11 лютого 2025 року м.Суми
Справа №591/8516/23
Номер провадження 22-ц/816/283/25
Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого - Собини О. І. (суддя-доповідач),
суддів - Криворотенка В. І. , Філонової Ю. О.
з участю секретаря судового засідання - Кияненко Н.М.
у присутності:
позивачки ОСОБА_1
розглянув у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2
на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 09 травня 2024 року у складі судді Шелєхової Г.В., ухвалене в м. Суми, повний текст рішення виготовлено 09 травня 2024 року,
у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу,
У вересні 2023 року ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Молібог Ю.М. звернулася до суду з вказаним позовом.
Свої вимоги мотивувала тим, що 01 лютого 2022 року між нею та відповідачкою було укладено усний договір позики, на підтвердження якого складено розписку, відповідно до якої позивачка передала відповідачці грошові кошти в розмірі 23 000 дол. США та 2000 євро, а остання зобов'язалася їх повернути 01 серпня 2022 року. При настанні строку платежу відповідачка грошові кошти не повернула. На неодноразові прохання позивачки не реагувала та стала уникати розмови про борг.
Враховуючи, що строк виконання зобов'язання за договором позики від 01 лютого 2022 року настав 01 серпня 2022 року, і воно не виконане у визначений строк, з 02 лютого 2022 року зобов'язання є простроченим, тому з цього часу у позивачки виникло право на отримання боргу з урахуванням трьох процентів річних, та, оскільки позика надавалась у валюті, вона має бути повернута в тій самій валюті.
Посилаючись на вказані обставини, просить стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за розпискою від 01 лютого 2022 року у розмірі 23 784 дол. США та 2068 євро та судові витрати.
Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 09 травня 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу за договором позики від 01 лютого 2022 року в розмірі 23 784 дол. США, 2068 євро та 19474,00 грн судових витрат.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають істотне значення для справи, порушенням норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.
В доводах апеляційної скарги зазначає, що судом не було враховано її позицію викладену у відзиві, а саме, що чернетка розписки, яка знаходиться в матеріалах справи, не є самою розпискою, не містить її підпису, а була написана для погодження написання оригіналу розписки в майбутньому.
Вважає, що підлягають врахуванню висновки Верховного Суду, викладені у постановах Верховного Суду від 22 лютого 2023 року у справі № 638/5333/19 та від 09 жовтня 2018 року у справі № 924/1096/17.
Клопотання від 19 квітня 2024 року, на яке посилається суд, їй не було вручено, тому вона не була обізнана про те, що їй потрібно було висловити свою позицію. Також позивачем не надано суду документів, що підтверджують походження коштів для дотримання принципу «найвищого стандарту доказування», тобто не пояснено суду, чи був у позивачки дохід, який би міг дозволити надати таку велику грошову позику. Позивачкою не надано жодного доказу на підтвердження укладення договору позики за наданою чернеткою розписки, де було б зафіксовано зміст самої позики.
Також не погоджується з розміром присуджених до стягнення з неї витрат на правничу допомогу.
Від представника ОСОБА_1 - адвоката Молібог Ю.М. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Зазначає, що жодних нових обставин, які б суд не врахував при ухваленні рішення, в апеляційній скарзі не наведено. Вказує на те, що відповідачка займаючи посаду бухгалтера, не могла не розуміти, що складає розписку, якою засвідчує факт отримання в борг грошових коштів, і ніяких «чернеток» при цьому б не складала. Стосовно доводів щодо відсутності підпису відповідачки на розписці вказує на те, що зазначення прізвища та ім'я і є підписом особи, які дають можливість ідентифікувати підписанта та його волю закріплену в документі. Стосовно практики Верховного Суду, на яку відповідачка посилається в апеляційній скарзі, зазначає, що вказана практика не є релевантною до даних правовідносин та не може бути застосована.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача, яка заперечила проти задоволення апеляційної скарги, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.
За приписами частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
У справі, що переглядається, суд першої інстанції встановив та з матеріалів справи вбачається, що 01 лютого 2022 року ОСОБА_2 власноручно написана розписка, за змістом якої вона засвідчила, що 01 лютого 2022 року вона отримала безпосередньо від ОСОБА_1 грошову суму в розмірі 23 000 дол. США та 2000 євро, та зобов'язується повернути ОСОБА_1 всі грошові кошти 01 серпня 2022 року. Розписка містить дату складання «01.02.2022 р.» та зазначення прізвища, ім'я та по батькові особи, яка її склала « ОСОБА_2 ». Крім того, зазначено, що розписка написана в присутності ОСОБА_3 , яка підтверджує факт передачі коштів і свідчить про добровільне написання розписки без примусу та обтяження (а.с. 87).
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачка належним чином не виконала умови договору позики, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню та з відповідачки підлягає стягненню борг з урахуванням трьох процентів річних в розмірі 23 784 дол. США та 2068 євро. При цьому суд врахував, що розписка знаходиться у позивача, а відсутність підпису не свідчить про недійсність розписки, оскільки відповідачка засвідчила її написанням свого прізвища, ім'я та по батькові.
Колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду щодо наявності підстав для стягнення боргу за договором позики.
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно із частинами першою, другою статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до частини першої статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (частина друга статті 1047 ЦК України).
З метою забезпечення правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
Такі правові висновки щодо застосування статей 1046, 1047 ЦК України викладені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14, від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17 і підтримані Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).
Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу, про що зазначено в частині першій статті 1050 ЦК України.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги, що надана позивачкою розписка не є оригіналом.
