10 лютого 2025 року м. Житомир справа № 240/18934/23
категорія 112010200
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Токаревої М.С., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом, в якому просить:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо відмови у призначенні мені пенсії за віком по досягненню 63-ти річного віку;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити та нарахувати пенсію за віком по досягненню 63-ти річного віку з 16.05.2023.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 09 травня 2023 року звернулась з заявою до Головного управління Пенсійно го фонду України в Житомирській області із заявою про призначення пенсії за віком по досягненню 63 років відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області було відмовлено у призначенні пенсії за віком по досягненню 63-х річного віку через відсутність необхідного страхового стажу. Згідно поданих документів та згідно з даними індивідуальних відомостей про застраховану особу, що містяться в системі персоніфікованого обліку страховий стаж складає 9 років 8 місяців 5 днів. При обчисленні страхового стажу, Головне управління Пенсійного фонду Украї ни в Житомирській області до страхового стажу не врахував періоди трудової діяльності згідно трудової книжки від 10.09.1983, оскільки на титульній сторінці ім'я «На талья» не відповідає паспортним даним « ОСОБА_2 ». Також не врахований в страховий стаж період навчання в Кам'янець-Подільському державному педагогічному інсти туті з 01.09.1977 року по 28.06.1982 рік, оскільки в дипломі ім'я « ОСОБА_2 » не відповідає паспортним даним « ОСОБА_2 ».
Ухвалою суду позов прийнято до провадження, призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи та визначено відповідачам строк для подання відзивів на позов.
Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області подало відзив на позовну заяву. В обґрунтування відзиву зазначено, що до страхового стажу не врахував періоди трудової діяльності згідно трудової книжки від 10.09.1983, оскільки на титульній сторінці ім'я «На талья» не відповідає паспортним даним « ОСОБА_2 ». Також не врахований в страховий стаж період навчання в Кам'янець-Подільському державному педагогічному інсти туті з 01.09.1977 року по 28.06.1982 рік, оскільки в дипломі ім'я « ОСОБА_2 » не відповідає паспортним даним « ОСОБА_2 ».
Відповідачем було подано клопотання про залучення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області в якості другого відповідача у справі.
Ухвалою суду залучено Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області до участі у справі №240/18934/23, як другого відповідача.
Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області подало відзив на позовну заяву. В обґрунтування відзиву зазначено, що розглянувши надані позивачем документи, Головним управлінням було встановлено, що страховий стаж позивача складає 09 років 08 місяців 05 днів. При цьому, до страхового стажу не були зараховані періоди роботи згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 від 10.09.1983 та період навчання з 01.09.1977 по 28.06.1982. Підставою для незарахування зазначених періодів до страхового стажу позивача є невідповідність прізвища особи, на яку видані зазначені документи, паспортним даним позивача. Враховуючи відсутність у позивача передбачено ст. 26 Закону № 1058 страхового стажу у розмірі 20 років, рішенням Головного управління 064450008155 від 16.05.2023 позивачу було відмовлено у призначенні пенсії за віком.
Згідно з частиною 5 статті 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
09 травня 2023 року ОСОБА_1 звернулася із заявою до Головного управління Пенсійно го фонду України в Житомирській області із заявою про призначення пенсії за віком по досягненню 63 років відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Зазначену заяву за принципом екстериторіальності було розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області.
Розглянувши надані позивачем документи, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області було встановлено, що страховий стаж позивача складає 09 років 08 місяців 05 днів.
Враховуючи відсутність у Позивача передбачено ст. 26 Закону № 1058 страхового стажу у розмірі 20 років, рішенням Головного управління 064450008155 від 16.05.2023 позивачу було відмовлено у призначенні пенсії за віком.
При цьому, до страхового стажу не були зараховані періоди роботи згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 від 10.09.1983 та період навчання з 01.09.1977 по 28.06.1982.
Підставою для незарахування зазначених періодів до страхового стажу позивача є невідповідність прізвища особи, на яку видані зазначені документи, паспортним даним позивача.
Про зміст рішення позивача було повідомлено листом Головного управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області від 19.05.2023.
Вважаючи відмову у призначенні пенсії протиправною, а свої права та інтереси порушеними, позивач звернувся до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Згідно з ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначені в Законі України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-IV).
