10 лютого 2025 року Справа № 160/342/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Калугіної Н.Є., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (відповідач-2) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області від 07.08.2024 №047050022597 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, відповідно до статті 14 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-ХІІ, починаючи з 20.11.2023;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди навчання з 01.09.1991 по 14.08.1996 та призначити і виплачувати їй пенсію за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, відповідно до статті 14 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-ХІІ, починаючи з 20.11.2023.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що протиправні дії пенсійного органу порушують право позивача на пенсійне забезпечення.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.01.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за правилами ст. 263 КАС України.
Роз'яснено відповідачам про необхідність подати до суду відзив на позов, а також всі письмові та електронні докази - у п'ятнадцятиденний строк з дня отримання зазначеної ухвали, дотримуючись, вимог ст. 162 КАС України.
Витребувано від Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, у термін, що встановлений для подачі відзиву на позовну заяву, засвідчені належним чином копії матеріалів відмовної пенсійної справи ОСОБА_1 , у тому числі алгоритм розрахунку стажу (Форма РС-право).
Відповідач-1 надав до суду витребувані судом матеріали пенсійної справи позивача, проте, правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.
Відповідач-2 надав до суду відзив на позовну заяву, в якому проти задоволення позовних вимог заперечував та зазначив, що Головним управлінням Пенсійного фонду України у Волинській області 07 серпня 2024 року прийнято законне та обґрунтоване рішення про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах у зв'язку з тим, що заявниця не досягла віку згідно статті 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та відсутністю необхідного страхового стажу.
Згідно ч. 3, 4 ст. 263 КАС України, справи, визначені частиною першою цієї статті, суд розглядає у строк не більше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
У справах, визначених частиною першою цієї статті, заявами по суті справи є позов та відзив.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Суд, встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.
Позивач 20.11.2023 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2.
За принципом екстериторіальності (визначення в автоматичному режимі Пенсійного органу для призначення пенсії), надані документи передані для розгляду та прийняття рішення про призначення/відмову в призначенні пенсії Головному управлінню Пенсійного фонду України у Волинській області.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області №047150024573 від 28.11.2023 відмовлено позивачу у призначенні пенсії.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 26.03.2024 у справі №160/34150/23 адміністративний позов ОСОБА_2 - задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (код ЄДРПОУ 13358826) №047150024573 від 28.11.2023 про відмову у призначенні пенсії.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області зарахувати ОСОБА_1 до пільгового стажу періоди роботи згідно довідки №1451-1820 від 31.10.2023 року виданої ПАТ "Арселор Міттал Кривий Ріг".
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Волинській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 20.11.2023 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Судове рішення не оскаржувалось та набрало законної сили 25.04.2024.
На виконання рішення суду Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області повторно розглянуло заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії та рішенням №047050022597 від 07.08.2024 у призначенні пенсії на пільгових умовах ОСОБА_1 відмовило.
У рішенні зазначено, зокрема, що на виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 26.03.2024 року у справі № 260/1182/24, зараховано ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), до пільгового стажу періоди роботи згідно довідки №1451-1820 від 31.10.2023 року виданої ПАТ "Арселор Міттал Кривий Ріг" та повторно розглянуто заяву від 20.11.2023 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Встановлено: Заявниця не працює.
Відповідно до частини другої статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", право на пенсію за віком на пільгових умовах мають працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах, із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених посадах.
Працівникам, які не мають такого стажу роботи з шкідливими й важкими умовами праці, але мають не менш як половину стажу на таких роботах, за наявності відповідного страхового стажу пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, зазначеного абзацом першим частини 1 статті 26 Закону, жінкам на один рік за кожні 2 роки такої роботи.
Згідно наданих до заяви документів про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 № 637 (довідка про присвоєння ідентифікаційного номеру, трудова книжка, диплом про навчання), страховий стаж складає 23 роки 01 місяць 09 днів (в тому числі пільговий стаж по Списку 2 становить 18 років 08 місяців 24 дні).
До страхового стажу не зараховано період навчання, згідно диплому серії НОМЕР_2 від 14.06.1996 року, оскільки ім'я заявниці в документі не відповідає паспортним даним.
До пільгового стажу зараховано всі періоди роботи, згідно поданих документів.
Прийняте рішення: відмовити гр. ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах у зв'язку з тим, що заявниця не досягла віку згідно статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та відсутністю необхідного страхового стажу.
