Справа № 750/13850/23 Головуючий у І інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/4823/258/25
Категорія - ч.2 ст. 111 КК України. Доповідач ОСОБА_2
10 лютого 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Чернігівського апеляційного суду в складі:
Головуючого-суддіОСОБА_2
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретаря судового засідання ОСОБА_5
за участі сторін кримінального провадження:
захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_6 ,
прокурора ОСОБА_7
Розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 22023270000000274 від 23 лютого 2023 року, за апеляційною скаргою захисника обвинуваченого ОСОБА_8 адвоката ОСОБА_6 на вирок Деснянського районного суду м. Чернігова від 27 листопада 2024 року,
щодо ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Куп'янськ Харківської області, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 7 ст. 111-1, ч.2 ст. 111 КК України,
Цим вироком ОСОБА_8 засуджений за ч. 7 ст. 111-1 КК України до 13 років позбавлення волі строком з позбавленням права обіймати будь-які посади в правоохоронних органах, органах державної влади, органах місцевого самоврядування строком на 12 років та з конфіскацією всього майна, що належить на праві власності засудженому; за ч. 2 ст. 111 КК України до 15 років позбавлення волі з конфіскацією майна, що належить засудженому на праві власності.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно призначене покарання у виді позбавлення волі строком на 15 років з позбавленням права обіймати будь-які посади в правоохоронних органах, органах державної влади, органах місцевого самоврядування строком на 12 років та з конфіскацією всього майна, що належить йому на праві власності.
На підставі ст. 54 КК України ОСОБА_8 позбавлено спеціального звання «молодший сержант внутрішньої служби».
Строк відбування покарання ухвалено обчислювати з моменту фактичного затримання ОСОБА_8 у порядку виконання цього вироку, після набрання ним законної сили.
Строк додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати будь-які посади в правоохоронних органах, органах державної влади, органах місцевого самоврядування ухвалено обчислювати з моменту відбуття основного покарання.
Судом ОСОБА_8 визнаний винуватим у тому, що після незаконного вторгнення 24 лютого 2022 року російською федерацією на територію України, введенням воєнного стану в Україні та окупації частини території України, представниками збройних сил та інших державних органів російської федерації були створені незаконні органи влади та окупаційні адміністрації, в тому числі і в Харківської області.
Окупаційні війська російської федерації незаконними збройними формуваннями захопили м. Куп'янськ Харківської області. При цьому, незаконно створили та організували роботу незаконного правоохоронного органу т.зв. «управление внутренних дел временной гражданской администрации Харьковской области».
Громадянин України ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , усвідомлюючи здійснення відкритої російської агресії, що розпочалася 24.02.2022 о 04 годині 30 хвилин ранку повномасштабним агресивним російським військовим вторгненням на територію України, перебуваючи на території м. Куп'янськ Харківської області, маючи умисел на зайняття посади в незаконному правоохоронному органі та реалізуючи його, більш точний час не встановлено, але не пізніше 05.07.2022, вступив у злочинну змову з окупаційними військами російської федерації.
Злочинна змова полягала в отриманні ОСОБА_8 від окупаційної влади пропозиції на зайняття посади у незаконному правоохоронному органі, створеному на тимчасово окупованій території та в умисному вчиненні діяння на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України, шляхом переходу на бік ворога в період збройного конфлікту в умовах воєнного стану, на що останній надав добровільну згоду.
Продовжуючи реалізацію злочинного умислу, у невстановлений час, але не пізніше 05.07.2022, ОСОБА_8 , будучи громадянином України, перебуваючи на території м. Куп'янськ Харківської області, зі своїх особистих мотивів та бажання обійняти посаду в незаконному правоохоронному органі держави - агресора - російської федерації, погоджуючись на пропозицію окупантів, добровільно зайняв посаду «исполняющего обязяности полицейского изолятора временного содержания задержаных и арестованых лиц Управлення внутренних дел временной гражданской администрации Харьковской областе» (мовою оригіналу), створеному у тимчасово окупованому м. Куп'янськ Харківської області, що знаходилося за адресою: м. Куп'янськ, вул. Харківська, 14 (місце розташування Куп'янського відділу поліції ГУНП в Харківській області), завдаючи шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України.
