Справа № 145/1611/21
Провадження № 22-ц/801/144/2025
Категорія: 46
Головуючий у суді 1-ї інстанції Ратушняк І. О.
Доповідач:Ковальчук О. В.
11 лютого 2025 рокуСправа № 145/1611/21м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Ковальчука О. В.,
суддів: Сала Т. Б., Берегового О. Ю.,
за участю секретаря судового засідання Луцишина О.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 , до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про відшкодування шкоди, заподіяної смертю,
за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Тиврівського районного суду Вінницької області, ухвалене у цій справі 17 жовтня 2024 року у селищі Тиврів суддею цього суду Ратушняком І. О., дата складання повного тексту рішення 22 жовтня 2024 року,
У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вищевказаним позовом, який обґрунтований тим, що 12.02.2019 року близько 23 год. 33 хв. швидкісний пасажирський потяг № 117, зі сполученням "Київ-Чернівці", який рухався до кінцевої станції м. Чернівці, по головній колії № 1, на 1102 кілометрі, під керуванням машиніста ОСОБА_3 , скоїв наїзд на ОСОБА_4 , який від отриманих травм помер.
13.02.2019 року за фактом настання цієї події було внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019021320000027 та розпочато досудове розслідування. 30.05.2019 року постановою слідчого Гніванського відділення поліції Жмеринського ВП у Вінницькій області кримінальне провадження було закрито у зв'язку із встановленням відсутності складу кримінального правопорушення.
Згідно з постановою про закриття кримінального провадження від 30.05.2019 року на ОСОБА_4 здійснив наїзд пасажирський потяг № НОМЕР_1 зі сполученням "Київ-Чернівці". Машиніст потяга ОСОБА_3 перебував у трудових відносинах з Локомотивним депо Гречани РФ "Південно-західна залізниця" АТ "Українська залізниця".
Відповідно до Висновку судово-медичної експертизи № 20 від 04.03.2019 року смерть ОСОБА_4 наступила від відкритої черепно-мозкової травми. Виявлені тілесні ушкодження виникли від дії тупого твердого предмету (предметів), можливо, в умовах даної залізничної травми. Отже, між наїздом на ОСОБА_4 (тобто дією джерела підвищеної небезпеки в розумінні ст. 1187 ЦК України) та смертю останнього наявний причинно-наслідковий зв'язок.
Так, ОСОБА_1 втратила чоловіка, батька для свого сина та близьку людину. Разом з загиблим вони прожили 16 років, позивач зазнала страждань, пов'язаних із втратою близької людини. Непоправно зруйновано один з найважливіших життєвих зв'язків. Також смерть чоловіка призвела до необхідності докладати додаткових зусиль для організації свого життя, а також життя дитини.
ОСОБА_2 , сину загиблого, на момент ДТП було 12 років. Така трагічна подія в молодому віці призвела до сильного стресу та глибокого душевного болю. Внаслідок смерті батька ОСОБА_2 втратив один із найважливіших життєвих зв'язків, який у будь-який спосіб не може бути відновленим. Ніхто не зможе замінити хлопцю батька. З незалежних від нього обставин дитина стала напівсиротою і жодні зусилля з його сторони не зможуть повернути попередній стан. Смертю батька було непоправно зруйновано фактично найважливіший життєвий зв'язок. ОСОБА_5 був близьким зі своїм батьком, адже вони проживали разом, батько піклувався про нього, допомагав матеріально.
За таких обставин, позивач просила стягнути з АТ «Українська залізниця» на її користь 200 000 грн в якості відшкодування моральної шкоди та на користь ОСОБА_2 , в інтересах якого вона діє, 300 000 грн в якості відшкодування моральної шкоди.
17 жовтня 2024 року рішенням Тиврівського районного суду Вінницької області позов задоволено частково. Стягнено з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 100 000 гривень. Стягнено з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_2 моральну шкоду в розмірі 150 000 грн.
