СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА
ун. № 759/9647/24
пр. № 2/759/438/25
27 січня 2025 року м.Київ
Святошинський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді Твердохліб Ю.О.
за участю секретаря судового засідання Вінцковської О.І.
представника позивача ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя,
У травні 2025 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 , в якому просила поділити спільне майно подружжя визнавши за нею в цілому право особистої приватної власності на трикімнатну квартиру загальною площею 112,50 кв.м. що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Свої вимоги ОСОБА_2 мотивувала тим, що 13.07.2012 року між нею та відповідачем ОСОБА_3 зареєстровано шлюб, від якого у сторін є малолітня донька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка народилась у Республіці Кіпр та є громадянкою України. Однак, спільне життя з відповідачем не склалося та 23.01.2017 мировим суддею судової ділянки № 5 Пролетарського району міста Ростов-на-Дону шлюб між ними розірвано. Під час шлюбу ними придбане нерухоме майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, зокрема трьох кімнатну квартира загальною площею 112,50 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , де на даний час вона проживає разом з дочкою, іншого житла, окрім цієї квартири не має. Відповідач ОСОБА_3 , що зареєстрований та проживає в російській федерації, не проживає та не перебуває за адресою: АДРЕСА_1 , та ніколи не проживав.
Також до спільної сумісної власності входить двоповерховий будинок в АДРЕСА_2 та дверима № НОМЕР_1 в комплексі «GALAXIA BEACH COMPLEX» з ексклюзивним правом користування місцем для паркування № 41 та правом користування басейном, зареєстрованим за № 0/17898, аркуш/план 54/46Е1, ділянка НОМЕР_2 , на АДРЕСА_3 , який був придбаний подружжям 07.09.2012 року, за грошову суму у розмірі 220000 євро. Оскільки, шлюб між подружжям розірвано, а нерухоме майно залишилося зареєстрованим за відповідачем, її право порушено, а тому враховуючи інтереси дитини, які мають істотне значення, а також те що відповідач швидше за все знаходиться за межами України і квартирою за адресою: АДРЕСА_1 не користується, вона вважає що в рахунок належної їй частки у спільному майні слід виділи в особисту приватну власність зазначену квартиру, в свою чергу двоповерховий будинок в АДРЕСА_2 та дверима № НОМЕР_1 в комплексі «GALAXIA BEACH COMPLEX» залишити відповідачу, оскільки вартість спірної квартири в 2,5 рази менша вартості будинку.
Процесуальні дії
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.05.2024 року справа передана на розгляд судді Твердохліб Ю.О. (а.с.39-40).
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 15.05.2024 року позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення недоліків (а.с. 42).
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 24.05.2024 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження (а.с. 50-53).
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 11.07.2024 року витребувано докази у справі (а.с. 60-61).
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 19.09.2024 року закрито підготовче судове засідання та призначено справу до судового розгляду (а.с. 76-77).
В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 у режимі ВКЗ підтримав позовні вимоги та просив позов задовольнити з підстав, викладених у ньому. Заначив, що за позивачем необхідно визнати право власності на всю квартиру, щодо виділення в порядку поділу майна відповідачу будинку такої позовної вимоги ними не заявлено, оскільки будинок оформлений на відповідача.
ОСОБА_3 відзив на позовну заяву у встановлений строк не надав, в судове засідання не з'явився, причини неявки суду невідомі, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений шляхом направлення кореспонденції на останню відому адресу та оголошенням на офіційному сайті судової влади (а.с. 55, 64, 79, 85, 95).
Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі №911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б).
Отже, зважаючи на те, що судом вжито всіх можливих та розумних заходів щодо повідомлення відповідача про розгляд справи, та неподання у встановлений судом строк заяви із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження та/або клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін та/або письмового відзиву на позов, справа вирішується за наявними матеріалами у відповідності з нормою частини п'ятої статті 279 та частини 8 статті 178 ЦПК України.
Враховуючи те, що сторони до судового засідання не з'явились, суд, керуючись ч.2 ст.247 ЦПК України, розглянув справу без фіксації судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Суд, керуючись вимогами ст.ст.130, 280 ЦПК України вважає можливим розглянути справу у відсутності відповідача та ухвалити заочне рішення.
Дослідивши докази в справі у їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог з наступних підстав.
Відповідно до вимог п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставою для виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Згідно з вимогами ч. 1 ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Суд, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача, дійшов наступних висновків.
Згідно ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
На підставі ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно з вимогами п.п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.
Фактичні обставини справи
Судом встановлено, що 13.07.2012 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 зареєстровано шлюб, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію шлюбу серії НОМЕР_3 від 13.07.2012 року (а.с. 29).
ІНФОРМАЦІЯ_2 від шлюбу у сторін народилась дитина - ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про народження, номер документу НОМЕР_4 (а.с. 32). Згідно довідки надзвичайного і Повноважного Посла України в Республіці Кіпр № 61221/58 від 03.10.2013 року ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 зареєстрована громадянкою України (а.с. 9).
