10 лютого 2025 року Справа № 160/33243/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Калугіної Н.Є., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 до Головного управління ДМС у Дніпропетровській області в особі Відділу №14 у місті Кам'янському про визнання протиправною відмову та зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом:
- визнати протиправною відмову Відділу ДМС № 14 у місті Кам'янському ЄДРПОУ 37806243 у розробці та видачі паспорта-книжечки Громадянина України;
- зобов'язати Відділ ДМС № 14 у місті Кам'янському ЄДРПОУ 37806243 та видати паспорт-книжечку громадянина України ОСОБА_2 ;
- визнати протиправним відмову та зобов'язати розробити та видати Відділ ДМС № 14 у місті Кам'янському ЄДРПОУ 37806243 - на ОСОБА_2 паспорт-книжечку Громадянина України без оцифровки персональних даних, без біометризації та електронно-цифрової ідентифікації;
- заборонити Відділу ДМС № 14 у місті Кам'янському ЄДРПОУ 37806243- оцифровання та біометризацію, та/або обробку, збирання, використання, копіювання, передачу особистих даних (третім особам), не вносити дані до ЄДДР та УНЗР, й будь-які інші електронно-цифрові реєстри;
- стягнути судовий збір та витрати на правничу допомогу з відповідача в розмірі 1 212,00 грн., та 10 000 грн., на картковий рахунок позивача - IBAN НОМЕР_1 ;
- зобов'язати виконати певні дії, а саме заборонити ГУ ДМС у Дніпропетровській області та Відділ ДМС № 14 у місті Кам'янському ЄДРПОУ 37806243 - посилатися на підзаконний акт МВС №456, що порушують приписи Закону на підставі рішенням ВП ВС справи № 806/3265/17 (П3/9901/2/18).
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відмовою у видачі паспорту у формі книжечки відповідач порушує права її сина, враховуючи їх релігійні переконання та необхідні знання щодо небезпеки електронно-цифрових, біометричних документів та відсутністю будь-якого захисту електронно-цифрових данних.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.12.2024 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за правилами ст. 257 КАС України.
Роз'яснено відповідачу про необхідність подати до суду відзив на позов, а також всі письмові та електронні докази - у п'ятнадцятиденний строк з дня отримання зазначеної ухвали, дотримуючись, вимог ст. 162 КАС України.
Відповідач подав відзив, у якому заперечив проти заявлених позовних вимог. Зокрема, зазначив, що права позивача не порушено рішеннями, діями або бездіяльністю відповідача, оскільки заяву розглянуто у строки та в порядку, що передбачені законодавством. Крім того, позивачу роз'яснено порядок оформлення та видачі паспорта громадянина України у формі книжечки, та зазначено, що заяву необхідно подати особисто ОСОБА_2 та додано, що за відсутності відповідного рішення суду у відповідача відсутні правові підстави оформлення та видачі їй паспорта громадянина України у формі книжечки.
Позивач правом на подання відповіді на відзив не скористався.
Згідно з ч. 1 ст. 258 КАС України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Дослідивши письмові докази наявні у матеріалах справи, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 , відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , є мати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
02.09.2024 позивач в інтересах сина звернулась до Заводського районного відділу ГУ ДМС у Дніпропетровській області із заявою про отримання та видачу паспорту у вигляді книжечки зразка 1994 року, у зв'язку із досягненням сином 16-річного віку, посилаючись на релігійні міркування.
Головним управлінням Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області надано письмову відповідь, якою відмовлено у задоволенні заяви у зв'язку із відсутністю судового рішення, що набрало законної сили, яким зобов'язано Державну міграційну службу оформити та видати паспорт, а також у зв'язку із недотриманням порядку звернення, оскільки особи, які досягли 16-річного віку звертаються із заявами про видачу паспорту особисто.