Не погоджуючись з вказаним з огляду на те, що позивач має право на призначення пенсії на пільгових умовах за Списком № 2, остання звернулася до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склались між сторонами, суд виходить з наступного.
Суд враховує частину другу статті 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Рішення відповідача (дії, вчиненні при його прийнятті) як суб'єкта владних повноважень, що є предметом даного позову, підлягають оцінці судом на відповідність критеріям правомірності, визначеним частиною другою статті 2 КАС України.
Згідно частини 1 статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до якої громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначені Законом №1058-IV.
Згідно із пунктом 1 частини 1 статті 8 Закону № 1058-ІV, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Пунктом 1 частини 1статті 9 Закону № 1058-ІV визначено, що відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються у т. ч. пенсія за віком.
Частиною 4 статті 24 Закону № 1058-ІV визначено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
У відповідності до пункту 2 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону №1058-ІV пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
Як вбачається з оскаржуваного рішення, причинами для відмови позивачу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах стало недосягнення позивачем пенсійного віку та відсутність необхідного страхового стажу.
Щодо недосягнення позивачем встановленого законодавством для призначення пенсії за віком на пільгових умовах віку, суд зазначає наступне.
Так, 03 жовтня 2017 року Верховною Радою України ухвалено Закон №2148-VIII, що доповнив Закон №1058-ІV розділом XIV-1, який містить пункт 2 частини другої статті 114 такого змісту:
«На пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.».
За приписами статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788-XII) право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.
Натомість, відповідно до п. «б» ст. 13 Закону № 1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом № 213-VІІІ, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що затверджений Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:
- чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;
- жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Законом № 213-VІІІ, який набрав чинності з 1 квітня 2015 року, збільшено раніше передбачений пунктом «б» статті 13 Закону № 1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 50 років до 55 років.
У подальшому Рішенням Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020 у справі № 1-5/2018(746/15) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VIII.
Згідно з пунктом 3 резолютивної частини вказаного Рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме:
«На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи:
б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:
чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;
жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи - жінкам.».
Відповідно до положень статті 152 Конституції України, закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Так, оскільки норми вищевказаних законів регулюють одне і те ж коло відносин, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.11.2021 у зразковій справі № 360/3611/20 дійшла висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України»).
Також Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 у справі № 520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
За вказаних обставин у справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV.
Застосування судом вищевказаних норм права створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.
З огляду на вказане вище, вік позивача, що станом на дату звернення із заявою про призначення пенсії, перевищував встановлені 50 років, є достатнім для звернення до пенсійного органу з заявою про призначення пенсії на пільгових умовах за Списком №2.
Щодо незарахування до страхового стажу періодів навчання з 01.09.1991 по 14.08.1996, суд зазначає наступне.
Період навчання позивача з 01 вересня 1991 року по 14 серпня 1996 року в Криворізькому державному педагогічному інституті підтверджується дипломом серії НОМЕР_2 від 14.06.1996.
Згідно з пунктом «д» статті 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення", до стажу роботи, що дає право на пенсію, зараховується час навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.
Час навчання у вищих навчальних, професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.
Згідно із Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України та Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року №58 (зареєстровано у Міністерстві юстиції України 17.08.1993 року за №110), до трудових книжок за місцем роботи вносяться окремим рядком з посиланням на дату, номер та найменування відповідних документів, зокрема, запис про час навчання у вищих навчальних закладах.
Суд зазначає, що аналіз змісту наведених норм дає підстави для висновку, що навчанням є період з дня зарахування особи до вищого навчального закладу на денну, вечірню або заочну форму навчання до дня її відрахування у зв'язку із завершенням навчання та отриманням відповідного документа про вищу освіту державного зразка.
Матеріали справи містять копію диплома серії НОМЕР_2 від 14.06.1996 та додаток до диплома, якими підтверджується, що позивач навчалась у Криворізькому державному педагогічному інституті за спеціальністю «трудове навчання (обслуговуюча праця)».
Згідно з дублікатом додатку до диплома спеціаліста, що міститься в матеріалах справи, позивач навчалась з 01.09.1991 року по 14.08.1996 року.
При цьому, відповідно до запису у трудовій книжці позивача, у спірний період з 1991 по 1996 позивач, навчалась у Криворізькому державному педагогічному інституті.
Разом з цим, як вбачається зі змісту оскаржуваного рішення, відповідачем не зараховано до страхового стажу період навчання позивача, оскільки ім'я заявниці в документі не відповідає паспортним даним.
