Єдиний унікальний номер справи: 766/9183/24 Головуючий в І інстанції: Кузьміна О.І.
Номер провадження: 22-ц/819/182/25 Доповідач: Майданік В.В.
11 лютого 2025 року м. Херсон
Херсонський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Майданіка В.В.,
суддів: Воронцової Л.П.,
Склярської І.В.,
секретар Олійник К.О.,
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство "Універсал Банк",
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 02 грудня 2024 року, ухвалене у складі судді Кузьміної О.І., дата складення повного тексту рішення - не зазначено, у справі за позовом ОСОБА_2 , діючого від імені Акціонерного товариства "Універсал Банк", до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
Стислий виклад позовної заяви, оскаржуваного судового рішення та апеляційної скарги
11 червня 2024 року представник позивача звернувся до суду з вказаним позовом до ОСОБА_1 , в якому просив стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за договором про надання банківських послуг "Monobank" від 27.04.2020 року станом на 21.03.2024 року у розмірі 49 208,95 грн, а також понесені судові витрати в розмірі 3 028,00 грн.
Позов обґрунтований наступним.
Банк (позивач) запустив новий проект monobank, в рамках якого відкриваються поточні рахунки клієнтам (фізичним особам), спеціальним платіжним засобом яких є платіжні картки monobank.
Після перевірки кредитної історії на платіжних картках monobank за заявою клієнтів встановлюється кредитний ліміт.
Особливістю цього проекту є те, що банківське обслуговування здійснюється дистанційно, без відділень. Попередня ідентифікація відбувається за допомогою завантаження копії паспорта та РНОКПП в мобільний додаток, а видача платіжної картки після верифікації фізичної особи здійснюється або у точці видачі, або спеціалістом банку, що виїжджає за адресою, зазначеною клієнтом.
Разом із встановленням на платіжній картці кредитного ліміту надається послуга переведення витрати у розстрочку. За рахунок здійснення зазначеної операції стає доступним попередньо використаний кредитний ліміт.
Умови обслуговування рахунків фізичної особи в акціонерному товаристві "Універсал Банк" опубліковані на офіційному сайті банку та постійно доступні для ознайомлення за посиланням https://www.monobank.ua/terms.
27.04.2020 року ОСОБА_1 з метою отримання банківських послуг підписав анкету до договору про надання банківських послуг, чим підтвердив, що ознайомився та отримав у мобільному додатку примірники визначених документів, що складають договір про надання банківських послуг від 27.04.2020 року.
На підставі укладеного договору позичальник отримав кредит у розмірі 100 000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на поточний рахунок, спеціальним платіжним засобом якого є платіжна картка НОМЕР_1 .
За час користування кредитом відповідач належним чином не виконував умови договору, не сплачував своєчасно кредитні платежі, допустив прострочення зобов'язання із сплати щомісячного мінімального платежу, у зв'язку з чим вся заборгованість по кредиту стала простроченою.
Станом на 21.03.2024 року заборгованість відповідача за простроченими тілом кредиту становила 49 208,95 грн, в тому числі: загальний залишок заборгованості за наданим кредитом - 49 208,95 грн.
На підставі викладеного позивач змушений звернутись до суду з цим позовом.
Ухвалою суду від 18.06.2024 року було відкрито провадження у справі за вказаним позовом і ухвалено розгляд справи провести за правилами загального позовного провадження (а.с.45).
Ухвалою суду від 14.10.2024 року підготовче провадження по справі за вказаним позовом було закрито (а.с.59).
Представник позивача в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, надав заяву про розгляд справи за його відсутності, проти винесення заочного рішення не заперечував (а.с.38).
Відповідач в судове засідання не з'явився, заяв, клопотань на адресу суду не надходило, суд ухвалив провести заочний розгляд справи, ухваливши заочне рішення.
Оскаржуваним заочним рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 02 грудня 2024 року позов був задоволений. Суд вирішив:
--- стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за Договором про надання банківських послуг "Monobank" від 27.04.2020 року станом на 21.03.2024 року у розмірі 49 208,95 грн;
--- стягнути з відповідача на користь позивача суму сплаченого судового збору в розмірі 3 028,00 грн.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що 27.04.2020 року ОСОБА_1 звернувся до АТ "Універсал банк" з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписаі анкету-заяву до договору про надання банківських послуг від 27.04.2020 року. Положеннями п.2 анкети-заяви визначено, що анкета-заява, разом з Умовами, Тарифами, Таблицею обчислення вартості кредиту та Паспортом споживчого кредиту складають договір про надання банківських послуг. Суд враховував, що згідно з п.3 анкети-заяви відповідач підтвердив, що ознайомлений з Умовами і правилами надання банківських послуг, Тарифами, Таблицею обчислення вартості кредиту та Паспортом споживчого кредиту та отримав їх примірник у мобільному додатку, документи є зрозумілі та не потребують додаткового тлумачення. Також відповідач погодив, що підписанням цього договору беззастережно погодився з тим, що банк має право на свій розсуд в односторонньому порядку зменшувати або збільшувати розмір дозволеного кредитного ліміту та повідомляти його про це шляхом надсилання повідомлень у мобільний додаток.
