Справа № 944/203/21 Головуючий у 1 інстанції: Колтуна Ю.М.
Провадження № 22-ц/811/3447/24 Доповідач в 2-й інстанції: Приколота Т. І.
06 лютого 2025 року м.Львів
Справа № 944/203/21
Провадження № 22-ц/811/3447/24
Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Приколоти Т.І.,
суддів : Мікуш Ю.Р., Савуляка Р.В.
секретар Іванова О.О.
з участю: ОСОБА_1
розглянув апеляційну скаргу Міністерства оборони України на додаткове рішення Яворівського районного суду Львівської області, ухвалене у м.Яворові 10 жовтня 2024 року у складі судді Колтуна Ю.М. у справі за позовом ОСОБА_2 до Міністерства оборони України, Державного підприємства «Старицький військовий лісгосп», про визнання незаконними та скасування наказів, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу,-
встановив:
13 січня 2021 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України, Державного підприємства «Старицький військовий лісгосп» про визнання незаконними та скасування наказів, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Рішенням Яворівського районного суду Львівської області від 16 вересня 2021 року позов задоволено. Визнано незаконними та скасовано наказ Міністра оборони України від 14 грудня 2020 року №45-ДП та наказ ДП «Старицький військовий лісгосп» №209-к від 28 грудня 2020 року «Про звільнення з роботи». Поновлено ОСОБА_2 на посаді директора ДП «Старицький військовий лісгосп» з 27 грудня 2020 року. Стягнуто з ДП «Старицький військовий лісгосп» на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 103 483, 13 грн., вирішено питання судових витрат.
24 вересня 2021 року до суду надійшла заява представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 про стягнення судових витрат. Заявник просив поновити строк для подання зави про стягнення судових витрат, стягнути з відповідача понесені позивачем судові витрати на правничу допомогу у розмірі 22 500 грн. В обґрунтування заяви посилається на те, що представником позивача під час розгляду справи заявлено про намір протягом 5 днів після прийняття судом рішення подати заяву про стягнення витрат на правничу допомогу. 16 вересня 2021 року судом позов задоволено, а з 17 по 20 вересня 2021 року він (представник позивача) перебував за кордоном, тому не мав можливості оформити розрахунок гонорару та подати до суду необхідне клопотання з додатками, що просить вважати поважною причиною пропуску строку подання такого клопотання.
Додатковим рішенням Яворівського районного суду Львівської області від 10 жовтня 2024 року заяву представника позивача про стягнення витрат на правничу допомогу задоволено. Стягнуто на користь ОСОБА_2 з Міністерства оборони України та ДП «Старицький військовий лісгосп» по 11 250 грн. витрат за правничу допомогу з кожного.
Додаткове рішення суду оскаржує Міністерство оборони України. Вважає рішення незаконним та необґрунтованим, таким, що винесене з порушенням норм матеріального права. Просить додаткове рішення суду скасувати та відмовити у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення. Вказує, що з позовної заяви, підписаної представником позивача - адвокатом Бень Б.З., вбачається, що відповідно до п.9 ч. 3 ст. 175 ЦПК України ним надано розрахунок витрат, понесених у зв'язку з підготовкою, поданням та розглядом даної справи, який становить 11 000 грн., а саме: прогнозована участь у судових засіданнях - 3 засідання по 1 годині. Разом з тим, у розрахунку гонорару, доданого до заяви про стягнення судових витрат адвокатом, зазначається, що витрачений час на доїзд складає 1 годину в одну сторону. Посилається на постанову Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі №379/1418/18 згідно якої запровадження законодавцем граничного розміру (верхньої межі) компенсації за судовим рішенням витрат сторін та їхніх законних представників, що пов'язані з прибуттям до суду, покликане насамперед запобігти завищенню розміру цих витрат та попередженню зловживання таким правом. Граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних, адміністративних та господарських справ, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 2006 року № 590 «Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних, адміністративних та господарських справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави», згідно з додатком до якої витрати, пов'язані з переїздом до іншого населеного пункту та за наймання житла, - стороні, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, її представникові, не можуть перевищувати встановлені законодавством норми відшкодування витрат на відрядження. Посилається на п. 14 розділу І Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 13 березня 1988 року № 59, ст. 2 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг». Сторона, яка не є суб'єктом владних повноважень і на користь якої ухвалене судове рішення, має право на компенсацію здійснених нею та підтверджених документально витрат, пов'язаних із прибуттям до суду, які не можуть перевищувати встановлені постановою Кабінету Міністрів України від 2 лютого 2011 року № 98 та Інструкцією про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 13 березня 1988 року № 59. Судом першої інстанції не досліджено, а в матеріалах справи відсутні документально підтверджені витрати, пов'язані із прибуттям до суду та вибуттям з суду представника позивача. Вказує, що відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника Беня Б.З., перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення у межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення.
Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
На підставі ст.ст. 76-81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; а також питання щодо розподілу судових витрат, допуску рішення до негайного виконання, скасування заходів забезпечення позову.
Відповідно до ч.1 ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо, зокрема, судом не вирішено питання про судові витрати.
Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Згідно із ст. 246 цього Кодексу якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Згідно зі ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частиною 4 ст. 137 ЦПК України, встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч.5 ст. 137 ЦПК України).
Встановлено, що рішенням Яворівського районного суду Львівської області від 16 вересня 2021 року задоволено позов ОСОБА_2 до Міністерства оборони України, Державного підприємства «Старицький військовий лісгосп» про визнання незаконними та скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Питання розподілу між сторонами витрат на правничу допомогу у зазначеному рішенні не вирішено.
Оскаржуване додаткове рішення суду першої інстанції мотивовано наступним.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначає, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до постанови Верховного Суду від 6 березня 2019 року у справі № 922/1163/18 відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру таабо порядку обчислення адвокатського гонорару не дає, як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару. Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру таабо порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
З договору про надання правничої допомоги від 4 січня 2021 року вбачається, що правову допомогу з питання представництва інтересів ОСОБА_2 йому надано адвокатами Адвокатського об'єднання «Львівська адвокатська компанія».
Відповідно до цього договору сторони домовилися, що клієнт оплачує витрати на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат, а саме: детального опису робіт (наданих) послуг, виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
З квитанцій до прибуткового касового ордера №61 від 6 вересня 2021 року та №62 від 17 вересня 2021 року вбачається, що Чікель В.Ю. сплатив Адвокатському об'єднанню «Львівська адвокатська компанія» винагороду в розмірі 22 500 грн. відповідно до розрахунку гонорару від 23 вересня 2021 року.
Відповідно до постанови Верховного Суду від 2 липня 2020 року у справі № 362/3912/18 та додаткової постанови цього суду від 30 вересня 2020 року у справі № 201/14495/16-ц, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Відповідно до постанови Великої Палата Верховного Суду № 755/9215/15-ц при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, принцип змагальності знайшов втілення, зокрема, у положеннях ч.ч. 5, 6 ст. 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності.
Задовольняючи заяву, суд першої інстанції врахував характер виконаної роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру; виходив з конкретних обставин справи, її складності, критерію необхідності правничої допомоги та значимість її у справі; та прийшов до висновку, що справедливим, співмірним та обґрунтованим є розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу в розмірі 22 500 грн., яку належить стягнути з відповідачів на користь позивача у рівних частках.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, які не спростовані доводами апеляційної скарги. Підстави для скасування оскаржуваного додаткового рішення не встановлені.
Керуючись: ст. 367, п.1 ч.1 ст.374, ст.ст. 375, 381-384, 388-391 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу Міністерства оборони України залишити без задоволення.
Додаткове рішення Яворівського районного суду Львівської області від 10 жовтня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту.
Повний текст постанови складено 11 лютого 2025 року.
Головуючий_-_____________________Т.І.Приколота
Судді: ___________ Ю.Р. Мікуш _______________ Р.В. Савуляк