05 лютого 2025 рокуСправа №160/31308/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кальника В.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними та скасування пунктів наказу, зобов'язання вчинити певні дії, -
25 листопада 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із зазначеним адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому позивач просить:
- визнати протиправними та скасувати пункти 3, 4, 5 наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 23.10.2024 №317/24 «Про завершення службового розслідування відносно військовослужбовця ОСОБА_2 » щодо покладення на штаб-сержанта ОСОБА_1 вини за неправомірну виплату грошового забезпечення сержанту ОСОБА_2 ; вказівки стягнути з штаб-сержанта ОСОБА_1 неправомірно виплачених сержанту ОСОБА_2 коштів в розмірі 17661 грн. 40 коп.; накладення на нього дисциплінарного стягнення - сувора догана;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 повернути ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) кошти стягнуті на виконання пункту 4 наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 23.10.2024 №317/24 «Про завершення службового розслідування відносно військовослужбовця ОСОБА_3 ».
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він не погоджується з пунктами 3, 4, 5 наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 23.10.2024 № 317/24 «Про завершення службового розслідування відносно військовослужбовця ОСОБА_2 » щодо покладення на ОСОБА_1 вини за неправомірну виплату грошового забезпечення сержанту ОСОБА_2 , вказівки стягнути з ОСОБА_1 відшкодування збитків державі в сумі 17661 грн. 40 коп., накладення на нього дисциплінарного стягнення - сувора догана, вважає його протиправним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки, на думку позивача, Військовою частиною НОМЕР_1 не було вжито всіх заходів для всебічного, повного, своєчасного і об'єктивного розслідування обставин, з приводу яких призначалось службове розслідування, в частині, що стосується позивача. Пояснення ОСОБА_1 не були враховані під час проведення службового розслідування. Отже, позивач вважає, що відповідачем була порушена процедура проведення службового розслідування, а отже, мета і завдання службового розслідування належним чином не досягнуті, у зв'язку з чим, були грубо порушені права позивача.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.11.2024 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі №160/31308/24 про забезпечення позову повернуто без розгляду.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.11.2024 року відкрито провадження в адміністративній справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.12.2024 року відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі №160/31308/24.
Відповідач заяви про визнання позову чи відзив на позовну заяву в строки, передбачені статтею 261 Кодексу адміністративного судочинства України, до суду не надав, про розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін повідомлявся належним чином, шляхом направлення ухвали про відкриття спрощеного провадження в адміністративній справі в електронний кабінет відповідача 02.12.2024.
Відповідно до частини 4 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України, подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Проте, неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин, може бути кваліфіковано судом, як визнання позову.
Відповідно до частини 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Судом з матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 з 25.04.2022 по 15.10.2024 перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 на посаді старший технік мінометної батареї.
Позивач є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_3 , виданим 15.01.2015.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 № 895-АГД від 05.09.2024 «Про призначення службового розслідування» призначене службове розслідування за фактом неправомірності нарахування і виплати грошового забезпечення за червень 2024 року військовослужбовцю сержанту ОСОБА_2 . Проведення службового розслідування було доручено начальнику групи цивільно-військового співробітництва штабу військової частини НОМЕР_1 - старшому лейтенанту ОСОБА_4 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 № 950-АГД від 05.10.2024 «Про продовження строку службового розслідування» до 04.11.2024 продовжено термін службового розслідування, яке було розпочато на підставі наказу командира військової частини від 05.09.2024 № 895-АГД.
З посиланням на вимоги статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, «Порядку проведення службового розслідування у Збройних Силах України», затвердженого наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017 № 608 (зі змінами), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13.12.2017 за №1503/31371, наказу Міністра оборони України № 260 від 07.06.2018, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за № 745/32197, наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 895- АГД від 05.09.2024 та № 950-АГД від 05.10.2024, начальником групи цивільно-військового співробітництва штабу військової частини НОМЕР_1 - старшим лейтенантом ОСОБА_4 проведено службове розслідування, з метою з'ясування всіх обставин подій та прийняття правового рішення, щодо можливого факту неправомірного нарахування та виплати грошового забезпечення військовослужбовцю сержанту ОСОБА_2 , за результатами якого 23.10.2024 складено акт службового розслідування № 4459.
Відповідно до пунктів 2, 3 Акту службового розслідування зазначено, що згідно з рапортом начальника групи цивільно-військового співробітництва штабу військової частини НОМЕР_1 - старшого лейтенанта ОСОБА_4 № 3867 від 04.09.2024, стало відомо про наявний факт нарахованого та виплаченого грошового забезпечення за червень місяць 2024 року військовослужбовцю сержанту ОСОБА_2 , який після виписки 17.06.2024 з лікувального закладу «КП «ДОРЛ» ДОР» не повернувся до розташування військової частини НОМЕР_1 .
У зв'язку з тим, що сержанта ОСОБА_2 "несвоєчасно подали таким, що безпідставно перебуває поза межами військової частини", йому було нараховано та виплачено грошове забезпечення за червень 2024 року в повному обсязі.