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Пунктом 1 частини 1 статті 8 Закону №1058-IV визначено право громадян України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
Згідно з частиною 1статті 9 Закону №1058-IVвідповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Частиною 1 статті 26 Закону №1058-IV визначено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.
До досягнення віку, встановленого абзацами першим і другим цієї частини, право на пенсію за віком за наявності відповідного страхового стажу мають жінки 1961 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 58 років 6 місяців - для жінок, які народилися з 1 жовтня 1959 року по 31 березня 1960 року.
В свою чергу, частиною 2 статті 26 Закону №1058-IV передбачено, що у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: по 31 грудня 2018 року - від 15 до 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - від 16 до 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - від 17 до 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - від 18 до 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - від 19 до 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - від 20 до 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 21 до 31 року.
Під час розгляду справи судом встановлено, що ОСОБА_1 зверталась до пенсійного органу саме за призначенням пенсії за віком відповідно до частини 2 статті 26 Закону №1058-IV.
Відтак, враховуючи положення частини 2 статті 26 Закону №1058-IV та дату її звернення за призначенням пенсії (09.05.2023) умовою виникнення у неї права на призначення пенсії за віком у віці 63 років була наявність страхового стажу від 20 до 30 років.
Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону №1058-IV страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
В частині 2 статті 24 Закону №1058-IV зазначено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Система персоніфікованого обліку була впроваджена в України на підставі Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", який набрав чинності 01.01.2004.
Відтак, періоди роботи особи до 01.01.2004 (до впровадження системи персоніфікованого обліку) зараховуються до її страхового стажу на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності Законом №1058-IV, а періоди роботи після 01.01.2004 - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, тобто підставою для зарахування таких періодів роботи до страхового стажу є сплата страхових внесків.
До набрання чинності Законом №1058-IV право громадян на державне пенсійне забезпечення було врегульовано Законом України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення".
Статтею 56 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
До стажу роботи зараховується також:
а) будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в'язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків;
д) навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі;
ж) час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку.
Відповідно до статті 62 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Таким чином, системний аналіз норм Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та Закону України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення" свідчить, що періоди роботи особи до 01.01.2004 зараховуються до її страхового стажу на підставі інформації, зазначеної в її трудовій книжці, а періоди роботи після 01.01.2004 - на підставі даних, що містяться в системі персоніфікованого обліку.
Постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).
Відповідно до пунктів 2, 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що основним документом, який підтверджує трудовий стаж позивача є його трудова книжка. При цьому, лише у разі відсутність трудової книжки або записів виникає необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу додатковими документами.
Під час розгляду справи встановлено, що Головне управління Пенсійного фонду України у Одеській області при розгляді заяви ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком не зарахувало до їй страхового стажу періоди роботи, зазначені в трудовій книжці серії НОМЕР_2 , через те, що на титульній сторінці цієї трудової книжки зазначено ім'я працівника, якій вона належить, " ОСОБА_2 " (російською мовою), не відповідає паспортним даним ОСОБА_1 , згідно з якими її ім'ям в перекладі на російську мову, вказано " ОСОБА_2 ".
Вирішуючи спірні правовідносини в частині позовних вимог, які стосуються наявності підстав для зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періодів роботи, зазначених в трудовій книжці серії НОМЕР_2 , суд зазначає наступне.
Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників затверджена Наказом Міністерства праці України № 58 від 29.07.1993 (далі - Інструкція №58).
Згідно пункту 1.1. цієї Інструкції трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п'ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Порядок заповнення трудових книжок врегульований главою 2 Інструкції №58.
Згідно пункту 2.1. Інструкції №58 трудові книжки і вкладиші до них заповнюються у відповідних розділах українською і російською мовами.
Відповідно до пункту 2.2 Інструкції №58 заповнення трудової книжки вперше проводиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття працівника на роботу або прийняття студента вищого, учня професійно-технічного навчального закладу, що здобули професію (кваліфікацію) за освітньо-кваліфікаційним рівнем "кваліфікований робітник", "молодший спеціаліст", "бакалавр", "спеціаліст" та продовжують навчатися на наступному освітньо-кваліфікаційному рівні, на стажування.
