печерський районний суд міста києва
Справа № 757/46820/24-ц
пр. 2-3837/25
10 лютого 2025 року Печерський районний суд м. Києва
суддя Матійчук Г. О.
секретар судового засідання Музика В. П.
справа №757/46820/24-ц
учасники справи:
позивач: ОСОБА_1
відповідач: Адвокатського бюро «ПРИХОДЬКО ТА ПАРТНЕРИ»,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Адвокатського бюро «ПРИХОДЬКО ТА ПАРТНЕРИ» про стягнення відшкодування за невиконання договору про надання послуг, -
представник позивача - адвокат Сисак В. Т.
У жовтні 2024 року позивач через систему «Електронний суд» звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просить розірвати Договір про надання правової допомоги №335/11-23 від 30.11.2023 року, що укладений між Адвокатським бюро «ПРИХОДЬКО ТА ПАРТНЕРИ» в особі керуючого Приходька Андрія Анатолійовича та ОСОБА_1 ; стягнути з Адвокатського бюро «ПРИХОДЬКО ТА ПАРТНЕРИ» на користь ОСОБА_1 суму збитків у розмірі 7 500, 00 грн, суму збитків у розмірі 10 700, 00 грн, суму упущеної вигоди у розмірі 60 000, 00 грн; стягнути судові витрати.
В обґрунтування позову зазначено, що 30.11.2023 року ОСОБА_1 уклав з Адвокатським бюро «ПРИХОДЬКО ТА ПАРТНЕРИ» в особі керуючого Приходька Андрія Анатолійовича, Договір про надання правової допомоги №335/11-23 від 30.11.2023 року та Додаткову угоду № 1 до цього Договору. Вказаний Договір та Додаткова угода підписувались позивачем за допомогою кваліфікаційного електронного підпису.
Предметом Договору про надання правової допомоги №335/11-23 від 30.11.2023 року є зобов'язання АО «ПРИХОДЬКО ТА ПАРТНЕРИ» надати ОСОБА_1 консультаційні та правові послуги по захисту його прав та інтересів, в т.ч. щодо реєстрації об'єктів інтелектуальної власності відповідно до чинного законодавства України, зокрема щодо подачі заявок на реєстрацію авторського права, супроводу таких заявок, надання консультаційних послуг щодо процесу реєстрації об'єктів інтелектуальної власності.
Відповідно до розділу 2 Договору про надання правової допомоги №335/11-23 від 30.11.2023 року послуги надаються шляхом представництва інтересів Позивача в Українському національному офісі інтелектуальної власності та інновацій (далі - УКРНОІВІ).
Згідно з Додатковою угодою № 1, вартість юридичного супроводу реєстрації авторських прав на матеріал, наданий ОСОБА_1 , складала 7 500, 00 грн.
На виконання умов Договору та Додаткової угоди, позивач надав всі необхідні документи та 01.12.2023 року сплатив вказану суму на рахунок АО «ПРИХОДЬКО ТА ПАРТНЕРИ».
09.07.2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Сисак В. Т. направив до УКРНОІВІ адвокатський запит №01/0907/2024 з метою отримання інформації щодо отримання кореспонденції в інтересах ОСОБА_1 .
Листом № 5515/2802-06-24 від 12 липня 2024 року УКРНОІВІ повідомило, що з 01.12.2023 року по 11.07.2024 року жодної кореспонденції в інтересах ОСОБА_1 до УКРНОІВІ не надходило.
01.09.2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Сисак В. Т.. направив до УКРНОІВІ адвокатський запит №01/0109/2024 від 01.09.2024 року з метою отримання інформації щодо зареєстрованих УКРНОІВІ заявок на реєстрацію об'єктів авторського права (заявок на твір, винахід, корисну модель тощо) від ОСОБА_1 за період з грудня 2023 року по час розгляду цього адвокатського запиту та інформацію стосовно результатів розгляду зареєстрованих заявок.