Не погодившись із ухваленим рішенням, АТ «Українська залізниця» подало апеляційну скаргу, у якій просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення про залишення позовних вимог без задоволення, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що матеріали кримінального провадження свідчать про наявність умислу в діях потерпілого ОСОБА_4 та їх причинного зв'язку зі шкодою, оскільки він усвідомлював, що перебування на залізничній колії при наближенні потягу матиме наслідком наїзд на нього. Потерпілий, перебуваючи на колії, свідомо порушив правила безпеки громадян на залізничному транспорті. В поведінці ОСОБА_4 вбачається умисел, що виключає можливість настання цивільно-правової відповідальності з боку відповідача. Судом також залишено поза увагою, що позивач не достатньо обґрунтувала розмір заявлених позовних вимог, а обставини, на які вона посилається, є загальними абстрактними твердженнями. Позивачем не доведено факту завдання моральних страждань та душевних переживань, наявність втрат немайнового характеру, що настали у зв'язку з неправомірними діями чи бездіяльністю відповідача.
Правом на подання відзиву на апеляційну скаргу позивач не скористалася.
Апеляційний суд, згідно з вимогами ст. 367 ЦПК України, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду без змін з огляду на таке.
Статтею 375 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції відповідає цим вимогам.
В ході розгляду справи встановлено, що 12.02.2019 року близько 23 год. 33 хв. швидкісний пасажирський потяг № 117, зі сполученням "Київ-Чернівці", який рухався до кінцевої станції м. Чернівці, по головній колії №1, на 1102 кілометрі, під керуванням машиніста ОСОБА_3 , скоїв наїзд на ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який від отриманих травм помер.
13.02.2019 за вказаним фактом було внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019021320000027 та розпочато досудове розслідування.
Постановою слідчого Гніванського відділення поліції Жмеринського ВП у Вінницькій області від 30.05.2019 кримінальне провадження, внесене до ЄРДР під №12019021320000027 за ч. 3 ст. 276 КК України, було закрито (а.с. 6-10).
У вказаній постанові зазначено, що причиною виникнення даної дорожньо-транспортно пригоди стало порушення пішоходом ОСОБА_4 вимог пунктів 2.1, 2.2 2.3, 2.6 Наказу Міністерства транспорту України №54 від 19.02.1998 "Про затвердження Правил безпеки громадян на залізничному транспорті України", при цьому дані порушення знаходяться в прямому причинному зв'язку з наслідками ДТП. Наїзд на пішохода ОСОБА_4 стався на головній колії №1 швидкісним пасажирським потягом №117, зі сполученням «Київ-Чернівці», під керуванням машиніста ОСОБА_3 , який не міг передбачити, що пішохід буде знаходитися на залізничній колії у невстановленому місці, при цьому машиніст рухався в даній дорожній ситуації в межах допустимої безпечної швидкості, що підтверджується роздруківкою швидкомірної стрічки (екстрене гальмування при швидкості 60 км/год., зупинка о 23:33 год.), однак не мав технічної можливості своїми односторонніми діями попередити наїзд на пішохода ОСОБА_4 , який окрім цього здійснював вищевказані порушення в стані сильного алкогольного сп'яніння, а тому в діях машиніста ОСОБА_3 відсутні ознаки складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 276 КК України.
Також в постанові слідчого про закриття кримінального провадження вказано, що висновком судово-медично експертизи № 20 від 04.03.2019 встановлено:
1. При судово-медичній експертизі трупа ОСОБА_4 була виявлена відкрита черепно-мозкова травма: розтрощення кісток мозкового черепа з пошкодженнями головного мозку та з частковим його травматичним видаленням з порожнини черепа. Також виявлено закритий уламковий перелом нижньої третини правої стегнової кістки. Садно спини, попереку та сідниці справа, рана лівого стегна, садна ділянки лівого колінного суглобу, синці на обох руках.
2. Відкрита черепно-мозкова травма з розтрощенням кісток мозкового черепа з пошкодженням головного мозку та з частковим його травматичним видаленням з порожнини черепа, за ознакою небезпеки для життя в момент спричинення, належить до тяжких тілесних ушкоджень та стоїть в причинному зв'язку зі смертю.
