Справа №333/4006/19
Провадження №2/333/111/25
Іменем України
05 лютого 2025 року м. Запоріжжя
Комунарський районний суд м.Запоріжжя у складі:
головуючого - судді Тучкова С.С.,
за участю секретаря судового засідання Шелесько Ю.О.,
представника позивача Мельникової Я.В.,
відповідача ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, цивільну справу №335/2131/23 за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, -
12.07.2019 року позивач АТ КБ «ПриватБанк» звернувся до Комунарського районного суду м.Запоріжжя з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором. В обґрунтування своїх позовних вимог зазначив наступне. 07 вересня 2007 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 укладено договір №ZPJKAU10170054, відповідно до якого банк надав відповідачу кредит у розмірі 11275,79 доларів США строком до 07 вересня 2012 року. Оскільки відповідачка зобов'язання із повернення кредиту виконувала неналежним чином, станом на 13 червня 2019 року утворилася заборгованість у розмірі 10512,47 доларів США, яка складається із заборгованості за кредитом - 7682,98 доларів США, заборгованості за відсотками -2304,89 доларів США, заборгованості за комісією - 524,60 доларів США. У зв'язку з викладеним, позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором № ZPJKAU10170054 від 07 вересня 2007 року у розмірі 7682, 98 доларів США, що за курсом 26,40 грн. відповідно до службового розпорядження НБУ від 13 червня 2019 року становить 202830,67 грн.
07.11.2023 року через канцелярію суду від представника відповідачки надійшов відзив на позовну заяву, в якому він просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог, а також стягнути з позивача на користь відповідача витрати на професійну правничу допомогу і витрати на оплату судового збору, посилаючись на те, що строк дії договору сплив 07.09.2012 року. Крім того, строки позовної давності повинні рахуватися з моменту прострочення оплати чергового платежу. Період сплати чергового платежу згідно з договором - з 01 по 05 число кожного місяця. Строк договору сплив 07.09.2012 року. Таким чином, 05.10.2012 року у будь-якому разі сплив строк сплати останнього чергового платежу за договором і з цього ж часу повинні відраховуватись строки позовної давності. Також 12.04.2011 року Комунарським районним судом м.Запоріжжя (справа №2-1985/11) було ухвалено заочне рішення за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет застави, а також стягнення судових витрат. Позивачу було відомо про заявлену у позові заборгованість відповідача за кредитним договором у розмірі 11569,21 доларів США ще станом на 12.04.2011 року. Згідно з ч.4 ст.267 ЦПК України, сплив позовної давності про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог. Строк позовної давності за усіма вимогами сплив 05.10.2015 року. Позивач звернувся з позовною заявою 12.07.2019 року, пропустивши трирічний строк позовної давності, що є підставою для відмови у задоволенні позову. Крім того, в матеріалах справи не міститься жодних документів, які б підтверджували факт видачі готівки через касу банку або списання з кредитного рахунку на поточний рахунок позичальника, відсутні будь-які докази щодо часткової сплати відповідачем коштів за кредитним договором, а відтак не доведено факту та розміру часткового виконання грошових зобов'язань за кредитним договором. Таким чином, сума позову є необгрунтованою та ніяким чином не доведеною, докази отримання коштів та перерахування, підстави для нарахування процентів та пені, розрахунок їх нарахування позивачем не надано. Вимога по стягненню відсотків є явно завищена та необгрунтована, не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. У наданому позивачем «розрахунку» платежі відповідача здійснювались до 2016 року, що не відповідає дійсності та не підтверджується жодними доказами. Також позивачем в позовній заяві взагалі не згадується про отримання в рахунок погашення заборгованості за рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя (справа № 2-1985/11) від 12 квітня 2011 року предмету договору застави від 07.09.2007 року: автомобіля «DAEWOO FSO», модель «ТF699», рік випуску 2007, тип транспортного засобу: легкове авто, шляхом продажу вказаного автомобіля ПАТ КБ «ПриватБанк» з укладенням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем. Після ухвалення зазначеного рішення автомобіль було вилучено і відповідачем не здійснювалось щомісячних платежів у погашення заборгованості за кредитним договором. Таким чином, позивач не обгрунтував, яким чином інформація про рух коштів за рахунками відповідача підтверджує заявлену позивачем заборгованість, розміри та черговість платежів.
09.10.2024 року через канцелярію суду від представника відповідачки надійшла заява про стягнення витрат на правничу допомогу, в якій вона просить суд стягнути з позивача на користь відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 14500,00 гривень і витрати на оплату судового збору за подання заяви про перегляд заочного рішення у розмірі 536,80 гривень.