На підставі рапорту ТВО командира мінометної батареї військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 від 03.07.2024 № 2862 на преміювання військовослужбовців мінометної батареї військової частини НОМЕР_1 за червень місяць 2024 року сержанту ОСОБА_2 було нараховано премію за цей місяць. Згідно з пунктом 15 розділу XXXIV наказу Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 до наказів про виплату додаткової винагороди не включаються військовослужбовці, які самовільно залишили військові частини, місця служби (дезертирували), - за місяць, у якому здійснено порушення, та за весь період самовільного залишення військової частини або місця служби (дезертирства), включаючи місяць повернення, оголошеного наказом командира (начальника).
Відповідно до пункту 4 Акту службового розслідування вказано, що штаб-сержант ОСОБА_1 , т.в.о. командира мінометної батареї військової частини НОМЕР_1 подав неправдиві відомості до групи персоналу штабу військової частини НОМЕР_1 , що призвело до включення військовослужбовця ОСОБА_2 до наказів нарахування грошового забезпечення та премії військовослужбовцям, які проходять лікування на стаціонарі.
Також, відповідно до пункту 3 Акту службового розслідування вказано, що згідно з довідкою про нараховане та виплачене грошове забезпечення військовослужбовцю ОСОБА_2 , 2780613750, що надана начальником фінансово-економічної служби військової частини НОМЕР_1 старшим лейтенантом ОСОБА_5 , сержанту ОСОБА_2 за червень 2024 було нараховано і виплачено грошове забезпечення в сумі 16319 гривень 80 копійок. Також з його грошового забезпечення були утримані та виплачені аліменти у сумі 5439 грн. 93 коп. Враховуючи факт самовільного залишення з 18.06.2024, сума грошового забезпечення, яка мала би бути нарахована і виплачена сержанту ОСОБА_2 , становить 2974 грн. 60 коп., а сума, яка стягується згідно з аліментами, мала б становити 991 грн. 54 коп. Відповідно сума, яка була надлишково сплачена військовослужбовцю і підлягає відшкодуванні державі, становить 17661 грн. 40 коп.
Також зазначено, що оскільки на момент проведення службого розслідування сержант ОСОБА_2 не повернувся до розташування військової чачтини НОМЕР_1 , не продовжив службу в частині та не писав добровільну згоду на утримання з нього неправомірно виплачених коштів, то відшкодування збитків державі накладається на особу, з вини якої сталася неправомірна переплата коштів сержанту ОСОБА_2 .
Згідно з поясненнями штаб-сержанта ОСОБА_1 , він включив до рапорту на преміювання особового складу мінометної батареї військової частини НОМЕР_1 сержанта ОСОБА_2 , який, зі слів бойового медика мінометної батареї - молодшого сержанта ОСОБА_6 , на той час перебував на лікуванні. ОСОБА_1 свою вину не визнає, оскільки він дізнався про те, що він тимчасово виконує обов'язки командира мінометної батареї військової частини НОМЕР_1 під час подання рапорту на преміювання, перебуваючи під моральним тиском відділу персоналу, які погрожували тим, що якщо він не подасть рапорт, то ніхто з військовослужбовців мінометної батареї військової частини НОМЕР_1 не отримає кошти за червень місяць 2024 року. Також додав, що під час того, як його назначили на тимчасово виконуючим обов'язки командира мінометної батареї і підрозділі, було ще два офіцера, які мають вище звання, та якими він не може керувати та віддавати накази.
Відповідно до пункту 4 Акту службового розслідування зазначено, що в ході службового розслідування було встановлено, що штаб-сержант ОСОБА_1 , тимчасово виконуючи обов'язки командира мінометної батареї військової частини НОМЕР_1 , подавав неправдиві відомості до групи персоналу штабу військової частини НОМЕР_1 , що призвело до включення військовослужбовця ОСОБА_2 до наказів нарахування грошового забезпечення та премії військовослужбовцям, які проходять лікування на стаціонарі.
Вказані вище неправомірні дії призвели до порушення вимог розпорядження начальника штабу - першого заступника командира військової частини НОМЕР_4 № 1665/20/р від 13.05.2024 з медичного забезпечення, згідно з яким контроль за місцезнаходженням та поверненням військовослужбовця під час стаціонарного лікування (госпіталізації), обстеження та консультацій медичних спеціалістів за межами військової частини та після їх завершення, є обов'язком безпосереднього командира, який подає до стройової частини рапорт про вибуття та/або іменний список військовослужбовців, що вибули на стаціонарне лікування, та щоденно, під час ведення журналу вечірньої перевірки, контролює місцезнаходження військовослужбовця.
Також дії штаб-сержанта ОСОБА_1 призвели до наслідків, які передбачені п. 1 ч. 1 ст. 6 Закону України “Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду завдану державі», відповідно до якого, особа несе матеріальну відповідальність у повному розмірі завданої з її вини шкоди в разі виявлення нестачі, розкрадання, умисного знищення, пошкодження чи іншого незаконного використання військового та іншого майна, у тому числі переданого під звіт для зберігання, перевезення, використання або для іншої мети, здійснення надлишкових виплат грошових коштів чи вчинення інших умисних протиправних дій.
Відповідно до пункту 5 Акту службового розслідування вказано, що вина військовослужбовця виражається у формі недобросовісного виконання своїх службових обов'язків штаб-сержантом ОСОБА_1 , що спричинило здійснення переплати грошового забезпечення.