Не погоджуючись з вказаним позивач звернулась до суду в інтересах неповнолітнього сина.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
За приписами частини першої статті 92 Конституції України, виключно законами України, зокрема, визначаються: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; громадянство, правосуб'єктність громадян, статус іноземців та осіб без громадянства, засади регулювання демографічних та міграційних процесів.
Відповідно до ст. 5 Закону України "Про громадянство України" від 18.01.2001 № 2235-III, документом, що підтверджує громадянство України, є зокрема паспорт громадянина України.
Згідно з пунктом 1 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-XII (далі - Положення № 2503-XII), паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу власника та підтверджує громадянство України. Паспорт дійсний для укладання цивільно-правових угод, здійснення банківських операцій, оформлення доручень іншим особам для представництва перед третьою особою лише на території України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України.
Частиною першою статті 1 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" від 20.11.2012 № 5492-VI (далі - Закон №5 492-VI) визначено, що суспільні відносини, пов'язані із збиранням, накопиченням, захистом, зберіганням, обліком, використанням і поширенням інформації Єдиного державного демографічного реєстру (далі - Реєстр), оформленням, видачею, обміном, пересиланням, вилученням, поверненням державі, визнанням недійсними та знищенням передбачених цим Законом документів, регулюються Конституцією України, міжнародними договорами України, цим та іншими законами України, а також прийнятими на їх виконання нормативно-правовими актами у сферах, де використовуються відповідні документи, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону № 5492-VI, Єдиний державний демографічний реєстр (Реєстр) - це електронна інформаційно-телекомунікаційна система, призначена для зберігання, захисту, обробки, використання і поширення визначеної цим Законом інформації про особу та про документи, що оформлюються із застосуванням засобів Реєстру, із забезпеченням дотримання гарантованих Конституцією України свободи пересування і вільного вибору місця проживання, заборони втручання в особисте та сімейне життя, інших прав і свобод людини та громадянина.
Реєстр та майнові права інтелектуальної власності на створені на замовлення уповноважених суб'єктів для функціонування Реєстру об'єкти інтелектуальної власності належать державі. Відчуження, передача чи інше використання, ніж визначено цим Законом, Реєстру, його структурних складових та майнових прав інтелектуальної власності забороняються.
Єдиний державний демографічний реєстр ведеться з метою ідентифікації особи для оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсними та знищення передбачених цим Законом документів. Єдиний державний демографічний реєстр у межах, визначених законодавством про свободу пересування та вільний вибір місця проживання, використовується також для обліку інформації про реєстрацію місця проживання чи місця перебування.
Згідно з частинами другою, третьою статті 4 Закону № 5492-VI, визначені цим Законом уповноважені суб'єкти для обліку даних ведуть відомчі інформаційні системи (далі - ВІС). Порядок ведення Реєстру та взаємодії між уповноваженими суб'єктами встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону № 5492-VI, внесення інформації до Реєстру здійснюється уповноваженими суб'єктами за зверненням заявника, на підставі інформації державних органів реєстрації актів цивільного стану, органів реєстрації фізичних осіб, а також інформації органів виконавчої влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з дотриманням вимог Закону України "Про захист персональних даних".
У разі якщо інформація про особу вноситься до Реєстру вперше, проводиться ідентифікація особи, після завершення якої автоматично формується унікальний номер запису в Реєстрі та фіксуються час, дата та відомості про особу, яка оформила заяву-анкету (в електронній формі). Унікальний номер запису в Реєстрі є незмінним.
Відповідно до п. а ч. 1 ст. 13 Закону № 5492-VI, документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру, відповідно до їх функціонального призначення поділяються на документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, зокрема, паспорт громадянина України.
Згідно з ч.ч. 1, 2, 4, 5 ст. 14 Закону № 5492-VI, форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів.
Відповідно до ч. 1 ст. 21 Закону № 5492-VI, паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України.