За сукупністю вчиненого, ОСОБА_8 обвинувачується у добровільному зайнятті громадянином України посади в незаконному правоохоронному органі, створеному на тимчасово окупованій території, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України, та у вчиненні державної зради, тобто діянні, умисно вчиненому громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній безпеці України, шляхом переходу на бік ворога в період збройного конфлікту, в умовах воєнного стану, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України.
В апеляційній скарзі захисник обвинуваченого адвокат ОСОБА_6 просить вирок щодо ОСОБА_8 за ч.7 ст. 111-1, ч.2 ст. 111 КК України - скасувати, закрити кримінальне провадження за відсутності достатніх доказів для доведення винуватості особи.
Посилаючись на диспозицію ч.7 ст. 111-1 КК України, а також позицію Верховного Суду, висловлену у постанові від 20.06.2024 року у справі №953/7182/23, адвокат вважає, що у матеріалах кримінального провадження, які досліджував місцевий суд, відсутні належні, достовірні та допустимі докази, які б підтверджували факт добровільного зайняття ОСОБА_8 посади в незаконно створеному правоохоронному органі при окупаційній адміністрації держави-агресора російської федерації, а саме в так званому «Управлении внутренних дел временной гражданской администрации Харьковской области».
Апелянт звертає увагу, що трудовий договір, укладений ОСОБА_8 з «Управлением внутренних дел временной гражданской администрации Харьковской области» не містить обов'язкові реквізити документу, а саме: дату його укладення, номер договору, підпис та печатку представника «роботодавця» з якими ОСОБА_8 міг укласти трудовий договір, а тому не може вважатися офіційним документом, на підставі якого встановлюються ті чи інші обставини.
Крім того, звертає увагу на відсутність відомостей, які б підтверджували відпрацьований ОСОБА_8 час на посаді, в незаконно створеному правоохоронному органі при окупаційній адміністрації держави-агресора (табелі обліку робочого часу, журнали обліку виходу на роботу, графіки чергувань, графіки відпусток тощо). Відсутні документи, які б окреслювали коло посадових/службових обов'язків ОСОБА_8 на посаді, тобто не відомо чи на своїй службі ОСОБА_8 охороняв будівлю чи виконував повноваження працівника правоохоронного органу. При цьому матеріали справи містять різні найменування посад, на яких міг працювати ОСОБА_8 , що унеможливлює встановлення посадових обов'язків та, відповідно, впливає на кваліфікацію його дій.
Наголошує, що досудове розслідування та судовий розгляд справи здійснювався за відсутності обвинуваченого ОСОБА_8 , який був позбавлений можливості надавати пояснення та подавати свої заперечення, знайомитись з матеріалами справи, брати безпосередню участь у дослідженні доказів та допиті свідків, заявляти свої клопотання тощо.
Також вважає, що оскільки з володіння Державної міграційної служби України не були витребувані документи, які б підтверджували громадянство України ОСОБА_8 , а тому під час досудового розслідування не було достеменно встановлено суб'єкт злочинів, яким може бути лише громадянин України.
Що стосується пред'явленого ОСОБА_8 обвинувачення за ч.2 ст. 111 КК України, то апелянт стверджує про відсутність у матеріалах справи доказів того, що ОСОБА_8 отримав пропозицію від представника цивільного та/або військового органу держави-агресора на зайняття посади у будь-якому органі цієї держави; вступив на службу до військових формувань держави-агресора; надав засоби для вчинення злочинів агентами спецслужб держави-агресора; усував перешкоди для вчинення злочинів агентами спецслужб держави-агресора; надавав іншу допомогу військовим чи іншим формуванням ворожої держави.
Вважає, що одні і ті самі дії ОСОБА_8 щодо працевлаштування під час окупації Харківської області ворожими збройними силами були помилково кваліфіковані двічі за різними статтями КК України, що є порушенням вимог кримінального закону.
Отже, як вказує захисник, у діях ОСОБА_8 відсутній склад злочину, передбачений ч.2 ст. 111 КК України, оскільки не встановлено об'єктивної сторони цього злочину та не підтверджено, що ОСОБА_8 може бути суб'єктом даного злочину.