07.02.2025 року через канцелярію суду від представника позивача надійшов відзив на заяву про стягнення витрат на правничу допомогу, в якому просить зменшити ці витрати у порядку ст.137 ЦПК України, врахувавши лише докази, які підтверджують реальну / дійсну сплату сум по цій справі, а також врахувати час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт/надання послуг та обсяг наданих адвокатом послуг. Представник позивача зазначає, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. У справі відсутні будь-які докази щодо реальної сплати відповідачем будь-яких коштів за послуги адвоката.
Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю.
Відповідачка, будучи повідомленою судом належним чином про час і місце розгляду справи, у судове засідання не з'явилася, надала суду заяву, в якій просила розглядати справу без її участі за участю її представника.
Представник відповідача у судовому засіданні просив відмовити у задоволенні позову з урахуванням пояснень, викладених у відзиві на позовну заяву і стягнути витрати на професійну правничу допомогу.
Суд, заслухавши пояснення представника позивача, представника відповідачки, вивчивши матеріали справи, дослідивши письмові докази і проаналізувавши законодавство, що регулює спірні правовідносини, дійшов таких висновків.
Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.
07 вересня 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» (банк) та ОСОБА_3 (позичальник) був укладений кредитний договір № ZPJKAU10170054, відповідно до п.7.1. якого банк зобов'язується надати позичальнику кредитні кошти шляхом надання готівки через касу на строк з 07 вересня 2007 року по 07 вересня 2012 року включно у вигляді не поновлюваної кредитної лінії у розмірі 11275,79 доларів США на купівлю автомобіля, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1% на місця на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 1% від суми виданого кредиту. Періодом сплати вважати з 01 по 05 число кожного місяця. Щомісяця в період сплати позичальник повинен надавати банку кошти (щомісячний платіж) у сумі 206,79 доларів США для погашення заборгованості за кредитним договором (а.с.7-9).
Згідно із розрахунком заборгованості за договором № ZPJKAU10170054 від 07 вересня 2007 року станом на 13 червня 2019 року наявна заборгованість у розмірі 10512,47 доларів США, яка складається із заборгованості за кредитом - 7682,98 доларів США, заборгованості за відсотками -2304,89 доларів США, заборгованості за комісією - 524,60 доларів США (а.с.4-5).
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно зі ст.ст. 526, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установленні строки відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а на підставі ст. 629 ЦК України - договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина друга статті 1050 ЦК України).
Як вбачається із матеріалів справи, зокрема, з заочного рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 12.04.2011 року станом на час звернення ПАТ КБ «ПриватБанк» до суду з позовом про звернення стягнення на предмет застави (станом на 25.10.2010 року), відповідачка мала заборгованість у загальному розмірі 11569,21 доларів США, яка і була визначена судом як сума боргу, на погашення якої звернуто стягнення на предмет застави (а.с.74-76).
Суд погоджується з доводами представника відповідача про те, що позивачем в позовній заяві взагалі не згадується про отримання в рахунок погашення заборгованості за рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя (справа № 2-1985/11) від 12 квітня 2011 року предмету договору застави від 07.09.2007 року: автомобіля «DAEWOO FSO», модель «ТF699», рік випуску 2007, тип транспортного засобу: легкове авто, шляхом продажу вказаного автомобіля ПАТ КБ «ПриватБанк» з укладенням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем.
Відповідно до частини четвертої статті 591 ЦК України якщо сума, одержана від реалізації предмета застави, не покриває вимоги заставодержателя, він має право отримати суму, якої не вистачає, з іншого майна боржника в порядку черговості відповідно до статті 112 цього Кодексу, якщо інше не встановлено договором або законом.
Таких висновків у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд у постанові від 16 червня 2021 року.
У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 січня 2019 року у справі №5017/1987/2012 (провадження № 12-289гс18) що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Фактично АТ КБ «ПриватБанк» продовжив надалі після ухвалення заочного рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 12.04.2011 року нараховувати передбачені договором кредиту відсотки та комісію за користування кредитом за визначеною договором процентною ставкою за користування кредитом, що вбачається із наданого до позовної заяви розрахунку.
Натомість звернувшись із позовом про звернення стягнення на предмет застави в рахунок дострокового стягнення у повному обсязі за кредитним договором тіла кредиту, заборгованості за процентами та комісії, кредитор змінив умови кредитного договору щодо строку його дії, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом. Рішення суду про звернення стягнення на іпотечне майно на погашення такої заборгованості засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред'явлення до позичальника вимог на підставі ч. 2 ст. 1050 ЦК України. Якщо в рішенні суду вказана заборгованість за кредитним договором у повному обсязі (дострокове стягнення), то невиконання такого рішення не зумовлює виникнення у кредитора права на стягнення процентів та комісії, передбачених кредитним договором. У кредитора (стягувача) виникає право на отримання гарантій належного виконання зобов'язання відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові від 04.07.2018 року у справі № 310/11534/13-ц , наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні, а отже, строк дії договору змінився і вважається таким, що має бути виконаним у повному обсязі.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.07.2018 року у справі №310/11534/13-ц дійшла висновків про те, що звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни.