Частиною третьою статті 13 Закону № 5492-VI встановлено, що паспорт громадянина України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, дипломатичний паспорт України, службовий паспорт України, посвідчення особи моряка, посвідчення члена екіпажу, посвідчення особи без громадянства для виїзду за кордон, посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, проїзний документ біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, проїзний документ особи, якій надано додатковий захист, картка мігранта містять безконтактний електронний носій. Посвідчення особи на повернення в Україну, тимчасове посвідчення громадянина України, посвідчення водія не містять безконтактного електронного носія.
Відповідно до пунктів 3, 5, 7, 8, 12, 16 Положення № 2503-XII, бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни запровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення. Паспортна книжечка являє собою зшиту внакидку нитками обрізну книжечку розміром 88х125 мм, що складається з обкладинки та 16 сторінок. Усі сторінки книжечки пронумеровані і на кожній з них зображено Державний герб України і перфоровано серію та номер паспорта. Записи, вклеювання фотокарток і відмітки у паспорті здійснюються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства. Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується. До паспортної книжечки при досягненні громадянином 25- і 45-річного віку вклеюються нові фотокартки, що відповідають його вікові. Паспорт, в якому не вклеєно таких фотокарток при досягненні його власником зазначеного віку, вважається недійсним. Вклеювання до паспорта нових фотокарток при досягненні громадянином 25 - і 45-річного віку провадиться у п'ятиденний термін. Обмін паспорта провадиться у разі: зміни (переміни) прізвища, імені або по батькові; встановлення розбіжностей у записах; непридатності для користування.
Оформлення, видача, обмін паспорта громадянина України, його пересилання, вилучення, повернення державі та знищення здійснюються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (абз. 2 ч. 2 ст. 21 Закону № 5492-VI).
На виконання положень, зокрема, абзацу другого частини другої статті 21 Закону № 5492-VI Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 25.03.2015 № 302 "Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України" (далі - Постанова № 302), якою затвердив: зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм згідно з додатками 1 і 2; зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, згідно з додатками 3 і 4; Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України.
Згідно з п. 2 Постанови №302 із застосуванням засобів Єдиного державного демографічного реєстру:
з 1 січня 2016 року оформлення і видачу паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм та паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразки бланків яких затверджено цією постановою, громадянам України, яким паспорт громадянина України оформляється вперше, з урахуванням вимог пункту 2 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-XII;
з 1 листопада 2016 року оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм, зразок бланка якого затверджено цією постановою, громадянам України відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією постановою.
Пунктом 3 Постанови №302 встановлено, що прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразок бланка якого затверджено цією постановою, з 1 листопада 2016 року припиняється; паспорт громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, оформлений та виданий на підставі документів, поданих до 1 листопада 2016 року, є чинним протягом строку, на який його було видано. Вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України зразка 1994 року здійснюються відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією постановою.
Відповідно до пунктів 1, 2 6 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 №302, паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України. Паспорт виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій.
Згідно з пп.1 п.6 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 №302, обмін паспорта здійснюється у разі, зокрема, зміни інформації, внесеної до паспорта (крім додаткової змінної інформації).
Відповідно до п.131 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 №302, до безконтактного електронного носія, що міститься у паспорті, вноситься така інформація, зокрема, біометричні дані, параметри особи (відцифрований образ обличчя особи, відцифрований підпис особи, відцифровані відбитки пальців рук (за згодою особи).
Таким чином, безконтактний електронний носій паспорта громадянина України нового зразка містить відцифровані персональні данні особи.
Відповідно до ст.2 Закону України "Про захист персональних даних" від 01.06.2010 № 2297-VI (далі-Закон № 2297-VI), персональні дані - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.
Згідно з ч.ч.1, 5-6 ст.6 Закону №2297-VI, мета обробки персональних даних має бути сформульована в законах, інших нормативно-правових актах, положеннях, установчих чи інших документах, які регулюють діяльність володільця персональних даних, та відповідати законодавству про захист персональних даних. Обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб'єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством. Не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Таким чином, принципами обробки персональних даних є відкритість і прозорість, відповідальність, адекватність та не надмірність їх складу та змісту стосовно визначеної мети їх обробки, а підставою обробки персональних даних є згода суб'єкта персональних даних.