3. Смерть ОСОБА_4 наступила від вищеописаної відкритої черепно-мозкової травми. Між смертю ОСОБА_4 та вищевказаною відкритою черепно-мозковою травмою існує прямий причинний зв'язок.
4. При судово-токсилогічному дослідженні крові та сечі від трупа ОСОБА_6 виявлено етиловий спирт в концентрації 3,9 ‰ в крові та 4,3 ‰ в сечі, зазвичай така концентрація алкоголю у живих осіб відповідає тяжкому алкогольному отруєнню.
Крім того, в постанові слідчого про закриття кримінального провадження наведено, що згідно із судовою автотехнічною експертизою № 263 від 22.05.2019 року, в ситуації, яка склалася, за умови якщо відстань на якій знаходився потяг від місця наїзду в момент виникнення небезпеки для руху була меншою за 210 м, машиніст потягу №117 ОСОБА_3 не мав технічної можливості попередити наїзд на пішохода ОСОБА_4 шляхом застосування термінового гальмування.
Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив із того, що в даному випадку шкода спричинена не з вини відповідача, а з необережності самого потерпілого, однак вважав, що вказана обставина не є підставою для відмови у захисті порушеного права, оскільки власник (володілець) джерела підвищеної небезпеки відповідає за шкоду без врахування вини та може бути звільнений від такої відповідальності лише у разі спричинення шкоди за наслідками непоборної силі або умислу потерпілого на завдання самому собі цієї шкоди. При цьому, обставин непереборної сили або умислу потерпілого судом під час судового розгляду не встановлено.
Однак, з врахуванням засад розумності, виваженості та справедливості, глибини фізичних та душевних страждань позивачів, грубої необережності потерпілого, суд дійшов висновку, що моральна шкода відповідно до ст. 1193 ЦК України підлягає зменшенню.
Апеляційний суд погоджується із такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Згідно з частинами першою - другою статті 1187 Цивільного кодексу України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Володільцем об'єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, є юридична або фізична особа, що експлуатує такий об'єкт в силу наявності права власності, користування (оренди), повного господарського відання, оперативного управління або іншого речового права. Не вважається володільцем об'єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки в силу трудових відносин з таким володільцем (водій, машиніст, оператор тощо).
Відповідно до частини першої статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Для покладення на юридичну особу відповідальності, передбаченої статтею 1172 ЦК України, необхідна наявність як загальних умов деліктної відповідальності (протиправна поведінка працівника; причинний зв'язок між такою поведінкою і шкодою; вина особи, яка завдала шкоду), так і спеціальних умов (перебування у трудових відносинах з юридичною особою або фізичною особою - роботодавцем незалежно від характеру таких відносин; завдання шкоди під час виконання працівником своїх трудових (службових) обов'язків).
Під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов'язків необхідно розуміти виконання роботи згідно з трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоч і виходить за межі трудового договору або посадової інструкції, але доручається роботодавцем або викликана невідкладною виробничою необхідністю як на території роботодавця, так і за її межами протягом усього робочого часу.
З аналізу змісту положень глави 82 ЦК України видно, що законодавець розрізняє поняття «особа, яка завдала шкоду» та «особа, яка відповідає за шкоду». За наявності вини особи, яка завдала шкоду, особа, яка є відповідальною за шкоду, на підставі частини першої статті 1191 ЦК України набуває права зворотної вимоги (регресу) до винної особи в розмірі виплаченого відшкодування.
Виходячи з наведених норм права, шкода, завдана внаслідок ДТП із вини водія, який виконував трудові обов'язки та на відповідній правовій підставі керував транспортним засобом, що належить роботодавцю, відшкодовується власником (володільцем) цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.
Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 25 листопада 2020 року у справі № 760/28302/18-ц (провадження №61-12464св20), від 02 листопада 2020 року у справі № 133/1238/17 (провадження № 61-19345св19).
Головною особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об'єкта зобов'язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини. Перед потерпілим несуть однаковий обов'язок відшкодувати завдану шкоду, як винні, так і невинні володільці об'єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки.
Водночас, якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого, якщо інше не встановлено законом, розмір відшкодування з особи, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, має бути зменшено (частина друга статті 1193 ЦК України).