Щодо вказаного суд зазначає наступне.
Матеріали справи містять, зокрема: копію диплома серії НОМЕР_2 від 14.06.1996, видане на ім'я на " ОСОБА_1 ", копію додатка до диплома НОМЕР_2 , виданого на ім'я « ОСОБА_1 », копію паспорта серії НОМЕР_3 , в якому вказано прізвище ім'я та по батькові українською мовою " ОСОБА_1 ", копію трудової книжки серії НОМЕР_4 , дата заповнення 18.07.1996 в якій вказано ім'я українською мовою " ОСОБА_1 ".
Суд дослідив зміст зазначених документів і встановив, що розбіжність у них зводиться до написання імені позивачки - " ОСОБА_3 ", " ОСОБА_3 ". Проте, вказане не може вважатись розбіжностями, які ставлять під сумнів належність позивачці зазначених документів, оскільки усі вони видані на прізвище " ОСОБА_4 " та по-батькові « ОСОБА_5 ».
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 25.04.2019 в справі № 593/283/17 та від 30.09.2019 в справі № 638/18467/15-а, формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для обмеження органами пенсійного фонду в реалізації особою конституційного права на соціальний захист та призначення пенсії.
Таким чином, наявні підстави для зарахування часу навчання позивача до страхового стажу, що дає їй право на призначення пенсії на пільгових умовах.
Отже, підлягає зарахуванню до пільгового стажу позивача весь період навчання позивача у Криворізькому державному педагогічному інституті з 01.09.1991 року по 14.08.1996 року.
Разом з цим, судом встановлено, що позивач навчалась у вказаний період, та оскільки період навчання позивача частково збігається з періодом її роботи в Довгинцівському районному відділі народної освіти з 18.07.1996 по 08.09.2000, суд вважає, що позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню, а саме зарахуванню до страхового стажу періоду навчання позивача з 01 вересня 1991 року по 17 липня 1996 року.
Таким чином, суд вважає спростованою позицію відповідача по справі, оскільки Головними управліннями Пенсійного фонду не надано до суду належних та допустимих доказів щодо правомірності прийнятого спірного рішення, як наслідок, рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області № 047050022597 від 07.08.2024 є протиправним та підлягає скасуванню.
Відповідно до встановлених судом обставин, станом на 20.11.2023 (дата звернення до пенсійного органу) позивач досягла 50 років ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), мала страховий стаж роботи з урахуванням протиправно незарахованих періодів - більше необхідних 20 років; пільговий стаж - більше необхідних 10 років.
З огляду на викладене, відповідно до п. б ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-ХІІ, пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 справа № 1-5/2018(746/15) від 23 січня 2020 року, суд дійшов висновку, що позивач має право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2, згідно статті 13 Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII.
Таким чином, відповідач -2, ухвалюючи оскаржуване рішення, дослідивши питання щодо відсутності підстав для призначення пенсії на пільгових умовах, зарахувавши до страхового стажу за поданими документами всі періоди та зробивши висновок про відсутність у позивача пільгового стажу, залишив поза увагою наявність у позивача права на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2, а тому вказані дії щодо відмови у призначенні пенсії на пільгових умовах є протиправними.
Разом з цим, судом встановлено, що позивач звернулась до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах саме за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України.
Щодо вимог зобов'язального характеру, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Відповідно до ст. 3 Конституції України, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав людини є головним обов'язком держави.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом №475/97-ВР від 17.07.1997, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, дає найбільший ефект.
Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права та відповідати наявним обставинам.
Статтею 58 Закону №1058 визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати. Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.
Згідно з п.п.3 п. 4 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об'єднані управління, яке затверджене постановою правління Пенсійного фонду України від 22 грудня 2014 року № 28-2 та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 15 січня 2015 року за №40/26485, Управління Фонду відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії, щомісячне довічне грошове утримання суддям у відставці, допомогу на поховання та інші виплати відповідно до законодавства.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.
Крім того, щодо дискреційних повноважень, Верховний Суд зазначав, що такими є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом подібних повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».
Водночас повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний і законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Наведені висновки викладені у постанові Верховного Суду, зокрема, від 11.04.2018 у справі № 806/2208/17.
Згідно ч. 4 ст. 245 КАС України, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області як структурний підрозділ органу, що розглянув заяву позивача про призначення пенсії за віком, визначено засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності відповідно до п. 4.2. Порядку №22-1, рішення якого про відмову в призначенні пенсії оскаржив позивач.
