Справа № 304/2991/24 Провадження № 1-кс/304/140/2025
03 лютого 2025 року м. Перечин
Слідчий суддя Перечинського районного суду Закарпатської області ОСОБА_1 , з участю секретаря судового засідання - ОСОБА_2 , розглянувши клопотання старшого слідчого СВ відділення поліції № 1 Ужгородського районного управління Головного управління Національної поліції в Закарпатській області ОСОБА_3 , погоджене прокурором Ужгородської окружної прокуратури ОСОБА_4 на підставі матеріалів досудового розслідування, внесених до ЄРДР за № 12024071030001194 від 06 червня 2024 року, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 263, ч. 3 ст. 332 КК України, про арешт майна,
слідчий у провадженні ОСОБА_3 звернувся до слідчого судді з даним клопотанням, погодженим прокурором на підставі матеріалів кримінального провадження, внесених до ЄРДР за № 12024071030001194 від 06 червня 2024 року, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 263, ч. 3 ст. 332 КК України, про накладення арешту на майно, що належить на праві приватної власності підозрюваному ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме на земельні ділянки з кадастровими номерами 2122781000:10:102:0064, площею 1,59 га, та 2122781000:11:000:0122, площею 0,2085 га, шляхом заборони розпорядження таким майном.
Клопотання мотивує тим, що слідчим відділенням відділення поліції №1 здійснюється досудове розслідування вказаного кримінального провадження за підозрою ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 263, ч. 3 ст. 332 КК України, під час якого встановлено, що в умовах введеного в країні воєнного стану ОСОБА_5 за попередньою змовою з невстановленими на даний час досудовим розслідуванням особами, маючи умисел, спрямований на незаконне переправлення громадян України через державний кордон, умисно, діючи з прямим умислом, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, під час дії воєнного стану, достовірно знаючи про заборону виїзду за кордон громадян України чоловічої статі віком від 18 до 60 років, з корисливих мотивів, організували незаконне переправлення громадян України через державний кордон України, шляхом надання порад, вказівок та наданням засобів.
Слідчий вказує, що ОСОБА_6 , достовірно знаючи, що у громадян ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , ОСОБА_16 , ІНФОРМАЦІЯ_11 , ОСОБА_17 , ІНФОРМАЦІЯ_12 , ОСОБА_18 , ІНФОРМАЦІЯ_13 , ОСОБА_19 , ІНФОРМАЦІЯ_14 , ОСОБА_20 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_21 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_22 , ІНФОРМАЦІЯ_15 , відсутні законні підстави для виїзду за межі території України, умисно, шляхом керівництва діями останніх та наданням вказівок, організував їх незаконне переправлення через державний кордон України до Республіки Словаччина.
Так, у невстановлений досудовим розслідуванням час та місці у ОСОБА_5 виник злочинний умисел, спрямований на організацію незаконного переправлення осіб призовного віку від 18 до 60 років, яким обмежено виїзд за кордон, через державний кордон України, після чого у невстановлений досудовим розслідуванням час, але не пізніше 03 червня 2024 року, він домовився із невстановленими досудовим розслідування особами, що вони підшукають осіб, яким обмежено виїзд за кордон та яких він за грошову винагороду зможе незаконно переправити через державний кордон України.
Зокрема, за версією органу досудового розслідування, для виконання узгодженого плану ОСОБА_5 домовився з ОСОБА_23 та іншими невстановленими органом досудового розслідування особами, які у невстановлений досудовим розслідуванням час та місці були залучені до вчинення кримінального правопорушення, роль яких полягала у транспортуванні таких осіб територією Мукачівського та Ужгородського районів Закарпатської області. Після чого у червні 2024 року ОСОБА_5 за допомогою засобів мобільного зв'язку підшукав осіб призовного віку, яким обмежено виїзд за межі України, та яким запропонував організувати їх виїзд за кордон поза межами встановлених пунктів пропуску, за що ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 та ОСОБА_22 сплатили по 6 500 доларів США кожний.