Водночас, частиною другою статті 32 Конституції України визначено, що не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Разом з тим, законодавством не врегульовано питання щодо наслідків відмови особи від обробки її персональних даних, тобто фактично відсутня будь-яка альтернатива такого вибору. При цьому, реалізація державних функцій має здійснюватися без примушення людини до надання згоди на обробку персональних даних, їх обробка повинна здійснюватись, як і раніше, в межах і на підставі тих законів і нормативно-правових актів України, на підставі яких виникають правовідносини між громадянином та державою. Водночас, згадані технології не повинні бути безальтернативними і примусовими. Особи, які відмовилися від обробки їх персональних даних, повинні мати альтернативу - використання традиційних методів ідентифікації особи.
Відповідно до пункту 2 Розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 14.07.2016 № 1474-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус, спрямованих на лібералізацію Європейським Союзом візового режиму для України" (далі - Закон №1474-VIII), до приведення законодавства у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону, якщо інше не передбачено цим Законом. При цьому, за пунктом 7 Розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №1474-VIII, Кабінет Міністрів України зобов'язано, з-поміж іншого, у місячний строк з дня набрання чинності цим Законом привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом.
Так, в межах встановленого Законом №1474-VIII строку Уряд прийняв постанову від 26.10.2016 № 745, якою вніс відповідні зміни до Постанови №302.
Постанова Кабінету Міністрів України від 26.10.2016 №745 набрала чинності 01.11.2016, і з тієї ж дати офіційно встановлено, що паспорт громадянина України оформляється виключно у формі картки з безконтактним електронним носієм з використанням бланка, затвердженого Постановою №302.
Положення № 2503-XII прийняте на виконання вимог статті 5 Закону України "Про громадянство України" від 08.10.1991 №1636-ХІІ, який втратив чинність згідно із Законом України "Про громадянство України" від 18.01.2001 № 2235-ІІІ.
На підставі Положення № 2503-XII (в редакції Постанови Верховної Ради України від 02.09.1993 №3423-ХІІ) Кабінет Міністрів України постановою від 04.06.1994 №353 (далі - Постанова №353) затвердив зразок бланка паспорта громадянина України.
Постанову №353 визнано такою, що втратила чинність з прийняттям постанови Кабінету Міністрів України від 13.03.2013 №185 "Деякі питання виконання Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус".
Однак постановою Кабінету Міністрів України від 12.06.2013 №415 зупинено дію постанови від 13.03.2013 №185, відновивши дію Постанови №353, якою було затверджено зразок бланка паспорта громадянина України (зразка 1994 року).
Відтак, станом на дату звернення позивача до міграційного органу діяло два нормативних акта: Положення № 2503-XII та Постанова № 302.
В статті 8 Конвенції про захист осіб у зв'язку з автоматизованою обробкою персональних даних, ратифікованій Законом України від 06.07.2010 № 2438-VI, зазначено: "Будь-якій особі надається можливість: a) з'ясувати існування файлу персональних даних для автоматизованої обробки, його головні цілі, а також особу та постійне місце проживання чи головне місце роботи контролера файлу; б) отримувати через обґрунтовані періоди та без надмірної затримки або витрат підтвердження або спростування факту зберігання персональних даних, що її стосуються, у файлі даних для автоматизованої обробки, а також отримувати такі дані в доступній для розуміння формі; c) вимагати у відповідних випадках виправлення або знищення таких даних, якщо вони оброблялися всупереч положенням внутрішнього законодавства, що запроваджують основоположні принципи, визначені у ст. 5 і 6 цієї Конвенції; …".