Також суд виходив з того, що підписанням анкети-заяви відповідач засвідчив генерацію ключової пари з особистим ключем та відповідним йому відкритим ключем, яка буде використовуватися для накладання електронного цифрового підпису у мобільному додатку з метою засвідчення його дій згідно з договором. Суд враховував, що відповідач визнав, що електронний цифровий підпис є аналогом власноручного підпису та його накладення має рівнозначні юридичні наслідки із власноручним підписом на документах на паперових носіях.
Також суд виходив з того, що відповідач повністю зобов'язання по погашенню боргу не виконав, тобто фактично отримані та використані кошти в добровільному порядку банку не повернув, чим порушив вимоги ст.ст. 625, 1049, 1054 ЦК України, а тому позивач вправі вимагати захисту своїх прав через суд шляхом зобов'язання виконання боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. Тобто, як вважав суд, позовні вимоги банку про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 49 208,95 грн підлягають задоволенню. При цьому, як зазначив суд, підстав для звільнення відповідача від сплати зазначеної суми не встановлено.
Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 20 грудня 2024 року заяву адвоката Зачепіло Зоряни Ярославіввни, діючої від імені ОСОБА_1 , про перегляд вказаного заочного рішення було залишено без задоволення.
Залишаючи без задоволення заяву про перегляд заочного рішення, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач повідомлявся про час та місце слухання справи в передбаченому законом порядку, обґрунтування заяви про перегляд заочного рішення зводиться до фактичного непогодження з ухваленим рішенням, адже в заяві про перегляд заочного рішення відсутні посилання на будь-які докази, які мають істотне значення для справи, які не були досліджені судом при винесенні заочного рішення.
В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати вказане рішення. При цьому скаржник послався на неповне з'ясування обставин справи та порушення норм процесуального права й неправильне застосування норм матеріального права.
Зокрема, вказав, що суд не прийняв до уваги того, що 27.11.2024 року до суду було направлено клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з підготовкою відзиву, 02.12.2024 до суду було направлено відзив на позовну заяву, а 21.12.2024 року до суду було направлено заперечення на відповідь на відзив позивача. А тому вважає, що ухвала суду від 20.12.2024 року постановлена з порушенням норм процесуального й матеріального права, наслідком чого є незаконність та необґрунтованість рішення суду першої інстанції.
Також зазначив, що суд залишив поза увагою недотримання при укладенні договору вимог, передбачених ч.2 ст.11 Закону України "Про захист прав споживачів", в частині повідомлення про умови кредитування, наслідком чого є відсутність заборгованості, адже сума погашення перевищує суму витрат. До такого висновку дійшов Кіровський районний суд м. Кіровограда у рішенні від 26.07.2022 року у справі № 404/575/21.
Також вказав, що суд не врахував і того, що на момент вчинення правочину позивач надав відповідачу можливість розпоряджатися кредитними коштами на умовах, передбачених договором та в межах встановленого ліміту.
Також зазначив, що судом не було прийнято до уваги того, що відповідач не підписував будь-яких умов та правил надання банківських послуг і тарифів, а умовами анкети-заяви від 27.04.2020 року, яку він дійсно підписав, не передбачено таких умов кредитного договору, як нарахування відсотків, сплата пені тощо.
Також вказав, що поза увагою суду залишись і те, що з розрахунком заборгованості погодитися не можна. Так, на думку скаржника, доведення наявної суми заборгованості є обов'язком позивача, який він не виконав, оскільки не довів її розмір належними доказами. Адже, вказав скаржник, згідно розрахунку заборгованості, відповідач за час користування кредитними коштами вніс на рахунок 514 303,74 грн, тобто повернув кошти, фактично отримані від банку, що також вбачається з виписки по рахунку, а тому позов є безпідставним. При цьому послався на постанову Верховного Суду від 28.11.2018 року у справі № 362/4079/16-ц.
Також звернув увагу на особливості щодо розміру відповідальності споживача, яка визначена в п.2 ст.21 Закону України "Про споживче кредитування" (пеня не може перевищувати подвійну облікову ставку НБУ та не може бути більшою за 15 відсотків суми простроченого платежу; сукупна сума неустойки не може перевищувати половини суми, одержаної споживачем за таким договором, і не може бути збільшена за домовленістю сторін).