Слідчий вказує, що, керуючи діями вказаних осіб шляхом надання вказівок та порад, ОСОБА_5 запропонував їм доїхати до прикордонних міст Закарпатської області та поселитися до готелів, квартир, будинків, де вони мали чекати на подальші інструкції. Надалі ОСОБА_5 , отримавши грошову винагороду у невстановленому досудовим розслідування місці, з метою доведення свого злочинного наміру до кінця, залучив ОСОБА_24 , ІНФОРМАЦІЯ_16 , та ОСОБА_23 , ІНФОРМАЦІЯ_12 , які не були обізнані в його злочинних намірах, а також інших невстановлених органом досудового розслідування осіб, в якості перевізників, які у відповідності до відведеної їм ролі повинні були на власних транспортних засобах доставити осіб до околиць населеного пункту Кінчеш Ужгородського району, де ОСОБА_5 очікував їх на автомобілі марки «Шевроле», р/н НОМЕР_1 .
Після проведення інструктажу ОСОБА_6 на вказаному автомобілі доставив вказаних вище осіб до місцевості між населеними пунктами Соломоново та Паладь-Комарівці Ужгородського району Закарпатської області, де показав їм напрямок руху та які перетнули Державний кордон України в районі 352-353 прикордонного знаку та на відстані 300 метрів від державного кордону у напрямку Словацької Республіки були виявлені патрулем поліції Словацької Республіки.
Окрім цього орган досудового розслідування встановив, що ОСОБА_5 у невстановлений досудовим розслідуванням час та місці, але не пізніше 09 липня 2024 року, придбав патрони (боєприпаси) калібру 7*62 у кількості 26 штук, та з метою подальшого зберігання і використання, перемістив їх до місця свого проживання за адресою: АДРЕСА_1 .
Слідчий вказує, що 09 липня 2024 року за місцем проживання ОСОБА_5 було проведено санкціонований обшук, в ході якого виявлено та вилучено вказані патрони (боєприпаси), які згідно з висновком експерта є боєприпасами, придатним до стрільби, бойовими проміжними патронами центрального бою, калібру 7,62*39 мм, споряджені звичайною кулею та призначені для стрільби з відповідної нарізної вогнепальної зброї калібру 7,62*39 мм.
Відтак як зазначає слідчий, 23 листопада 2024 року ОСОБА_5 було повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 332 КК України як організація незаконного переправлення осіб через державний кордон України, керівництво такими діями та сприяння їх вчиненню порадами, вказівками та наданням засобів, вчинені щодо кількох осіб, за попередньою змовою групою осіб, з корисливих мотивів, а також за ч. 1 ст. 263 КК України, тобто придбання, носіння, зберігання бойових припасів без передбаченого законом дозволу.
Додатково вказує, що ОСОБА_5 підозрюється у вчиненні тяжких злочинів, за які передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від трьох до дев'яти років, при цьому санкція ч. 3 ст. 332 КК України передбачає покарання у виді конфіскації майна, що полягає у примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого.
Так, згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно підозрюваний ОСОБА_5 є власником нерухомого майна, а саме двох земельних ділянок, розташованих у Мукачівському районі з кадастровими номерами 2122781000:10:102:0064, площею 1,59 га, та 2122781000:11:000:0122, площею 0,2085 га.
Отже з метою запобігання вчиненню підозрюваним ОСОБА_5 будь-яких дій спрямованих на відчуження вказаного майна та з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання за вчинення кримінального правопорушення, у вчиненні якого той обґрунтовано підозрюється, у органу досудового розслідування виникла необхідність у накладенні арешту на вказане майно підозрюваного.
У судове засідання ініціатор клопотання не з'явився, однак прокурор у провадженні ОСОБА_4 подав заяву, в якій просив розглянути клопотання без участі прокурора та задовольнити таке у повному обсязі.
Підозрюваний ОСОБА_5 як власник майна у порядку ч. 2 ст. 172 КПК України про розгляд даного клопотання про арешт майна не повідомлявся.
На підставі ч. 4 ст. 107 КПК України фіксування судового процесу за допомогою технічних засобів не проводиться.
Слідчий суддя, вивчивши надані ініціатором клопотання матеріали, зваживши доводи викладені у клопотанні, прийшов до такого висновку.
Згідно з п. 7 ч. 2 ст. 131 КПК України заходом забезпечення кримінального провадження є арешт майна. Відповідно до ч. 5 ст. 132 цього Кодексу під час розгляду питання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження сторони кримінального провадження повинні подати слідчому судді докази обставин, на які вони посилаються.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.
