м. Вінниця
11 лютого 2025 р. Справа № 120/1736/25
Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Альчук М.П., розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову до подання позовної заяви, -
До Вінницького окружного адміністративного суду до подання позовної заяви надійшла заява про забезпечення позову ОСОБА_1 , шляхом:
- заборони ІНФОРМАЦІЯ_1 вчиняти дії, пов'язані з прийняттям наказу про призов ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації, на особливий період та відправленням останнього на військову службу під час мобілізації, на особливий період до місць проходження військової служби до моменту набрання законної сили судовим рішенням в адміністративній справі щодо оскарження дій (бездіяльності) щодо мобілізації та зобов'язання вчинити певні дії;
- заборони командуванню військової частини, в розпорядженні якої перебувати ОСОБА_1 вчиняти дії щодо направлення/переведення/ переміщення останнього для проходження військової служби до іншої військової частини/підрозділу/формування до набрання законної сили судовим рішенням адміністративній справі щодо оскарження дій (бездіяльності) щодо мобілізації та зобов'язання вчинити певні дії.
Вказана заява мотивована протиправністю дій Міністерства оборони України та ІНФОРМАЦІЯ_1 в контексті неврахування наявності у позивача права на відстрочку та подальшого проведення мобілізаційних заходів. Окрім того зауважує, що в разі незастосування заходів забезпечення позову, існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам позивача та інтересам до ухвалення рішення в адміністративній справі для відновлення яких необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, оскільки без наявності заборони позивач набуде статусу військовослужбовця.
Відповідно до частини 1 статті 154 КАС України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Приписами пунктів 2, 3 статті 154 КАС України визначено, що суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, може викликати особу, яка подала заяву про забезпечення позову, для надання пояснень або додаткових доказів, що підтверджують необхідність забезпечення позову. У виняткових випадках, коли наданих заявником пояснень та доказів недостатньо для розгляду заяви про забезпечення позову, суд може призначити її розгляд у судовому засіданні з повідомленням заінтересованих сторін у встановлений судом строк.
Суд не вважає за необхідне здійснювати повідомлення учасників справи, та виклик особи, яка подала заяву про забезпечення позову, а також вказує на відсутність необхідності для призначення її розгляду у судовому засіданні з повідомленням заінтересованих сторін. Отже, розгляд поданої заяви проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення сторін.
Вирішуючи заяву про забезпечення позову, суд керується таким.
Відповідно до частин 1, 2 статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: забороною відповідачу вчиняти певні дії.
За приписами частини 2 статті 151 КАС України суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Відповідно до частин 4, 5 статті 154 КАС України залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.
Як уже наголошувалося судом, частиною 2 статті 150 КАС України передбачений вичерпний перелік підстав для вжиття заходів забезпечення позову, а суд повинен, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи існує хоча б одна з названих підстав, і оцінити, чи не може застосування заходів забезпечення позову завдати більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 року № 9 "Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" в тій частині, яка стосується загальних положень застосування забезпечення позову, а також Постанови Пленуму Вищого адміністративного Суду України від 06.03.2008 року № 2 "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства під час розгляду адміністративних справ" розглядаючи клопотання про забезпечення позову, суд (суддя) повинен з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема в тому, чи існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з таким клопотанням, позовним вимогам.
При цьому регулювання підстав та порядку забезпечення позову здійснюється в інтересах не лише певної особи, а й інших осіб - учасників провадження, суспільства, держави в цілому з дотриманням критеріїв адекватності (відповідності вимогам, виключно в межах яких допускається застосування відповідних заходів; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову) та співмірності (співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів).
Суд, розглядаючи заяву про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, з огляду на докази, надані стороною по справі для підтвердження своїх вимог, має пересвідчитись, зокрема, у тому, що існує дійсна і реальна загроза невиконання рішення суду. Тобто, прийняття такого рішення доцільне та можливе лише в разі наявності достатньо обґрунтованого припущення, що невжиття таких заходів може в майбутньому ускладнити виконання судового рішення чи привести до потреби докласти значних зусиль для відновлення прав позивача.
Отже, забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи визначених законом заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача.
Натомість розгляд справи по суті - це безпосередньо вирішення спору судом з ухваленням відповідного рішення.
Тому, сам факт прийняття суб'єктом владних повноважень (відповідачами) рішення чи вчинення дій, які, на думку заявника, порушують його права та інтереси, не може автоматично свідчити про те, що таке рішення чи дії є очевидно протиправними і що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання майбутнього рішення суду, адже факт порушення прав та інтересів особи (позивача) підлягає доведенню у встановленому законом порядку.