За сталою практикою ЄСПЛ першою умовою виправданості втручання у право, гарантоване ст. 8 Конвенції, є те, що воно має бути передбачене законом, причому тлумачення терміну "закон" є автономним, та до якості "закону" ставляться певні вимоги (див. рішення ЄСПЛ у справі "Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства" (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom) від 13.07.1995, заява № 18139/91, п. 37). Під терміном "закон" … слід розуміти як норми, встановлені писаним правом, так і правила, що сформувалися у прецедентному праві. Закон має відповідати якісним вимогам, насамперед, вимогам "доступності" та "передбачуваності".
Таким чином, приписами Закону № 5492-VI та Постанови №302, на відміну від приписів Положення № 2503-XII, звужено право громадянина на отримання паспорта у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім'я та по-батькові та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог статті 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було "встановлене законом") не було "необхідним у демократичному суспільстві" у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає втручання у право на приватне життя, у контексті неможливості реалізації права на власне ім'я, що становить порушення статті 8 Конвенції.
Така позиція суду узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 05.12.2019 у справі № 420/270/19 (№К/9901/18498/19), які є обов'язковими для врахування судами в силу вимог ч.5 ст.242 КАС України.
Стаття 8 Конвенції передбачає, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Приватне життя охоплює право особи формувати та розвивати відносини з іншими людьми, включаючи відносини професійного чи ділового характеру (п.25 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі. проти Бельгії від 07.08.1996 (Reports 1996)). Стаття 8 Конвенції захищає право на розвиток особистості та право формувати і розвивати відносини з іншими людьми та навколишнім світом (див. п. 61 рішення ЄСПЛ у справі проти Сполученого Королівства (справа №2346/02, ECHR 2002 та п.65 рішення ЄСПЛ у справі Олександр Волков проти України (заява №21722/11).
Будь-яке втручання у право особи на повагу до її приватного та сімейного життя становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо воно не здійснювалося згідно із законом, не переслідувало легітимну ціль або цілі згідно з пунктом 2 та було необхідним у демократичному суспільстві у тому сенсі, що воно було пропорційним цілям, які мали бути досягнуті (рішення ЄСПЛ у справі Ельсхольц проти Німеччини (Elsholz v. Germany) [ВП], заява №25735/94, п.45, ECHR 2000-VIII).
Аналізуючи викладені вище норми законодавства, суд звертає увагу, що особа не може зазнавати безпідставного втручання у особисте і сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканність житла, таємницю кореспонденції або на її честь і репутацію. Кожна людина має право на захист законом від такого втручання або таких посягань.
Водночас, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.09.2018 у справі № 806/3265/17 звертає увагу, що законодавством не врегульовано питання щодо наслідків відмови особи від обробки її персональних даних, тобто фактично відсутня будь-яка альтернатива такого вибору, що в свою чергу обумовлює неякість закону та порушення конституційних прав такої особи.
Велика Палата Верховного Суду зазначила, що реалізація державних функцій має здійснюватися без примушення людини до надання згоди на обробку персональних даних, їх обробка повинна здійснюватись, як і раніше, в межах і на підставі тих законів і нормативно-правових актів України, на підставі яких виникають правовідносини між громадянином та державою. При цьому, згадані технології не повинні бути безальтернативними і примусовими. Особи, які відмовилися від обробки їх персональних даних, повинні мати альтернативу - використання традиційних методів ідентифікації особи.
Так, пунктом 3 Постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року №302 установлено, що прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразок бланка якого затверджено цією постановою, з 1 листопада 2016 припиняється.
Державна міграційна служба до законодавчого врегулювання питання завершення оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року здійснює оформлення та видачу таких паспортів у порядку, встановленому Міністерством внутрішніх справ, громадянам України, щодо яких прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов'язання Державної міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року.