До трудової книжки вносяться: 1) відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; 2) відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; 3) відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; 4) відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.
Відповідно до пунктів 2.3 та 2.4 Інструкції №58 записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону. Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Правовими нормами пункту 2.11. Інструкції №58 визначено, що відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім'я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження.
Після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка (п.2.12 Інструкції №58).
При цьому, пунктом 2.13. Інструкції №58 передбачено, що зміна записів у трудових книжках про прізвище, ім'я, по батькові і дату народження виконується власником або уповноваженим ним органом за останнім місцем роботи на підставі документів (паспорта, свідоцтва про народження, про шлюб, про розірвання шлюбу, про зміну прізвища, ім'я та по батькові тощо) і з посиланням на номер і дату цих документів.
Зазначені зміни вносяться на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Однією рискою закреслюється, наприклад, колишнє прізвище або ім'я, по батькові, дата народження і записуються нові дані з посиланням на відповідні документи на внутрішньому боці обкладинки і завіряються підписом керівника підприємства або печаткою відділу кадрів.
Аналогічні норми були передбачені також Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 №162 .
Дослідивши під час розгляду справи копію трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 від 10.09.1983 суд встановив, що під час першого прийняття позивачки на роботу та заповненні трудової книжки на її титульній сторінці дійсно було зазначено ім'я працівника " ОСОБА_2 " (російською мовою). В той час, як згідно даних паспорту громадянина України серії НОМЕР_3 ім'я ОСОБА_1 російською мовою вказане, як " ОСОБА_2 ".
Суд звертає увагу, що за приписами пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 “Про трудові книжки працівників» (відповідно до якої прийнято Інструкцію №58), відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Таким чином, на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
З дослідження копії трудової книжки, суд вбачає, що трудова книжка позивача заповнена відповідно до Інструкцій №162 та №58, записи в трудовій книжці про роботу позивача відповідають вимогам заповнення трудової книжки, оскільки містять чітку дату прийому, чітку дату звільнення з роботи за власним бажанням позивача, номери наказів та їх дати, посаду на якій працювала позивач та відбиток печатки підприємства при прийнятті та звільненні з роботи.
У спірному випадку мова йде про одну і ту ж особу, але має місце різне написання ім'я позивача на титульній сторінці. Факт трудової діяльності сторонами не заперечується. Відтак, допущення іншого написання імені особи на іншій мові (російській) на титульній сторінці трудової книжки не може бути підставою для незарахування періоду роботи позивача до її страхового стажу.
Верховний Суд у постанові від 06.02.2018 у справі №677/277/17 зазначив, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення.
Відсутність посилання чи неточність записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пільгової пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення особи його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком. Такий правовий висновок висловлений Верховним Судом у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17 та від 16.04.2020 у справі №159/4315/16-а.
Також, Верховний Суд у постановах від 24.05.2018 по справі №490/12392/16-а та від 04.09.2018 по справі №423/1881/17 висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
У постанові від 06.03.2018 у справі №754/14898/15-а Верховний Суд зауважив, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Крім того, у постанові від 11.11.2020 у справі № 677/831/17 Верховний Суд звернув увагу на те, що орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб до оформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі. При цьому витребування та перевірка додаткових документів і довідок є правом пенсійного органу.
Враховуючи вищезазначене, суд вважає, що відсутність на титульній сторінці трудової книжки запису про дату її заповнення, при дотриманні усіх інших вимог Інструкції №58 щодо оформлення відомостей про роботу працівника та записів про періоди такої роботи, не є підставою для незарахування усіх зазначених в цій трудовій книжці періодів роботи працівника до його до стажу.
У зв'язку з цим, суд приходить до висновку, що трудова книжка ОСОБА_1 є належним документом для підтвердження набутого нею страхового стажу, а тому вказана в ній інформація про періоди роботи позивача мала бути врахована при визначенні розміру її страхового стажу та вирішенні питання про його достатність для призначення пенсії за віком відповідно до ч. 2 ст. 26 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Таким чином, дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо не зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періодів її роботи, зазначених в трудовій книжці серії НОМЕР_2 від 10.09.1983, через не співпадіння імені на титульній сторінці цієї трудової книжки з паспортними даними позивачки, є необґрунтованими та безпідставними, а відтак протиправним є й прийняте Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області рішення від 16.05.2023 №064450008155 про відмову у призначенні їй пенсії за віком відповідно до ч. 2 ст. 26 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у зв'язку з відсутністю у неї необхідного страхового стажу.