У зв'язку із зазначеним, як вбачається зі змісту Акту службового розслідування, було запропоновано:
службове розслідування вважати завершеним;
виплату грошового забезпечення у розмірі 17661 грн. 40 коп. військовослужбовцю сержанту ОСОБА_2 , вважати неправомірною;
вину за неправомірну виплату грошового забезпечення сержанту ОСОБА_2 покласти на штаб-сержанта ОСОБА_1 .
Начальнику фінансово-економічної служби військової частини НОМЕР_1 :
згідно із ч.1 ст.10 Закону України “Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду завдану державі» стягнути з штаб-сержанта ОСОБА_1 неправомірно виплачених сержанту ОСОБА_2 коштів в розмірі 17661 грн. 40 коп.;
згідно із ч.1 ст.13 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду завдану державі» стягнення суми завданої шкоди здійснюється щомісяця із грошового забезпечення штаб-сержанта ОСОБА_1 в розмірі 20 відсотків його місячного грошового забезпечення.
За порушення розпорядження начальника штабу-першого заступника командира військової частини НОМЕР_4 від 13.05.2024 № 1665/20/р т.в.о. командира механізованої роти військової частини НОМЕР_1 штаб-сержанту ОСОБА_1 накласти дисциплінарне стягнення - сувора догана.
Відповідно до цього, наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 23.10.2024 № 317/24 «Про завершення службового розслідування відносно військовослужбовця ОСОБА_2 », в констатуючій його частині зазначено, що в ході службового розслідування було встановлено, що штаб-сержант ОСОБА_1 , ТВО командира мінометної батареї військової частини НОМЕР_1 , подавав неправдиві відомості до групи персоналу штабу військової частини НОМЕР_1 , що призвело до включення військовослужбовця ОСОБА_2 до наказів нарахування грошового забезпечення та премії військовослужбовцям, які проходять лікування на стаціонарі.
Згідно з довідками, які були надані начальником фінансово-економічної служби військової частини НОМЕР_1 старшим лейтенантом ОСОБА_5 , сержанту ОСОБА_2 була надлишково сплачена сума коштів, що становить 17793 грн. 59 коп.
Дії штаб-сержанта ОСОБА_1 призвели до порушення вимог розпорядження начальника штабу-першого заступника командира військової частини НОМЕР_4 від 13.05.2024 № 1665/20/р з медичного забезпечення та призвели до наслідків, передбачені п. 1 ч. 1 от. 6 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду завдану державі».
Наказано:
Службове розслідування вважати завершеним. Підстава: акт службового розслідування № 4459 від 23.10.2024.
Виплату грошового забезпечення у розмірі 17793 грн. 59 коп. військовослужбовцю сержанту ОСОБА_2 , вважати неправомірною.
Вину за неправомірну виплату грошового забезпечення сержанту ОСОБА_2 покласти на штаб-сержанта ОСОБА_1 .
Начальнику фінансово-економічноїслужби військової частини НОМЕР_1 :
згідно із ч. 1 ст. 10 Закону України “Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду завдану державі» стягнути з штаб-сержанта ОСОБА_1 неправомірно виплачених сержанту ОСОБА_2 коштів в розмірі 17661 грн. 40 коп.;
згідно із ч. 1 ст. 13 Закону України “Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду завдану державі» здійснити стягнення суми завданої шкоди здійснюється щомісяця із грошового забезпечення штаб- сержанта ОСОБА_1 в розмірі 20 відсотків його місячного грошового забезпечення.
За порушення розпорядження начальника штабу-першого заступника командира військової частини НОМЕР_4 від 13.05.2024 № 1665/20/р т.в.о.командира механізованої роти військової частини НОМЕР_1 штаб-сержанту ОСОБА_1 накласти дисциплінарне стягнення - сувора догана.
Вказані обставини зумовили звернення позивача до суду з даним позовом.
Вирішуючи заявлений спір по суті, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 року №2232-ХІІ, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Частиною 4 статті 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" встановлено, що порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Законом України від 24 березня 1999 року № 548-XIV затверджено Статут внутрішньої служби Збройних Сил України (далі Статут внутрішньої служби ЗСУ).
Статтею 11 Статуту внутрішньої служби ЗСУ передбачено, що необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов'язаннями України покладає на військовослужбовців такі обов'язки:
свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок;
бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим;
беззастережно виконувати накази командирів (начальників) і захищати їх у бою, як святиню оберігати Бойовий Прапор своєї частини;
постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов'язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України;
знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно;
дорожити бойовою славою Збройних Сил України та своєї військової частини, честю і гідністю військовослужбовця Збройних Сил України;
поважати бойові та військові традиції, допомагати іншим військовослужбовцям, що перебувають у небезпеці, стримувати їх від вчинення протиправних дій, поважати честь і гідність кожної людини;
бути пильним, суворо зберігати державну таємницю;
вести бойові дії ініціативно, наполегливо, до повного виконання поставленого завдання;
виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни;
додержуватися правил військового вітання, ввічливості й поведінки військовослужбовців, завжди бути одягненим за формою, чисто й охайно.
Статтею 16 Статуту внутрішньої служби ЗСУ передбачено, що кожний військовослужбовець зобов'язаний виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов'язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.
Статтею 26 Статуту внутрішньої служби ЗСУ визначено, що військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення чи провини несуть дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом.
