ЄУНС № 664/2618/20 Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/819/62/25 Доповідач в апеляційної інстанції ОСОБА_2
Категорія: ч. 1 ст. 190 КК України
11 лютого 2025 року Колегія суддів Херсонського апеляційного суду у складі:
головуючого судді - ОСОБА_2 ,
суддів: - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю: секретаря - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
захисника - адвоката ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщення суду в матеріали кримінального провадження внесеного до ЄРДР за №12020235240000172 за апеляційною скаргою прокурора з доповненнями та змінами на вирок Цюрупинського районного суду Херсонської області від 23 вересня 2021 року, яким
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Цюрупинськ Херсонської обл., громадянина України, з неповною середньою освітою, не одруженого, не працевлаштованого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого:
- 03.10.2019 року Золочівським районним судом Львівської області за ч. 4 ст. 407 КК України до 3 років позбавлення волі. На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_9 звільнено від відбування призначеного покарання з випробування з іспитовим строком 1 рік.
визнано невинуватим у пред'явленому йому обвинуваченні у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України та виправдано за відсутністю в його діях складу кримінального проступку.
Процесуальні витрати на залучення експерта в сумі 490 грн. 35 коп. постановлено віднести на рахунок держави.
Вирішено питання речових доказів.
Органами досудового розслідування ОСОБА_9 обвинувачувався у тому, що він 19 серпня 2020 року близько 08 години, перебуваючи за адресою: Херсонська обл., м. Олешки, пров. Жовтневої Революції та пров. Леваневського, умисно із корисливих мотивів, шляхом зловживання довірою потерпілого ОСОБА_10 висловив йому прохання надати велосипед марки «Веnnеtо» для власних потреб з подальшим поверненням останньому. ОСОБА_11 на прохання ОСОБА_9 надав йому велосипед марки «Benneto», темно червоного кольору з рамою складного типу, вартістю 1850 грн., яким ОСОБА_9 у подальшому розпорядився на власний розсуд, чим спричинив матеріальну шкоду потерпілому на вищевказану суму.
Дії ОСОБА_9 кваліфіковано органом досудового розслідування за ч. 1 ст. 190 КК України як заволодіння чужим майном шляхом зловживання довірою (шахрайство).
Суд першої інстанції дійшов висновку , що стороною обвинувачення не доведено поза розумним сумнівом винуватість ОСОБА_9 у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України та виправдав його.
Не погодившись з вироком суду першої інстанції, прокурор подав апеляційну скаргу з доповненнями, в якій просить оскаржуваний вирок скасувати та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_9 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення (проступку), передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України та призначити йому порання у виді обмеження волі строком на 1 рік.
На підставі ст.ст. 71, 72 КК України часткового приєднати невідбуте покарання за вироком Золочівського районного суду Львівської області від 03.10.2019 року і остаточно ОСОБА_9 призначити покарання у виді 3 років 1 місяця позбавлення волі.
Судові витрати на проведення судово-товарознавчої експертизи в сумі 490 грн. 35 коп. стягнути з ОСОБА_9 на користь держави.
Речовий доказ велосипед марки «Веnnеtо», темно червоного кольору з рамою складного типу, який переданий потерпілому ОСОБА_10 вважати повернутим, залишивши у його володіння та розпорядженні.
Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 404 КПК України, просить повторно дослідити докази, досліджені під час судового розгляду в суді першої інстанції, а саме:
- протокол огляду від 18.09.2020 року;
- висновок експерта №1961-МТ від22.09.2020 року;
- постанову про визнання речовим доказом від 19.09.2020 року;
- заяву потерпілого ОСОБА_10 про кримінальне правопорушення від 29.08.2021 року;
- заяву ОСОБА_12 від 18.09.2020 року про добровільну видачу працівникам поліції велосипеду марки «Веnnеtо»;
- розписку потерпілого ОСОБА_10 від 1809.2020 року про отримання від працівників поліції велосипеду марки «Веnnеtо»;
- характеризуючі матеріали відносно ОСОБА_9 ..
Також, просить допитати в ході апеляційного розгляду потерпілого ОСОБА_10 та свідків ОСОБА_13 і ОСОБА_12 .
Апеляційна скарга мотивована доводами про невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення судом вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування судом закону України про кримінальну відповідальність.
Зокрема, апелянт зазначає про те, що суд першої інстанції необґрунтовано поклав в основу вироку показання ОСОБА_9 надані в судовому засіданні 21.12.2020 року про те, що він 19.08.2020 року взяв у користування у ОСОБА_10 для поїздок на роботу велосипед марки «Веnnеtо», який май його повернути останньому в цей же день. В подальшому він велосипед ОСОБА_10 не повернув, передав його ОСОБА_12 для того щоб він передав його ОСОБА_10 . Умислу на заволодіння велосипедом він не мав.