Також зазначив, що судом не враховано й того, що встановлений сторонами у договорі розмір відсотків є несправедливим у розумінні ст.18 Закону України "Про захист прав споживачів", суперечить обмеженням, встановленим ст.21 Закону України "Про споживче кредитування", порушує принципи розумності й добросовісності, що є наслідком дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду позичальника як споживача послуг фінансової установи.
Також вказав, що позивач, скориставшись необізнаністю відповідача, спонукав того до укладення договору на вкрай невигідних для себе умовах, які відповідач не міг належно оцінити. При цьому послався на ч.4 ст.42 Конституції України, положення Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09.04.1985 року № 39/248 "Керівні принципи для захисту інтересів споживачів", Хартії захисту споживачів, Рішення Європейського парламенту та Ради щодо не допуску обману споживача.
Також звернув увагу на Рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 року № 7-рп/2013 щодо права суду зменшити неустойку, яка є явно завищеною та не відповідає передбаченим у п.6 ст.3, ч.3 ст.509, ч.ч.1, 2 ст.627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності та розумності.
Також звернув увагу на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України від 03.09.2014 року у справі № 6-100цс14, щодо позовної давності нарахування пені, а також на аналогічну правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 07.10.2020 року у справі № 132/1006/19.
Також звернув увагу на положення Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану" від 15.03.2022р № 2120-IX, яким розділ "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України було доповнено пунктом 18 щодо того, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Також, зазначив, що суд не прийняв до уваги того, що позовна заява не відповідає положенням ЦПК України,зокрема, не містить відомостей про вжиття заходів досудового врегулювання та не містить підтвердження позивача про неподання ним іншого тотожного позову до цього ж відповідача.
Також звернув увагу на те, що у своєму відзиві на позовну заяву він посилався на те, що він перебував на окупованій території Голопристанського району Херсонської області й не мав можливості для виконання кредитних зобов'язань. Звернув увагу на те, що Закон України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від 20.10.2014 року № 1706-VII було доповнено статтею 9-2 Законом від 14.07.2021 року № 1646-IX:
--- загальна сума процентів за кредитним договором та/або договором позики, боржником за яким є внутрішньо переміщена особа, яка у період після 20 лютого 2014 року залишила або покинула своє місце проживання на тимчасово окупованій території не може перевищувати суми процентів, нарахованої протягом строку, на який надавався кредит (позика), за мінімальною ставкою, визначеною договором;
--- за невиконання чи неналежне виконання ВПО, визначеною частиною першою цієї статті, зобов'язань за кредитним договором та/або договором позики не нараховується неустойка (штраф, пеня), не настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та процентів річних від простроченої суми, не застосовуються інші санкції майнового характеру;
--- відповідальність за невиконання чи неналежне виконання внутрішньо переміщеною особою, визначеною частиною першою цієї статті, зобов'язань за кредитним договором та/або договором позики покладається на Російську Федерацію як на державу-окупанта відповідно до норм і принципів міжнародного права.
При цьому послався на лист від 28 лютого 2022 року Торгово-промислової палати України, яким було засвідчено форсмажорні обставини (обставини непереборної сили), а саме військову агресію рф проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні".
Вказав, що дана обставина підпадає під визначення "форс-мажорних обставин" положеннями ч.2 ст.14-1 Закону України "Про Торгово-промислові палати в Україні".
Також звернув увагу на правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 року у справі № 342/180/17, відносно того, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки.
Заслухавши доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Фактичні обставини, встановлені судом
Із матеріалів справи та встановлених судом обставин вбачається наступне.
Відповідно до витягу зі Статуту банку, погодженого НБУ 20.01.2022 року, позивач АТ "Універсал Банк" (код ЄДРПОУ 21133352) є правонаступником Публічного акціонерного товариства "Універсал Банк" (а.с.34-35 т.1).
Проект "mопоbапк", який був запущений позивачем - це банк у смартфоні. Цим позивач відрізняється від інших класичних банків України. У даному випадку банківське обслуговування здійснюється дистанційно без відділень. Через це Банк використовує саме електронні договори.
В рамках проекту monobank відкриваються поточні рахунки клієнтам (фізичним особам), спеціальним платіжним засобом яких є платіжні картки monobank. Після перевірки кредитної історії на платіжних картках monobank за заявою клієнтів встановлюється кредитний ліміт. Попередня ідентифікація відбувається за допомогою завантаження копії паспорта та РНОКПП в мобільний додаток, а видача платіжної картки після верифікації фізичної особи здійснюється або у точці видачі, або спеціалістом банку, що виїжджає за адресою, зазначеною клієнтом. Разом із встановленням на платіжній картці кредитного ліміту надається послуга переведення витрати у розстрочку. За рахунок здійснення зазначеної операції стає доступним попередньо використаний кредитний ліміт.