Окремо захисник звертає увагу суду апеляційної інстанції на неповноту судового розгляду, зокрема в частині дослідження та покладення в основу вироку суду недопустимих доказів - протоколів пред'явлення особи для впізнання за участю свідка ОСОБА_9 від 08.06.2023р, свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 та ОСОБА_15 від 14.07.2023р. Так, ці протоколи не містять даних за якими ознаками свідки впізнали фотографію ОСОБА_8 серед решти фотографій, не зазначено номер доручення особи, яка залучена до вчинення слідчої дії, не вказано прізвище учасника слідчої дії, примітки до протоколу не заповнені понятими, які приймали участь в слідчих діях.
При цьому, сторона обвинувачення, не забезпечила явку вказаних осіб для допиту в якості свідків, а тому суд ухвалив рішення без їх безпосереднього допиту та на підставі протоколів про вчинення слідчих дій, які містять ряд недоліків, а отже, є недопустимими доказами.
Відтак, на переконання сторони захисту, висновки суду, викладені у судовому рішенні, не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, а в матеріалах справи наявні суперечні докази, які були покладені в основу судового рішення, що і є підставою для скасування вироку суду.
Заслухавши доповідача, захисника, яка підтримала вимоги апеляційної скарги, прокурора, який не погодився з доводами апеляційної скарги, вважав вирок суду законним та обґрунтованим, надав доручення на проведення слідчих розшукових дій СВ Куп'янського РВП ГУНП в Харківській області, які були відкриті стороні захисту, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає апеляційну скаргу захисника залишити без задоволення.
Відповідно до ст.94 КПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні усіх обставин кримінального провадження, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.
За клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов'язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що передбачено ч. 3 ст. 404 КПК України.
Апеляційний суд наголошує, що сама по собі незгода захисника з висновками, зробленими судом першої інстанції на підставі досліджених доказів, не може бути безумовною підставою для повторного дослідження тих самих доказів в порядку ч.3 ст.404 КПК.
Враховуючи позицію захисту щодо порушень допущених місцевим судом при розгляді кримінального провадження щодо ОСОБА_8 , суд апеляційної інстанції вважає за необхідна проаналізувати ці доводи в контексті складу інкримінованих обвинуваченому кримінальних правопорушень та провести оцінку доказів, наданих сторонами кримінального провадження у розпорядження суду.
При цьому, суд апеляційної інстанції звертає увагу на практичні висновки суддів Верховного Суду, оскільки фактично вказані злочини мають досить незначну практику, з огляду на початок воєнних дій на території України.
Відтак, Верховний Суд виходить з того, що ті громадяни України, які зайняли одну з посад у незаконних органах влади, правоохоронних або судових органах на окупованих територіях та почали здійснювати функції, визначені посадою, можуть бути притягнені до відповідальності за сукупністю кримінальних правопорушень: за державну зраду (оскільки їхня діяльність може становити одну з форм державної зради) та колабораційну діяльність (оскільки вони зайняли певну посаду в незаконних органах влади).
Так, суб'єктом цих злочинів, передбачених ч. 7 ст. 111-1, ч.2 ст. 111 КК України може бути лише громадянин України.
Злочин за ч. 7 ст. 111-1 КК України, передбачає добровільне зайняття посади в незаконних судових або правоохоронних органах, створених на тимчасово окупованій території, на нашу думку, матиме місце, в разі зайняття лише тих посад в таких незаконних органах, що передбачають наявність організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій.
У разі участі в таких формуваннях, створених на тимчасово окупованій території, настає відповідальність за ч. 7 ст. 111-1 КК.
Зазначений склад правопорушення також передбачає широкий діапазон незаконних дій - від зайняття посад в органах судової влади, правоохоронних органах до надання допомоги збройним формуванням держави-агресора у веденні бойових дій проти України. При цьому надання допомоги може бути у різноманітних формах, у тому числі інформація щодо пересування військової техніки.
Склад злочину добровільна участь у збройних формуваннях держави-агресора має місце в разі добровільного вступу громадянином України до збройних формувань держави-агресора (в т.ч. на тимчасово окупованій території).