Разом з тим, судом першої інстанції не взято до уваги та не надано належної оцінки тому, що ОСОБА_9 у судовому засіданні 16.12.2020 року вину у пред'явленому обвинуваченні визнавав та каявся у вчиненому. Однак, зміну показань обвинуваченим необхідно розцінювати, як спосіб уникнення від кримінальної відповідальності.
Крім того, в матеріалах провадження мається заява ОСОБА_14 , згідно якої він є близьким родичем обвинуваченого ОСОБА_9 , який заперечує проти закриття кримінального провадження у зв'язку із смертю останнього та наполягає на продовженні розгляду кримінального провадження з метою реабілітації ОСОБА_9 .
В змінах до апеляційної скарги прокурор повністю підтримуючи вимоги, викладені в апеляційній скарзі, вважає за необхідне їх змінити в частині необхідності ухвалення нового вироку, у зв'язку з тим, що судом першої інстанції під час судового розгляду кримінального провадження допущено істотні порушення кримінального процесуального закону, які тягнуть безумовне скасування судового рішення та призначення нового судового розгляду.
Згідно до ч. 1 ст. 412 КПК України, істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Відповідно до п. 7 ч. 2 ст. 412 КПК України, судове рішення у будь-якому разі підлягає скасуванню, якщо у матеріалах провадження відсутній технічний носій інформації, на якому зафіксовано судове провадження.
Зі змісту ч. 4 ст. 107 КПК України та Інструкції про порядок роботи з технічними засобами фіксування судового процесу (судового засідання), затвердженої наказом Державної судової адміністрації України 20.09.2012 № 108, яка діяла на час розгляду провадження судом першої інстанції, убачається, що фіксування за допомогою технічних засобів кримінального провадження в суді під час судового провадження є обов'язковим.
При цьому істотним порушенням КПК є не тільки відсутність технічного запису судового процесу, а й його наявність у неповному обсязі та незадовільній якості (сторонні шуми, слабкий звук, відсутність звуку, нерозбірливість мови, тощо), що унеможливлює його відтворення і перевірку доводів апеляційних скарг, а також досліджені судом першої інстанції докази.
Судом першої інстанції зазначені вимоги кримінального процесуального закону у повному обсязі дотримані не були, оскільки як вбачається з матеріалів судового провадження, у наявності є журнал судового засідання, під час якого оголошувався вирок, ухвалений за наслідками розгляду кримінального провадження стосовно ОСОБА_9 .
Однак, у матеріалах провадження відсутній технічній носій інформації, на якому зафіксоване судове засідання під час якого судом ухвалено та оголошено вирок, що є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.
У зв'язку із чим, рішення суду першої інстанції не може вважатись законним, а тому підлягає скасуванню з призначенням нового судового розгляду.
Заслухавши суддю - доповідача, прокурора на підтримання доводів апеляційної скарги з доповненнями та змінами, захисника, який заперечував проти її задоволення, в судових дебатах сторони залишилися на попередніх позиціях, перевіривши матеріали провадження та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до наступного.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, органом досудового розслідування ОСОБА_9 обвинувачувався в тому, що він 19.08.2020 року близько 08 години, перебуваючи за адресою: Херсонська обл., м. Олешки, провулок Жовтневої Революції та провулок Леваневського, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, із корисливих мотивів, шляхом зловживання довірою потерпілого ОСОБА_10 , яке виразилось у проханні надати велосипед марки «Веnnеtо», темно червоного кольору з рамою складного типу, для власних потреб, з подальшим поверненням останньому, який на прохання ОСОБА_9 надав останньому велосипед марки «Benneto», темно червоного кольору з рамою складного типу, яким той у подальшому розпорядився на власний розсуд, вартість якого згідно висновку експерта Херсонського НДЕКЦ МВС України № 1961-МТ від 22.09.2020 року, складає 1850 грн. 00 коп., таким чином своїми діями спричинив матеріальну шкоду потерпілому на вищевказану суму.
Вищевказані дії ОСОБА_9 кваліфіковано обвинуваченням за ознаками кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України як заволодіння чужим майном шляхом зловживання довірою (шахрайство).
Згідно зі ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Зокрема, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оцінені судом відповідно до вимог ст.94 КПК України.