Законом України "Про Дисциплінарний статут Збройних сил України" від 24.03.1999 року №551-XIV затверджений Дисциплінарний статут Збройних Сил України, (далі - Дисциплінарний статут ЗСУ), який визначає сутність військової дисципліни, обов'язки військовослужбовців, а також військовозобов'язаних та резервістів під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг.
Згідно із статтями 1, 2 Дисциплінарного статуту військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених статутами Збройних Сил України та іншим законодавством України.
Військова дисципліна ґрунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов'язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їх вірності Військовій присязі.
Статтею 4 Дисциплінарного статуту установлено, що військова дисципліна зобов'язує кожного військовослужбовця:додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги статутів Збройних Сил України, накази командирів; бути пильним, зберігати державну таємницю; додержуватися визначених статутами Збройних Сил України правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство;виявляти повагу до командирів і один до одного, бути ввічливими і додержуватися військового етикету; поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків; не вживати під час проходження військової служби (крім медичного призначення) наркотичні засоби, психотропні речовини чи їх аналоги, а також не вживати спиртні напої під час виконання обов'язків військової служби.
Згідно з частиною 1 статті 5 Дисциплінарного статуту, за стан дисципліни у військовому з'єднанні, частині (підрозділі), закладі та установі відповідає командир. Інтереси захисту Вітчизни зобов'язують командира постійно підтримувати військову дисципліну, вимагати її додержання від підлеглих, не залишати поза увагою жодного дисциплінарного правопорушення. Стосовно кожного випадку правопорушення командир зобов'язаний прийняти рішення щодо необхідності притягнення винного до відповідальності залежно від обставин скоєння правопорушення, ступеня вини, попередньої поведінки порушника та розміру завданих державі та іншим особам збитків.
Статтею 6 Дисциплінарного статуту установлено, що право командира - віддавати накази і розпорядження, а обов'язок підлеглого - їх виконувати, крім випадку віддання явно злочинного наказу чи розпорядження. Наказ має бути виконаний сумлінно, точно та у встановлений строк. Відповідальність за наказ несе командир, який його віддав.
У разі непокори чи опору підлеглого командир зобов'язаний для відновлення порядку вжити всіх передбачених статутами Збройних Сил України заходів примусу аж до притягнення його до кримінальної відповідальності.
Командир зобов'язаний вжити заходів щодо затримання підлеглого при вчиненні або здійсненні ним замаху на вчинення кримінального правопорушення чи безпосередньо після вчинення кримінального правопорушення, пов'язаного із непокорою, опором чи погрозою начальнику, застосуванням насильства, самовільним залишенням військової частини або місця служби, ухиленням від військової служби чи дезертирством, із негайним доставлянням затриманого до уповноваженої службової особи або вжити заходів щодо негайного повідомлення уповноваженої службової особи про затримання та місцезнаходження особи, яка підозрюється у вчиненні діяння з ознаками кримінального правопорушення.
Згідно з статтею 45 Дисциплінарного статуту, у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов'язків порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов'язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення. За вчинення адміністративних правопорушень військовослужбовці несуть дисциплінарну відповідальність за цим Статутом, за винятком випадків, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення. За вчинення правопорушень, пов'язаних із корупцією, військовослужбовці несуть відповідальність згідно з Кодексом України про адміністративні правопорушення. У разі вчинення кримінального правопорушення військовослужбовець притягається до кримінальної відповідальності. Командири, які у разі виявлення ознак кримінального правопорушення не повідомили про це орган досудового розслідування, несуть відповідальність згідно із законом.
За приписами статті 48 Дисциплінарного статуту, на військовослужбовців можуть бути накладені такі дисциплінарні стягнення: а) зауваження; б) догана; в) сувора догана; г) позбавлення чергового звільнення з розташування військової частини чи з корабля на берег (стосовно військовослужбовців строкової військової служби та курсантів вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти); ґ) попередження про неповну службову відповідність (крім осіб рядового складу строкової військової служби); д) пониження в посаді; е) пониження у військовому званні на один ступінь (стосовно осіб сержантського (старшинського) та офіцерського складу); є) пониження у військовому званні з переведенням на нижчу посаду (стосовно військовослужбовців сержантського (старшинського) складу); ж) звільнення з військової служби через службову невідповідність (крім осіб, які проходять строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, а також військовозобов'язаних під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів та резервістів під час проходження підготовки та зборів).
Порядок накладення дисциплінарних стягнень визначений статтями 83-85 Дисциплінарного статуту.
Так, згідно із статтею 83 Дисциплінарного статуту, на військовослужбовця, який порушує військову дисципліну або громадський порядок, можуть бути накладені лише ті дисциплінарні стягнення, які визначені цим Статутом і відповідають військовому званню військовослужбовця та дисциплінарній владі командира, що вирішив накласти на винну особу дисциплінарне стягнення.
Статтями 84, 85 цього ж Статуту установлено, що прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.
Службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), який прийняв рішення притягти військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності. Воно може бути проведено особисто командиром (начальником), доручено військовослужбовцю офіцерського складу, а в разі вчинення правопорушення військовослужбовцем рядового, сержантського (старшинського) складу - також військовослужбовцю сержантського (старшинського) складу. Заборонено проводити службове розслідування особам, які є підлеглими військовослужбовця, чиє правопорушення підлягає розслідуванню, а також особам - співучасникам правопорушення або зацікавленим у наслідках розслідування. Розслідування проводиться за участю безпосереднього начальника військовослужбовця, який вчинив дисциплінарне правопорушення.
Службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення командиром (начальником). У необхідних випадках цей термін може бути продовжено командиром (начальником), який призначив службове розслідування, або старшим командиром (начальником), але не більш як на один місяць.
Порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України визначається наказом Міністерства оборони України, в інших військових формуваннях, правоохоронних органах спеціального призначення - наказами державних органів, які мають у своєму підпорядкуванні військові формування, утворені відповідно до законів України, правоохоронних органів спеціального призначення, Державної спеціальної служби транспорту, Адміністрації Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України.
Згідно з приписами статті 86 Дисциплінарного статуту, якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир, який призначив службове розслідування, приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності та визначає вид дисциплінарного стягнення.
Під час накладення дисциплінарного стягнення та обрання його виду враховується: характер та обставини вчинення правопорушення, його наслідки, попередня поведінка військовослужбовця, а також тривалість військової служби та рівень знань про порядок служби.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що підставою притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності є неналежне виконання ним службових обов'язків, порушення військової дисципліни. Для притягнення військовослужбовця до такої відповідальності необхідно, щоб був зафіксований сам факт порушення, вину військовослужбовця повністю доведено, встановлено ступінь його вини та з'ясовано причини і умови, що сприяли вчиненню ним правопорушення.
При цьому, з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення та визначення ступеня вини, прийняттю рішення про накладення на військовослужбовця дисциплінарного стягнення може передувати проведення службового розслідування.
Наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017 №608, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 13.12.2017 за №1503/31371, затверджено Порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України (далі Порядок №608).
Згідно з абз. 4 пункту 2 розділу I Порядку №608, службове розслідуванняце комплекс заходів, які проводяться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, а також встановлення ступеня вини особи (осіб), чиї дії або бездіяльність стали причиною вчинення правопорушення.
Пунктом 3 розділу ІІ Порядку №608 визначено, що службове розслідування проводиться для встановлення: неправомірних дій військовослужбовця, яким вчинено правопорушення; причинного зв'язку між правопорушенням, з приводу якого було призначено службове розслідування, та виконанням військовослужбовцем обов'язків військової служби; вини військовослужбовця; порушень нормативно-правових актів, інших актів законодавства; причин та умов, що сприяли вчиненню правопорушення; у разі виявлення факту заподіяння матеріальної шкоди - причин виникнення шкоди, її розміру та винних осіб.
Пунктами 1, 3 розділу ІІІ Порядку №608 встановлено, що рішення про призначення службового розслідування приймається командиром (начальником), який має право видавати письмові накази та накладати на підлеглого дисциплінарне стягнення.
Службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), у якому зазначаються підстава, обґрунтування або мета призначення службового розслідування, особа, стосовно якої воно проводиться, строк проведення службового розслідування, а також визначаються посадова (службова) особа, якій доручено його проведення, або голова та члени комісії з проведення службового розслідування (далі - особи, які проводять службове розслідування).
Днем початку службового розслідування вважається день видання наказу про його призначення. Днем закінчення службового розслідування вважається день надання командиру (начальнику), який призначив службове розслідування, акта службового розслідування та матеріалів на розгляд, визначений в наказі про призначення службового розслідування.
Згідно з пунктами 8, 9 розділу ІІІ Порядку № 608, особи, які проводять службове розслідування, відповідають за всебічність, повноту, своєчасність та об'єктивність його проведення, додержання законодавства України, а також за нерозголошення інформації, яка стосується службового розслідування. Посадові (службові) особи Збройних Сил зобов'язані надавати письмові пояснення по суті предмета службового розслідування та поставлених їм питань, а за попередньою згодою керівника - документи чи матеріали відповідно до своїх службових обов'язків.
Відповідно до пунктів 1, 3 розділу ІV Порядку № 608, особи, які проводять службове розслідування, зобов'язані: дотримуватися вимог законодавства України, вживати всіх передбачених законодавством заходів для всебічного, повного, своєчасного і об'єктивного розслідування обставин вчиненого правопорушення; виявляти (з'ясовувати) обставини, які підтверджують або спростовують інформацію щодо скоєння правопорушення, а також встановлювати обставини, які пом'якшують або обтяжують відповідальність правопорушника; розглядати заяви і клопотання військовослужбовця, правопорушення якого підлягає службовому розслідуванню, що були подані під час проведення службового розслідування та стосуються його проведення. У разі відмови військовослужбовця надати письмові пояснення по суті службового розслідування особа, яка проводить службове розслідування, складає акт про відмову, який засвідчується підписами не менше двох присутніх осіб.
