про відмову у вжитті заходів забезпечення позову
07 лютого 2025 року №320/6083/25
Суддя Київського окружного адміністративного суду Панченко Н.Д., розглянувши у м. Києві заяву ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про забезпечення позову в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування наказу,
До Київського окружного адміністративного суду звернулися ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 з позовом до Міністерства юстиції України, в якому просять суд:
- визнати протиправним та скасувати індивідуальний акт - Наказ Міністерства юстиції України № 2423/5 від 14.08.2024 "Про задоволення скарги";
- поновити становище, яке існувало до порушення, шляхом:
- скасування записів у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, вчинених щодо нерухомого майна (квартир АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 ) на підставі незаконного наказу Міністерства юстиції України № 2423/5 від 14.08.2024 "Про задоволення скарги";
- відновлення анульованих незаконним наказом Міністерства юстиції України № 2423/5 від 14.08.2024 "Про задоволення скарги" записів про об'єкти нерухомого майна та їх власників у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, які були внесені на підставі наступних рішень приватних нотаріусів:
від 31.08.2020 № 53818828, від 03.09.2020 №№ 53886819, 53887306, 538861 12 приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Сазонової Олени Миколаївни;
від 14.12.2021 № 62266229 приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Войнарскої Ірини Анатоліївни;
від 04.03.2024 № 71894543 приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Русанюка Золтана Золтановича.
- поновити становище, яке існувало до порушення, шляхом поновлення права власності Позивача-1, а саме визнати за ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 ) право власності на квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 96,1 кв.м, житловою площею 28,7 кв.м. (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2159692980000) та відновлення запису про право власності ОСОБА_1 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на це майно;
- поновити становище, яке існувало до порушення, шляхом поновлення права власності Позивача-2, а саме визнати за ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_4 ) право власності на квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 122,8 кв.м. житловою площею 37,2 кв.м. (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2159667480000) та відновлення запису про право власності ОСОБА_2 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на це майно.
Одночасно з поданням позовної заяви позивачем 06.02.2025 було подано заяву про забезпечення позову, в якій останній просить суд заборонити Відповідачу, іншим стороннім особам, окрім власників майна (Позивача-1 - ОСОБА_1 , власниці квартири АДРЕСА_1 , Позивача-2 - ОСОБА_2 , власниці на квартиру АДРЕСА_1 ), вчиняти будь-які фізичні дії щодо демонтажу існуючих на даний час конструкцій об'єктів нерухомого майна, а саме: квартири АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2159692980000) та квартири АДРЕСА_2 , (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2159667480000) до набрання законної сили судовим рішенням у цій справі.
В обґрунтування поданої заяви позивач зазначив, що існує реальна загроза припинення існування (знищення, демонтування) невід'ємної частини належних позивачам на праві приватної власності об'єктів нерухомого майна (квартир), що матиме наслідком заподіяння шкоди правам та інтересам позивачів. зокрема, позбавлення їх гарантованого статтею 41 Конституції України права власності на належне нерухоме майно. Реальність вказаної загрози пояснюється наступним. Департаментом територіального контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (надалі - Департамент) проведено перевірку за адресою: АДРЕСА_5 та складено приписи від 18.09.2024 № 2024 14945 та № 2024 14947 (надалі - Приписи від 18.09.2024), які наклеєно на поштові скриньки квартири Позивача-1 № 66/2 та квартири Позивача 2 № 66/2а, які розташовані за адресою АДРЕСА_5 . Згідно з Приписами від 18.09.2024 власники зазначених квартир № 66/2 та 66/2а мають надати Департаменту документацію "на розміщення надбудови"а за її відсутності - демонтувати власними силами в термін три дні; у разі невиконання вимог припису Департаментом будуть вжиті заходи. Оскільки головним спеціалістом інспектором Департаменту проведено перевірку за відсутності власників квартир (Позивачів-1 та -2), тому останні не мали можливості надати пояснення та правовстановлюючі документи на об'єкти нерухомого майна (квартири), які належать їм на праві власності. Інспектором Департаменту помилково віднесено до "надбудови" невід'ємну частину об'єктів нерухомого майна (квартир), які належать Позивачам на праві приватної власності, та прийнято рішення про її демонтаж. Крім того, протиправне анулювання Відповідачем записів в Державному реєстрі прав про набуття Позивачами права власності на квартири АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 , створило реальну загрозу знищення нерухомого майна Позивачів. Водночас, у відповідності до статті 321 Цивільного кодексу України ніхто не може бути протиправно позбавлений права приватної власності чи обмежений у його здійсненні.
Дослідивши підстави, на яких ґрунтується заява про вжиття заходів забезпечення позову, суд дійшов висновку, що вона не підлягає задоволенню з урахування наступного.
Забезпечення адміністративного позову це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи визначених законом заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача.
Інститут забезпечення адміністративного позову регламентовано статтями 150-158 Кодексу адміністративного судочинства України, які закріплюють підстави для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а також способи забезпечення позову в адміністративному процесі. Наявність такого інституту є однією з гарантій виконання рішення адміністративного суду і спрямовані на забезпечення принципу обов'язковості судових рішень.