Відповідно до вимог ст.374 КПК України та роз'яснень, які містяться в п. 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 29.06.1990р. «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку» із змінами, внесеними згідно з Постановами Пленуму Верховного Суду України № 3 від 04.06.1993р.", № 12 від 03.12.1997р., № 6 від 30.05.2008р., - у мотивувальній частині виправдувального вироку належить викласти формулювання обвинувачення, за яким підсудного було віддано до суду; результати дослідження, аналізу і оцінки доказів як тих, що були зібрані на досудовому слідстві, так і поданих в судовому засіданні, а також мотивовані висновки суду про недоведеність події злочину; відсутність у діях підсудного складу злочину чи недоведеність його участі у вчиненні злочину. Включати у виправдувальний вирок формулювання, які ставлять під сумнів невинність виправданого, не допускається.
Висновки суду щодо оцінки доказів належить викласти у вироку в точних і категоричних судженнях, які виключали б сумніви з приводу достовірності того чи іншого доказу. Прийняття одних і відхилення інших доказів судом повинно бути мотивовано.
Однак судом першої інстанції зазначених вимог кримінального процесуального закону дотримано не було.
Виправдовуючи ОСОБА_9 за ч. 1 ст. 190 КК України у зв'язку з відсутністю в його діях складу зазначеного кримінального проступку, суд першої інстанції не визнав до уваги заяву ОСОБА_12 від 18.09.2020 року, протокол огляду місця події від 18.09.2020 року з таблицею ілюстрацій до нього, постанову про визнання і приєднання до справи речових доказів від 19.09.2020 року, розписку ОСОБА_10 від 18.09.2020 року та висновок експерта Херсонського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України від 22.09.2020 року № 1961-МТ, оскільки вони, на думку суду першої інстанції, не підтверджують існування в діянні ОСОБА_9 прямого умислу, корисливого мотиву та мети на заволодіння майном потерпілого ОСОБА_10 .
Крім того, судом першої інстанції не було взято до уваги показання потерпілого та сівдків у даному кримінальному провадженні.
Зокрема, показання потерпілого ОСОБА_10 , оскільки відповідно до них після того, як він додзвонився до обвинуваченого ОСОБА_9 , той йому пообіцяв повернути велосипед.
Показання свідка ОСОБА_13 , оскільки відповідно до них ОСОБА_9 дійсно мав потребу для того, щоб дістатися до місця виконання робіт, можливості доїхати на велосипеді свідка не було через ненакачані колеса, після отримання велосипеду від потерпілого ОСОБА_10 , обвинувачений ОСОБА_9 поїхав на ньому для виконання робіт. Зазначене показання свідка не доводить того, що обвинувачений ОСОБА_9 користуючись довірою потерпілого отримав велосипед з корисливим мотивом та метою заволодіти ним.
Показання свідка ОСОБА_12 , відповідно до яких після того, як він на прохання ОСОБА_9 забрав велосипед до себе, та повідомивши йому, що коли той буде приходити за велосипедом, то нехай принесе і 300 грн. боргу - ОСОБА_9 нічого йому не це не відповів, велосипед йому не продавав та не обмінював його за свій борг. Зазначене показання свідка не доводить того, що обвинувачений ОСОБА_9 користуючись довірою потерпілого отримав велосипед з корисливим мотивом та метою заволодіти ним.
На переконання суду першої інстанції жоден з зазначених доказів, як у сукупності, так і кожен з них окремо не доводять існування прямого умислу в діянні ОСОБА_9 , а саме того, що він отримав майно (велосипед) потерпілого ОСОБА_10 у своє володіння з корисливим мотивом - одержати матеріальну вигоду для себе переслідуючи мету незаконного збагачення внаслідок заволодіння ним шляхом зловживання довірою. При цьому, незначний час перебування майна потерпілого в володінні обвинуваченого не доводить існування прямого умислу у обвинуваченого на заволодіння майном потерпілого, оскільки стороною обвинувачення не доведено того, що ОСОБА_9 не мав наміру повертати майно чи здійснив його відчуження (продаж, обмін, дарування).
При цьому суд не навів переконливих суджень на спростування висновку органу досудового розслідування про вчинення ОСОБА_9 інкримінованого йому кримінального проступку.
Як вбачається зі змісту вироку та матеріалів провадження, судом не дотримані вимоги кримінального процесуального закону щодо аналізу та оцінки доказів у провадженні.
Суд у вироку має зазначити джерело доказу, фактичні дані, що стосуються доказуваної обставини, а також зазначити, які обставини даними доказами спростовуються або підтверджуються.
Відповідно до ч.1 ст.87 КК України недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини. Частиною другою даної норми визначено перелік діянь, які суд зобов'язаний визнати істотними порушеннями прав людини й основоположних свобод, на підставі чого можливо зробити висновок про недопустимість доказів.