Умови обслуговування рахунків фізичної особи в АТ "Універсал Банк" опубліковані на офіційному сайті банку та постійно доступні для ознайомлення за посиланням https://www.monobank.ua/terms.
27.04.2020 року відповідач ОСОБА_1 звернувся до Банку з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписав Анкету-заяву до Договору про надання банківських послуг від 27.04.2020 року (а.с.8 т.1).
У заяві позичальника зазначено, що ОСОБА_1 проставлянням власноруч свого підпису під цією анкетою-заявою підтвердив, що ця анкета-заява разом з Умовами і правилами надання банківських послуг, Тарифами, Таблицею обчислення вартості кредиту та Паспортом споживчого кредиту, з якими він ознайомився (з актуальною, чинною редакцією), погодився та отримав у мобільному додатку, складають договір про надання банківських послуг, укладення якого він підтвердив та зобов'язався виконувати його умови.
Анкета-заява не містить строків здійснення періодичних платежів та даних щодо процентної ставки.
Також, в анкеті-заяві від 27.04.2020 року відповідач засвідчив генерацію ключової пари з особистим ключем та відповідним йому відкритим ключем, що буде використовуватися для накладення електронного цифрового підпису у мобільному додатку з метою засвідчення його дій згідно з Договором та є рівнозначним аналогом його власноручного підпису.
В обґрунтування позовних вимог Банк, крім вказаної Анкети-заяви, надав Умови і правила обслуговування фізичних осіб в ПАТ "Універсал Банк" при наданні банківських послуг щодо карткових продуктів, затверджені рішенням Правління ПАТ "Універсал Банк", протокол № 46 від 24.11.2021 року, які набирають чинності з 27.11.2021 року (а.с.9-22), та паспорт споживчого кредиту "Картка monobank" за укладеним з відповідачем договором (а.с.25-27 т.1).
Наявний Витяг з Тарифів за карткою Monobank, який містить паспорт споживчого кредиту "Карта Monobank" (а.с.30-32 т.1).
Витяг з Тарифів за карткою Monobank передбачає відповідальність позичальника у вигляді штрафу та комісію (а.с.23-24 т.1).
Умови і правила обслуговування в AT "Універсал Банк"при наданні банківських послуг щодо продуктів monobank | Universal Bank (далі - Умови), зокрема і ті, які були чинні на час підписання відповідачем Анкети-заяви до Договору про надання банківських послуг від 27.04.2020 року, опубліковані на офіційному сайті Банку та постійно доступні для ознайомлення за посиланням https://www.monobank.ua/terms.
За довідкою про наявність рахунку, наданої позивачем до відповіді на відзив, відповідачу було відкрито рахунок за карткою № НОМЕР_2 , статус картки активна до 10.24 (а.с.70 т.1).
Відповідно до довідки від 09.12.2024 року про розмір встановленого кредитного ліміту за карткою № НОМЕР_1 , наданої позивачем до відповіді на відзив, первісно (з 27.04.2020 року) кредитний ліміт відповідачу був встановлений в розмірі 20 000,00грн. У подальшому він неодноразово змінювався, спочатку в сторону збільшення (до 50 000грн, до 100 000грн), потім в сторону зменшення, остаточно 17.02.2024 року до 49 300 грн (а.с.123 т.1).
Отже, саме з 27.04.2020 року між АТ "Універсал банк" та відповідачем виникли договірні відносини щодо користування кредитними коштами в межах кредитного ліміту. Зокрема, на підставі укладеного договору відповідач отримав кредит у розмірі 20 000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на поточний рахунок, спеціальним платіжним засобом якого є платіжна картка НОМЕР_1 . Пізніше кредитний ліміт збільшувався.
АТ "Універсал Банк" свої зобов'язання за договором та угодою виконало в повному обсязі, а саме надало відповідачу можливість розпоряджатися кредитними коштами на умовах передбачених Договором та в межах встановленого кредитного ліміту.
Надана позивачем до відповіді на відзив банківська виписка про рух коштів за карткою від 09.12.2024 року за період з 27.04.2020 року по 21.03.2024 року (за карткою № НОМЕР_1 ) має статус первинного документу, що підтверджено Переліком типових документів, що створюються під час діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування, інших установ, підприємств та організацій, із зазначенням строків зберігання, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 12.04.2012р №578/5, згідно якого до таких первинних документів віднесені, зокрема виписки банків, корінці квитанцій і касових чекових книжок, повідомлення банків, касові й банківські документи (а.с.109-120 т.1).
Згідно вказаної виписки з 27.04.2020 року по 21.03.2024 року відповідач користувався кредитними коштами, здійснюючи покупки, перерахування на інші платіжні картки, знімаючи готівку в банкоматах, поповнюючи рахунки мобільного зв'язку, розраховуючись кредитною карткою через мобільний застосунок "Monobank", частково погашав кредит, поповнюючи картку через мобільний додаток Приват24 та термінал ІВОХ, що свідчить про визнання ним кредитного зобов'язання.