30.01.2014 року ОСОБА_3 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , придбав квартиру АДРЕСА_1 з трьох кімнат, загальною площею - 112,50 кв.м., житловою площею 64,50 кв.м., що підтверджується договором купівлі-продажу квартири посвідчений приватним нотаріусом О.В.Рохмановою (а.с. 14-15).
Згідно витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 17103413 від 30.01.2024 року квартира за адресою: АДРЕСА_1 на праві приватної власності належить ОСОБА_3 (а.с. 15).
23.01.2017 року шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 розірвано мировим суддею судової дільниці № 5 Пролетарського району м.Ростов-на-Лону (справа № 2-4/2017 (а.с. 18).
Згідно акту про фактичне проживання особи від 31.08.2021 року ОСОБА_2 дійсно проживає за адресою: АДРЕСА_1 разом з нею з 2014 року проживає її малолітня дочка ОСОБА_4 , ОСОБА_3 (батько ОСОБА_4 ) не проживає та не перебуває за цією адресою та ніколи не проживав (а.с. 12).
Згідно договору купівлі - продажу від 11.09.2012 року, пан ОСОБА_3 та пані ОСОБА_2 (покупці) уклали договір з компанією RONDONA ESTATES LTD, за умовами якого сторони придбали 2-кімнатний будинок/мезонет з номером 11 та дверима 203, на першому поверсі комплексу "GALAXIA BEACH COMPLEX" (а.с.25).
Реєстратор земель міста Лімасол підтверджує, що майно під реєстраційним № 0/17898, аркуш/план 54/46ЕJ, ділянка НОМЕР_2 , АДРЕСА_3 належить пану ОСОБА_3 та пані ОСОБА_2 в рівних частках, згідно з договором купівлі - продажу від 11.09.2012 року (а.с.73).
Мотиви, з яких виходить суд при розгляді цієї справи та застосовані ним норми права
Положеннями статті 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року в справі № 6-843цс17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року в справі № 372/504/17-ц (провадження № 14-325цс18), від 22 вересня 2020 року в справі № 214/6174/15-ц (провадження № 14-114цс20).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Тлумачення статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно з законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були набуті.
Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до частини першої статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Аналогічні положення містяться у частині другій статті 372 ЦК України.
Відповідно до положень статті 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом.
При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному із подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному із подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України.
Аналіз змісту положень статті 71 СК України дає підстави для висновку, що частини четверта та п'ята цієї статті виступають як єдиний правовий механізм захисту інтересів того з подружжя, який погоджується на компенсацію належної йому частки у спільному майні за рахунок іншого з подружжя, з подальшим припиненням права власності на цю частку.
Отже, набуття майна за час шлюбу створює презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя, яка не потребує доказування та не потребує встановлення інших обставин, крім набуття майна за час шлюбу, та існує поки не спростована. У разі коли презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя не спростовано за відсутності належних доказів того, що майно придбане за особисті кошти одного з подружжя, таке майно вважається спільною сумісною власністю та підлягає поділу, при цьому частки чоловіка та дружини у майні є рівними».
Крім того, суд звертає увагу на те, що у постанові Верховного Суду від 22.01.2020 у справі № 711/2302/18 (провадження № 61-13953св19) вказано, що якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім'я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя. Заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована. Якщо ж заява, одного з подружжя, про те, що річ була куплена на її особисті кошти не буде належним чином підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною. Таким чином, тягар доказування у справах цієї категорії покладено на того із подружжя, хто заперечує проти визнання майна об'єктом спільної сумісної власності подружжя.
Вирішуючи спори між подружжям про поділ майна, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Майно, яке є об'єктом права спільної сумісної власності, належить подружжю з моменту його набуття, незалежно від того, за ким із подружжя здійснена реєстрація права (див. постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18.01.2023 у справі № 359/441/20, провадження № 61-6735св22).
Висновок суду про віднесення майна до спільної сумісної власності подружжя (не спростування відповідної презумпції спільності майна) є підставою для вирішення питання про його поділ (див. постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05.01.2024 у справі № 755/12204/18, провадження № 61-2401св21).
Початок позовної давності для вимоги про поділ спільного майна подружжя, якщо шлюб розірвано, обчислюється не з дати прийняття постанови державного органу РАЦС чи з дати набрання рішенням суду законної сили, а від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності (див. постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18.01.2023 у справі № 359/441/20, провадження № 61-6735св22).
На майно, набуте дружиною, чоловіком у період шлюбу, але за час окремого проживання у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин, поширюється презумпція права спільної сумісної власності подружжя. Тому у разі виникнення спору щодо цього майна спростувати вказану презумпцію має та сторона, яка вважає це майно особистою приватною власністю (див. постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10.01.2024 у справі № 753/7242/21, провадження № 61-3809 св 23).
Не користування колишнім подружжям майном, яке було набуто у шлюбі, після його розірвання не позбавляє його/її права власності на це майно (див. постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 19.07.2024 у справі № 756/5792/23, провадження № 61-8413св24).
Суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин. При вирішенні питання про правовий режим майна подружжя з'ясуванню підлягають як підстави й час набуття такого майна, так і обставини, що свідчать про окреме проживання подружжя у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин до розірвання шлюбу постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від від 20.01.2023 у справі № 337/4714/20, провадження № 61-8066св22).