Викладене свідчить, що у Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, відповідно до приписів Порядку №22-1, відсутні повноваження щодо вирішення питання стосовно призначення позивачу пенсії за віком на пільгових умовах, а відтак вимоги до нього не підлягають задоволенню.
Оскільки відповідачем було протиправно відмовлено позивачеві у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, водночас, судом встановлено, що позивач на момент звернення із заявою про призначення пенсії мала право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, у зв'язку із чим набула право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, то суд вважає, що у даному випадку у відповідача відсутня дискреція як можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень і єдиним варіантом поведінки пенсійного органу у даному випадку є саме призначення пенсії позивачу.
Відповідно до ст. 45 Закону №1058, пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Відповідно до ст. 83 Закону №1788, пенсії призначаються з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсії призначаються з більш раннього строку, а саме, пенсії за віком та по інвалідності призначаються з дня досягнення пенсійного віку або відповідно встановлення інвалідності органами медико-соціальної експертизи, якщо звернення за пенсією надійшло не пізніше 3 місяців з дня досягнення пенсійного віку або встановлення інвалідності.
В даному випадку, як вже встановлено судом, пенсійним віком є вік 50 років. Дата народження позивача - ІНФОРМАЦІЯ_1 . Дата досягнення позивачем пенсійного віку - ІНФОРМАЦІЯ_2 . Дата звернення до пенсійного органу за призначенням пенсії - 20.11.2023.
Відтак, враховуючи, що позивач звернулась за призначенням пенсії не пізніше трьох місяців з дня досягнення 50 років, пенсію слід призначити з дня досягнення пенсійного віку, тобто, з 18.11.2023.
Відтак, позивач має право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, відповідно до п. «б» ч.1 ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з дня звернення із заявою про призначення пенсії, а саме з 18.11.2023.
Таким чином, та з урахуванням тієї обставини, що оскаржувані дії відповідача не ґрунтуються на дискреційних повноваженнях, суд вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області призначити позивачеві пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2, відповідно до п. “б» ст. 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення» в редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 № 213-VІІІ з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 року № 1-р/2020 (справа № 1-5/2018(746/15), з урахуванням висновків суду з 18.11.2023.
Таким чином, з урахуванням вищенаведених висновків та з метою ефективності захисту прав позивача, суд вважає за необхідне - визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області від 07.08.2024 №047050022597 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, відповідно до статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-ХІІ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу період навчання з 01.09.1991 по 17.07.1996 та призначити пенсію за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, відповідно до п. “б» ст. 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення» в редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 № 213-VІІІ з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 року № 1-р/2020 (справа № 1-5/2018(746/15), починаючи з 18.11.2023.
Частиною 2 ст. 2 КАС України, передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частин першої та другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищевикладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд вважає, що наявні правові підстави для задоволення позову.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Позивач звернувся до суду засобами підсистеми “Електронний суд» із однією вимогою немайнового характеру.
До позовної заяви долучено квитанцію про сплату №3746-9242-1151-2415 від 29.11.2024, за якою сплачено судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
Статтею 4 Закону України "Про судовий збір" встановлено, що за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру фізичною особою сплачується судовий збір у розмірі 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України “Про судовий збір», при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Таким чином, належна до сплати сума судового збору за подачу даного позову є 968,96 грн (3028*0,4) * 0,8).
Суд роз'яснює позивачу, що надмірно сплачена сума судового збору у розмірі 242,24 грн може бути повернута за його заявою.
Розподіл судових витрат здійснити відповідно до ст. 139 КАС України.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.
Керуючись ст. 2, 5, 14, 241-246, 255, 263, 295 КАС України суд, -
Адміністративний позов - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області від 07.08.2024 №047050022597 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, відповідно до статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-ХІІ.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області (код ЄДРПОУ 13358826) зарахувати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до страхового стажу період навчання з 01.09.1991 по 17.07.1996 та призначити пенсію за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, відповідно до п. “б» ст. 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення» в редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 № 213-VІІІ з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 року № 1-р/2020 (справа № 1-5/2018(746/15), починаючи з 18.11.2023.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області (код ЄДРПОУ 13358826) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) суму сплаченого судового збору у розмірі 968,96 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення суду складено 10.02.2025.
Суддя Н.Є. Калугіна