Також за ч. 5 ст. 170 КПК у випадку накладення арешту з метою забезпечення конфіскації майна, арешт накладається на майно підозрюваного за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених КК України, може призначити покарання у виді конфіскації майна.
Водночас, відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 173 КПК України, слідчий суддя відмовляє у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абз. 2 ч. 1 ст. 170 КПК України. До таких ризиків відноситься можливість приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження майна.
Також положеннями ч. 10 ст. 170 КПК України передбачено, що арешт може бути накладений на рухоме чи нерухоме майно, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді визначено необхідність арешту майна.
До того ж, за змістом ч. 2 ст. 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя повинен враховувати: правову підставу для арешту майна; розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для третіх осіб.
Отже, з аналізу зазначених норм КПК України, при вирішення питання про арешт майна, слідчий суддя має встановити: 1) чи набула особа статусу підозрюваного, чи існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення підозрюваним та чи достатні підстави вважати, що суд може призначити їй покарання у виді конфіскації майна; 2) чи відноситься майно, щодо якого вирішується питання про його арешт до виду майна, на яке можна накладати арешт та чи перебуває воно у власності осіб, щодо майна яких дозволено накладення арешту з відповідною метою; 3) чи можливо за допомогою арешту досягнути завдань, для виконання яких сторона обвинувачення звертається із відповідним клопотанням; 4) чи будуть розумними та співрозмірними із завданнями цього кримінального провадження наслідки арешту майна для осіб, чиї права обмежуються внаслідок його застосування.
З матеріалів клопотання видно, що з 06 червня 2024 року органом досудового розслідування - слідчим відділенням відділення поліції № 1 Ужгородського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Закарпатській області здійснюється досудове розслідування кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за № 12024071030001194 з правовою кваліфікацією кримінального правопорушення за ч. 3 ст. 332 КК за повідомленням відділу міграційної поліції ГУ НП в Закарпатській області про те, що громадянин ОСОБА_25 , мешканець м. Ужгорода Закарпатської області разом із громадянином ОСОБА_26 , мешканцем Мукачівського району, організували стійкий канал переміщення осіб через державний кордон України з метою отримання матеріальної винагороди.
Дев'ятого липня 2024 року за наслідками проведеного у межах досудового розслідування даного кримінального провадження, санкціонованого обшуку за місцем проживання ОСОБА_5 у АДРЕСА_2 , було виявлено та вилучено предмети, зовні схожі на набої, калібру 7*62, у кількості 26 штук, які ОСОБА_5 незаконно зберігав за місцем проживання. Відомості про вказане кримінальне правопорушення 10 липня 2024 року були внесені до ЄРДР за № 12024071030001414 з правовою кваліфікацією за ч. 1 ст. 263 КК України.
Згідно доводів слідчого, під час досудового розслідування встановлені обставини, що свідчать про за факти організації за попередньою змовою групою осіб незаконного переправлення військовозобов'язаних через державний кордон з використанням підроблених документів, а також факт незаконного придбання, носіння, зберігання бойових припасів.
Відповідно до ч. 1 ст. 42 КПК України, підозрюваним є особа, якій у порядку, передбаченому статтями 276-279 КПК України, повідомлено про підозру.
Як встановлено слідчим суддею, 23 листопада 2024 року о 12.50 письмове повідомлення про підозру було вручено особисто ОСОБА_5 , про що в матеріалах, долучених до клопотання, містяться особисті підписи останнього про її отримання.
Таким чином ОСОБА_5 має статус підозрюваного у цьому кримінальному провадження та щодо майна останнього може розглядатися питання про його арешт з метою забезпечення конфіскації майна.
Вирішуючи питання про наявність обґрунтованої підозри, слідчий суддя виходить з того, що кримінальне процесуальне законодавство України не містить визначення поняття «обґрунтована підозра», у зв'язку з чим, керуючись приписами ч. 5 ст. 9 КПК України, слідчий суддя при встановленні змісту вказаного поняття враховує практику Європейського суду з прав людини.