Відповідно до абзацу п'ятого пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 302 "Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України", постанови Кабінету Міністрів України від 03 квітня 2019 року № 398 "Про внесення зміни до пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 р. № 302" наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 червня 2019 року № 456 затверджено Тимчасовий порядок оформлення і видачі паспорта громадянина України (далі - Порядок № 456).
Відповідно до п. 1, п. 2 Порядку № 456 цей Тимчасовий порядок визначає порядок подання документів, їх розгляду і прийняття рішення про оформлення та видачу паспорта громадянина України зразка 1994 року особі, щодо якої прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов'язання ДМС оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року, засвідчене в установленому законодавством порядку.
Відповідно до п.1 розділу ІХ Тимчасового порядку №456, територіальний підрозділ ДМС відмовляє особі в оформленні або видачі паспорта (у тому числі вклеюванні фотокартки), якщо: 1) особа не є громадянином України; 2) особа вже отримала паспорт, який є дійсним на день звернення (крім випадків обміну паспорта у зв'язку з виявленням помилки в інформації, внесеній до нього, непридатності для подальшого використання); 3) дані, отримані з баз даних Єдиного державного демографічного реєстру, картотек, не підтверджують надану заявником інформацію; 4) за видачею паспорта звернувся законний представник, який не має документально підтверджених повноважень на отримання паспорта; 5) особа подала не в повному обсязі документи та інформацію, необхідні для оформлення й видачі паспорта; 6) особу не встановлено за результатами проведення процедури встановлення особи.
Вказаний перелік відмови особі в оформленні або видачі паспорта є вичерпним.
Всупереч викладеному, підставою для відмови в оформленні та видачі сину позивача паспорта громадянина України відповідач зазначив відсутність відповідного рішення суду, що не передбачено пунктом 1 розділу ІХ Тимчасового порядку № 456, а відтак, не може бути підставою для відмови.
Щодо подання заявником заяви у довільній формі суд виходить з наступного.
Паспорт оформлюється з використанням бланка паспорта громадянина України зразка, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 червня 1994 року № 353 «Про затвердження зразка бланка паспорта громадянина України».
Порядком оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року №302, не передбачено можливості отримання паспорта громадянина України зразка 1994 року у формі книжечки.
Разом з тим, як вже зазначалось вище, Порядком № 456 врегульовано порядок отримання паспорта громадянина України зразка 1994 року у формі книжечки виключно за рішенням суду.
Отже, на час виникнення спірних правовідносин жодним із чинних порядків не було врегульовано процедуру отримання паспорта громадянина України зразка 1994 року у формі книжечки без рішення суду.
В матеріалах справи відсутні будь-які відомості, що свідчать про ухвалення рішення суду щодо зобов'язання відповідача видати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України зразка 1994 року у формі книжечки.
За таких обставин, звернення до відповідача із заявою про отримання паспорта громадянина України у формі книжечки у довільній формі не є порушенням вимог Порядком № 456, в тому числі і в частині звернення із заявою за встановленому у цьому порядку формою.
Суд наголошує, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 року у зразковій справі № 806/3265/17 вказано на ознаки цієї типової справи: а) позивач - фізична особа, якій територіальним органом ДМС України відмовлено у видачі паспорту у формі книжечки, у відповідності до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ; б) відповідач - територіальні органи ДМС України; в) предмет спору - вимоги щодо неправомірної відмови відповідача у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки у зв'язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних та зобов'язання відповідача видати позивачеві паспорт у формі книжечки, у відповідності до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ.