Відповідно до частин першої, другої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Підставою для вжиття заходів забезпечення позову можуть стати такі обставини: існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі; неможливість захисту прав, свобод та інтересів позивача після набрання законної сили рішенням в адміністративній справі без вжиття таких заходів; необхідність докладання значних зусиль та витрат для відновлення прав позивача у майбутньому; очевидність ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
При розгляді та вирішенні такого клопотання суд надає оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників процесу; наявності зв'язку між конкретним видом, що застосовується для забезпечення позову, і предметом позовних вимог, зокрема, чи спроможний такий вид забезпечення позову забезпечити фактичне виконання рішення суду у разі його задоволення; ймовірності виникнення утруднень для виконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; наявності зв'язку із вжиттям заходів запобігти порушенню прав та інтересів інших осіб в тому числі й осіб, які не приймають участь у розгляді справи.
Отже у випадку звернення сторони із вимогою про забезпечення позову, заявник повинен обґрунтувати причини звернення із такою вимогою.
Забезпечення позову - це надання позивачеві тимчасової правової охорони його прав та інтересів, за захистом яких він звернувся до суду, до вирішення спору судом та набрання рішенням суду законної сили. Заходи забезпечення позову є втручанням суду у спірні правовідносини до їх вирішення, тому вони повинні застосовуватися судом з підстав та в порядку, прямо передбаченому законом.
Підстави забезпечення позову, передбачені частини другої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
За умовами статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов'язку відповідача вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
При розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
Згідно Рекомендації № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акта.
Тобто, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
Водночас заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
В ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування: або обставин, що свідчать про істотне ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі. А також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов'язані з відновленням прав, будуть значними.
Таким чином, з наведеного вбачається, що суд, розглядаючи заяву про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, з огляду на докази, надані стороною по справі для підтвердження своїх вимог, має пересвідчитись, зокрема, у тому, що існує дійсна і реальна загроза невиконання рішення суду чи суттєва перешкода у такому виконанні, оскільки забезпечення позову по суті це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника) та є крайнім заходом, вжиття якого можливе виключно за наявності підстав вважати, що рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень є очевидно протиправними.
Дослідивши заяву про забезпечення позову та наведені в обґрунтування для вжиття відповідних заходів підстави в їх сукупності, провівши аналіз положень чинного законодавства України, що регулює порядок забезпечення позову, суд зазначає, що перевірка наявності обставин порушених прав та законних інтересів позивача наказом, прийнятого, як вказує позивач, з порушенням відповідачем положень чинного законодавства під час його прийняття, є обов'язком суду під час вирішення справи по суті та на час розгляду заяви про забезпечення позову, такі дії є фактично надання судом правової оцінки спірному рішенню до ухвалення рішення по суті.
Враховуючи те, що зміст оскаржуваного наказу не передбачає вчинення дій з демонтажу квартир позивачів, не має підстав вважати що такі дії будуть вчинені, а відтак відсутні підстави вважати, що невжиття судом заходів забезпечення позову створить очевидну небезпеку заподіяння шкоди правам та інтересам позивача або ускладнить чи зробить неможливим виконання рішення суду за наслідками розгляду цієї справи.
Відтак, наразі, судом не виявлено існування очевидної небезпеки порушення прав та інтересів заявника до прийняття у відповідній справі судового рішення, або неможливості захисту таких прав та інтересів без вжиття заходів забезпечення позову, або необхідності докласти значних зусиль та витрат для відновлення таких прав та інтересів при виконанні у майбутньому судового рішення, якщо його буде прийнято на користь заявника.
Суд зауважує, що можливе настання негативних наслідків не є беззаперечним доказом для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову. Надання оцінки правомірності дій відповідачів у спірних правовідносинах можливо лише під час розгляду справи та на даному етапі суд позбавлений можливості встановити наявність очевидних ознак протиправності дій відповідача за відсутності відповідних доказів.
Сама ж лише незгода позивача із рішеннями суб'єкта владних повноважень не є достатньою підставою для застосування судом заходів забезпечення позову.
В свою ж чергу, з огляду на предмет спору та надані до суду докази, надання оцінки правомірності дій та рішень відповідача можливо лише під час розгляду справи по суті.
До того ж, на переконання суду, обраний заявником спосіб забезпечення позову не відповідає предмету позову. Адже позивачем заявлено вимогу про визнання незаконним та скасування наказу Мінюсту про задоволення скарги, в той час як просить забезпечити позов шляхом заборони іншим особам вчиняти будь-які дії направлені на демонтаж належних їм квартир безвідносно до оскаржуваного наказу, що може мати наслідком неможливість вчинення дій на підставі інших, не оскаржуваних в межах даної справи, актів.
Суд звертає увагу на те, що заявник не надав доказів існування очевидних ознак протиправності рішення суб'єкта владних повноважень та порушення прав, свобод або інтересів особи яка звернулась до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю та очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам та інтересам заявника та третім особам до ухвалення рішення в адміністративній справі за поданим позовом до суду, як і не обґрунтував причин неможливості захисту (поновлення) таких прав та інтересів після набрання законної сили рішенням в адміністративній справі без вжиття таких заходів, не розкрив у чому полягає необхідність докладання значних зусиль та витрат для відновлення прав заявника у майбутньому.
За наведених обставин та матеріалів справи суд дійшов висновку, що підстав для вжиття заходів забезпечення позову, про які просить заявник (позивач), на даний час не вбачається та є передчасною вимогою.
Керуючись статтями 150-157, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. У задоволенні заяви ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про забезпечення позову в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування наказу відмовити.
2. Копію ухвали надіслати (вручити, надати) заявнику (його представнику), зокрема, шляхом направлення тексту ухвали електронною поштою, факсимільним повідомленням (факсом, телефаксом), телефонограмою.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення. Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або у судовому засіданні у разі неявки учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного тексту ухвали.
Суддя Панченко Н.Д.