На переконання апеляційного суду, в цьому кримінальному провадженні суд першої інстанції дотримався вказаних вимог закону при прийнятті рішення і правильно встановив фактичні обставини кримінального провадження та зробив обґрунтований висновок про доведеність винуватості ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.7 ст.111-1, ч.2 ст. 111 КК України.
Вина обвинуваченого ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень при викладених у вироку обставинах доведена зібраними по справі та дослідженими в судовому засіданні доказами.
Так, враховуючи, що зокрема, захисник заперечує віднесення ОСОБА_8 до суб'єктів інкримінованих йому злочинів, а саме те, що вони вчинені громадянином України, апеляційним суд звертає увагу на наявність в матеріалах справи копії паспорту громадянина України, який було видано ОСОБА_8 29 червня 2000 року серії ММ №1570676 (Том № 1, а.с.149-150), тобто, задовго до початку повномасштабного військового вторгнення і протягом тривалого часу він проживав на території України, користуючись цими документами, а відтак фактично визнавав свою приналежність до громадянства України.
Відповідно до даних паспорту ОСОБА_8 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 у м. Куп'янськ Харківської області, що є територією України, а тому, за територіальним походження, відповідно до ст. 6 Закону України «Про громадянство України» (далі - Закону) ОСОБА_8 є громадянином України.
Крім того, відповідно до ст. 5 цього Закону, документами, що підтверджують громадянство України, є, зокрема, паспорт громадянина України.
Більше того, якщо згідно п. 1 ч. 1 ст. 2 вказаного Закону, якщо громадянин України набув громадянство (підданство) іншої держави або держав, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України.
Відповідно до свідоцтва про одруження виданого 18.09.2004 року у відділом реєстрації актів цивільного стану Шевченківського районного управління Юстиції Харківської області, що також є офіційним документом (Том №1, а.с.155) ОСОБА_8 - громадянин України. У свідоцтвах про народження дітей (Том №1, а.с. 165, 168. 170), батьком трьох дітей вказано ОСОБА_8 - громадянина України. При цьому ці документи містять усі необхідні і обов'язкові реквізити та сформовані на спеціальних підзвітних бланках.
Також ряд документів особисто заповнених ОСОБА_8 , у різний період часу, містять посилання на його громадянство України, а у власноручно заповненій автобіографії (Том № 1, а.с.174) вказано про відсутність інших громадянств.
Тобто, апеляційний суд, приходить до висновку про наявність у ОСОБА_8 громадянства України, а відтак, вважає припущенням доводи сторони захисту, що ОСОБА_8 не є суб'єктом інкримінованих злочинів, оскільки ці обставини не підтверджені стороною обвинувачення шляхом отримання заяв про звернення за отриманням паспорту чи припинення громадянства з Міграційної служби України.
А тому, аргументи захисника про можливість отримання ОСОБА_8 громадянства іншої держави, що виключає можливість притягнення його до кримінальної відповідальності за державну зраду та колабораційну діяльність, не заслуговують на увагу.
Доводи сторони захисту про недопустимість та неналежність доказів, спростовуються матеріалами самого кримінального провадження, яких цілком достатньо було для постановлення обвинувального вироку місцевим судом.
Відповідно до повідомленням Управління СБУ в Харківській області, отримана інформація щодо участі в протиправній діяльності окупаційного органу влади громадянина України ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який перейшов на бік ворога у період воєнного стану та зайняв посаду «исполняющего обязяности полицейского изолятора временного содержания задержаных и арестованых лиц Управлення внутренних дел временной гражданской администрации Харьковской области».
З рапорту старшого оперуповноваженого 7-го управління (з обслуговування Харківської області) ДСР НП України, відповідно до якого, під час проведення фільтраційних заходів на деокупованій території Куп'янського району Харківської області було встановлено, що ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в період часу з липня по вересень 2022 року на території Куп'янського району Харківської області працював в незаконно створеному правоохоронному органу при окупаційній адміністрації держави агресора російської федерації, а саме в так званому «Управлении внутренних дел Военно-гражданскої администрации Харьковской области» на посаді «полицейского изолятора временного содержания задержаных и арестованых лиц Управлення внутренних дел временной гражданской администрации Харьковской области».