Безумовно, рішення чи дії суб'єктів владних повноважень справляють певний вплив на осіб, на яких поширюються. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно.
Водночас, суд зауважує, що матеріали заяви про забезпечення позову не можуть достовірно вказувати на протиправність дій Міністерства оборони України та ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Так, представник заявника вказує на те, що останній має підтверджене право на відстрочку відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
Натомість додані матеріали не дають змогу встановити вид та підстави відстрочки, що були надана позивачеві.
Більше того, суд позбавлений можливості дослідити як відомості, що слугували підставою для анулювання відстрочки, так і дату анулювання цієї відстрочки.
Судом враховано, що представник заявника звертався із запитами до ІНФОРМАЦІЯ_1 з метою з'ясування обставин.
Разом з тим, суд звертає увагу, що ч. 1, 2 п. 2 ст. 24 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" передбачено, що орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи, керівники підприємств, установ, організацій, громадських об'єднань, яким направлено адвокатський запит, зобов'язані не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту надати адвокату відповідну інформацію, копії документів, крім інформації з обмеженим доступом і копій документів, в яких міститься інформація з обмеженим доступом.
У разі якщо адвокатський запит стосується надання значного обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, строк розгляду адвокатського запиту може бути продовжено до двадцяти робочих днів з обґрунтуванням причин такого продовження, про що адвокату письмово повідомляється не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання адвокатського запиту.
Водночас, з огляду на дату подання відповідних звернень, суд не може стверджувати, що такі своєчасно не будуть розглянуті та представник позбавлений можливості надати інформацію, що підтверджують фактичні обставини.
Поза увагою суду також не може залишитися те, що заявник вказує, на те, що неодноразово звертався до ІНФОРМАЦІЯ_2 і отримував відмови, проте не надає жодних доказів, які б свідчили про факт реалізації свого права на момент отримання повістки та відповідно й про відмову в наданні відстрочки.
Так, надані документи свідчать про те, що заява про відстрочку надіслана до ІНФОРМАЦІЯ_1 08.02.2024 року.
При цьому, підстави вважати, що дії (бездіяльність) мають очевидні ознаки протиправності, з огляду на неможливість темпорального встановлення обставин справи, - на даний час відсутні.
Окрім того, відповідно до статті 150 КАС України зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є вкрай вагомими підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі, оскільки, як вже наголошувалося вище, такі обставини підлягають встановленню та доведенню в процесі розгляду справи по суті.
Отже, фактичні обставини справи, в тому числі питання щодо правомірності/неправомірності наказів та дій відповідачів, на які посилається позивач у заяві про забезпечення позову, підлягатимуть встановленню і доведенню на підставі зібраних у справі доказів та аналізу норм права, що регулюють спірні правовідносини, під час вирішення справи по суті.
Також суд зауважує, що заявник просить забезпечити позов шляхом заборони ІНФОРМАЦІЯ_3 вчиняти дії, пов'язані із прийняттям наказу про призов.
Разом з тим, як свідчать матеріали заяви, на момент подання такої, позивача призвано до військової частини НОМЕР_1 .
Відтак, вказане свідчить про відсутність актуальності для вжиття такого заходу.
Суд зазначає, що можливе настання негативних наслідків не є беззаперечним доказом для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову. Суд здійснює захист реально порушених прав, а не тих, які ймовірно може бути порушено у майбутньому.
Варто також зауважити, що процесуальне законодавство містить імперативну норму щодо того, що заява про забезпечення позову повинна містити предмет позову (п. 3 ч. 1 ст. 152 КАС України).
Зокрема, предметом позову є безпосередньо матеріально-правова вимога позивача до відповідача, щодо якої особа звертається до суду за захистом своїх прав чи інтересів, а предметом спору є об'єкт спірних правовідносини, матеріально-правовий об'єкт, з приводу якого виник правовий конфлікт між позивачем і відповідачем.
Разом з тим, представником позивача чітко не окреслено предмета позову, а заява про забезпечення позову містить лише формулювання, що відповідає ст. 5 КАС України.
Вказане унеможливлює встановлення спірних правовідносин, що будуть досліджуватися під час розгляду позовної заяви, якій передувала заява про забезпечення позову.
Суд наголошує, що вжиття заходів забезпечення адміністративного позову нерозривно пов'язано з підставами та предметом адміністративного позову і ними обумовлюється.
