11 лютого 2025 рокуСправа №160/30467/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Рябчук О.С.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення у адміністративній справі № 160/30467/24 за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
05.02.2025 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла заява ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення у адміністративній справі № 160/30467/24 за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
В обґрунтування вимог заяви позивачем зазначено, що судом при вирішенні справи по суті не було вирішено питання стосовно розподілу витрат на правову ( правничу) допомогу у розмірі 15 000,00грн.
Відповідно до протоколу передачі раніше визначеному складу суду від 05.02.2025р., справу № 160/30467/24 передано до розгляду судді Рябчук О.С.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 252 Кодексу адміністративного судочинства України суд, що ухвалив судове рішення, може з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, не ухвалено рішення.
Згідно з п. 3 ч.1 ст. 252 Кодексу адміністративного судочинства України суд, що ухвалив судове рішення, з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо суд, при винесенні рішення у справі не вирішив питання про судові витрати.
Згідно із ч. 3 ст. 252 Кодексу адміністративного судочинства України суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.
Оскільки судове рішення у справі № 160/30467/24 прийнято в спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), розгляд заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового судового рішення у цій справі, також, здійснюється в порядку письмового провадження.
Розглянувши заявлене клопотання по суті вимог суд зазначає наступне.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 січня 2025 року у справі № 160/30467/24 адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України, код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_3 , додаткової винагороди у розмірі 100000,00 грн. на місяць пропорційно часу перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я з 07.11.2024 року по 13.11.2024 року у зв'язку з пораненням, пов'язаним із захистом Батьківщини, та пропорційно часу перебування у відпустці для лікування після поранення.
Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України, код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , нарахувати та виплати ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_3 , додаткову винагороду у розмірі 100000,00 грн. на місяць пропорційно часу перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я з 07.11.2024 року по 13.11.2024 року у зв'язку з пораненням, пов'язаним із захистом Батьківщини, та пропорційно часу перебування у відпустці для лікування після поранення.
В решті позовних вимог відмовлено.
Зі змісту рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 січня 2025 року у справі № 160/30467/24 вбачається, що судом дійсно не здійснювався розподіл судових витрат на правову допомогу.
Відповідно до частин 1 та 3 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Аналіз вищенаведених норм дає суду підставу прийти до висновку про те, що витрати сторони на правничу допомогу мають бути фактично понесеними (здійсненими) та підтвердженими відповідними належними, достовірними, достатніми та допустимими доказами.
До адміністративного позову представником позивача додано копії:
- ордеру серії АЕ № 1332026;
-договору про надання правової допомоги б/н від 21.10.2024 року;
-додаткової угоди № 1 до Договору б/н про надання правової допомоги від 21.10.2024 року.
До заяви про ухвалення додаткового рішення представником позивача надано копії:
- ордеру серії АЕ № 1332026;
-Акту приймання - передачі послуг правового характеру до Додаткової угоди № 1 до Договору б/н про надання правової допомоги від 21.10.2024 року від 04.02.2025 року;
-детального опису робіт ( наданих послуг правового характеру) від 04.02.2025р. по Додатковій угоді № 1 від 21.10.2024 до Договору б/н про надання правової допомоги від 21.10.2024р.;
-платіжних інструкцій від 23.10.2024р. та 05.02.2025р. на загальну суму 15 000,00грн.
Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду від 30.09.2009 №23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Верховним судом в постанові від 27.06.2018 року у справі №826/1216/16 зазначено, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Суд зазначає, що здійснені адвокатом дії, визначені в акті приймання-передачі наданих послуг, мали бути здійснені адвокатом фактично, та дійсність їх вчинення має бути підтверджена в матеріалах справи.
Згідно позиції Верховного Суду, яка викладена у постанові від 24.04.2018 по справі №814/1258/16, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування в справі, що свідчить про те, що витрати на правову допомогу повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами із наданням, зокрема, розрахунків (калькуляції) вартості правової допомоги, а не лише з визначенням загальної вартості наданої допомоги.
Такий розрахунок може бути відображений у звіті про виконану роботу, розрахунку чи акті здачі-приймання робіт із конкретизацією кожної вчиненої процесуальної дії.
Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі № 909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі № 911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18.
Таким чином, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі. Чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань. Чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами. Та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.
На підтвердження виконання наданих адвокатом послуг з правничої допомоги було надано детальний опис робіт ( наданих послуг правового характеру) та акт приймання - передачі послуг правового характеру згідно з якими адвокатом надано Холодовському Івану Сергійовичу правничі послуги в межах розгляду адміністративної справи № 160/30467/24 на загальну суму 15 000,00грн.
При визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Наведене узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Справа слухалась в порядку спрощеного позовного провадження, оскільки її предмет віднесений законодавцем до категорії незначної складності та пріоритетом яких є швидке вирішення.
Суд зауважує, що адміністративний позов було задоволено частково, а отже зважаючи на часткове задоволення позову витрати на правову допомогу підлягають стягненню пропорційно задоволеним вимогам.
Такі самі критерії використовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ).
Так, у рішенні ЄСПЛу справі "East/West Alliance Limited" проти України", оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, суд виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "Ботацці проти Італії (Bottazzi v. Italy), №34884/97).
Судом встановлено, що визначені адвокатом дії на виконання адвокатом договору №б/н від 21.10.2024 року, є частково доведеними та підлягають частковому задоволенню судом у загальному розмірі на суму 2000 грн.
Вказана сума у розмірі 2000 грн. є співмірною з вчиненими адвокатом діями та наданими послугами у вказаній справі.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку про часткове задоволення заяви представника позивача про розподіл судових витрат.
Пунктом 3 частини 1 статті 252 Кодексу адміністративного судочинства України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Керуючись ст. ст.139,241,252,292,293 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Заяву представника Холодовського Івана Сергійовича про ухвалення додаткового судового рішення в адміністративній справі №160/30467/24 - задовольнити.
Ухвалити додаткове рішення в адміністративній справі №160/30467/24.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) сплачені позивачем судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2000 грн.
Додаткове рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено в строки, передбачені ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.С. Рябчук