Відповідно до Розрахунку заборгованості за договором № б/н від 27.04.2020 року, укладеним між сторонами, станом на 21.03.2024 року у відповідача перед позивачем існує заборгованість у розмірі 49 208,95 грн, яка складається з:
49 208,95 грн - загальний залишок заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту);
0, 00 грн - загальний залишок заборгованості за відсотками;
0, 00 грн - заборгованість за пенею;
0, 00 грн - заборгованість за порушення грошового зобов'язання (а.с.6-7 т.1).
З поданого позивачем розрахунку та виписки по рахунку встановлено, що позивачем проводилось списання нарахованих відсотків за користування кредитними коштами, загальна сума яких складає 37 212,38 грн.
Нормативно-правове обґрунтування та позиція суду апеляційної інстанції
З висновком суду першої інстанції повністю погодитися не можна, оскільки до нього він дійшов при неповному з'ясуванні обставин справи, з порушенням норм процесуального права і неправильним застосуванням норм матеріального права.
Так, згідно зі ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
За ч.1 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Згідно з ч.2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
Згідно ст.ст.525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору і одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
За ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ст.627 ЦК України відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Загальні положення про договір визначені розділом ІІ гл.52 Цивільного Кодексу України (статті 626-654).
Публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги (частини 1 та 2 ст. 633 ЦК України).
Договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору (ч.1 ст.634 ЦК України).
Відповідно до ч.1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 3 Закону України "Про електронну комерцію" зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ч.1 ст.5 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа.
Згідно ч.ч.1 і 2 ст.6 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" електронний підпис є обов'язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб'єктом електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п.6 ч.1 ст.3 Закону України "Про електронну комерцію").
У статті 11 Закону України "Про електронну комерцію" передбачено, порядок укладення електронного договору. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів (ст.12 Закону України "Про електронну комерцію").
У ч.ч.1 і 2 ст.639 ЦК України зазначено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19.
У справі встановлено, що кредитний договір укладений в електронній формі. Електронні правочини оформлюються шляхом фіксації волі сторін та його змісту. Така фіксація здійснюється за допомогою складання документу, який відтворює волю сторін. На відміну від традиційної письмової форми правочину воля сторін електронного правочину втілюється в електронному документі.
Згідно ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки (частина перша статті 1048 ЦК України).
Відповідно до ст.1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Згідно ч.4 ст.263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17 (провадження №14-131цс19), згідно з якою відступлено від висновку Верховного Суду України щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у раніше прийнятій постанові від 24 вересня 2014 року (провадження № 6-144цс14), зроблено такий висновок:
"у переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ "ПриватБанк"). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші.
Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. У разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). У заяві позичальника від 18 лютого 2011 року процентна ставка не зазначена. Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.
В даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч. 1 ст. 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ "ПриватБанк" в період - з часу виникнення спірних правовідносин (18 лютого 2011 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (20 лютого 2017 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
Відтак обґрунтованим є висновок про те, що без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачці Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов'язання з підстав та у розмірах, встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України, позивач не пред'явив. Пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору АТ КБ "ПриватБанк" дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з'ясування змісту кредитного договору.
Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ "ПриватБанк" не повернуті, кредитор має право вимагати виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, Велика Палата Верховного Суду погоджується із висновком судів попередніх інстанцій, що він вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів".
Також, згідно з висновком, зробленим Верховним Судом у постанові від 09 січня 2020 року у справі № 643/5521/19: "в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Встановивши, що анкета-заява від 18 березня 2011 року не містить визначення домовленості сторін про сплату відсотків, апеляційний суд дійшов правильного висновку про відсутність підстав для покладення на відповідача обов'язку по сплаті заборгованості за відсотками пеню, комісію і штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами, а відтак, суми надходжень, які банком були розподілені на погашення складових заборгованостей підлягають зарахуванню на погашення саме тіла кредиту. Судова практика у цій категорії справ є незмінною, що не може свідчити про порушення прав банку (правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131цс19) ".
Як вбачається із матеріалів справи, в анкеті-заяві зазначено, що позичальник ознайомився з Умовами і правилами надання банківських послуг, Тарифами, Таблицею обчислення вартості кредиту та Паспортом споживчого кредиту, що складають договір про надання банківських послуг.
Оскільки, умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому, з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування кредитними коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (ч.1 ст.11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII "Про захист прав споживачів".
Згідно з п.22 ч.1 ст.1 вказаного Закону споживач - це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаний з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Конституційний Суд України у Рішенні від 11 липня 2013 року у справі № 1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема, у договорах про надання споживчого кредиту.