Щодо не зарахування відповідачем до страхового стажу позивача періоду навчання з 01.09.1977 по 28.06.1982, суд зазначає таке.
Як зазначалося вище, п. 1 Порядку №637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Період навчання за денною формою здобуття освіти у закладах вищої освіти (крім періоду навчання за денною формою здобуття освіти на підготовчих відділеннях у закладах вищої освіти), професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання (пункт 8 Порядку №637).
Судом встановлено, що згідно диплому НОМЕР_4 від 28.06.1982, ОСОБА_1 дійсно навчалася в Кам'янець-Подільському державному педагогічному інституті ім.. В.П. Затонського з 01.09.1977 по 28.06.1982 заспеціальністю «педагогіка і методика початкового навчанняя».
Водночас, відповідачем зазначені матеріали не взято до уваги під час розгляду заяви позивача про призначення пенсії за віком, оскільки ім'я зазначене в дипломі на російській мові ( ОСОБА_2 ) не відповідає паспортним даним заявниці на російській мові ( ОСОБА_2 ).
Втім, як встановлено судом, диплом НОМЕР_5 містить запис українською мовою, відповідно до якого ім'я вказано « ОСОБА_2 », що відповідає відомостям паспорта громадянина України серії НОМЕР_3 .
Відтак, підстави для не врахування до страхового стажу позивача періоду навчання згідно диплому НОМЕР_4 від 28.06.1982 відсутні.
Враховуючи наявність порушеного права, застосовуючи механізм його захисту та ефективного відновлення суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди її роботи, зазначені в її трудовій книжці серії НОМЕР_2 від 10.09.1983 та диплому НОМЕР_4 від 28.06.1982.
Вирішуючи спірні правовідносини в частині позовних вимог щодо зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком у відповідності до ч. 2 ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", суд виходить з того, що може зобов'язати відповідача вчинити конкретні, позитивні для позивача дії, лише у випадку, якщо за певних конкретних обставин справи встановить відсутність підстав для прийняття будь-якого іншого рішення, прийняття якого можливо відповідно до вимог чинного законодавства.
Відповідно до частини 2 статті 26 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" особа має право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 років за наявності у неї страхового стажу з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - від 20 до 30 років.
Судом встановлено, що під час розгляду заяви ОСОБА_1 про призначення їй пенсії, Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області на підставі даних реєстру застрахованих осіб зарахувало до страхового стажу позивача 09 років 08 місяців 05 днів. Натомість, періоди роботи позивача зазначені в трудовій книжці серії НОМЕР_2 від 10.09.1983 та період навчання відповіднор до диплому НОМЕР_4 від 28.06.1982, зараховані не були.
Із наявних у матеріалах справи індивідуальних відомостей з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування про застраховану особу ОСОБА_1 вбачається, що в них відображена інформація про періоди перебування позивача в трудових відносинах з 1999, 2001, 2008-2014 роки. В той час, як трудова книжка серії НОМЕР_2 містить інформацію про періоди роботи позивача з 01.09.1983 по 18.04.1986, з 14.09.1988 по 05.12.1988, з 28.06.1989 по 02.01.1991, з 02.01.1991 по 20.10.1992, з 08.09.1995 по 31.12.1997, з 01.04.1998 по 26.12.1998, з 05.01.1999 по 10.10.2003. Вказане свідчить, що інформація про періоди роботи позивача, зазначена в індивідуальних відомостей з Реєстру застрахованих осіб, та інформація про періоди її роботи, зазначена в трудовій книжці, частково накладається. Суд зауважує, що відомостей про те, які саме періоди роботи ОСОБА_1 були зараховані Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області до визначеного їй страхового стажу в розмірі 09 років 08 місяців 05 днів матеріали справи не містять.
В рішенні про відмову у призначенні пенсії відповідача вказав, що за доданими документами до страхового стажу не зараховано: періоди роботи, згідно трудової книжки НОМЕР_2 від 10.09.1983. При цьому, до стажу роботи зараховано періоди, згідно наявних даних в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування індивідуальних відомостей про застраховану особу форми ОК-5 та догляд за дітьми до 3-х річного віку (02.03.1984 та 27.07.1989).