Листом № 6760/4003-05-24 від 06.09.2024 року УКРНОІВІ повідомило, що 25.12.2023 до УКРНОІВІ надійшла заявка про реєстрацію авторського права на твір «Система скидок 14+7», однак заявка не була прийнята до розгляду, оскільки документ про сплату збору не відповідав вимогам чинного законодавства.
Таким чином, відповідач не виконав роботу у повному обсязі та не виконав взятих на себе зобов'язань за Договором про надання правової допомоги №335/11-23 від 30.11.2023 року, фактично допустивши істотне порушення умов вказаного Договору, внаслідок чого Позивач не отримав того, на що розраховував під час укладення Договору. Акту прийому-здачі (додаткової угоди) щодо виконаних робіт Сторонами не підписано, як це передбачено Договором, а отже наявні підстави для розірвання вказаного Договору у судовому порядку.
Також вказує, що при зверненні до відповідача позивач повідомив, що його основна мета є реєстрація комерційної ідеї у сфері торгівлі, однак користуючись необізнаністю позивача в питаннях реєстрації об'єктів права інтелектуальної власності, відповідач надав правову консультацію та почав підготовку до подання заявки на реєстрацію твору. Надавши неякісну та хибну за своїм змістом консультацію, відповідач допустив розголошення ідеї позивача, оскільки відомості щодо ідеї стали б відомі через реєстрацію твору, а ідея залишилась би незареєстрованою за позивачем і стала доступною третім особам.
15.02.2024 року працівник АО «ПРИХОДЬКО ТА ПАРТНЕРИ» повідомив ОСОБА_1 , що підготовлена та направлена АО «ПРИХОДЬКО ТА ПАРТНЕРИ» заявка на твір не прийнята УКРНОІВІ та надіслав лист-повідомлення УКРНОІВІ від 09.02.2024 року щодо неприйняття заявки до розгляду.
Вказує, що 15.02.2024 року працівник АО «ПРИХОДЬКО ТА ПАРТНЕРИ» повідомив, що в найближчий час допущена помилка буде виправлена, однак з цього часу представники відповідача усунулись від виконання взятих на себе зобов'язань за Договором.
Оскільки відповідачем так і не було зареєстровано корисну модель, з метою недопущення розголошення ідеї корисної моделі, ОСОБА_1 звернувся до адвоката Сисака В. Т., який 30.07.2024 року подав заявку ОСОБА_1 на реєстрацію корисної моделі «Система знижок 14+7», що підтверджується повідомленням про встановлення дати подання заявки на винахід (корисну модель) № 10133/ЗУ/24 від 13.08.2024 року.
Таким чином, позивачем, у зв'язку із невиконанням відповідачем умов Договору про надання правової допомоги №335/11-23 від 30.11.2023 року, понесені збитки у розмірі 7 500, 00 грн, що сплачені за Договором про надання правової допомоги №335/11-23 від 30.11.2023 року, та 10 700, 00 грн, що сплачені адвокату Сисаку В. Т. за Договором про надання правової допомоги № 14/24 від 08.07.2024 року та Додатковою угодою, на виконання умов яких було зареєстровано корисну модель «Система знижок 14+7».
Також, позивач вважає, що у результаті неналежного виконання Договору про надання правової допомоги №335/11-23 від 30.11.2023 року з боку відповідача реєстрація корисної моделі не відбулася вчасно, що призвело до втрати можливості захистити свої інтереси та реалізувати комерційний потенціал цієї ідеї, а також втрату доходу, який міг би бути отриманий за звичайних обставин від реєстрації та подальшого використання корисної моделі «Система знижок 14+7» у сфері торгівлі (упущеної вигоди), який він оцінює у 60 000, 00 грн, що стало підставою для звернення до суду із вказаним позовом.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 15.10.2024 року відкрито провадження у справі та вирішено розглянути її за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Запропоновано відповідачу не пізніше п'ятнадцятиденного строку подати заяву із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, роз'яснено відповідачу, що він має право не пізніше п'ятнадцяти днів з дня отримання копії ухвали про відкриття провадження, копії позовної заяви та додатків до неї, до початку розгляду справи по суті надіслати відзив на позовну заяву (а. с. 72).