В даній справі відповідачка факт написання нею боргової розписки власноруч не спростовує, проте стверджує, що це «чернетка розписки» для погодження написання розписки в майбутньому. Водночас надана позивачкою боргова розписка, яка написана відповідачкою власноруч, містить всі необхідні умови, а саме у тексті розписки відповідачка вказала суму і дату отриманих у борг грошових коштів, валюту, в якій передані грошові кошти, кінцеву дату їх повернення. Також зазначила прізвища, ім'я, по батькові позикодавця та позичальника, їх дати народження, паспортні дані, їх місце реєстрації та проживання. Під текстом розписки вказала дату її складання та засвідчила її написання зазначенням свого прізвища, ім'я та по-батькові. При цьому відповідачка ні суду першої інстанції, ні в апеляційній скарзі не пояснила факт знаходження вказаної розписки у позивачки.
Отже колегія суддів вважає доведеним факт укладення договору позики, на підтвердження якого була складена боргова розписка. Наявність оригіналу розписки у позивачки (позикодавця) згідно зі статтею 545 ЦК України свідчить, що зобов'язання з повернення позики позичальником не виконано.
З огляду на встановлені обставини справи правильним є висновок місцевого суду щодо наявності підстав для стягнення з відповідачки на користь позивачки заборгованості за договором позики від 01 лютого 2022 року в розмірі 23 000 дол. США та 2000 євро.
Позивачка також просила стягнути з відповідачки на свою користь на підставі ст. 625 ЦК України три проценти річних за прострочення виконання грошового зобов'язання за період з 02 серпня 2022 року по 20 вересня 2023 року, нарахованих на 23 000 дол. США - 784 дол. США та на 2000 євро - 68 євро.
Умовами договору позики передбачено повернення суми позики 01 серпня 2022 року. Отже, починаючи з 02 серпня 2022 року виникло прострочення виконання грошового зобов'язання.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року. Строк дії воєнного стану в подальшому неодноразово було продовжено,
Відповідно до п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Оскільки прострочення відповідачкою виконання зобов'язання за договором виникло у період дії в Україні воєнного стану, то на підставі п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України вона звільняється від відповідальності, визначеної ст. 625 ЦК України, зокрема і від сплати трьох процентів річних за невиконання грошового зобов'язання.
З урахуванням вищезазначеного, рішення суду на підставі пунктів 1, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню в частині вирішення вимог про стягнення трьох процентів річнихз ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні цих вимог.
Відповідно до приписів ч. 13 ст. 141 ЦПК України рішення суду підлягає зміні в частині розподілу судових витрат та пропорційно до задоволеної частини позовних вимог слід стягнути з відповідачки на користь позивача 8823,26 грн судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції. Крім того, з позивачки на користь відповідачки слід стягнути 451,04 грн судового збору - за апеляційний перегляд справи.
Стосовно стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
Частиною 1 ст. 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Частиною 3 ст. 133 ЦПК України визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу .
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.
Відповідно до ч.ч. 3-4 ст. 137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог ч. 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з ч. 8 ст.141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимоги про відшкодування таких витрат.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін).
З матеріалів справи вбачається, що в суді першої інстанції інтереси позивачки представляла адвокат Молібог Ю.М. (а.с. 15).
Разом з позовною заявою стороною позивачки було подано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивачка понесла і які очікує понести у зв'язку з розглядом справи, зокрема витрати на професійну правничу допомогу у фіксованій сумі 15000 грн (а.с. 29).
В подальшому 19 квітня 2024 року стороною позивачки суду першої інстанції було подано клопотання про стягнення судових витрат, зокрема витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000 грн.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу стороною позивачки було надано, зокрема копії договору про надання правничої допомоги в цивільній справі від 11 вересня 2023 року (а.с. 13), платіжної інструкції № 195044160 від 25 березня 2024 року про сплату ОСОБА_1 10 000 грн за надання правничої допомоги (а.с. 76), копію акту здачі-приймання робіт (надання послуг) № 26 від 18 квітня 2024 року (а.с. 77, на звороті).
Відповідачка до суду першої інстанції з клопотанням про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу не зверталася.
Виходячи зі складності справи та обсягу необхідних послуг, наданих адвокатом, час, витрачений адвокатом на надання відповідних послуг, ціни позову, та значення справи для сторін, пропорційно до задоволеної частини позовних вимог, колегія суддів вважає за необхідне присудити до стягнення з відповідачки на користь позивачки 9313 грн понесених витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції, що відповідатиме критеріям дійсності, обґрунтованості, розумності і співмірності, а доводи апеляційної скарги щодо неспівмірності розміру витрат на правничу допомогу не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду справи.
Керуючись ст. ст. 367; 374; 376, 381-382 ЦПК України, суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 09 травня 2024 року скасувати в частині вирішення вимог про стягнення трьох процентів річних та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні цих вимог.
Викласти абзац другий резолютивної частини рішення в наступній редакції:
«Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу за договором позики від 01 лютого 2022 року в розмірі 23 000 доларів США та 2000 євро.»
Рішення суду змінити в частині розподілу судових витрат.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 8823 гривні 26 копійок судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції та 9313 гривень 00 копійок витрат понесених на професійну правничу допомогу.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 451 гривню 04 копійки судового збору за апеляційний перегляд справи.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 11 лютого 2025 року.
Головуючий - О. І. Собина
Судді: В. І. Криворотенко
Ю. О. Філонова