Справа № 766/1805/23 Головуючий в першій інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/819/198/25 Доповідач ОСОБА_2
Категорія: продовження строку тримання під вартою
Єдиний унікальний номер справи: 766/1805/23
11 лютого 2025 року м. Херсон
Херсонський апеляційний суд в складі:
головуючого ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 ,
обвинуваченого ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Херсоні в режимі відеоконференції матеріали кримінального провадження №12023231030001153 від 12.06.2023 року за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_8 на ухвалу Херсонського міського суду Херсонської області від 07.11.2024, якою щодо:
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Херсон, громадянина України, неодруженого, утриманців не маючого, офіційно не працевлаштованого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.186 КК України,
продовжено строк тримання під вартою до 01.01.2025 включно.
В провадженні Херсонського міського суду Херсонської області на розгляді перебуває обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12023231030001153 від 12.06.2023 року, за обвинуваченням ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.186 КК України.
Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 07.11.2024 року задоволено клопотання прокурора та щодо обвинуваченого ОСОБА_8 продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою до 01.01.2025 року включно.
Не погодившись із вищевказаним рішенням суду, обвинувачений ОСОБА_8 подав на нього апеляційну скаргу, в якій просить оскаржувану ухвалу суду скасувати та постановити нову ухвалу, якою обрати щодо нього запобіжний захід не пов'язаний з триманням під вартою.
Апеляційна скарга мотивована доводами про незаконність та необґрунтованість оскаржуваної ухвали.
Крім того, апелянт вказує на те, що прокурором не надано жодного доказу на підтвердження існування ризиків, передбачених ст.177 КПК України.
Зокрема, апелянт зазначає, що усупереч догадкам прокурора він ( ОСОБА_8 ) має постійне місце проживання, де проживає з сестрою ОСОБА_9 та матір'ю ОСОБА_10 , які його підтримують морально та матеріально.
Зазначає, що не має наміру переховуватися від слідства, так як всяко в цьому допомагає. А щодо матеріалів справи чи свідків, то всі матеріали були зібрані та знаходяться у прокурора, тобто вплинути на них він ніяк не зможе.
Також зауважує, що 27.09.2024 року потерпіла ОСОБА_11 в підготовчому судовому засіданні вважала за можливе виправлення обвинуваченого в умовах, не пов'язаних з триманням під вартою. Він повністю відшкодував завдані збитки потерпілій і вона не має претензій до нього.
Заслухавши суддю-доповідача, позицію обвинуваченого ОСОБА_8 та його захисника ОСОБА_7 на підтримання апеляційних вимог, думку прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги обвинуваченого, вивчивши матеріали провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до наступного.
Відповідно до ч.3 ст.331 КПК України, за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та надсилається уповноваженій службовій особі до місця ув'язнення.
До спливу продовженого строку суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
До закінчення строку дії попередньої ухвали, судовий розгляд кримінального провадження щодо обвинуваченого ОСОБА_8 не завершений, а прокурором було заявлено клопотання про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо нього, зважаючи на що, суд зобов'язаний був вирішити питання щодо доцільності продовження строку дії запобіжного заходу.
Ухвалюючи рішення про продовження строку тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_8 , суд виходив із того, що ризики, які мали місце, на сьогодні не припинили існувати і не зменшились, та виправдовують необхідність тримання під вартою обвинуваченого під час судового розгляду.
Обґрунтованість пред'явленої ОСОБА_8 підозри визначено на стадії досудового розслідування.
Крім того, суд виходив із того, що ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні тяжкого умисного злочину, вчиненого в умовах воєнного або надзвичайного стану, санкція статті за вчинення якого, передбачає покарання у виді позбавлення волі, що він є особою неодруженою та непрацевлаштованою, що вказує на відсутність у нього постійного, легального джерела прибутку.
Існуючі соціальні зв'язки обвинуваченого ОСОБА_8 є недостатніми для того, щоб гарантувати його належну процесуальну поведінку, а доказів того, що на час постановлення оскаржуваної ухвали сталися суттєві зміни у соціальних зв'язках обвинуваченого чи виникли інші обставини, які б доводили те, що заявлені раніше ризики зменшилися, до суду не надано.