Копію ухвали про відкриття провадження було направлено на адреси сторін, крім того позивачем, на виконання вимог абз. 2 ч. 1 ст. 177 ЦПК України, було направлено 07.10.2024 року копію позовної заяви з додатками до електронного кабінету відповідача. Також вказану ухвалу було направлено на відомі адреси електронної пошти сторін та до електронного кабінету учасників справи (а. с. 73).
Відповідно до довідок на електронну пошту позивача та представника позивача ухвалу доставлено - 15.10.2024 року (а. с. 74-75), до електронного кабінету позивача та представника позивача ухвалу доставлено - 15.10.2024 року (а. с. 77-78).
Відповідно до довідок на електронну пошту відповідача ухвалу доставлено - 15.10.2024 року (а. с. 76), до електронного кабінету відповідача ухвалу доставлено - 15.10.2024 року (а. с. 79).
Суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями.
Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - разом з копіями відповідних документів, надсилається до електронного кабінету відповідного учасника справи, а в разі його відсутності - разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення або кур'єром за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи (ч. 6 ст. 128 ЦПК України).
За частиною 7 ст. 128 ЦПК України у разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається юридичним особам та фізичним особам - підприємцям - за адресою місцезнаходження (місця проживання), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань; фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.
Таким чином, сторони вважаються належно повідомленими про розгляд даної справи.
Відповідач правом подати відзив на позов не скористався.
24.10.2024 року від представника позивача - адвоката Сисака В. Т. надійшло клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін (а. с. 80-85).
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 25.10.2024 року відмовлено у задоволенні клопотання представника позивача - адвоката Сисака В. Т. про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін (а. с. 86).
Згідно з ч. 1 ст. 174 ЦПК України, при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом, що є правом учасників справи. Як встановлено, ч. 8 ст. 178 ЦПК України, у разі ненадання учасником розгляду заяви по суті справи у встановлений судом або законом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Суд, у порядку спрощеного позовного провадження, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов такого висновку.
За частиною 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК України).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України).
За частиною 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
За загальним правилом статтею 15 та 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених ч. 2 ст. 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Згідно з ч. 2 ст. 16 ЦК України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:
1) визнання права;
2) визнання правочину недійсним;
3) припинення дії, яка порушує право;
4) відновлення становища, яке існувало до порушення;
5) примусове виконання обов'язку в натурі;
6) зміна правовідношення;
7) припинення правовідношення;
8) відшкодування збитків то інші способи відшкодування майнової шкоди;
9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;
10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Судом встановлено, що 30.11.2023 року між АО «ПРИХОДЬКО ТА ПАРТНЕРИ» та ОСОБА_1 укладено Договір про надання правової допомоги №335/11-23 (а. с. 23-25).
Відповідно до п. 1.1. Договору про надання правової допомоги №335/11-23 від 30.11.2023 року Адвокатське бюро зобов?язується надати клієнту консультаційні та правові послуги по захисту його прав та інтересів, в т.ч. щодо реєстрації об?єктів інтелектуальної власності відповідно до чинного законодавства України, зокрема щодо подачі заявок на реєстрацію авторського права, супроводу таких заявок, надання консультаційних послуг щодо процесу реєстрації об?єктів інтелектуальної власності, здійсненню представництва інтересів клієнта в підприємствах, установах та організаціях незалежно від форми власності для надання відповідної послуги, на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов?язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Згідно з п. 2.1. Договору про надання правової допомоги №335/11-23 від 30.11.2023 року послуги надаються клієнту шляхом: усного та письмового консультування з правових питань; складання та підписання необхідних процесуальних документів: заяв, скарг, клопотань, запитів, претензій, тощо; особистої участі та представництва КЛІЄНТА в УКРНОВІ, підприємствах, установах та організаціях незалежно від форми власності, вчиненні інших процесуальних дій.
