11 лютого 2025 рокуСправа № 160/3932/25
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Бондар А.О., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії,
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду через систему «Електронний суд» надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій позивач просить суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо визначення ОСОБА_1 як працюючого пенсіонера, протиправною бездіяльність щодо не виплати пенсії з дати звернення з 10.05.2018, протиправною бездіяльність щодо не здійснення перерахунку розміру пенсії, протиправною бездіяльність щодо не здійснення запитів відповідно до записів трудової книжки, протиправною бездіяльність щодо не врахування періоду навчання та всього стажу зазначеного в трудовій книжці, протиправною бездіяльність щодо не виплати пенсії на визначений пенсіонером банківський рахунок;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області виплачувати пенсію ОСОБА_1 з 10.05.2018 року, з перерахунком розміру пенсії відповідно до ст. 27, 28, 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з компенсацією втрати частини доходу, визначити як не працюючого пенсіонера, врахувати період навчання та весь стаж зазначений в трудовій книжці, та виплачувати пенсію на визначений пенсіонером банківський рахунок відповідно зазначеним банком в заяві реквізитам.
Відповідно до частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема чи: подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Приписами частини 2 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що позовна заява подається в письмовій формі позивачем або особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Пунктом 1 частини 1 статті 59 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що повноваження представників сторін та інших учасників справи мають бути підтверджені, зокрема, довіреністю фізичної особи.
Довіреність фізичної особи повинна бути посвідчена нотаріально або, у визначених законом випадках, іншою особою (частина 2 статті 59 Кодексу адміністративного судочинства України).
Згідно з частинами 5, 6 статті 59 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідність копії документа, що підтверджує повноваження представника, оригіналу може бути засвідчена підписом судді.
Оригінали документів, зазначених у цій статті, копії з них, засвідчені суддею, або копії з них, засвідчені у визначеному законом порядку, приєднуються до матеріалів справи.
У відповідності до частини 8 статті 59 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі подання представником до суду заяви, скарги, клопотання він додає довіреність або інший документ, що посвідчує його повноваження, якщо в справі немає підтвердження такого повноваження на момент подання відповідної заяви, скарги, клопотання.
Таким чином, з вищевикладеного вбачається, що у разі звернення фізичної особи до суду через її представника суду має бути надано оригінал або належним чином завірена копія документу, що підтверджує його повноваження.
Згідно із статтею 13 Закону України “Про міжнародне приватне право» документи, що видані уповноваженими органами іноземних держав у встановленій формі, визнаються дійсними в Україні в разі їх легалізації, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України.
Для вчинення будь-яких нотаріальних дій, у тому числі, і для засвідчення вірності перекладу та вірності копій, документи, які складено за кордоном, повинні прийматися нотаріусами за умови їх легалізації або проставляння апостилю, якщо інше не передбачено міжнародними договорами.
Легалізація документів та/або проставлення апостилю - це процес підтвердження походження документів. Як апостиль, так і легалізація підтверджують справжність підпису особи, що засвідчила документ (стаття 100 Закону України «Про нотаріат»).
. Апостиль ставиться для використання документів в країнах, які підписали Гаазьку конвенцію, яка була прийнята в 1961 році, згода на обов'язковість якої надана Законом України від 10.01.2002 “Про приєднання України до Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів» та вступила в силу в Україні в 2003 році.
Згідно із статтею 1 Гаазької конвенції ця Конвенція поширюється на офіційні документи, які були складені на території однієї з Договірних держав і мають бути представлені на території іншої Договірної держави.
Для цілей цієї Конвенції офіційними документами вважаються: a) документи, які виходять від органу або посадової особи, що діють у сфері судової юрисдикції держави, включаючи документи, які виходять від органів прокуратури, секретаря суду або судового виконавця; b) адміністративні документи; c) нотаріальні акти; d) офіційні свідоцтва, виконані на документах, підписаних особами у їх приватній якості, такі як офіційні свідоцтва про реєстрацію документа або факту, який існував на певну дату, та офіційні і нотаріальні засвідчення підписів.
Статтею 3 цієї Конвенції передбачено, що єдиною формальною процедурою, яка може вимагатися для посвідчення автентичності підпису, якості, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичності відбитку печатки або штампу, якими скріплений документ, є проставлення апостилю компетентним органом держави, в якій документ був складений.
Відповідно до статті 4 Конвенції передбачений в частині 1 статті 3 цієї Конвенції апостиль проставляється на самому документі або на окремому аркуші, що скріпляється з документом; він повинен відповідати зразку, що додається до цієї Конвенції.
Таким чином, для цілей прийняття документа, складеного в Державі Ізраїль та звільнення його від процедури консульської легалізації, цей документ повинен містити апостиль або бути скріпленим з апостилем.
Пунктом 13 Правил проставлення апостилю на офіційних документах, призначених для використання на території інших держав, затверджених наказом Міністерства закордонних справ України, Міністерства освіти і науки України, Міністерства юстиції України від 5 грудня 2003 року № 237/803/151/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 12 грудня 2003 року за № 1151/8472 визначено, що апостиль проставляється у формі відбитка штампа, візуалізації на папері апостилю, сформованого за допомогою програмних засобів ведення Реєстру у формі електронного документа, або візуалізації на папері апостилю, сформованого за допомогою інформаційної системи. Розмноження та копіювання (фотокопіювання) апостилю не дозволяється.
Як вбачається з матеріалів справи, місцем проживання позивача є держава Ізраїль, позовна заява підписана Акерманом Олегом Матвійовичем.
На підтвердження своїх повноважень представником позивача надано до суду відскановану копію довіреності від 02.02.2024, складену в м. Бат Ям, Ізраїль, із засвідченням справжності підпису апостилем від 08.02.2024 (вчиненим відповідно до Гаазької Конвенції 5 жовтня 1961 року).
Суд зазначає, щодо до суду надано відскановану копію зазначеного засвідчення справжності підпису з апостилем, у той час як пунктом 13 Правил чітко визначено, що не дозволяється розмноження та копіювання (фотокопіювання) апостиля.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що позовна заява підписана особою, у якої відсутні повноваження на вчинення таких дій.
Суд зазначає, що право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням. Вони дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, яке може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб і ресурсів суспільства та окремих осіб (рішення від 28.05.1985 у справі “Ешингдейн проти Сполученого Королівства», (п. 57).
Пунктом 3 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що позовна заява повертається позивачеві, якщо позов подано особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності, не підписано або підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано.
Встановивши, що позовну заяву подано без додержання відповідних вимог чинного процесуального закону, суд дійшов висновку про її повернення.
На підставі викладеного, керуючись статтями 57, 59, 169, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії - повернути позивачеві.
Копію ухвали надіслати позивачеві.
Роз'яснити позивачеві, що відповідно до частини 8 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала суду набирає законної сили відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена у порядку та строки, встановлені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя М.В. Бондар