Так, з вказаної практики вбачається, що існування обґрунтованої підозри передбачає наявність фактів або інформації, які змогли б переконати об'єктивного спостерігача в тому, що відповідна особа могла вчинити злочин. При цьому, факти, які дають підставу для підозри, не мають бути такого ж рівня, як і ті, що обґрунтовують засудження особи, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення (рішення ЄСПЛ у справах «Фокс, Кемпбелл і Хартлі проти Сполученого Королівства», «Лабіта проти Італії», «Мюррей проти Сполученого Королівства», «Ільгар Маммадов проти Азейбарджану», «Нечипорук і Йонкало проти України»).
Отже, обґрунтована підозра не передбачає наявності переконання «поза розумним сумнівом» щодо вчинення особою кримінального правопорушення. Однак, вона повинна ґрунтуватись на об'єктивних фактах, встановлених на підставі наданих стороною обвинувачення доказів.
Таким чином, слідчому судді необхідно з'ясувати, чи є підстави обґрунтовано вважати, що ОСОБА_5 міг вчинити саме інкриміновані йому злочини. При цьому, остаточна оцінка та кваліфікація конкретних діянь здійснюється судом під час розгляду справи по суті.
Як вбачається з клопотання та доданих до нього матеріалів досудове розслідування у цьому кримінальному провадженні здійснюється за фактом організації незаконного переправлення осіб через державний кордон України, керівництво такими діями та сприяння їх вчиненню порадами, вказівками, наданням засобів, вчинені щодо кількох осіб за попередньою змовою групою осіб з корисливих мотивів, а також за фактом придбання, носіння, зберігання бойових припасів без передбаченого законом дозволу.
Слідчий суддя вважає, що викладені вище обставини на даному етапі досудового розслідування з розумною достатністю та вірогідністю пов'язують підозрюваного з вчиненими кримінальними правопорушеннями, оскільки для стороннього спостерігача прослідковувався б зв'язок між описаними діями підозрюваного та ознаками складу інкримінованих йому злочинів.
Оцінивши вказані докази в їх сукупності з доводами клопотання, не вирішуючи питання про доведеність вини та остаточної кваліфікації дій ОСОБА_5 , виходячи з наданих матеріалів клопотання, слідчий суддя дійшов висновку про наявність обґрунтованої підозри щодо вчинення ОСОБА_5 кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 332, ч. 1 ст. 263 КК України за викладених у клопотанні обставин.
При цьому слідчим суддею встановлено, що, зокрема, за вчинення злочину, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від семи до дев'яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років з конфіскацією майна.
Тобто конфіскація майна передбачена у санкції відповідної статті як обов'язкове додаткове покарання, а тому, у разі ухвалення обвинувального вироку, суд повинен буде застосувати до ОСОБА_5 додаткове покарання у виді конфіскації майна.
Таким чином враховуючи вагомість наданих стороною обвинувачення доказів про ймовірне вчинення підозрюваним інкримінованих йому злочинів, санкція одного з яких передбачає конфіскацію майна як обов'язкове додаткове покарання, слідчий суддя вважає, що дійсно існують достатні підстави вважати, що ОСОБА_5 може бути призначене покарання у виді конфіскації майна. Вказане обумовлює необхідність забезпечення такої можливої конфіскації шляхом застосування до майна підозрюваного такого заходу забезпечення як арешт належного йому майна.
Частина 10 статті 170 КПК України встановлює, що арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.
Крім того як було зазначено вище, арешт майна з метою забезпечення можливої конфіскації на стадії досудового розслідування може бути накладений на майно підозрюваного.
Як вказує ініціатор клопотання та вбачається з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта № 406183616 та № 406183826 від 02 грудня 2024 року, ОСОБА_5 на праві власності належить земельна ділянка з кадастровим номером 2122781000:10:102:0064, площею 1,59 га, а також земельна ділянка з кадастровим номером 2122781000:11:000:0122, площею 0,2085 га.
Відповідно до положень ст. 173 КПК України завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.
У цьому кримінальному провадженні необхідність арешту майна обумовлена сукупністю підстав вважати, що таке майно може підлягати конфіскації як виду покарання. Ризиками, для запобігання яких необхідне накладення арешту, є можливість відчуження цього майна власником чи довіреними йому особами.