Військовослужбовець, стосовно якого проводиться службове розслідування, має право: знати підстави проведення службового розслідування; бути ознайомленим про свої права та обов'язки під час проведення службового розслідування; відмовитися давати будь-які пояснення щодо себе, членів своєї сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом; давати усні, письмові або за допомогою технічних засобів пояснення, подавати документи, які стосуються службового розслідування, вимагати опитування (додаткового опитування) осіб, які були присутні під час вчинення правопорушення або яким відомі обставини, що стосуються правопорушення; з дозволу командира (начальника) отримувати копії документів, які стосуються службового розслідування, та долучати їх до власних пояснень; порушувати клопотання про витребування та долучення нових документів, видань, інших матеріальних носіїв інформації; висловлювати письмові зауваження та пропозиції щодо проведення службового розслідування, дій або бездіяльності посадових (службових) осіб, які його проводять; ознайомлюватися з актом службового розслідування (у частині, що його стосується) після розгляду командиром (начальником); оскаржувати рішення, прийняте за результатами службового розслідування, у строки та у порядку, визначені законодавством України.
Як вбачається з пункту 1 розділу V Порядку № 608, за результатами службового розслідування складається акт службового розслідування, який містить вступну, описову та резолютивну частини.
Відповідно до пункту 3 розділу V Порядку № 608, в описовій частині акта службового розслідування зазначаються:посада, військове звання, прізвище, ім'я та по батькові, рік народження, освіта, термін військової служби та термін перебування на останній посаді військовослужбовця, стосовно якого проведено службове розслідування;неправомірні дії військовослужбовця; зв'язок правопорушення з виконанням військовослужбовцем обов'язків військової служби (якщо такий є); вина військовослужбовця; причинний зв'язок між неправомірними діями військовослужбовця та подією, що трапилась; вимоги нормативно-правових актів, інших актів законодавства, які було порушено; причини та умови, що сприяли правопорушенню; заперечення, заяви та клопотання особи, стосовно якої проведено службове розслідування, мотиви їх відхилення чи підстави для задоволення.
Згідно з вимогами пункту 6 розділу V Порядку № 608, після підписання акт службового розслідування подається на розгляд командиру (начальнику), який призначив розслідування. До акта службового розслідування додаються всі матеріали службового розслідування.
Пунктом 1 розділу VІ Порядку № 608 визначено, що за результатами розгляду акта та матеріалів службового розслідування, якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир (начальник) приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності, визначає вид дисциплінарного стягнення та призначає особу, якій доручає підготувати проект відповідного наказу.
Вид дисциплінарного стягнення зазначається особисто службовою особою, яка призначила службове розслідування, в аркуші резолюції або на висновку за результатами службового розслідування.
Відповідно до вимог пункту 2 розділу VІ Порядку № 608, дисциплінарне стягнення накладається у строки, визначені Дисциплінарним статутом Збройних Сил України. Наказ (витяг з наказу) про притягнення до відповідальності доводиться до військовослужбовця у частині, що його стосується, під підпис із зазначенням дати доведення. У разі відмови військовослужбовця поставити свій підпис про ознайомлення з наказом (витягом з наказу) про притягнення його до відповідальності складається акт про відмову. Зміст акта про відмову засвідчується підписами не менше двох свідків цього факту.
Згідно з вимогами пункту 3 розділу VІ Порядку № 608, якщо військовослужбовець вважає, що не вчинив правопорушення, він має право протягом місяця з дня накладення дисциплінарного стягнення подати скаргу старшому командиру (начальнику) або звернутися до суду у визначений законом строк.
Аналізуючи оскаржуваний наказ, а саме, пункти 3, 4, 5 наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 23.10.2024 №317/24 «Про завершення службового розслідування відносно військовослужбовця ОСОБА_2 » щодо покладення на штаб-сержанта ОСОБА_1 вини за неправомірну виплату грошового забезпечення сержанту ОСОБА_2 ; вказівки стягнути з штаб-сержанта ОСОБА_1 неправомірно виплачених сержанту ОСОБА_2 коштів в розмірі 17661 грн. 40 коп.; накладення на нього дисциплінарного стягнення - сувора догана, суд суд дійшов висновку, що процедура службового розслідування не була дотримана відповідачем, а права позивача порушені, з огляду на наступне.
Відповідно до тексту наказу від 23.10.2024 №317/24, ОСОБА_1 є тимчасово виконуючим обов'язки командира мінометної батареї військової частини НОМЕР_1 , та в той же час зазначено, що він обіймає посаду тимчасово виконуючого обов'язки командира механізованої роти військової частини НОМЕР_1 .
В п.3 та в додатках до акту службового розслідування є посилання на рапорт штаб- сержанта ОСОБА_1 від 19.06.2024 з проханням допустити його до тимчасового виконання обов'язків за невакантною посадою командира мінометної батареї військової частини НОМЕР_1 , який був зареєстрований в діловодстві 19.06.2024 за № 2638.
Як зазначив позивач, рапорт про призначення чи прийняття його на посаду тимчасово виконуючого обов'язки командира мінометної батареї військової частини НОМЕР_1 , а також на посаду тимчасово виконуючого обов'язки командира механізованої роти військової частини НОМЕР_1 він не писав і не подавав. З наказом командира в/ч НОМЕР_1 від 19.06.2024 №172, яким його з 19 червня 2024 року призначено на посаду тимчасово виконуючого обов'язки командира мінометної батареї військової частини НОМЕР_1 , яку він, як зазначено у цьому наказі, прийняв і приступив до виконання службових обов'язків за посадою, позивача не було ознайомлено. Також, позивача не було ознайомлено з його функціональними обов'язками за зазначеною посадою.