Разом із цим, відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого.
Під умислом потерпілого необхідно розуміти усвідомлене бажання особи заподіяти шкоду. При цьому, особа повинна розуміти значення своїх дій та мати змогу керувати ними.
Обов'язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається також на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція заподіювача шкоди.
Статтею 23 ЦК України установлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до частини першої та пункту 1 частини другої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.
Згідно з статтею 1168 ЦК України моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів. Моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживають з нею однією сім'єю.
Як роз'яснено у пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою необхідно розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
У пунктах 5, 9 цієї постанови роз'яснено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.
При цьому, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
АТ «Українська залізниця» вважає, що підстави для стягнення з товариства моральної шкоди відсутні, оскільки в потерпілого ОСОБА_4 був умисел на заподіяння собі смерті.
Вказана позиція скаржника відхиляється апеляційним судом, оскільки під умислом прийнято розуміти психічне ставлення особи до своїх дій та їх наслідків, коли особа усвідомлює характер своїх дій, передбачає їх наслідки і бажає настання таких наслідків або свідомо їх допускає (наприклад, суїцид). Усвідомлення і передбачення становлять інтелектуальну ознаку умислу, а бажання настання наслідків або свідоме їх допущення - його вольову ознаку.
При необережності, на відміну від умислу, вольова ознака полягає в тому, що особа або не передбачає наслідків своїх дій, хоча повинна і могла їх передбачати, або передбачала наслідки, але розраховувала на їх відвернення.
У ході розгляду справи не встановлено, що смерть була завдана внаслідок умислу потерпілого.
З матеріалів справи вбачається, що причиною загибелі ОСОБА_4 є потрапляння під потяг, у зв'язку з його грубою необережністю, а саме порушення ним Правил безпеки громадян на залізничному транспорті, а відтак вказана обставина не звільняє відповідача від цивільно-правової відповідальності.
Разом з тим, дані обставини можуть враховуватися судом при визначенні розміру відшкодування, що й було зроблено судом першої інстанції.
При цьому, доводи апеляційної скарги, що позивачі недостатньо обґрунтували розмір моральної шкоди, а обставини, на які вони посилаються є абстрактними твердженнями, а не конкретними фактами, є безпідставними, оскільки, як зауважив Європейський суд з прав людини, оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, § 62, ЄСПЛ від 12 липня 2007 року).
Сам факт загибелі чоловіка та батька для його дружини та дитини є моральним стражданням враховуючи те, що згідно з частиною першою статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Отже, рівень моральних страждань визначається не видом правопорушення і не складністю цього правопорушення, а моральними стражданнями особи внаслідок заподіяння їй шкоди та значенням наслідків цього правопорушення для її особистості, що і зумовлює розмір суми компенсації моральної шкоди. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди одразу визначається у позовній заяві, хоча остаточне рішення про розмір компенсації моральної шкоди приймається судом. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.
Апеляційний суд враховує, що завдана позивачам смертю ОСОБА_4 моральна шкода спричинила та буде спричиняти протягом усього життя їм душевні страждання. Відновити становище, яке існувало до смерті чоловіка та батька, у житті позивачів неможливо. Смерть рідної людини є невідновлюваною втратою, що безумовно спричиняє страждання та хвилювання.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не є істотними і не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права судом першої інстанції, що є підставами для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції.
Отже, підстав для скасування ухваленого у справі судового рішення та задоволення поданої апеляційної скарги, виходячи з меж її доводів, апеляційний суд не вбачає, оскільки ці доводи правильності зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують.
За таких обставин, апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Відповідно до п. п. «в» п. 4 ч. 1 ст. 382 ЦПК України, ст. 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, то судові витрати у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції необхідно віднести за рахунок особи, яка подала апеляційну скаргу.
На підставі викладеного, керуючись ст. 367, 374, 375, 382 - 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» залишити без задоволення, а рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 17 жовтня 2024 року - без змін.
Понесені скаржником у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції судові витрати залишити за ним.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий О. В. Ковальчук
Судді: Т. Б. Сало
О. Ю. Береговий