Умови і правила обслуговування фізичних осіб в ПАТ "Універсал Банк", що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені тарифи користування кредитною карткою "Monobank", в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов'язків клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема, штраф за несвоєчасне погашення кредиту та/або відсотків, порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов'язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких, зокрема, визначено дію договору, та інші умови.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці умови та тарифи розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи анкету-заяву, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема, й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, неустойки саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядку нарахування.
Наданий позивачем примірник Умов належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування. Тим більше, наданий примірник Умов затверджений рішенням Правління ПАТ "Універсал Банк", протокол № 46 від 24.11.2021 року, які набирають чинності з 27.11.2021 року, тобто вже після укладення кредитного договору, який є предметом цього спору.
У даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч.1 ст.634 ЦК України, оскільки кредитор мав можливість додати до позовної заяви витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову (що фактично й зробив позивач, надавши Умови в редакції, яка стала чинною лише через більш як півтора року після укладення договору). За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови обслуговування рахунків фізичної особи, відсутні підстави для врахування наведених сум при визначенні розміру заборгованості та її подальшого стягнення.
Отже, надані позивачем Умови з огляду на їх мінливий характер не можна вважати складовою кредитного договору.
Зазначений висновок узгоджується з вказаним вище висновком Великої Палати Верховного Суду, зробленого в постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17.
Як вбачається з наданих банком доказів, укладений між сторонами кредитний договір від 27.04.2020 року у вигляді анкети-заяви, підписаної відповідачем, не містить відповідних істотних умов кредитного договору, в ній відсутні будь-які дані стосовно оформлення кредиту, суми кредитного ліміту, строку повернення кредиту, визначення розміру процентів за користування кредитом, неустойки та інших істотних умов.
Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ "Універсал Банк" не повернуті, а також вимоги ч.2 ст.530 ЦК України, за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначено моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, апеляційний суд вважає, що банк вправі вимагати захисту своїх прав через суд, шляхом зобов'язання виконання боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів, тобто тільки щодо стягнення тіла кредиту.
До відповідача заявлено вимоги про стягнення заборгованість станом на 21.03.2024 року у розмірі 49 208,95 грн, що включає: 49 208,95 грн - загальний залишок заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту); 0,00 грн - загальний залишок заборгованості за відсотками; 0,00 грн - заборгованість за пенею; 0,00 грн - заборгованість за порушення грошового зобов'язання.
Судом встановлено відповідно до розрахунку-заборгованості за договором від 27 квітня 2020 року та банківської виписки про рух коштів за карткою від 09.12.2024 року за період з 27.04.2020 року по 21.03.2024 року, що позивач (банк) проводив списання з 01.03.2021 року по 01.01.2023 року нарахованих відсотків за користування кредитними коштами, загальна сума яких складає 23 225,10 грн.
З урахуванням наведеного вище на думку апеляційного суду суд першої інстанції помилково вважав складовими частинами укладеного між сторонами кредитного договору Умови і правила надання банківських послуг, Тарифи та Паспорт споживчого кредиту, а тому помилково вважав законним списання нарахованих відсотків за користування кредитними коштами без погодження відповідача на сплату відсотків. І, як наслідок, помилково вважав, що позовні вимоги банку про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 49 208,95 грн підлягають задоволенню в повному обсязі.
До такого ж висновку дійшов і Верховний Суд у постанові від 18.05.2022 року у справі № 697/302/20 за позовом Акціонерного товариства "Універсал Банк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, а також у постанові від 25.11.2024 року у справі № 756/16950/21 за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "Універсал Банк" про визнання зобов'язання припиненим.
Апеляційний суд вважає безпідставним зазначене списання нарахованих відсотків, оскільки відповідач не погоджувався на сплату відсотків за користування кредитними коштами за договором від 27.04.2020 року, у зв'язку з чим вказана сума коштів підлягає зарахуванню на погашення саме тіла кредиту.
А тому розмір заборгованості, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, складає 25 983,85 грн (49 208,95 грн - 23 225,10 грн).
Відтак, цій частині доводи апеляційної скарги підлягають задоволенню.
Висновки суду апеляційної інстанції
Враховуючи наведене, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, судове рішення на підставі п.2 ч.1 ст.374, п.п.1 і 4 ч.1 ст.376 ЦПК України необхідно змінити, зменшивши розмір стягнутої з відповідача на користь позивача заборгованості за Договором про надання банківських послуг "Monobank" від 27.04.2020 року станом на 21.03.2024 року з 49 208,95 грн до 25 983,85 грн.
Інші доводи апеляційної скарги не обґрунтовані вимогами закону, не підтверджені належними доказами та висновків суду не спростовують.