Зважаючи на обставини, що розслідуються у межах цього кримінального провадження щодо підозри ОСОБА_5 , зокрема, у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України, майно якого за вироком суду може бути конфісковане, можливість відчуження ним вказаного майна є обґрунтованою.
З накладенням арешту можливість особи розпоряджатись відповідним майном на власний розсуд та відчужувати його на користь третіх осіб втрачається. Отже у такий спосіб, може бути виконане завдання арешту майна, а саме запобігання можливості його відчуження.
За таких умов заявлена слідчим мета (забезпечення конфіскації майна як виду покарання) може бути досягнута через застосування до майна підозрюваного саме такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна.
Критерії розумності та співрозмірності обмеження права власності є оціночними поняттями та визначаються на розсуд слідчого судді. Відповідно до статті 1 Протоколу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися, зокрема, на умовах, передбачених законом. При цьому, обмеження права власності має переслідувати законну мету за допомогою засобів, які є пропорційними меті (Рішення ЄСПЛ від 05.01.2000 у справі «Беєлер проти Італії», заява № 33202/96, параграф 107). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечувати «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи (Рішення ЄСПЛ у справі Джеймс та інші проти Сполученого Королівства від 21.02.1986, заява № 8793/79, параграф 50).
На думку слідчого судді, накладення арешту в цьому випадку є розумним та співрозмірним завданням кримінального провадження, враховуючи суспільну небезпеку вчиненого кримінального правопорушення, його специфіку і тяжкість, наявність обґрунтованої підозри у його вчиненні особи, яка є власником такого майна, а також необхідність забезпечення можливої конфіскації майна як виду покарання. За таких обставин, слідчий суддя вважає, що пов'язані із накладенням арешту обмеження є виправданими, співмірними із завданнями кримінального провадження та пропорційними меті, з якою такі обмеження застосовуються.
У цьому контексті слідчий суддя зазначає, що арешт накладається без заборони користування відповідним майном, а тому не вбачає негативних наслідків від його застосування як для самого підозрюваного, так і для інших осіб. Водночас заборона розпорядження відповідним майном є обґрунтованою та виправданою з огляду на встановлений ризик передачі належного підозрюваному майна на користь інших осіб, що унеможливить досягнення заявленої мети арешту.
Також слідчий суддя відзначає, що накладення арешту на майно не є припиненням права власності на нього або позбавленням таких прав. Хоча власник обмежується у реалізації правомочностей щодо таких прав, такий захід є тимчасовим.
За таких обставин слідчий суддя вважає, що обмеження, яких зазнає підозрюваний, на цьому етапі виправдовують такий ступінь втручання у його право власності.
З огляду на викладене, слідчий суддя дійшов висновку про наявність необхідних і достатніх підстав для задоволення клопотання.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 2 Закону України «Про доступ до судових рішень», зокрема ухвали про арешт майна у кримінальних провадженнях оприлюднюються в електронній формі не раніше дня їх звернення до виконання.
Керуючись ст. 40, 131, 132, 170-173, 175, 309 КПК України, слідчий суддя
клопотання старшого слідчого СВ відділення поліції № 1 Ужгородського районного управління Головного управління Національної поліції в Закарпатській області ОСОБА_3 , погоджене прокурором Ужгородської окружної прокуратури ОСОБА_4 на підставі матеріалів досудового розслідування, внесених до ЄРДР за № 12024071030001194 від 06 червня 2024 року, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 263, ч. 3 ст. 332 КК України, про арешт майна - задовольнити.
Накласти арешт на майно, що перебуває у власності підозрюваного ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ), а саме земельну ділянку з кадастровим номером 2122781000:10:102:0064, площею 1,59 га, та земельну ділянку з кадастровим номером 2122781000:11:000:0122, площею 0,2085 га, шляхом заборони розпоряджатися вказаним майном.
Виконання зазначеної ухвали покласти на прокурора Ужгородської окружної прокуратури ОСОБА_4 .
Згідно із ст. 175 КПК України ухвала про арешт майна виконується негайно слідчим, прокурором.
Роз'яснити, що відповідно до ч. 1 ст. 174 КПК України підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково.
Ухвала може бути оскаржена до Закарпатського апеляційного суду протягом п'яти діб з моменту її оголошення.
Слідчий суддя: ОСОБА_1