Дія цього договору становить два календарних роки з моменту його підписання та/ або до повного виконання фінансових зобов?язань за цим договором та/ або за додатковими угодами до цього договору, що є невід'ємними його частинами. Закінчення дії цього договору з підстав спливу строку його дії та/ або з підстав повного виконання всіх фінансових зобов?язань за цим договором затверджується додатковою угодою, що підписується обома сторонами. Договір вважається виконаним та таким, що втратив чинність з моменту підписання додаткової угоди до нього (п. 5.4. Договору про надання правової допомоги №335/11-23 від 30.11.2023 року).
30.11.2023 року між АО «ПРИХОДЬКО ТА ПАРТНЕРИ» та ОСОБА_1 укладено Додаткову угоду №1 до Договору про надання правової допомоги №335/11-23 від 30.11.2023 року, відповідно до якої сторони домовились, що вартість послуг за юридичний супровід реєстрації авторських прав на матеріал наданий клієнтом в Україні складає 7 500 гривень та включає збори за дії, пов?язані з охороною прав на об?єкти інтелектуальної власності. Вказана сума є раціональною та необхідною для надання правничої допомоги, що сплачується Клієнтом в момент підписання такої угоди.
Відповідно до погодженої з клієнтом стратегії ведення процесу, узгоджено:
- Підготовка однієї заявки про реєстрацію авторських прав з оплатою зборів та направленням до УКРНОВІ - 5 500, 00 грн;
- Ведення листування з УКРНОВІ протягом строку реєстрації однієї заявки - 1 000, 00 грн;
- Отримання свідоцтва про реєстрацію авторського права зі сплатою зборів - 1 000, 00 грн (а. с. 25).
01.12.2023 року ОСОБА_1 здійснено оплату за юридичні послуги АО «ПРИХОДЬКО ТА ПАРТНЕРИ» у розмірі 7 500, 00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією (а. с. 26).
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).
Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правничої допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правничої допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Згідно з ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги.
Частиною 1 ст. 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що договір про надання правничої допомоги укладається в письмовій формі.
Відповідно до ч. 3 ст. 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» до договору про надання правничої допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Зміст договору про надання правничої допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики (ч. 5 ст. 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Згідно з ст. 29 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» дія договору про надання правничої допомоги припиняється його належним виконанням. Договір про надання правничої допомоги може бути достроково припинений за взаємною згодою сторін або розірваний на вимогу однієї із сторін на умовах, передбачених договором. При цьому клієнт зобов'язаний оплатити адвокату (адвокатському бюро, адвокатському об'єднанню) гонорар (винагороду) за всю роботу, що була виконана чи підготовлена до виконання, а адвокат (адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язаний (зобов'язане) повідомити клієнта про можливі наслідки та ризики, пов'язані з достроковим припиненням (розірванням) договору.
Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Аналогічні положення містяться у статті 28 Правил адвокатської етики, затверджених 09.06.2017 року звітно-виборним з'їздом адвокатів України 2017 року.
Відповідно до частин 2, 3, 4 ст. 28 Правил адвокатської етики порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання), розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.
Не погодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.
Згідно з ст. 31 Правил адвокатської етики, клієнт та/або особа, яка уклала договір в інтересах клієнта, має право розірвати договір з адвокатом в односторонньому порядку на умовах, передбачених договором. При цьому клієнт та/або особа, яка уклала договір в інтересах клієнта, зобов'язаний сплатити адвокату (адвокатському бюро, адвокатському об'єднанню) гонорар за всю роботу, що була виконана (надані послуги) чи підготовлена до виконання, а також компенсувати усі витрати за цим договором. Розірвання договору про надання правової допомоги з ініціативи клієнта та/або особи, яка уклала договір в інтересах клієнта, не є показником незадовільної роботи адвоката (адвокатського бюро, адвокатського об'єднання).
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Частиною 1 ст. 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Отже, відносини, що виникли між сторонами є зобов'язальними з приводу надання послуг.