Суд зауважує, що представник заявника просить заборонити командуванню військової частини, в розпорядженні якої перебувати ОСОБА_1 вчиняти дії щодо направлення/переведення/ переміщення останнього для проходження військової служби до іншої військової частини/підрозділу/формування.
При цьому припинення юридичної сили індивідуального акту, у тому числі і наказів, відбувається автоматично у разі задоволення позову після набрання законної сили рішенням суду.
Тобто, вчинення дій щодо направлення/переведення позивача для проходження військової служби до іншої військової частини не вплине на можливість захисту прав позивача шляхом скасування вищезазначених спірних наказів.
Спосіб забезпечення позову, про який просить позивач, не є нерозривно пов'язаним з підставами та предметом адміністративного позову у контексті наведених представником мотивів, оскільки ніяк не вплине на можливість припинення юридичної сили індивідуальними актами у разі задоволення позовних вимог.
З огляду викладене, суд дійшов до висновку про непропорційність та неспівмірність заходів забезпечення позову, про які просить заявник, а отже й про відсутність підстав для їх застосування.
Окрім того, суд звертає увагу, що пунктом 10 частини 3 статті 151 КАС України встановлено, що не допускається забезпечення позову шляхом зупинення наказу або розпорядження командира (начальника), відданого військовослужбовцю в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.
Таким чином, процесуальний закон містить пряму заборону вживати заходи забезпечення позову шляхом зупинення наказу або розпорядження командира (начальника), відданого військовослужбовцю в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.
Обраний заявником спосіб забезпечення позову опосередковано матиме вплив на дію можливих наказів командира, відданих в умовах воєнного стану.
Із цього слідує, що обраний заявником спосіб забезпечення позову за своїм змістом є фактично забороною вчиняти дії щодо виконання відповідних наказів, які можуть бути видані командиром в майбутньому, що відповідно до пункту 10 частини 3 статті 151 КАС України, не допускається в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.
Принагідно суд наголошує на тому, що з моменту призову позивача на військову службу під час мобілізації та відправку в військову частину останній змінив свій статус з військовозобов'язаного на військовослужбовця.
Питання переміщення військовослужбовців врегульоване нормами Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року № 1153/2008.
Так, відповідно до пунктів 110, 112 Положення № 1153/2008 переміщення військовослужбовців здійснюється в разі, коли звільнення їх із посад або призначення на інші посади належить до номенклатури призначення різних посадових осіб.
Переміщення осіб рядового складу, сержантського та старшинського складу за наявності обґрунтованих підстав з урахуванням висновків атестування, рекомендацій їх безпосередніх і прямих начальників на підставі клопотань командирів (начальників), які порушили питання про переміщення, здійснюється: між з'єднаннями, військовими частинами, оперативними командуваннями - наказами посадової особи, якій підпорядковані відповідні з'єднання, військові частини та оперативні командування; між видами Збройних Сил України та військовими частинами, які підпорядковані начальникам структурних підрозділів Генерального штабу Збройних Сил України, - наказом Головнокомандувача Збройних Сил України. У період дії - воєнного стану таке переміщення здійснюється наказом начальника Генерального штабу Збройних Сил України; між військовими частинами видів, родів військ (сил) Збройних Сил України та військовими частинами, які підпорядковані Міністерству оборони України, - наказом керівника служби персоналу Міністерства оборони України.
Військовослужбовець може бути переміщений на нове місце військової служби з однієї військової частини до іншої у випадках, визначених пунктом 82цього Положення, а також якщо з урахуванням вчиненого правопорушення військовослужбовець, якому призначено покарання у виді службового обмеження для військовослужбовців, не може бути залишений на посаді, пов'язаній із керівництвом підлеглими особами.
З аналізу наведених норм вбачається, що військовослужбовець може бути переміщений з однієї військової частини до іншої у певних випадках за наказом уповноваженої особи.
Разом з тим, заявник не надав суду жодного доказу наявності наказу про переміщення позивача з однієї військової частини до іншої як і те, що такі дії з боку військової частини здійснюються.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про відсутність передбачених частиною 2 статті 150 КАС України підстав для вжиття заходів забезпечення позову у запропонований заявником спосіб, який є неспівмірним із заявленими позовними вимогами, та не допускається відповідно до пункту 10 частини 3 статті 151 КАС України, тому у задоволенні заяви про забезпечення позову належить відмовити повністю.
Керуючись ст.ст. 150-154, 156, 248, 256, 294 КАС України, -
Відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову.
Ухвала з питань забезпечення адміністративного позову може бути оскаржена. Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.
Ухвала набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення (складання).
Суддя Альчук Максим Петрович