За таких обставин, підстав для нарахування відсотків та пені після ухвалення рішення суду про звернення стягнення на предмет застави у позивача не було.
Питання про стягнення інфляційних втрат та 3% річних, як передбачено ст. 625 ЦК України, позивачем не заявлено.
При цьому, розмір заборгованості складає суму, визначену судом при вирішенні питання про звернення стягнення на предмет застави. Саме з цієї суми має вираховуватися сума, отримана від реалізації предмету застави.
Будь-яких даних про суму, яка була виручена банком від продажу автомобіля як предмету застави та спрямована на погашення заборгованості, ні розрахунок заборгованості, ні інші матеріали справи не містять.
Представник позивача у судовому засіданні зробив припущення, що зазначені в розрахунку суми в строчці від 29.11.2016 року можуть бути коштами, отриманими від реалізації автомобіля.
Таким чином, позивачем не доведено суду недостатність коштів після реалізації предмета застави для погашення заборгованості за кредитним договором станом на час звернення ПАТ КБ «ПриватБанк» до суду з позовом про звернення стягнення на предмет застави у загальному розмірі 11569,21 доларів США.
Матеріали справи не містять даних про те, що сума вартості вилученого автомобіля менше ніж сума заборгованості, визначена у рішенні суду від 12.04.2011 року.
У зв'язку з викладеним, у задоволенні позову слід відмовити.
Відповідачка її представник заявили клопотання про застосування позовної давності.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.06.2023 року, справа №?755/13805/16-ц, провадження №14-20821, зазначила, що суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позову. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушено право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушено, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушено, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем.
Тобто, суд відмовляє у задоволенні позову за спливом позовної давності у разі, якщо вимоги є обґрунтованими, але сплинув строк позовної давності, про застосування якого заявлено стороною у спорі.
У даній справі суд відмовляє позивачу не за спливом позовної давності, а по суті, оскільки такі вимоги є необґрунтованими, тому заява відповідачки і її представника про застосування позовної давності не береться до уваги.
Відповідно до положень ст.141 ЦПК України, у зв'язку із відмовою у задоволенні позовних вимог судові витрати у виді судового збору, понесені позивачем, не відшкодовуються.
Щодо вимог відповідача про стягнення з позивача витрат на правову допомогу в розмірі 14500,00 гривень і витрати на оплату судового збору за подання заяви про перегляд заочного рішення у розмірі 536,80 гривень, суд зазначає наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, інтереси відповідача представляла адвокат Вардзєлова О.В. На підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу представником відповідача надано: договір №14 про надання правової допомоги від 25.08.2023 року, укладений між Антоновою І.П. та ОСОБА_1 , акт приймання-передачі виконаних робіт від 03.10.2024 року.
Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Водночас, згідно з частиною 4 статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції.
Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2021 року у справі №550/936/18, постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі №755/9215/15-ц, додатковій ухвалі Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 року у справі № 927/237/20.
Витрати на правничу допомогу в разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною, чи тільки має бути сплачено.
З огляду на зазначене, враховуючи фактичний обсяг наданих адвокатом Вардзєловою О.В. юридичних послуг, враховуючи, що у задоволенні позову відмовлено, зважаючи на співмірність суми витрат із складністю справи та відповідність суми понесених витрат критеріям реальності і розумності, час, витрачений адвокатом Вардзєловою О.В. на виконання відповідних робіт (надання послуг), суд вважає, що стягненню з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_4 підлягають витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8500,00 грн., що буде співмірним до наданих послуг.
Керуючись ст.ст.256, 257, 258, 610, 611, 612, 617, 625, 651, 1048, 1049, 1050, 1054, 1056-1 ЦК України, ст.ст.10-13, 77-80, 141, 263-265 ЦПК України, суд,-
У задоволенні позову Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості - відмовити повністю.
Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570, м.Київ, вул.Грушевського, буд.1-Д) на користь ОСОБА_4 витрати по оплаті судового збору у розмірі 536,80 гривень і витрати на правову допомогу у розмірі 8500,00 гривень, а разом 9036 (дев'ять тисяч тридцять шість) гривень 08 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Запорізького апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повне судове рішення складене 05 лютого 2025 року.
Суддя Комунарського районного суду
м. Запоріжжя С.С. Тучков