Відповідно до ч. 1 ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 1 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Статтею 615 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов'язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом. Одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.
Згідно з ч. 2 ст. 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Тобто, йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору. Істотність порушення визначається виключно за об'єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. У такому випадку вина (як суб'єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини 2 статті 651 ЦК України. Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. Водночас, йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона.
Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 07.08.2018 року у справі №910/22259/17, від 14.08.2018 року у справі № 910/22454/17, від 28.08.2018 року у справі № 910/20932/17, від 02.10.2018 року у справі № 910/21033/17, від 16.10.2018 року у справі № 910/3568/18, від 17.04.2019 року у справі № 910/6381/18, від 14.08.2019 року у справі №910/8819/18.
Крім того, оцінка істотного порушення договору здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені законом. Вирішуючи питання про оцінку істотності порушення стороною договору, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору, а також установити, чи є справді істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати.
Наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 18.09.2013 у справі № 6-75цс13 та у постанові Верховного Суду від 17.04.2019 у справі № 910/6381/18.
Відповідно до ч. 1 ст. 906 ЦК України збитки, завдані замовнику невиконанням або неналежним виконанням договору про надання послуг за плату, підлягають відшкодуванню виконавцем, у разі наявності його вини, у повному обсязі, якщо інше не встановлено договором. Виконавець, який порушив договір про надання послуг за плату при здійсненні ним підприємницької діяльності, відповідає за це порушення, якщо не доведе, що належне виконання виявилося неможливим внаслідок непереборної сили, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно приписів норм ст. ст. 623, 906 ЦК України, тягар доказування факту невиконання або неналежного виконання договору про надання послуг покладається на замовника послуг.
Предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення, як встановлено ч. 2 ст. 77 ЦПК України.
Згідно з ч. 1 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Відповідно до ч. 5 ст. 12 ЦПК України, суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Таким чином, доказуванням є процесуальна і розумова діяльність суб'єктів доказування, яка здійснюється в урегульованому цивільному процесуальному порядку і спрямована на з'ясування дійсних обставин справи, прав і обов'язків сторін, встановлення певних обставин шляхом ствердження юридичних фактів, зазначення доказів, а також подання, прийняття, збирання, витребування, дослідження і оцінки доказів; докази і доказування виступають процесуальними засобами пізнання в цивільному судочинстві.
Процес доказування (на достовірність знань про предмет) відбувається у межах передбачених процесуальних форм і структурно складається з декількох елементів або стадій, які взаємопов'язані й взаємообумовлені. Виділяються такі елементи: твердження про факти; визначення заінтересованих осіб щодо доказів; подання доказів; витребування доказів судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі; дослідження доказів; оцінка доказів.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Суд наголошує, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує.
Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Верховний Суд звертається до власних висновків у Постанові від 02.10.2018 року у справі № 910/18036/17.
Так, в обгрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що жодних результатів за Договором про надання правової допомоги №335/11-23 від 30.11.2023 року він не отримав, а саме: не отримано підтверджень реєстрації авторських прав або свідоцтва, як це передбачено умовами Договору. В порушення умов Договору, відповідач не виконав роботу у повному обсязі та не виконав взятих на себе зобов'язань за Договором, фактично допустивши істотне порушення умов вказаного Договору, внаслідок чого позивач не отримав того, на що розраховував під час укладення Договору. Акту прийому-здачі (додаткової угоди) щодо виконаних робіт сторонами не підписано, як це передбачено Договором. У зв'язку з невиконанням відповідачем умов Договору позивач не бажає отримати результати робіт у встановлений Договором строк, а тому бажає розірвати Договір і повернути сплачені за Договором кошти.
Позивач належним чином виконав зобов'язань, покладені на нього Договоромпро надання правової допомоги №335/11-23 від 30.11.2023 року, а саме: надав всі необхідні документи та 01.12.2023 року сплатив вартість послуг відповідача у розмірі 7 500, 00 грн, що підтверджується матеріалами справи.
