Україна
Донецький окружний адміністративний суд
10 лютого 2025 року Справа№200/8682/24
Суддя Донецького окружного адміністративного суду Голуб В.А., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування рішення від 02.11.2024, зобов'язання вчинити певні дії, -
До Донецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування рішення від 02.11.2024, зобов'язання вчинити певні дії.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що він проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . Позивач наголошує, що до введення воєнного стану в Україні 24 лютого 2022 року він проживав зі своєю матір'ю - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка є пенсіонером та потребує постійної сторонньої допомоги відповідно до висновку ЛКК Nє 3194, наданого КНП «МП № 11» ХМР від 09 серпня 2024 року. Інших родичів, які мають можливість надавати догляд його матері - відсутні. 02 листопада 2024 року позивач звернувся до відповідача із рапортом щодо звільнення його зі служби. Проте, йому було відмовлено відповідно до підпункту «г » пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України « Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку з відсутністю документів, які підтверджують, що його мати - ОСОБА_2 , є особою з інвалідністю І чи IІ групи. Позивач вважає таку відмову протиправною, адже він є єдиною особою першого ступеню споріднення, яка має здійснювати догляд за своєю матір'ю.
З огляду на вказане, позивач просить суд:
визнати рішення командира військової частини НОМЕР_1 № 36/57650/24-Вн від 02.11.2024 щодо відмови в задоволенні рапорту військовослужбовця ОСОБА_1 про звільнення на підставі підпункту «г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» протиправним та скасувати його;
зобов'язати командування військової частини НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт військовослужбовця ОСОБА_1 та прийняти рішення щодо звільнення позивача з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Відповідач позов не визнав. В обґрунтування незгоди з позовними вимогами зауважив, що згідно з наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 08.06.2024 № 635-ОС сержанта ОСОБА_1 , призваного на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, який прибув для подальшого проходження військової служби з ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 07.06.2024 зараховано у списки особового складу та на всі види забезпечення. 02.11.2024 позивач подав рапорт про звільнення, який зареєстрований за реєстраційним номером № 36/57650/24-Вн. Відповідач вважає за доцільне зауважити, що документи, які подані до позовної заяви, відрізняються від документів, поданих з рапортом. Позивач наголошує, що за результатами розгляду даного рапорту ОСОБА_1 надана відповідь, в якій повідомлялось, що підстави для задоволення рапорту відсутні. Відповідач зазначає, що підставою для звернення позивача до суду стала протиправна, на думку позивач, відмова щодо не звільнення його з військової служби на підставі п.п. «г» п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу». Проте, відповідно до наказу начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 08.06.2024 № 635-ОС ОСОБА_1 призваний на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період. Поряд з цим, представник Військової частини НОМЕР_1 зауважив, що позивач при подачі рапорту зобов'язаний довести наявність підстав для звільнення. Втім, позивачем не надано доказів на підтвердження того, що мати позивача, являється особою з інвалідністю та потребує постійного догляду, а також на підтвердження того, що він є єдиною особою, що може здійснювати нагляд за матір'ю. У зв'язку з вищевикладеним, відповідач просив відмовити у задоволенні позову.
Ухвалою від 16 грудня 2024 року Донецький окружний адміністративний суд прийняв до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування рішення від 02.11.2024, зобов'язання вчинити певні дії, та відкрив провадження по справі. Розгляд адміністративної справи суд вирішив здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
За приписами частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення сторін.
Разом з тим, суд зазначає, що Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», у зв'язку із військовою агресією Російської Федерації в Україні введено воєнний стан із 5 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Надалі дію воєнного стану продовжено та станом на день винесення рішення він діє.
З огляду на введення на території України воєнного стану, справа розглянута судом протягом розумного строку.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Позивача, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , згідно з наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 08.06.2024 № 635-ОС призвано на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, який прибув для подальшого проходження військової служби з ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_1 , з 07.06.2024, зараховано у списки особового складу та на всі види забезпечення (а.с.33).
За інформацією свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 від 14.10.1970 матір'ю позивача є ОСОБА_2 (а.с.11).
Відповідно до висновку лікарсько-консультаційної комісії про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від 29 серпня 2024 року № 3194, виданого Комунальним некомерційним підприємством "Міська поліклініка № 11" Харківської міської ради, мати позивача, ОСОБА_2 , потребує надання соціальних послуг з догляду (а.с.12-16).
02 листопада 2024 року позивач звернувся з рапортом, у якому зазначив, що він не бажає продовжувати військову службу та проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю. При цьому позивач посилався на пункт 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», якою передбачено, що під час дії воєнного стану військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин (а.с.34).