Отже, за ознаками типової справи, які наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 року за результатами розгляду зразкової справи №806/3265/17, цю справу необхідно визнати типовою та у силу приписів ч. 3 ст. 291 КАС України при ухваленні рішення у цій справі суд враховує правові висновки Верховного Суду, викладені у зазначеній постанові.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.09.2018 року дійшла висновку, що норми Закону № 5492-VI на відміну від норм Положення № 2503-XII не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорту у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім'я та по батькові, та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог статті 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді ID-картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря. Законодавець, приймаючи Закон №1474-VIII, яким внесено зміни до Закону №5492-VI, не дотримав вимог, за якими такі зміни повинні бути зрозумілими і виконуваними, не мати подвійного тлумачення, не звужувати права громадян у спосіб, не передбачений Конституцією України та не допускати жодної дискримінації у залежності від часу виникнення правовідносин з отриманням паспорта громадянина України. Відтак, дії відповідача щодо відмови позивачу видати паспорт громадянина України у формі книжечки визнані Великою Палатою Верховного Суду у вказаній зразковій справі протиправними.
Отже, доводи відповідача щодо неможливості видачі ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорта громадянина України у формі книжечки саме з підстав відсутності відповідного судового рішення, суд вважає такими, що обмежують конституційні права ОСОБА_2 .
Разом з тим, відповідач у листі від 16.10.2024 також зауважив мати ОСОБА_2 про те, що нею не дотримано процедуру подання заяви про видачу паспорту, оскільки ОСОБА_2 повинен особисто звернутись до органів міграційної служби із заявою про видачу йому паспорту, адже він досяг 16- річного віку.
З цього питання, суд погоджується з такими висновками відповідача, адже нормами п. 3 Розділу 1 Порядку №456 чітко передбачено, що оформлення і видачу паспорта здійснюють територіальні підрозділи Державної міграційної служби України (далі - територіальні підрозділи ДМС):
1) особі, яка досягла 16-річного віку,- на підставі заяви про видачу паспорта громадянина України (далі - заява) за зразком, наведеним у додатку 1 до цього Тимчасового порядку, поданої нею особисто;
2) особі, яка досягла 16-річного віку та яка визнана судом обмежено дієздатною або недієздатною,- на підставі заяви одного з батьків (усиновлювачів), опікунів, піклувальників або інших законних представників (далі - законні представники).
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 заяву встановленого зразка або заяву довільної форми про видачу йому паспорта громадянина України у формі книжечки до відповідача не подавав. Звернення ОСОБА_1 із заявою про видачу її сину паспорта у формі книжечки не є свідченням волевиявлення ОСОБА_2 , який у правовідносинах з приводу оформлення паспорту має відповідний обсяг дієздатності. При цьому доказів обмеження дієздатності або недієздатності ОСОБА_2 в матеріалах даної справи не має.
Отже, реалізація волевиявлення громадянина на отримання паспорта, незалежно від форми такого, здійснювалась і здійснюється шляхом подання заяви-анкети до компетентного органу особисто особою, яка звертається за отриманням паспорта, із зазначенням інформації та долученням документів, які передбачені вимогами чинного законодавства. При цьому, дотримання особою певних правил, пов'язаних з процедурою оформлення та видачі паспорта, зокрема щодо дотримання форми заяви, є обов'язковим.
З наведеного слідує, що прийняттю компетентним органом рішення про оформлення особі паспорта громадянина України передує звернення заявника з заявою відповідного змісту та необхідним пакетом документів, перевірка на повноту та відповідність оформлення яких вимогам законодавства України здійснюється працівником цього органу.
Вказане узгоджується з позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 07 листопада 2018 року (справа №820/3327/16), від 29 листопада 2019 року у справі №260/1414/18, від 10 грудня 2020 року у справі №240/575/20, від 08 червня 2023 року у справі №380/5977/21.
Враховуючи, що заявником не дотримано процедуру звернення для оформлення паспорта громадянина України у формі книжечки, підстави для видачі такого паспорту ОСОБА_2 відсутні.
Відповідно, суд не знайшов підстав для задоволення даного позову.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Враховуючи вищевикладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, відсутні правові підстави для задоволення позову.
Керуючись ст. 2, 5, 14, 241-246, 255, 263, 295 КАС України суд, -
Відмовити у задоволенні адміністративного позову.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення суду складено 10.02.2025 року.
Суддя Н.Є. Калугіна