Відповідачем не спростовано зазначене та не надано суду жодних доказів, що свідчили б про неналежне виконання умов Договору про надання правової допомоги №335/11-23 від 30.11.2023 року позивачем.
Таким чином, суд вважає доведеним належне виконання позивачем зобов'язань, покладених на нього Договоромпро надання правової допомоги №335/11-23 від 30.11.2023 року.
Щодо виконання АО «ПРИХОДЬКО ТА ПАРТНЕРИ» умов Договору про надання правової допомоги №335/11-23 від 30.11.2023 року, суд зазначає наступне.
Так, як вбачається із матеріалів справи та доводів позивача, предметом Договору про надання правової допомоги №335/11-23 від 30.11.2023 року є зобов'язання АО «ПРИХОДЬКО ТА ПАРТНЕРИ» надати позивачу консультаційні та правові послуги по захисту прав та інтересів позивача, в т.ч. щодо реєстрації об'єктів інтелектуальної власності відповідно до чинного законодавства України, зокрема щодо подачі заявок на реєстрацію авторського права, супроводу таких заявок, надання консультаційних послуг щодо процесу реєстрації об'єктів інтелектуальної власності.
Однак, метою укладення договору була реєстрація ідеї позивача під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_1 », про що був повідомлений відповідач при укладенні Договору.
Відповідно до розділу 2 Договору про надання правової допомоги №335/11-23 від 30.11.2023 року послуги надаються шляхом представництва інтересів позивача в Українському національному офісі інтелектуальної власності та інновацій (УКРНОІВІ).
15.02.2024 року працівник АО «ПРИХОДЬКО ТА ПАРТНЕРИ» повідомив ОСОБА_1 , що підготовлена та направлена АО «ПРИХОДЬКО ТА ПАРТНЕРИ» заявка на твір не прийнята УКРНОІВІ та завірив позивача, що помилка буде виправлена найближчим часом. Також представник АО «ПРИХОДЬКО ТА ПАРТНЕРИ» надіслав позивачу лист-повідомлення УКРНОІВІ від 09.02.2024 року щодо неприйняття заявки до розгляду (а. с. 49-51).
09.07.2024 року адвокат Сисак В. Т., діючи в інтересах ОСОБА_1 , направив до АО «ПРИХОДЬКО ТА ПАРТНЕРИ» адвокатський запит №02/0907/2024, у якому просив надати інформацію щодо виконаних робіт в межах Договору про надання правової допомоги №335/11-23 від 30.11.2023 року, надати документи (а. с. 60-62).
09.07.2024 року адвокат Сисак В. Т., діючи в інтересах ОСОБА_1 , направив адвокатський запит № 01/0907/2024 до УКРНОІВІ з метою отримання інформації щодо отримання кореспонденції в інтересах ОСОБА_1 (а. с. 27).
Листом № 5515/2802-06-24 від 12.07.2024 року виконувач обов'язків Директора УКРНОІВІ повідомив, що з 01 грудня 2023 року по 11 липня 2024 року жодної кореспонденції в інтересах ОСОБА_1 до УКРНОІВІ не надходило (а. с. 28).
Таким чином, суд приходить до висновку, що із моменту отримання АО «ПРИХОДЬКО ТА ПАРТНЕРИ» листа-повідомлення УКРНОІВІ щодо неприйняття заявки до розгляду відповідач усунувся від виконання взятих на себе зобов'язань за Договоромпро надання правової допомоги №335/11-23 від 30.11.2023 року.
Зазначене не спростовано відповідачем, жодних доказів які б заперечували вказане суду не надано.
21.07.2024 року на е-пошту адвокатського бюро (office@prikhodko.com.ua) та електронну пошту керуючого партнера адвокатського бюро Приходьку А. А. ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) позивачем направлялись листи-претензії щодо порушення умов Договору про надання правової допомоги №335/11-23 від 30.11.2023 року (а. с. 53-56).