Так, в основу свого рішення про виправдання ОСОБА_9 за ч. 1 ст. 190 КК України, суд першої інстанції поклав фактично лише показання ОСОБА_9 надані у судовому засіданні 21.12.2020 року про те, що останній дійсно 19.08.2020 року взяв у користування велосипед марки «Benneto», у ОСОБА_10 для поїздки на заробітки та мав повернути велосипед цього ж дня. У подальшому велосипед не повернув потерпілому і передав його свідку ОСОБА_12 , для того щоб останній повернув його потерпілому ОСОБА_10 . Умислу на заволодіння велосипеду та корисливого мотиву не мав. При цьому, судом не надано належної оцінки тому, що у судовому засіданні 16.12.2020 року ОСОБА_9 визнав вину у пред'явленому обвинуваченні та надавав визнавальні покази, розкаювався у вчиненому проступку. Лише після того, коли було досліджено характеризуючі матеріали від органу пробації про не погашену та не зняту судимість ОСОБА_9 , останній змінив покази, розуміючи, що він порушив правила відбування іспитового строку за вироком Золочівського районного суду Львівської області від 03.10.2019, що передбачає скасування іспитового строку та направлення ОСОБА_9 на відбування покарання у виді позбавлення волі.
Зміна показань обвинуваченим ОСОБА_9 не була предметом перевірки суду першої інстанції, в тому числі зважаючи на показання свідків у кримінальному провадженні, що й перевело про передчасність покладення змінених показань обвинуваченого в основу оскаржуваного вироку.
Крім того, передчасним є і висновок суду першої інстанції про те, що незначний час перебування майна потерпілого в володінні обвинуваченого не доводить існування прямого умислу у останнього на заволодіння майном.
Так, поза увагою суду залишено той факт, що відповідно до показань потерпілого ОСОБА_10 та свідка ОСОБА_13 заволодіння майном потерпілого відбулось 19.08.2020 року, а потерпілий звернувся до правоохоронних органів із заявою про кримінальне правопорушення лише 29.08.2020 року. У подальшому цей проміжок часу потерпілий ОСОБА_10 вживав активні дії щодо повернення свого майна, а саме розшукував ОСОБА_9 та неодноразово телефонував йому, при цьому останній на зв'язок із потерпілим не виходив та уникав зустрічі з ним. Потерпілий також звертався за допомогою до свідка ОСОБА_13 кроте останньому було невідоме місцезнаходження майна потерпілого та самого обвинуваченого. У подальшому ОСОБА_9 декілька разів обіцяв повернути велосипед потерпілому, проте не повідомив потерпілого, що його майно він передав ОСОБА_12 , якому був винен грошові кошти в сумі 300 грн. (відповідно до показань свідка ОСОБА_12 ). Жодних заходів щодо повернення майна потерпілому не вживав. Тільки за втручання працівників поліції 18.09.2020 велосипед марки «Benneto» було вилучено та повернуто потерпілому ОСОБА_10 .
На переконання колегії суддів, суд при ухваленні виправдувального вироку передчасно та без належної правової оцінки та мотивації не взяв до уваги заяву ОСОБА_12 від 18.09.2020 року про добровільну видачу велосипеду; протокол огляду від 18.09.2020 року з фототаблицею до нього; постанову про визнання і приєднання до справи речових доказів від 19.09.2020 року; розписку ОСОБА_10 від 18.09.2020 року, висновок експерта Херсонського науково-дослідного експертно- криміналістичного центру МВС України від 22.09.2020 року № 1961-МТ, посилаючись на те, що вони не підтверджують існування в діянні ОСОБА_9 прямого умислу, корисливого мотиву та мети на заволодіння майном потерпілого ОСОБА_10 , оскільки зазначені докази у своїй сукупності, відповідно до ст. 91 КПК України, можуть свідчити про подію кримінального правопорушення, вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат.
Відкидаючи ці докази обвинувачення, суд першої інстанції належним чином не мотивував свого рішення, не проаналізував і не дав відповідної оцінки доказам обвинувачення в їх сукупності, у тому числі тим, які знайшли своє підтвердження під час судового розгляду, допустив істотні суперечності та припущення у своїх висновках щодо винності чи невинності обвинуваченого у висунутому обвинуваченні, допустимості чи недопустимості, достовірності чи недостовірності, достатності чи недостатності тих чи інших доказів, і не навів у вироку переконливих мотивів, з яких він взяв до уваги одні докази і відкинув інші.