Отримана службою безпеки та оперуповноваженим 7-го управління (з обслуговування Харківської області) ДСР НП України інформація підтверджена вилученими на підставі ухвали слідчого судді про тимчасовий доступ до документів у Куп'янській окружній прокуратурі, а саме: копією трудового договору укладеного між ОСОБА_8 та «временной гражданской администрацией Харьковской области» про прийняття на роботу останнього на посаду «полицейского изолятора временного содержания задержаных и арестованых лиц Управлення внутренних дел временной гражданской администрации Харьковской области»; копією наказу «Управления внутрих дел военно-гражданской администрации Харьковской области» про призначення ОСОБА_8 на посаду «помощника дежурного групы режима ізолятора временного содержания подозреваемых и обвеняемых Отдела полиции № 1 (дислокація г. Купянск)».
Що стосується зауваження адвоката про відсутність у трудовому договорі укладеному з ОСОБА_8 обов'язковий реквізитів документу, то колегія суддів звертає увагу, що в умовах воєнного стану здобути у встановлений КПК спосіб вказані захисником документи, які фактично перебували у розпорядженні окупаційної влади на тимчасово окупованій території, вочевидь є неможливим.
Крім того, вимоги щодо заповнення цього трудового договору покладалися саме на представників окупаційної влади, а тому отримання їх в автентичному вигляді за відсутності тих чи інших реквізитів у документі, не вказує на недопустимість трудового договору, як доказу. При цьому сам договір містить друковану інформацію щодо представника роботодавця, паспортні дані самого ОСОБА_8 , хоча і російськими літерами, проте вказано про місце і дату видачі, серію і номер паспорту, які відповідають Положенню про паспорт громадянина України. Більше того, усупереч позиції захисника, про відсутність відомостей, які установлюють графік роботи та відпусток, такі дані містяться в самому договорі, як і оплата за виконану роботу, а також відповідальність сторін цього договору. В кінці самого договору наявні знову паспортні дані ОСОБА_8 , а сам договір скріплений його підписом.
На підтвердження цього трудового договору був виданий, мовою оригіналу «Приказ «Управления внутрих дел военно-гражданской администрации Харьковской области» про призначення ОСОБА_8 на посаду «помощника дежурного групы режима изолятора временного содержания подозреваемых и обвеняемых Отдела полиции № 1 (дислокація г. Купянск)», який містить номер та дату його видачі, а також відповідний підпис.
Зокрема, суд звертає увагу, що відповідно до цього наказу, який скріплений підписом «Начальника УВД ВГА Харьковской области полковника полиции ОСОБА_16 », ОСОБА_8 призначений на посаду «исполняющего обязанности полицейского изолятора временного содержания задержаных и арестованых лиц Управлення внутренних дел временной гражданской администрации Харьковской области» (Том №1, а.с. 182-193), а тому, навіть за наявності іншого наказу, підписаного тією ж самою посадовою особою та із зазначенням іншої посади в межах того самого ізолятора, вказане не ставить під сумнів, протиправність дій ОСОБА_8 , що полягали у добровільному зайнятті громадянином України посади в незаконно створених правоохоронних органах, створених на тимчасово окупованій території, які правильно кваліфіковані судом, як державна зрада з боку ОСОБА_8 , який умисно я як громадянин України вчинив дії на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України шляхом переходу на бік ворога в період збройного конфлікту в умовах воєнного стану, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України, а також за ч.7 ст. 111-1 КК України, як добровільне зайнятті громадянином України посади у незаконному правоохоронному органі держави-агресова-Російської Федерації, створеному на тимчасово окупованій території, а саме у м. Куп'янськ Харківської області.
За змістом ст. 99 КПК матеріали, у яких зафіксовано фактичні дані про протиправні діяння окремих осіб та груп осіб, зібрані оперативними підрозділами з дотриманням вимог процесуального законодавства, є документами та можуть використовуватися в кримінальному провадженні як докази.
Відповідно до критеріїв, установлених ст.ст. 85, 86, 94, 99 КПК, місцевий суд належним чином оцінив ці засоби доказування з точки зору належності, допустимості, достовірності і використав їх як непрямі докази у сукупності та взаємозв'язку з іншими даними, які прямо викривають обвинуваченого у вчиненні інкримінованих йому злочинів.