Зазначені обставини позбавляють суд можливості встановити, які періоди роботи позивача, вказані в трудовій книжці не були зараховані до її страхового стажу, та відповідно й позбавляють суд можливості визначити загальний страховий стаж позивача з урахуванням періодів її роботи, що не були зараховані по трудовій книжці, та вирішити питання про достатність цього стражу для призначення їй пенсії.
Суд зауважує, що в даному випадку, питання підрахунку наявного у позивача страхового стажу та його достатності для призначення йому пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" належить до дискреційних повноважень Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області.
Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями визначеними статтею 2 КАС України.
Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень. Єдиним критерієм здійснення правосуддя є право.
Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що позовні вимоги не можуть бути задоволені у спосіб, обраний позивачем, а тому у задоволенні позову в частині зобов'язання відповідача призначити позивачу пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" слід відмовити.
Разом з тим, положеннями ст. 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 № 3477-IV, рішення Європейського суду з прав людини підлягають застосуванню судами як джерела права.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 06.09.1978 у справі "Класс та інші проти Німеччини", "із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада. Щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури".
Засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. Так, при розгляді справи було б неприйнятно враховувати право на ефективний засіб захисту, а саме, запобігання порушенню або припиненню порушення з боку суб'єкта владних повноважень, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту.
Зважаючи на встановлену протиправність оскаржуваного рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо відмови у призначенні позивачу пенсії за віком, застосовуючи механізм захисту права порушеного суб'єктом владних повноважень та його відновлення, керуючись повноваженнями, наданими ч. 2 ст.9, ч. 2 ст.245 КАС України, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди її роботи, зазначені в трудовій книжці серії НОМЕР_2 від 10.09.1983 та період навчання відповідно до диплому НОМЕР_4 від 28.06.1982, та повторно розглянути її заяву про призначення пенсії за віком відповідно до ч. 2 ст. 26 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне" з урахуванням перерахованого страхового стажу.
При цьому суд зауважує, що відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 08.02.2024 у справі №500/1216/23, дії зобов'язального характеру щодо повторного розгляду заяви позивача про призначення йому пенсії має вчинити саме той територіальний орган Пенсійного фонду України, що був визначений за принципом екстериторіальності, як орган, що вирішував питання про призначення пенсії, тобто в даному випадку Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області.
Натомість, порушення прав позивача з боку Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області під час розгляду даної справи судом встановлено не було, а тому заявлені до нього позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частиною 1, 2 ст. 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відтак, суд, з'ясувавши всі обставини справи в їх сукупності, перевіривши їх наявними в матеріалах справи і дослідженими доказами, дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.
З наявної у матеріалах справи квитанції вбачається, що позивачем під час звернення до суду з вказаними позовом було сплачено судовий збір у розмірі 1073,60 гривень.
Таким чином, беручи до уваги норми ч. 1 та 3 ст. 139 КАС України, а також враховуючи розмір задоволених позовних вимог та сплату позивачем судового збору в мінімальному розмірі, суд приходить до висновку, що понесені позивачем судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1073,60 гривень в повному обсязі підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області.
Керуючись статями 2, 9, 77, 90, 139, 242-246, 250, 255, 262, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
вирішив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . РНОКПП/ЄДРПОУ: НОМЕР_6 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. О.Ольжича, 7, м. Житомир, 10003; код ЄДРПОУ 13559341) та до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул. Канатна, 83,м. Одеса,Одеська обл., Одеський р-н,65012. РНОКПП/ЄДРПОУ: 20987385) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 16.05.2023 №064450008155 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до частини 2 статті 26 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди її роботи, зазначені в трудовій книжці серії НОМЕР_2 від 10.09.1983, та період навчання відповідно до диплому НОМЕР_4 від 28.06.1982 та повторно розглянути її заяву про призначення пенсії за віком відповідно до частини 2 статті 26 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне", з урахуванням перерахованого страхового стажу.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1073,60 гривень (тисяча сімдесят три гривні шістдесят копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя М.С. Токарева
10.02.25