінки цього органу, яка полягає у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, але фактично не були здійснені.
Отже, в даному випадку відповідачем не допущено протиправної бездіяльності у вигляді невидачі наказу про звільнення позивача, оскільки законодавством не встановлений такий обов'язок до спливу тримісячного строку.
Таким чином у суду відсутні підстави для визнання протиправною бездіяльність Департаменту поліції особливого призначення «Об'єднана штурмова бригада Національної поліції України « ІНФОРМАЦІЯ_1 » щодо не звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції.
Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно зі статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи вищевикладене, системно проаналізувавши норми законодавства, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов висновку, що позов є необґрунтованим та задоволенню не підлягає.
Враховуючи відмову у задоволенні позову, питання про розподіл судових витрат не вирішується.
Керуючись статтями 241 - 246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, cуд,
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Департаменту поліції особливого призначення «Об'єднана штурмова бригада Національної поліції України « ІНФОРМАЦІЯ_1 » про визнання протиправної бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, - відмовити.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Парненко В.С.