Що стосується заперечення захисника про добровільність зайняття ОСОБА_8 відповідної посади в незаконно створеному правоохоронному органі при окупаційній адміністрації, то дане твердження також є безпідставним, оскільки в матеріалах справи наявна заява ОСОБА_8 , знову ж таки про прийняття його саме на посаду «полицейського изолятора временного содержания задержаных и арестованых лиц Управлення внутренних дел ВГА Харьковской области», «согласие на обработку персональных данных», із зазначенням паспортних даних, а також «подписка о неразглашении информации» (Том №1, а.с.135, 136,137), які особисто заповнені та підписані ОСОБА_8 .
Більше того, надані останнім особисті пояснення окупаційній владі (том № 1, а.с. 180, 181) на російській мові, вказують на те, що особа заперечувала свою причетність до участі в АТО та відсутності статусу учасника бойових дій, а попередження про приховування інформації матиме наслідком притягнення до дисциплінарної відповідальності та звільнення з роботи, а отже, добровільно здійснила дії щодо переходу на бік ворога, надавши ту інформацію, яка становила інтерес для країни агресора та не була обов'язковою для повідомлення особою, яка б навпаки могла забезпечувати обороноздатність власної країни та не приймати участь у створених збройних формуваннях держави-агресора на тимчасово окупованій території.
Крім того, вина ОСОБА_17 підтверджується протоколом пред'явлення особи для впізнання від 08 червня 2023 року, відповідно до якого свідок ОСОБА_9 , повідомив, що під час окупації Куп'янського району російськими військами, він добровільно пішов працювати до відділу поліції, створеному окупаційною владою, де під час роботи бачив ОСОБА_8 , якого він впізнав на фото №2, який також працював у цьому відділі, а саме у конвої; протоколами пред'явлення особи для впізнання від 14.07.2023, відповідно до яких свідки ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 та ОСОБА_15 впізнали ОСОБА_8 , як особу, яка працювала «милиционером» в Куп'янському СІЗО.
Безпідставними є твердження апелянта, щодо недопустимості протоколів пред'явлення особи для впізнання за фотознімками, оскільки ці протоколи містять дані за якими, як повідомили свідки, вони можуть впізнати особу. Крім того, при проведенні слідчої дії завжди були присутні поняті, які своїми підписами підтвердили перебіг та відповідність слідчої дії, тій інформації, яка відображена у протоколах пред'явлення особи для впізнання за фотознімками. А відтак, апеляційний суд не вбачає порушень статей 228, 231 КПК України при проведенні вказаної слідчої дії. Відсутність посилання в протоколах на номер та дату доручення не свідчить про те, що ці слідчі дії проведені без відповідного доручення, а отже не уповноваженою особою. На підтвердження чого прокурором в судовому засіданні і були надані відповідне доручення слідчого.
Упізнання проведено у відповідності до положень КПК України, дані, які відображенні у протоколах пред'явлення особи для впізнання відповідають дійсності та істотних порушень норм закону під час такої слідчої дії, які би порушували право особи на захист, судом не встановлено, тому відсутні підстави визнавати протоколи пред'явлення особи для впізнання недопустимими доказами.
Незабезпечення стороною обвинувачення явки свідків в судове засідання, не впливає на допустимість отриманих протоколів пред'явлення особи для впізнання за фотознімками, з огляду на те, що такі слідчі дії проводились у Харківський області, за участі свідків та понятих, які там і мешкають, а тому з урахуванням проведення активних бойових дій на вказаній території і на даний час, відмова прокурора від забезпечення явки цих осіб є цілком підставною та викликана саме реальною неможливістю їх участі в судовому засіданні.
Крім того, дане питання ставилось на обговорення в судовому засіданні, проте захисник не заперечували проти закінчення судового розгляду, а отже, фактично погодилась я позицією сторони обвинувачення.
У своїх рішеннях Верховний Суд неодноразово зазначав, що чинний КПК не містить заборони щодо встановлення тих чи інших обставин чи елементів складу злочину на підставі сукупності непрямих доказів (стосовно цього елемента доказування), які хоча й безпосередньо не вказують на відповідну обставину чи елемент складу злочину, але підтверджують її поза розумним сумнівом на основі логічного аналізу їх сукупності та взаємозв'язку.