07.08.2024 року адвокат Сисак В. Т., діючи в інтересах ОСОБА_1 , надіслав до АО «ПРИХОДЬКО ТА ПАРТНЕРИ» адвокатський запит №01/0708/2024 щодо розгляду АО «ПРИХОДЬКО ТА ПАРТНЕРИ» листа-претензії Ємельянцева Р. В., що був направлений 21.07.2024 року (а. с. 57-58).
Як вбачається із позову, відповідно до вебсайту АТ «Укрпошта» - трек номер відправлення адвокатського запиту 0303917335853 - «відправлення не вручене під час доставки».
Відповідачем було проігноровано адвокатський запит та лист-претензію ОСОБА_1 , що не спростовано останнім.
Таким чином, суд приходить до висновків, що відповідачем було порушено істотні умови Договору про надання правової допомоги №335/11-23 від 30.11.2023 року.
Також, слід зазначити, що Договір про надання правової допомоги №335/11-23 від 30.11.2023 року містить умови одностороннього припинення Договору тільки виконавцем (Адвокатським об'єднанням), що не відповідає нормам як ст. 901 ЦК України та нормам ст. 29 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».
Разом з тим, позивач звернувся з позовом про розірвання Договору, посилаючись, зокрема, на те, що відповідач допустив істотне порушення умов Договору.
Тобто, на момент розгляду справи судом, за твердженням та переконанням позивача спірний Договір є чинним, а сторони в досудовому порядку не досягли згоди щодо його розірвання.
Частиною 2 ст. 651 ЦК України передбачено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін, у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим (ч. 3 ст. 651 ЦК України).
Оцінка судом умов Договору про надання правової допомоги №335/11-23 від 30.11.2023 року, який обмежив право позивача, яке встановлене законом на одностороннє розірвання договору, дозволяє дійти висновку, що судом не має застосовуватися така умова договору щодо неможливості одностороннього розірвання договору позивачем як замовником, клієнтом договору про надання правової допомоги.
Суд приходить до висновку, що позивач мав та має право на одностороннє розірвання Договору про надання правової допомоги №335/11-23 від 30.11.2023 року без зазначення причин такого розірвання, за умови волевиявлення позивача на таке розірвання, яке надано йому законом та не може бути обмежено умовами договору.
За висновками суду, право на одностороннє розірвання договору про надання правової допомоги надано законом обом сторонам договору, в тому числі і клієнту (замовнику) та не можу бути обмежене умовами договору про надання правової допомоги, що є незаконним.
Позивач скористався своїм правом, встановленим законом на одностороннє розірвання договору (відмову від нього), надіславши лист-претензію від 21.07.2024 року на адресу та електронну пошту відповідача (а. с. 56), який безпідставно проігнорував вказану вимогу.
На переконання суду, Договір про надання правової допомоги про надання правової допомоги №335/11-23 від 30.11.2023 року, укладений між сторонами спору, є розірваним з моменту отримання односторонньої відмови позивача від такого договору, про що відповідачеві було повідомлено, а отже договір є припиненим шляхом його розірвання в односторонньому порядку позивачем вчиненням відмови від договору, з 21.07.2024 року.
Реалізація однією із сторін договору на припинення договору в односторонньому порядку здійснюється шляхом повідомлення іншої сторони про прийняття відповідного рішення в позасудовому порядку. Направлення позивачем повідомлення про розірвання договору (листа-претензії) свідчить про те, що він фактично відмовився від даного зобов'язання і, відповідно до положень ч. 3 ст. 651 ЦК України, зазначений договір вже є розірваним, а зобов'язання сторін за ним - припиненими.
До того ж у постанові Верховного Суду від 07.08.2018 року у справі № 910/7981/17 зазначено, що розірвано може бути лише чинний (такий, що діє на час звернення до суду з позовом та прийняття відповідного судового рішення) договір.
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 11.02.2020 року у справі № 916/612/19, від 14.07.2021 року у справі № 911/1442/19 та від 07.10.2021 року у справі № 904/2903/20.