Проте, військова частина НОМЕР_1 листом повідомила позивача про відсутність підстав для звільнення зі служби, адже ОСОБА_1 не надано доказів, що його матір є особою з інвалідністю І чи ІІ групи та потребує постійного догляду.
Позивач, вважаючи протиправною відмову у задоволенні рапорту, звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходив з наступного.
Відповідно до статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Також статтею 65 Основного Закону передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України.
Президентом України 24.02.2022 прийнято Указ № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні». Відповідно до пункту 1 Указу № 64/2022 воєнний стан діє з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який Указами Президента України було продовжено та він діє на час розгляду справи.
Указом Президента України «Про загальну мобілізацію» № 69/2022 від 24 лютого 2022 року, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, оголошено про проведення загальної мобілізації.
Правове регулювання відносин між Державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII).
За приписами частини першої статті 1 Закону № 2232-XII військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Відповідно до частини третьої статті 1 Закону № 2232-XII, військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом (частина п'ята статті 1 Закону № 2232-XII).
Згідно з частиною 1 статті 2 цього Закону військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Правові підстави звільнення під час воєнного стану військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період визначені пунктом 2 частини 4 статті 26 Закону № 2232-ХІІ.
Позивач вказує на наявність правових підстав для звільнення з військової служби у порядку підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 та абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону № 2232-XII.
Відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону № 2232-ХІІ (у редакції, чинній на момент подання рапорту та формування рішення про відмову у звільненні з військової служби), військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються під час дії воєнного стану з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Перелік сімейних обставин або інших поважних причин для звільнення з військової служби, відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону № 2232-XII, визначається частиною 12 статті 26 Закону № 2232-XII.
За приписами абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону № 2232-XII військовослужбовці під час дії воєнного стану звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах, зокрема необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Надаючи оцінку наявності такої підстави для звільнення позивача з військової служби під час дії воєнного стану, як необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, суд зазначає таке.
Обов'язковими умовами для отримання права на звільнення з військової служби за сімейними обставинами у цьому випадку є:
- наявність одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи;
- необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи;
- відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Зазначені обставини мають існувати в сукупності та бути підтвердженими доданими до рапорту доказами.
В першу чергу, суд зазначає, що ані до військової частини НОМЕР_1 , ані до суду позивачем не було надано доказів на підтвердження, що мати позивача, ОСОБА_2 , є особою з інвалідністю І або ІІ групи.
Таким чином, перша умова для отримання права на звільнення з військової служби за сімейними обставинами у цьому випаду не дотримана.
Щодо доводів відповідача про те, що позивачем не надано доказів на підтвердження необхідності постійного догляду, суд зазначає наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, мати позивача - ОСОБА_2 потребує надання соціальних послуг з догляду, відповідно до висновку лікарсько-консультаційної комісії про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від 29 серпня 2024 року № 3194, виданого Комунальним некомерційним підприємством "Міська поліклініка № 11" Харківської міської ради.
Так, відповідно до Порядку організації експертизи тимчасової втрати працездатності, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09.04.2008 № 189 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров'я України від 01.06.2021 № 1066), при лікувально-профілактичних закладах охорони здоров'я незалежно від форми власності, які мають ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, утворюються ЛКК (пункт 1 розділу III).
За приписами пункту 3 розділу ІІІ цього Порядку до основних завдань ЛКК належить: 1) видача документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи, відповідно до вимог пункту 4 розділу IV цього Порядку; 2) здійснення направлення хворих на огляд та обстеження до МСЕК для встановлення інвалідності; 3) надання до МСЕК документів хворого, направленого на огляд та обстеження; 4) вжиття заходів щодо перевірки та усунення недоліків у суб'єкта господарювання, що були виявлені Фондом соціального страхування України за результатом перевірки обґрунтованості медичних висновків про тимчасову непрацездатність (у разі звернення керівника суб'єкта господарювання).
Пунктом 4 розділу ІV Порядку передбачено, що ЛКК видає такі документи, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи: 1) форму рішення для встановлення причинно-наслідкового зв'язку захворювання з умовами праці, відповідно до вимог, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 № 337 "Про затвердження Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві"; 2) висновки або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), - до досягнення дитиною 16-річного віку.
Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09.03.2021 № 407 "Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров'я" затверджено Інструкцію щодо заповнення форми первинної облікової документації № 080-2/о "Висновок про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі". Згідно з пунктами 3, 4 цієї Інструкції такий висновок надається закладами охорони здоров'я усіх рівнів надання медичної допомоги; висновок заповнюється членами лікарської комісії на підставі форми первинної облікової документації № 027/о "Виписка із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого", затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України від 14.02.2012 № 110, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 28.04.2012 за № 661/20974.
Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09.03.2021 № 407 "Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров'я" затверджено Інструкцію щодо заповнення форми первинної облікової документації № 080-4/о "Висновок про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі". Згідно з пунктами 2, 3 цієї Інструкції такий висновок надається закладами охорони здоров'я усіх рівнів надання медичної допомоги; висновок заповнюється членами лікарської комісії на підставі заповненої лікарем загальної практики-сімейної медицини форми первинної облікової документації № 025/о "Медична карта амбулаторного хворого №__", затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України від 14.02.2012 № 110, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 28.04.2012 за № 661/20974.
Також повноваження ЛЛК визначені в наказі Міністерства охорони здоров'я України 31.07.2013 № 667 "Про затвердження форми висновку лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу та Інструкції про порядок його надання". Так, у затвердженій вказаним наказом Інструкції мова йде про те, що висновок лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу видається лікарською консультативною комісією закладу охорони здоров'я за місцем проживання чи реєстрації особи з інвалідністю (пункт 1). Висновок ЛКК надається особі, що звернулася із заявою, згідно з формою бланка, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров'я України від 31.07.2013 № 667, за підписами членів ЛКК, завіреними печаткою закладу охорони здоров'я, у структурі якого перебуває ЛКК (пункт 8).
Щодо осіб, які не відносяться до цих категорій, але які за станом здоров'я нездатні до самообслуговування і потребують постійно стороннього догляду, то на переконання суду, такі повноваження віднесені до ЛКК закладу охорони здоров'я, які мають право приймати, зокрема: 1) висновок або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), - до досягнення дитиною 16-річного віку; 2) висновок про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі (за формою № 080-4/о), з рекомендаціями щодо отримання відповідних послуг; 3) висновок про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціального послуги з догляду на непрофесійній основі (за формою №080-2/о), з рекомендаціями щодо отримання відповідних послуг; 4) висновок щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу за формою бланка, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров'я України від 31.07.2013 № 667.
Такий правовий підхід відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 21.02.2024 у справі № 120/1909/23 та у постанові від 11.04.2024 у справі № 420/16689/23 за подібних обставин справи, суті спору і правового регулювання.
Щодо поширення чи непоширення норм постанови Кабінету Міністрів України від 12.06.2013 № 413 "Про затвердження переліку сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу" на відносини зі звільнення з військової служби за підпунктом «г» пункту 3 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-XII, то суд вказує на таке.
Кабінет Міністрів України ухвалив постанову від 12.06.2013 № 413 (далі - Постанова № 413), якою на виконання положень статті 26 Закону № 2232-ХІІ, статті 106 Кодексу цивільного захисту України, пункту 35 Положення про проходження громадянами України служби у військовому резерві внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України, затвердженого Указом Президента України від 10.08.2012 № 470, пункту 28 Положення про проходження громадянами України служби у військовому резерві Збройних Сил України, затвердженого Указом Президента України від 29.10.2012 № 618 затвердив Перелік сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу (далі - Перелік № 413).
Згідно з указаним Переліком військовослужбовці, крім військовослужбовців строкової військової служби, та особи рядового і начальницького складу на їх прохання можуть бути звільнені з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу через такі сімейні обставини та інші поважні причини: необхідність постійного стороннього догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії для осіб віком понад 18 років чи лікарсько-консультативної комісії для осіб до 18 років.
Таким чином, щодо підстав звільнення з військової служби через такі сімейні обставини та інші поважні причини, як необхідність постійного стороннього догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), то постановою Кабінету Міністрів України від 12.06.2013 № 413 визначено, в яких випадках такі обставини підтверджуються висновком медико-соціальної експертної комісії (щодо осіб віком понад 18 років), а в яких - висновком лікарсько-консультативної комісії (щодо осіб до 18 років).
Слід врахувати, що на момент прийняття Постанови № 413, стаття 26 Закону № 2232-ХІІ не містила переліку сімейних обставин, що можуть бути підставою для звільнення, а містила лише посилання на відповідну постанову Кабінету Міністрів України.
Водночас станом на момент виникнення спірних правовідносин, норми статті 26 Закону № 2232-ХІІ уже містять виключений перелік сімейних обставин, за якими можливе звільнення військовослужбовця зі служби.
Підпункт "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону № 2232-XII визначає два документи альтернативно для підтвердження необхідності здійснення постійного догляду за особою, або висновок медико-соціальної експертної комісії, або ЛКК закладу охорони здоров'я. Повноваження таких органів залежно від суб'єкта, якому надається відповідний висновок, вже не розмежовано.