Відповідачем не надано доказів на спростування наведених обставин.
Також, суд звертає увагу на те, що за текстом констатуючої частини оскаржуваного наказу вказано, що сержанту ОСОБА_2 було надлишково сплачена сума коштів в розмірі 17793,59 грн., тоді як в розпорядчій частині наказу зазначено, що стягненню з ОСОБА_1 підлягають неправомірно виплачені сержанту ОСОБА_2 кошти в розмірі 17661,40 грн.
При цьому, військовою частиною не надано належного обрахунку суми нанесених позивачем збитків державі в розмірі 17661,40 грн.
Відповідно до п.1 ст. 260 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, на стаціонарне лікування поза розташуванням військової частини військовослужбовці направляються за висновком лікаря військової частини, а для подання невідкладної допомоги за відсутності лікаря - черговим фельдшером (санітарним інструктором) медичного пункту з одночасним доповіданням про це начальникові медичної служби і черговому військової частини. До лікувальних закладів хворі доставляються у супроводі фельдшера (санітарного інструктора).
З листа військової частини НОМЕР_5 від 31.07.2024 № 555/24155, наданого на запит військової частини НОМЕР_1 від 16.07.2024 №2976, вбачається, що військовослужбовець військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 перебував на стаціонарному лікуванні у КП “ДОРЛ» ДОР, зокрема, з 08.06.2024 по 17.06.2024.
З Акту службового розслідування №4459 від 23.10.2024, в якому міститься посилання на пояснення ОСОБА_1 , вбачається, що зі слів бойового медика мінометної батареї молодшого сержанта ОСОБА_6 , станом на день включення до рапорту на преміювання особового складу (рапорт ТВО командира мінометної батареї військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_7 від 03.07.2024 № 2862), сержант ОСОБА_2 перебував на лікуванні.
Як зазначив позивач, за висновком лікаря військової частини НОМЕР_1 , сержант ОСОБА_2 08.06.2024 був направлений на стаціонарне лікування поза розташування військової частини НОМЕР_1 до «КП «ДОРЛ» ДОР».
Згідно з ст. 87 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, начальник медичної служби бригади зобов'язаний щотижня особисто контролювати проведення амбулаторного прийому хворих, а також проводити обхід хворих у медичній роті та медичних пунктах батальйонів, контролювати якість надання їм медичної допомоги та лікування, знати стан хворих, що лікуються в медичних пунктах, медичній роті та інших лікувально-профілактичних закладах.
Згідно з ст. 87-1 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, начальник медичної служби полку (окремого батальйону, батальйону) зобов'язаний знати стан хворих, що перебувають в інших закладах охорони здоров'я, і періодично їх відвідувати.
Згідно з ст. 262 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, начальник військового закладу охорони здоров'я зобов'язаний за п'ять днів до виписки військовослужбовців повідомити про це командира військової частини, з якої вони прибули.
Суд зазначає, що посилання відповідача на те, що неправомірні дії ОСОБА_1 призвели до порушення вимог розпорядження начальника штабу - першого заступника командира військової частини НОМЕР_4 № 1665/20/р від 13.05.2024 з медичного забезпечення, згідно з яким контроль за місцезнаходженням та поверненням військовослужбовця під час стаціонарного лікування (госпіталізації), обстеження та консультацій медичних спеціалістів за межами військової частини та після їх завершення, є обов'язком безпосереднього командира, який подає до стройової частини рапорт про вибуття та/або іменний список військовослужбовців, що вибули на стаціонарне лікування, та щоденно, під час ведення журналу вечірньої перевірки, контролює місцезнаходження військовослужбовця, суперечать вимогам ст.ст.87, 87-1, 260 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, який має вищу юридичну силу, ніж вказане розпорядження начальника штабу військової частини.
З аналізу приписів Дисциплінарного статуту Збройних Сил України та п. 1 розділи IV Порядку № 608 слідує, що особи, які проводять службове розслідування, зобов'язані: дотримуватися вимог законодавства України, вживати всіх передбачених законодавством заходів для всебічного, повного, своєчасного і об'єктивного розслідування обставин вчиненого правопорушення; виявляти (з'ясовувати) обставини, які підтверджують або спростовують інформацію щодо скоєння правопорушення, а також встановлювати обставини, які пом'якшують або обтяжують відповідальність правопорушника; розглядати заяви і клопотання військовослужбовця, правопорушення якого підлягає службовому розслідуванню, що були подані під час проведення службового розслідування та стосуються його проведення.
Проте, з наданого Акту службового розслідування № 4459 від 23.10.2024 не вбачається, що особа, яка проводила службове розслідування, розглянула пояснення ОСОБА_1 стосовно сержанта ОСОБА_2 , правопорушення якого стало підставою для службового розслідування відносно позивача.
Суд зазначає, що пояснення особи, стосовно якої проводиться службове розслідування, є однією з важливих гарантій об'єктивного службового розслідування та захисту законних прав й інтересів особи від безпідставного застосування стягнення та інших негативних наслідків.
Аналогічні висновки зазначені у п. 47 Постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 15.07.2021 у справі №815/1062/17, щодо скасування наказу про притягнення до дисциплінарної відповідальності військовослужбовця ЗСУ.
Відтак, суд вважає, що позивач був позбавлений прав, передбачених пунктом 3 розділу IV Порядку № 608.