Зокрема, підлягають залишенню поза увагою посилання скаржника, який послався на рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 26.07.2022 року у справі № 404/575/21, на недотримання позивачем при укладенні договору вимог, передбачених ч.2 ст.11 Закону України "Про захист прав споживачів", в частині повідомлення про умови кредитування, наслідком чого, як вважає скаржник, є відсутність заборгованості через перевищення суми погашення суми витрат. При цьому апеляційний суд виходить з того, що, як вже було зазначено, між сторонами було укладено договір про споживчий кредит в електронному вигляді, складовими якого є анкета-заява, в якій відсутні положення щодо суми кредитного ліміту, строку повернення кредиту, визначення розміру процентів за користування кредитом, неустойки та інших істотних умов. Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. А тому є неспроможним посилання на зазначене рішення суду першої інстанції.
Також не можуть бути прийняті до уваги в повній мірі й посилання скаржника на неспроможність наданого позивачем розрахунку заборгованості з огляду на те, що відповідач за час користування кредитними коштами вніс на рахунок 514 303,74 грн, тобто повернув кошти, фактично отримані від банку. При цьому апеляційний суд виходить з того, що свого розрахунку на спростування розрахунку позивача відповідач не надав, вихоплення відповідачем окремих частин розрахунку заборгованості не може свідчити про повну картину стану речей, який стосується розміру заборгованості, а розрахунок заборгованості позивача, за виключенням зазначення договірного списання відсотків, в цілому узгоджується з даними банківської виписки про рух коштів. Посилання у даному випадку відповідача на постанову Верховного Суду у справі № 362/4079/16 є неспроможними, оскільки не є тотожними обставини цієї справи і справи № 362/4079/16.
Також підлягають залишенню поза увагою посилання скаржника на особливості щодо розміру відповідальності споживача в частині розміру пені, яка визначена в п.2 ст.21 Закону України "Про споживче кредитування", а також його посилання на право суду на зменшення неустойки, позовну давність при нарахуванні пені звільнення під час воєнного стану від обов'язку сплати на користь кредитодавця неустойки. При цьому апеляційний суд враховує те, що у цій справі позивач не вимагає від позичальника сплати неустойки.
Крім того, слід залишити поза увагою доводи скаржника, який послався на ч.4 ст.42 Конституції України та міжнародні нормативні акти з питань захисту прав споживачів, на несправедливий встановлений сторонами у договорі розмір відсотків, а також на укладення договору на вкрай невигідних для відповідача умовах, оскільки таке твердження є необґрунтованим, не підтвердженим належними доказами.
Також підлягають відхиленню й доводи скаржника про перебування його на окупованій території Голопристанського району Херсонської області, внаслідок чого він не мав можливості для виконання кредитних зобов'язань, а також посилання на доповнення Законом від 14.07.2021 року № 1646-IX статтею 9-2 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від 20.10.2014 року № 1706-VII. При цьому апеляційний суд виходить з того, що, як вже вказувалось, предметом розгляду справи не є стягнення неустойки.
Крім того, слід залишити поза увагою й посилання скаржника на позицію Торгово-промислової палати України, викладену в листі № 2024/02.0-7.1, про те, що війна в Україні належить до форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), що виключає можливість притягнення до відповідальності за порушення зобов'язання.
При цьому апеляційний суд враховує наступне.
Законом України від 15.03.2022р № 2129-IX "Про внесення зміни до розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, зокрема, таке: --- тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану на території України припиняється звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника (крім рішень про стягнення аліментів та рішень, боржниками за якими є громадяни Російської Федерації).
В зазначеному листі від 28 лютого 2022 року Торгово-промислова палата України засвідчила форсмажорні обставини (обставини непереборної сили), а саме військову агресію рф проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні". Враховуючи це, Торгово-промислова палата України підтвердила, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними обставинами для суб'єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб за договором, окремим податковим та/чи іншим зобов'язанням/обов'язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).
Відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 21 липня 2021 року у справі № 912/3323/20, ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов'язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести. Для застосування форс-мажору (обставин непереборної сили) як умови звільнення від відповідальності судам необхідно встановити, які саме зобов'язання за договором були порушені/невиконані.
Між обставинами непереборної сили та неможливістю належного виконання зобов'язання має бути причинно-наслідковий зв'язок. Тобто неможливість виконання зобов'язання має бути викликана саме обставиною непереборної сили, а не обставинами, ризик настання яких несе учасник правовідносин.
Форс-мажорні обставини не мають преюдиціального характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов'язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку виконання зобов'язання. Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов'язання; саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19 серпня 2022 року у справі № 908/2287/17 зазначив, що сертифікат ТПП України, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами. Адже визнання такого сертифіката беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу.
Аналогічна позиція викладена і в постанові Верховного Суду від 03.04.2024 року у справі № 453/1229/22.
