ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"11" лютого 2025 р. справа № 300/637/25
м. Івано-Франківськ
Суддя Івано-Франківського окружного адміністративного суду Кафарський В.В., розглянувши у порядку письмового провадження клопотання відповідача про залишення без розгляду адміністративного позову ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить:
визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 щомісячного грошового забезпечення (основних та додаткових видів), матеріальної допомоги на оздоровлення, одноразової грошової допомоги по звільненню з військової служби, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за невикористані дні основної відпустки, грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учасника бойових дій за період проходження служби з 29.01.2020 по 29.10.2024 з порушенням вимог постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» та без урахування постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 із застосуванням з 29.01.2020 показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2018, для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням;
зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату щомісячного грошового забезпечення (основних та додаткових видів), матеріальної допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, невикористаної щорічної основної відпустки за 2022 рік за 45 діб, грошової компенсації за 15 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2023 рік, грошової компенсації за 4 доби невикористаної щорічної основної відпустки за 2024 рік, грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій, передбачену пунктом 12 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 6 років (за період з 2019 по 2024 роки) за 84 дні, одноразової грошової допомоги в разі звільнення з військової служби відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (з урахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18) із урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020 - 2 102 грн, на відповідний тарифний коефіцієнт за період з 29.01.2020 по 31.12.2020, із урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2021 - 2 270 грн, на відповідний тарифний коефіцієнт за період з 01.01.2021 по 31.12.2021, із урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 - 2 481 грн, на відповідний тарифний коефіцієнт за період з 01.01.2022 по 31.12.2022, із урахуванням посадовою окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2023 - 2 684 грн, на відповідний тарифний коефіцієнт за період з 01.01.2023 по 29.10.2024, з урахуванням раніше виплачених сум.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 04.02.2025 відкрито провадження у даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
05.02.2025 суду надійшло клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду у зв'язку із пропущенням строку звернення до адміністративного суду. В обґрунтування клопотання зазначив, що ч. 2 ст. 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у редакції до 19.07.2022 передбачала норму за якою в разі порушення законодавства про оплату праці працівник мав право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Проте, відповідно до частини 2 статті 233 КЗпП в редакції від 19.07.2022 (зміни внесені Законом України від 07.07.2022 №2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин») із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). Таким чином, на думку представника відповідача, строком для звернення до суду у даній справі є тримісячний строк. При цьому, зазначено, що спір у даній справі пов'язаний із правовідносинами щодо виплати грошового забезпечення у належному розмірі, яке входить до складу заробітної плати. Таке грошове забезпечення позивач отримував в кінці кожного місяця, у зв'язку із чим в момент отримання такої виплати повинен був дізнатися про порушення своїх прав. Враховуючи викладене, представник відповідача вважає, що позовні вимоги відносно нарахування та виплати щомісячного грошового забезпечення (основних та додаткових видів), матеріальної допомоги на оздоровлення, одноразової грошової допомоги по звільненню з військової служби, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за невикористані дні основної відпустки, грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учасника бойових дій за період проходження служби з 29.01.2020 по 29.10.2024 повинні бути обмежені тримісячним строком звернення до суду з позовною заявою. При цьому, до суду позивач звернувся 30.01.2025, тобто, на думку відповідача, із пропуском строку звернення до суду з вказаними позовними вимогами.
Розглянувши заявлене клопотання, дослідивши матеріали справи, суд зазначає таке.
Відповідно до частини 1 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Положеннями частини 5 статті 122 КАС України обумовлено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Згідно з частиною 3 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, Кодекс адміністративного судочинства України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що предметом спірних правовідносин у даній справі є виплата позивачу грошового забезпечення, право на отримання якого позивач набув під час проходження служби з 29.01.2020 по 29.10.2024.
Таким чином, спір у даному випадку пов'язаний з недотриманням законодавства про оплату праці.
Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 №2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»), у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Отже, до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду зі спором про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, обмежений трьома місяцями з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116 КЗпП України).
Верховний Суд у постанові від 19.01.2023 по справі №460/17052/21 зазначив: «На момент звільнення позивача з військової служби (31.07.2020), виключення його із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення (02.09.2020), частина другої статті 233 КЗпП України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком.
Втім, судом апеляційної інстанції помилково застосовано редакцію частини другої статті 233 КЗпП України, чинну на момент постановлення оскаржуваного судового рішення.
З огляду на вказане, доводи касаційної скарги щодо пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду є помилковими, оскільки його право на звернення до суду із цим позовом відповідно до положень частини другої статті 233 КЗпП України (в редакції, чинній до 19.07.2022) не обмежене будь-яким строком».
З огляду на правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, Верховний Суд дійшов висновку про поширення дії частини першої статті 233 КЗпП України в редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.
Суд зазначає, що спірні правовідносини виникли до набрання чинності Законом №2352-ІХ, та на момент їх виникнення строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком.
Таким чином, відсутні підстави для застосування строку до спірних правовідносин, оскільки на момент їх виникнення частина 2 статті 233 КЗпП України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком.
Крім цього, суд звертає увагу відповідача на те, що Верховний Суд в ухвалі від 23.07.2024 по справі №990/233/23 зазначив: «На підставі документів, які є у справі, та беручи до уваги пояснення сторін, суд з'ясував, що позивачка не отримувала письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені їй при звільненні, як це передбачено у статті 116 КЗпП України.
Водночас, відлік строку для звернення до суду з позовом про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, у розумінні статті 233 КЗпП України (у редакції, викладеній згідно із Законом №2352-IX), пов'язується саме з днем одержання ним [працівником] письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні відповідно до статті 116 КЗпП України.
Варто зауважити також, що стаття 116 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом №2352-IX, теж покладала на «роботодавця» обов'язок у письмовій формі повідомити про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, перед виплатою зазначених сум.
З уваги на наведені міркування суд вважає, що позаяк позивач, як встановлено у справі, не отримала (при звільненні) письмового повідомлення ВРП про суми, нараховані та виплачені їй при звільненні відповідно до приписів статті 116 КЗпП України, то для неї відлік строку для звернення до суду з позовом про виплату всіх сум, що належать їй при звільненні, - яким суд трактує цей позов - не починався, відповідно не може бути пропущений».
Доказів отримання позивачем ОСОБА_1 при звільненні письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні відповідно до приписів статті 116 КЗпП України, відповідачем не надано.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що в задоволенні клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду у зв'язку із пропуском позивачем строку звернення до суду слід відмовити.
На підставі наведеного, керуючись статтями 122, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
у задоволенні клопотання представника відповідача про залишення без розгляду адміністративного позову ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Копію цієї ухвали надіслати учасникам справи.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та не підлягає оскарженню окремо від рішення суду. Заперечення проти такої ухвали може бути включено до апеляційної чи касаційної скарги на рішення суду, прийняте за результатами розгляду справи.
Суддя /підпис/ Кафарський В.В.