Надаючи оцінку можливості переховуватися від суду з боку обвинуваченого ОСОБА_8 , апеляційний суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що він з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення, може вдатися до відповідних дій.
В контексті цього питання апеляційний суд враховує практику ЄСПЛ, згідно з якою Суд звертає увагу, що тяжкість покарання, якому може бути підданий обвинувачений, є суттєвим елементом, що може вказувати на існування вказаного ризику, адже суворість можливого покарання може спонукати особу до втечі. В той же час, для того щоб ця обставина мала реальний характер потрібно враховувати наявність інших обставин, а саме: відомості про особу підозрюваного, його характеристику як члена суспільства, наявність місця проживання, професії, прибутку, сімейних зв'язків, будь яких зв'язків з іншою країною, або наявність зв'язків в іншому місці.
Так, існування ризику переховування обвинуваченого від суду обумовлене в тому числі тяжкістю інкримінованих йому кримінального правопорушення, адже за вчинення якого (ч.4 ст.186 КК України) передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк від 7 до 10 років.
На думку суду, вказана обставина у поєднанні із відомостями про особу обвинуваченого ОСОБА_8 , свідчить про існування ризику його переховування від суду.
Ризик незаконного впливу на свідків зберігається до отримання показань вказаних осіб безпосередньо судом під час розгляду справи по суті, а тому не виключена ймовірність того, що обвинувачений, не будучи обмеженим у спілкуванні із свідками, може здійснювати на них вплив шляхом підбурювання, вмовляння, залякування, підкупу, з метою їх спонукання до ненадання в суді показів, перекручування або спотворення обставин, які їм достовірно відомі, з метою уникнення від кримінальної відповідальності.
Ризик вчинення іншого кримінального правопорушення обґрунтовується тим, що ОСОБА_8 офіційно не працевлаштований, не має джерела прибутку та міцних соціальних зв'язків. Зазначене вказує на обґрунтоване існування ризику можливого вчинення обвинуваченим інших кримінальних правопорушень.
Отже, подальше існування наведених ризиків виправдовує необхідність продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою, з метою забезпечення виконання обвинуваченим ОСОБА_8 процесуальних обов'язків та запобігання спробам перешкоджати правосуддю та встановленню істини у кримінальному провадженні.
Зважаючи на викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про існування ризиків, передбачених п.п.1, 2, 5 ч.1 ст.177 КПК України, які на час розгляду клопотання прокурора в суді не зменшилися та не припинили існувати.
Відомості про особу обвинуваченого ОСОБА_8 у сукупності з іншими обставинами, що підлягають врахуванню відповідно до положень ст.178 КПК України доводять, що на даній стадії кримінального провадження більш м'який запобіжний захід, не пов'язаний з триманням під вартою, як про це ставить питання апелянт, не зможе запобігти наявним ризикам та забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого.
З огляду на викладене, твердження обвинуваченого ОСОБА_8 про недоведеність обставин, які виправдовують необхідність продовження строку тримання під вартою щодо нього та можливість застосування до нього більш м'якого запобіжного заходу, є непереконливими.
Саме продовження строку тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_8 , на думку колегії суддів, відповідає охороні прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого, що не суперечить практиці Європейського Суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу та особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
Відповідно до сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
Інші обставини, на які посилається обвинувачений в апеляційній скарзі, були відомі суду першої інстанції на час розгляду клопотання та враховані при постановленні відповідного процесуального рішення.
Істотних порушень вимог КПК України при розгляді клопотання, колегія судді не вбачає.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції не знаходить підстав для скасування оскаржуваної ухвали суду, яка постановлена із дотриманням вимог кримінального процесуального закону, а тому апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_8 належить залишити без задоволення.
Керуючись ч.2 ст.376, 404, 407, 419, 422-1 КПК України, апеляційний суд.
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_8 - залишити без задоволення, а ухвалу Херсонського міського суду Херсонської області від 07 листопада 2024 року про продовження строку тримання під вартою щодо нього до 01 січня 2025 року включно - залишити без змін.
Ухвала набуває законної сили з моменту проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4