Презумпція спільності права власності подружжя на майно не може бути спростована поясненнями свідків (див. постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 03.09.2024 у справі № 523/6344/21, провадження № 61-7909св23.
Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування та розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (ст. 63 СК України).
Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими ст.ст. 69-72 СК України та ст. 372 ЦК України.
Головним критерієм поділу майна як об'єкта права спільної сумісної власності є припинення правовідносин спільної сумісної власності між колишніми учасниками і припинення відносин спільної власності взагалі (ч. 3 ст. 372 ЦК України); у разі поділу кожен учасник має право одержати в натурі ту частину спільного майна, яка відповідає його частці у спільному сумісному майні.
У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.
Суд враховує, що відповідно до ч 1 ст. 70 СК України та ч. 3 ст. 368 ЦК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Поділ майна подружжя здійснюється таким чином: по-перше, визначається розмір часток дружини та чоловіка в праві спільної власності на майно (стаття 70 СК України); по-друге, здійснюється поділ майна в натурі відповідно до визначених часток (стаття 71 СК України). У випадку множинності об'єктів нерухомого майна, що перебуває у спільній власності сторін, суду належить розглянути можливість здійснити поділ майна таким чином, щоб не зобов'язувати сторону сплачувати компенсацію.
До подібних правових висновків дійшов Верховний Суд у постановах: від 15 квітня 2020 року в справі № 565/495/18 (провадження № 61-1539св19), від 09 червня 2021 року в справі № 537/5528/16 (провадження № 61-11253св20).
Тобто, вирішуючи спір про поділ майна подружжя, суд повинен розглянути можливість здійснити поділ спільного сумісного майна подружжя у спосіб без визначення грошової компенсації, або з визначенням такої у мінімальному розмірі.
Відповідно до ч. 2, 3 ст. 70 СК України при вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.
Під обставинами, що мають істотне значення для справи, потрібно розуміти не тільки випадки, коли один із подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї, але і випадки, коли один із подружжя не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку чи доходу (частина перша статті 60 СК України). Проживання дитини з позивачем, з огляду на встановлені судом обставини та положення статті 70 СК України, саме по собі не є підставою для збільшення частки у майні одному з подружжя. Наявність інших обставин, за яких можливе відступлення від засад рівності часток подружжя при поділі спірної квартири, позивачем не доведено.
Суд встановив, що сторонами за час перебування у шлюбі було придбано нерухоме майно: квартира за адресою: АДРЕСА_1 та будинок в АДРЕСА_2 та дверима № НОМЕР_1 в комплексі «GALAXIA BEACH COMPLEX» з ексклюзивним правом користування місцем для паркування АДРЕСА_5 та правом користування басейном, зареєстрованим за № 0/17898, аркуш/план 54/46ЕJ, ділянка 171.
Позивач просить визначити за нею в цілому право особистої приватної власності на трикімнатну квартиру загальною площею 112,50 кв.м. що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Як встановлено судом, спірна квартира придбана під час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі та є об'єктом спільної сумісної власності, а тому кожна зі сторін має рівні права на неї, оскільки у даній справі позивачем презумпцію спільності права власності подружжя на сказане майно належними, допустимими та достатніми доказами спростовано не було.
Отже, на спірну квартиру поширюється режим спільної сумісної власності подружжя та наявні підстави для її поділу в порядку поділу майна подружжя.
При цьому суд вважає необґрунтованими доводи позивача про те, що відповідач знаходиться за межами України та йому залишиться в особистій приватній власності будинок в Республіці Кіпр, за номером АДРЕСА_2 та дверима АДРЕСА_3 в комплексі «GALAXIA BEACH COMPLEX», оскільки право власності на зазначний будинок оформлене на ОСОБА_3 та ОСОБА_2 в рівних долях та вимога щодо виділу в порядку поділу майна подружжя зазначеного будинку відповідачу вцілому не ставиться позивачем у позовні заяві.
ОСОБА_2 належними та допустимими доказами презумпцію спільності майна подружжя - квартири за адресою: АДРЕСА_1 , не спростовувала, обставин, які безумовно свідчать про наявність правових підстав для відступлення від засади рівності часток подружжя при поділі зазначеної квартири суд не встановив.
Таким чином, суд, вирішуючи спір між сторонами, встановив характер спірних правовідносин та норми матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно встановив обставини справи, дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, дійшов висновку про часткове задоволення позову.
Керуючись ст.ст.12, 13, 76-81, 133, 141, 258, 259, 264, 265, 268 ЦПК України, суд,-
Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя задовольнити частково.
В порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 право власності за кожним по 1/2 частині трикімнатної квартири загальною площею 112,50 кв.м. що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
За письмовою заявою відповідача, поданою до суду протягом тридцяти днів з дня отримання копії рішення, заочне рішення може бути переглянуто.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом встановлених строків, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасники справи:
Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянка України, РНОКПП НОМЕР_5 , адреса: АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , громадянин російської федерації, РНОКПП НОМЕР_6 , адреса: АДРЕСА_6 .
Повний текст рішення виготовлено 06.02.2025 року.
Суддя Ю.О. Твердохліб