Доказування досить часто ґрунтується не на основі одного чи кількох прямих доказів, а на аналізі саме сукупності всіх доказів, які вказують на характер дій обвинуваченого, спосіб вчинення суспільно небезпечного діяння, обстановку, в якій діяла відповідна особа, тощо, на підставі чого й робиться висновок про доведеність поза розумним сумнівом або недоведеність (згідно із цим стандартом доказування) винуватості особи (постанови Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 07 грудня 2020 року у справі №728/578/19, від 20 жовтня 2021 року у справі №759/14119/17).
З огляду на викладене, передбачених кримінально - процесуальним законом підстав, для визнання вказаних доказів неналежними чи недопустимими, колегією суддів не встановлено, а тому доводи апеляційної скарги є необґрунтованими.
Зважаючи на зауваження адвоката з приводу відсутності обвинуваченого при розгляді справи, що впливає на забезпечення його прав, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до ч.3 ст.323 КПК України судовий розгляд у кримінальному провадженні щодо злочинів, зазначених у частині другій статті 297-1 КПК України, може здійснюватися за відсутності обвинуваченого (in absentia), крім неповнолітнього, який переховується від органів слідства та суду на тимчасово окупованій території України, на території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, з метою ухилення від кримінальної відповідальності (спеціальне судове провадження) та/або оголошений в міжнародний розшук.
Повістки про виклик обвинуваченого у разі здійснення спеціального судового провадження надсилаються за останнім відомим місцем його проживання чи перебування, а процесуальні документи, що підлягають врученню обвинуваченому, надсилаються захиснику. Інформація про такі документи та повістки про виклик обвинуваченого обов'язково публікуються у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження згідно з положеннями статті 297-5 КПК України та на офіційному веб-сайті суду.
З моменту опублікування повістки про виклик у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному веб-сайті суду обвинувачений вважається належним чином ознайомленим з її змістом.
За таких обставин, апеляційний суд приходить до висновку, що обвинуваченого було належним чином повідомлено про дату, час та місце розгляду кримінального провадження, з дотриманням правил, передбачених ч.8 ст.135 та ст.323 КПК України, зокрема шляхом надсилання повідомлень за останнім відомим місцем реєстрації/проживання обвинуваченого та шляхом публікацій повідомлень про виклик до суду в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження.
Відтак, судом дотримано права на захист та доступ до правосуддя обвинуваченого ОСОБА_8 , з урахуванням проведення щодо останнього спеціального досудового розслідування та спеціального судового провадження (in absentia).
Обираючи ОСОБА_8 вид та міру покарання, суд першої інстанції, відповідно до вимог ст.ст. 50, 65-67 КК України врахував ступінь тяжкості вчинених злочинів, які відповідно до ст. 12 КК України є особливо тяжкими злочинами, даними про особу винного - його вік, сімейний стан, відсутність даних про притягнення до адміністративної та кримінальної відповідальності, за відсутності обтяжуючих та пом'якшуючих покарання обставин, а крім того, підкреслює апеляційний суд вчинив кримінальні правопорушення вчинене проти основ національної безпеки України, а тому суд першої інстанції обґрунтовано призначив ОСОБА_8 покарання у виді позбавлення волі в межах санкцій інкримінованих йому статей.
Призначене судом першої інстанції обвинуваченому покарання відповідає вимогам ст.ст.50, 65 КК України, характеру суспільної небезпечності вчинених злочинів, обставинам їх вчинення, даним про особу обвинуваченого та відповідає принципам законності, справедливості та індивідуалізації, покарання.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 404-405, 407, 532 КПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_8 адвоката ОСОБА_6 залишити без задоволення, а вирок Деснянського районного суду м. Чернігова від 27 листопада 2024 року щодо ОСОБА_8 , засудженого за ч. 7 ст. 111-1, ч.2 ст. 111 КК України, без змін.
Ухвала набуває законної сили після її проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення.
ОСОБА_18 ОСОБА_19 ОСОБА_20