Пунктом 2 розділу II "Прикінцеві положення" Закону України від 01.04.2022 № 2169-IX "Про внесення змін до деяких законів України щодо звільнення від військової служби деяких категорій громадян" було зобов'язано Кабінет Міністрів України протягом одного місяця з дня набрання чинності цим Законом: узгодити свої нормативно-правові акти з положеннями Закону та забезпечити приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів відповідно до цього Закону.
Однак, станом на час виникнення спірних відносин, Кабінет Міністрів України не виконав обов'язку щодо узгодження положень Постанови № 413 з новою редакцією Закону № 2232-ХІІ.
Суд зауважує, що норми Закону № 2232-XII мають вищу юридичну силу у застосуванні до спірних правовідносин на відміну від Постанови № 413. Отже, до спірних правовідносин положення Постанови № 413 не застосовуються. Це підтверджується і тим, що у подальшому набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 21.05.2024 № 582, якою військовослужбовців виключено з Постанови № 413.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 13 червня 2024 року по справі № 520/21316/23.
Досліджуючи обставини справи, суд дійшов висновку, що абзац 4 підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" визначає два документи альтернативно для підтвердження необхідності здійснення постійного догляду за особою: або висновок медико-соціальної експертної комісії, або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Отже, другу умову для отримання права на звільнення з військової служби за сімейними обставинами дотримано, адже позивачем надано докази необхідності здійснювати постійний догляд за його матір'ю.
Разом з цим, подаючи рапорт про звільнення за вказаною підставою також слід довести необхідність здійснення постійного догляду за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
При цьому, визначення інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення у Законі № 2232-XII відсутнє.
Відповідно до ч. 6 ст. 7 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права). Аналогія закону та аналогія права не застосовується для визначення підстав, меж повноважень та способу дій органів державної влади та місцевого самоврядування.
Водночас, при повній або частковій відсутності норм, які регулюють певні суспільні відносини, можливо застосувати аналогію закону, тобто, вирішення справи або окремого юридичного питання на основі правової норми, розрахованої на схожі випадки.
Приписами абзацу другого частини 1 статті 1265 Цивільного кодексу України унормовано, що ступінь споріднення визначається за числом народжень, що віддаляють родича від спадкодавця. Народження самого спадкодавця не входить до цього числа.
Статтею 1261 Цивільного кодексу України встановлено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Підпунктом 14.1.263 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що членами сім'ї фізичної особи першого ступеня споріднення для цілей розділу IV цього Кодексу вважаються її батьки, її чоловік або дружина, діти такої фізичної особи, у тому числі усиновлені.
Разом з тим, позивачем не надано жодного доказу на підтвердження того, що у матері позивача, крім самого позивача, відсутні інші особа, які можуть здійснювати постійний догляд.
Щодо членів сім'ї, то законодавством не передбачено вичерпного переліку членів сім'ї, а лише визначені критерії, за наявності яких особи складають сім'ю. Такими критеріями віднесення до кола членів однієї сім'ї є: спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважним причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов'язки осіб, які об'єдналися для спільного проживання.
Аналогічний правовий висновок висловив Верховний Суд в постанові від 31 березня 2020 року у справі № 205/4245/17, від 23 квітня 2020 року у справі № 686/8440/16-ц.
Підсумовуючи вищенаведене, суд доходить висновку, що відповідач діяв в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законами України, з урахування усіх обставин, що мають значення для вчинення дії та неупереджено, оскільки надані позивачем документи не відповідають вимогам чинного законодавства в частині надання документів про встановлення ОСОБА_2 інвалідності та підтвердження, що у матері позивача, крім самого позивача, відсутні інші особи, які можуть здійснювати постійний догляд.
Суд також зазначає, що інші зазначені позивачем в позовній заяві аргументи, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Решта аргументів учасників справи на спірні правовідносини не впливають та висновків суду по суті спору не змінюють.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини, рішення якого є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі по тексту також - Конвенція).
У своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово зазначав, що рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто, мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.
Разом з цим, згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Підсумовуючи наведене суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими, відтак, в задоволенні позову слід відмовити.
Водночас суд зазначає, що позивач не позбавлений права на звернення із рапортом про звільнення з військової служби за наявності належних доказів, що підтверджують підстави для такого звільнення.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст.ст. 2, 5-10, 72-90, 139, 242-246, 205, 250, 255, 257-262, 293-295 КАС України, суд, -
В задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) про визнання протиправним та скасування рішення від 02.11.2024, зобов'язання вчинити певні дії, - відмовити.
Судове рішення складено та підписано 10.02.2025.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя В.А. Голуб