За таких обставин, висновок суду про те, що докази обвинувачення не можуть бути прийняті до уваги та не відповідають іншим зібраним у провадженні доказам, не можна визнати правильним, оскільки він не ґрунтується на матеріалах кримінального провадження та є припущенням суду.
Зазначені обставини залишилися поза увагою суду та не отримали належної оцінки у вироку, про що суд взагалі умовчав при прийнятті рішення по суті, тобто судом не були досліджені обставини, з'ясування яких може мати істотне значення для правильного вирішення справи, чим було допущено неповноту судового розгляду.
Незважаючи на наявність суперечливих фактичних даних щодо обставин кримінального провадження, наданих сторонами обвинувачення та захисту, які мають значення для правильного вирішення справи, суд ці суперечності не усунув та не дав їм однозначної оцінки в їх сукупності для підтвердження чи спростування обвинувачення, чим поставив під сумнів невинність виправданого, що є недопустимим.
Тобто, висновки суду першої інстанції щодо оцінки доказів сторони обвинувачення, викладені у вироку не містять точних та категоричних суджень, які ставлять під сумнів його висновки з приводу допустимості чи недопустимості, достовірності чи недостовірності тих чи інших доказів, про що правильно зазначено в апеляційній скарзі прокурора. Тому висновок суду про те, що докази обвинувачення є неналежними та недопустимими, є сумнівним і його не можна визнати обґрунтованим.
Отже, висновок суду про недоведеність вини ОСОБА_9 у вчиненні злочині кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України, є передчасним та не відповідає фактичним обставинам провадження, оскільки він зроблений без належної перевірки всіх обставин справи і оцінки всієї сукупності доказів щодо їхньої належності, допустимості, достовірності та достатності, що є порушенням вимог ст. ст. 370, 374 КПК України.
Враховуючи те, що допущені судом першої інстанції під час судового розгляду порушення є істотними, які перешкодили суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, та виключають можливість ухвалення нового вироку апеляційним судом, як про це ставиться питання в апеляційній скарзі прокурором, вирок щодо ОСОБА_9 не можна визнати законним та обґрунтованим, тому він підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду кримінального провадження у суді першої інстанції.
Крім того, згідно ч. 1 ст. 412 КПК України, істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Відповідно до п. 7 ч. 2 ст. 412 КПК України, судове рішення у будь-якому разі підлягає скасуванню, якщо у матеріалах провадження відсутній технічний носій інформації, на якому зафіксовано судове провадження.
Зі змісту ч. 4 ст. 107 КПК України та Інструкції про порядок роботи з технічними засобами фіксування судового процесу (судового засідання), затвердженої наказом Державної судової адміністрації України 20.09.2012 № 108, яка діяла на час розгляду провадження судом першої інстанції, убачається, що фіксування за допомогою технічних засобів кримінального провадження в суді під час судового провадження є обов'язковим.
При цьому істотним порушенням КПК є не тільки відсутність технічного запису судового процесу, а й його наявність у неповному обсязі та незадовільній якості (сторонні шуми, слабкий звук, відсутність звуку, нерозбірливість мови, тощо), що унеможливлює його відтворення і перевірку доводів апеляційних скарг, а також досліджені судом першої інстанції докази.
Судом першої інстанції зазначені вимоги кримінального процесуального закону у повному обсязі дотримані не були, оскільки як вбачається з матеріалів судового провадження, у наявності є журнал судового засідання, під час якого оголошувався оскаржуваний вирок, ухвалений за наслідками розгляду кримінального провадження стосовно ОСОБА_9 .
Однак, у матеріалах провадження відсутній технічній носій інформації, на якому зафіксоване судове засідання під час якого судом ухвалено та оголошено вирок, що є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, яке відповідно до вимог п. 7 ч. 2 ст. 412 КПК України, є безумовною підставою для скасування вироку суду першої інстанції з призначенням нового розгляду кримінального провадження у суді першої інстанції.
Зважаючи на викладене, апеляційна скарга прокурора зі змінами підлягає до задоволення, а оскаржуваний вирок суду першої інстанції стосовно ОСОБА_9 за ч. 1 ст. 190 КК України - скасуванню з призначенням нового розгляду кримінального провадження у суді першої інстанції.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 412, 415, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу прокурора з доповненнями та змінами, задовольнити.
Вирок Цюрупинського районного суду Херсонської області від 23 вересня 2021 року стосовно ОСОБА_9 за ч. 1 ст. 190 КК України, скасувати.
Призначити новий розгляд кримінального провадження стосовно ОСОБА_9 за ч. 1 ст. 190 КК України, в суді першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4