Вказаним Законом України від 15.03.2022р № 2129-IX не припинено виконання рішень судів в принципі.
Суд апеляційної інстанції враховує вказане вище, а також те, що сторона скаржника не обґрунтувала невиконання свого зобов'язання за кредитним договором належними доказами, які вказували б на те, що існували непереборні обставини, за яких він не міг виконувати свої зобов'язання в зазначений час.
Таким чином, апеляційний суд вважає, що у даному випадку причиною невиконання відповідачем зобов'язань за кредитним договором стали суб'єктивні причини, залежні від самого скаржника, а не введення в Україні правового режиму воєнного стану, чи інші форс-мажорні обставини.
Крім того, як такі, що не впливають на правильність рішення, і не містять в собі підстав для його скасування, підлягають відхиленню решта доводів апеляційної скарги.
Відповідно до положень ст.141 ЦПК України:
--- судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених
позовних вимог (ч.1);
--- інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:
1) у разі задоволення позову - на відповідача;
2) у разі відмови в позові - на позивача;
3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно
розміру задоволених позовних вимог (ч.2).
При поданні позову банк сплатив в установленому законом розмірі 3 028,00 грн судового збору.
Із заявлених в позові вимог в розмірі 49 208,95 грн після апеляційного перегляду справи задоволено таких (вимог) частково на суму 25 983,85 грн, а саме на 52,80% (25 983,85 грн х 100% : 49 208,95 грн).
А тому, судові витрати у вигляді частини від сплаченого позивачем при поданні позову судового збору (3 028,00 грн) підлягають стягненню з відповідачки на користь позивача в розмірі 1 598,78 грн (52,80% х 3 028,00 грн : 100%).
Відтак, рішення суду в частині стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 3 028,00 грнслід змінити, зменшивши розмір стягнутих судових витрат з 3 028,00 грндо 1 598,78 грн.
При поданні апеляційної скарги відповідач сплати в установленому законом розмірі 4 542,00 грн судового збору. Рішенням суду першої інстанції стягнуто 49 208,95 грн, у скарзі ставилося питання про скасування вказаного рішення, проте після апеляційного перегляду справи розмір стягнутої суми зменшено з 49 208,95 грн до 25 983,85 грн, тобто зменшено на суму 23 225,10 грн, а відтак скаргу задоволено на 47,19% (23 225,10 грн х 100% : 49 208,95 грн).
Отже, з позивача на користь відповідача підлягають стягненню судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання апеляційної скарги, в розмірі 2 143,36 грн (47,19% х 4 542,00 грн : 100%).
Таким чином, з урахуванням того, що з відповідача на користь позивача підлягають сплаті судові витрати в розмірі 1 598,78 грн, а з позивача на користь відповідача - 2 143,36 грн, відповідно до ч.10 ст.141 ЦПК України остаточно з позивача на користь відповідача слід стягнути різницю в розмірі 544,58 грн (2 143,36 грн - 1 598,78 грн).
Керуючись ст.ст.141, 367, п.п.1, 2 ч.1 ст.ст.374, п.п.1 і 4 ч.1 ст.376 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Заочне рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 02 грудня 2024 рокув частині вирішення позовних вимог ОСОБА_2 , діючого від імені Акціонерного товариства "Універсал Банк", до ОСОБА_1 про стягнення заборгованостізмінити, зменшивши розмір стягнутої з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства "Універсал Банк" заборгованості за Договором про надання банківських послуг "Monobank" від 27.04.2020 року станом на 21.03.2024 рокуз 49 208,95 грн до 25 983,85 грн (двадцять п'ять тисяч дев'ятсот вісімдесят три гривні 85 коп).
Це ж заочне рішення суду в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства "Універсал Банк"суми сплаченого судового збору в розмірі 3 028,00 грн змінити, зменшивши розмір стягнутої суми сплаченого судового збору з 3 028,00 грндо 1 598,78 грн (одна тисяча п'ятсот дев'яносто вісім гривень 78 коп).
Стягнути з Акціонерного товариства "Універсал Банк"на користь ОСОБА_1 судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання апеляційної скарги, в розмірі 2 143,36 грн (дві тисячі сто сорок три гривні 36 коп).
Відповідно до ч.10 ст.141 ЦПК України остаточно стягнути з Акціонерного товариства "Універсал Банк"на користь ОСОБА_1 різницю в сумах стягнутих судових витрат в розмірі 544,58 грн (п'ятсот сорок чотири гривні 58 коп).
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках, передбачених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Дата складення повної постанови - 11 лютого 2025 року.
Головуючий _ _ _ _ _ _ _ _ _ В.В. Майданік
Судді: _ _ _ _ _ _ _ _ _ Л.П. Воронцова
_ _ _ _ _ _ _ _ _ І.В. Склярська