Зі змісту висновку службового розслідування від 23.10.2024 вбачається, що мета і завдання службового розслідування відносно позивача належним чином не досягнуті, а процедура його проведення не дотримана, що не спростовано відповідачем під час судового розгляду справи.
Відтак, необхідно зробити висновок, що військовою частиною НОМЕР_1 не було вжито всіх заходів для всебічного, повного, своєчасного і об'єктивного розслідування обставин, з приводу яких призначалось службове розслідування в частині, що стосується позивача.
При цьому, надані суду матеріали службового розслідування містять недоліки, які не дозволяють стверджувати, що обставини вчиненого позивачем дисциплінарного проступку мали місце, встановлені повно і всебічно, що, в свою чергу, не може зумовити настання правомірних наслідків.
За таких підстав, суд вважає, що дисциплінарною комісією в ході проведення службового розслідування не було вжито всіх необхідних заходів для встановлення в діях позивача складу дисциплінарного проступку.
Проаналізувавши матеріали справи, суд звертає увагу, що під час судового розгляду справи по суті встановлено невідповідність оскаржуваного рішення критеріям, які встановлені частиною 2 статті 2 КАС України, оскільки оскаржувані пункти 3, 4, 5 наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 23.10.2024 №317/24 «Про завершення службового розслідування відносно військовослужбовця ОСОБА_2 » прийняті за наслідками службового розслідування, яке, на переконання суду, не відповідає критеріям щодо обґрунтованості та права особи на участь у процесі прийняття рішення.
З наведеного вище, суд дійшов висновку, що пункти 3, 4, 5 наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 23.10.2024 №317/24 «Про завершення службового розслідування відносно військовослужбовця ОСОБА_2 » щодо покладення на штаб-сержанта ОСОБА_1 вини за неправомірну виплату грошового забезпечення сержанту ОСОБА_2 ; вказівки стягнути з штаб-сержанта ОСОБА_1 неправомірно виплачених сержанту ОСОБА_2 коштів в розмірі 17661 грн. 40 коп.; накладення на нього дисциплінарного стягнення - сувора догана, є протиправними та такими, що підлягають скасуванню.
Щодо вимоги позивача про повернення коштів, які були стягнуті у межах виконання вищевказаного наказу, суд зазначає наступне.
Відшкодування шкоди, завданої особою, здійснюється на підставі наказу командира (начальника) шляхом стягнення сум завданої шкоди з місячного грошового забезпечення винної особи, крім випадків, передбачених частинами третьою, четвертою та п'ятою цієї статті та частиною першою статті 12 цього Закону (частина перша статті 10 Закону №160-ІХ).
Відповідно до статті 13 Закону №160-ІХ, стягнення сум завданої шкоди в разі притягнення винної особи до матеріальної відповідальності здійснюється щомісяця із грошового забезпечення особи в розмірі до 20 відсотків її місячного грошового забезпечення.
Суми, стягнені відповідно до цього Закону з урахуванням вимог Бюджетного кодексу України та закону про Державний бюджет України на відповідний рік, спрямовуються на відшкодування шкоди, завданої військовій частині, установі, організації, закладу, з урахуванням фактичних витрат на відновлення або придбання військового та іншого майна, а суми, що залишилися після здійснення такого відшкодування, перераховуються до Державного бюджету України.
У свою чергу, згідно з частиною 1 статті 14 Закону наказ командира (начальника) про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності може бути оскаржено старшому за службовим становищем командиру (начальнику) та/або до суду в порядку, передбаченому законодавством.
У разі скасування наказу про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності стягнені з особи кошти та/або добровільно передане нею рівноцінне майно чи внесені кошти повертаються цій особі, про що видається відповідний наказ (частина 3 статті 14 Закону).
Відтак, обов'язок повернути раніше утримані кошти в силу вимог частини першої статті 14 Закону №160-ІХ покладається на військову частину у спосіб та порядку, передбаченими вказаною нормою.
Водночас, станом на день вирішення справи по суті, у відповідача ще не виникло обов'язку для повернення вказаних коштів, а тому, в цій частині відсутні підстави для задоволення позовних вимог у зв'язку з їх передчасністю.
Принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень передбачає, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), з оцінкою усіх фактів та обставин, що мають значення. Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Згідно зі ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Згідно з ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Згідно із ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, аналізу положень законодавства України, доказів, наявних в матеріалах справи, враховуючи те, що відповідачем право на надання відзиву та спростування доводів позивача не використано, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню частково.
У зв'язку із звільненням позивача на підставі п. 12 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору, розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними та скасування пунктів наказу, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними та скасувати пункти 3, 4, 5 наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 23.10.2024 №317/24 «Про завершення службового розслідування відносно військовослужбовця ОСОБА_2 » щодо покладення на штаб-сержанта ОСОБА_1 вини за неправомірну виплату грошового забезпечення сержанту ОСОБА_2 ; вказівки стягнути з штаб-сержанта ОСОБА_1 неправомірно виплачених сержанту ОСОБА_2 коштів в розмірі 17661 грн. 40 коп.; накладення на нього дисциплінарного стягнення - сувора догана.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Розподіл судових витрат у справі не здійснюється.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та у строки, встановлені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя В.В. Кальник