Отже, вимога позивача про розірвання договору судом, в зв'язку з істотним порушенням умов договору відповідачем не підлягає задоволенню, оскільки про надання правової допомоги про надання правової допомоги №335/11-23 від 30.11.2023 року є вже припиненим з підстав, встановлених законом, а саме за односторонньою відмовою позивача від договору (розірвання договору за ініціативою позивача) з 21.07.2024 року.
Щодо позовних вимог в частині про відшкодування завданих позивачу збитків, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач має право відмовитися від договору про виконання робіт (надання послуг) і вимагати відшкодування збитків, якщо виконавець своєчасно не приступив до виконання зобов'язань за договором або виконує роботу так повільно, що закінчити її у визначений строк стає неможливим. У разі виявлення недоліків у виконаній роботі (наданій послузі) споживач має право на свій вибір вимагати, зокрема, відшкодування завданих йому збитків з усуненням недоліків виконаної роботи (наданої послуги) своїми силами чи із залученням третьої особи.
Відшкодування збитків є однією з форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою цієї статті визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.
Відповідно до ч. 2 ст. 22 ЦК України збитками є:
1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);
2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Таким чином, під збитками необхідно розуміти фактичні втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, витрати, вже зроблені потерпілим, або які мають бути ним зроблені, та упущену вигоду. При цьому такі витрати мають бути безпосередньо, а не опосередковано пов'язані з відновленням свого порушеного права, тобто з наведеного випливає, що без здійснення таких витрат неможливим було б відновлення свого порушеного права особою.
При цьому такі витрати мають бути необхідними для відновлення порушеного права та перебувати у безпосередньому причинно-наслідковому зв'язку з порушенням.
Згідно з ч. 3 ст. 22 ЦК України збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.
За загальним правилом про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної шкоди (збитків) - деліктну відповідальність, що визначено та випливає із положень статті 1166 ЦК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала .
Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини (ч. 2 ст. 1166 ЦК України).
Стягнення збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.
Згідно роз'яснень, викладених в пункті 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» №6 від 27.03.1992 року, шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини. Таким чином, умовою покладення на відповідача відповідальності за шкоду, завдану позивачу, є наявність вини останньої у спричиненні вказаної шкоди.
Таким чином, цивільне законодавство в деліктних зобов'язаннях передбачає презумпцію вини, якщо у процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.
Аналіз статті 1166 ЦК України з урахуванням визначених цивільно-процесуальним законодавством принципів змагальності і диспозитивності цивільного судочинства дає підстави для висновку, що законодавством не покладається на позивача обов'язок доказування вини відповідача у заподіянні шкоди; діє презумпція вини, тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди. Якщо під час розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.
З огляду на викладене саме на відповідача покладено обов'язок доведення відсутності вини у завданні шкоди, а позивач доводить наявність шкоди та її розмір.
Аналогічний правовий висновок зроблено постанові КЦС Верховного Суду від 13.11.2019 року, справа №757/31418/15-ц, та постанові Верховного Суду від 18.10.2019 року, справа №554/1583/16-ц.
Відповідачем не спростовано наявність вини останнього у невиконанні умов Договору про надання правової допомоги про надання правової допомоги №335/11-23 від 30.11.2023 року, а порушення його істотних умов відповідачем було встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, а отже суд вважає доведеною вину відповідача, як заподіювача шкоди.
При цьому, суд наголошує, що одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання, а тому, незважаючи на те, щоДоговір про надання правової допомоги про надання правової допомоги №335/11-23 від 30.11.2023 року було розірвано у односторонньому порядку, його розірвання не звільняє відповідача від відповідності за порушення взятого на себе зобов'язання та відшкодування завданих позивачу збитків.
Так, позивачу, як він зазначає, було завдано реальних збитків у розмірі 18 200, 00 грн та збитків у вигляді упущеної вигоди у розмірі 60 000, 00 грн.
Понесення позивачем реальних збитків у розмірі 18 200, 00 грн підтверджується наступним.
01.12.2023 року ОСОБА_1 здійснено оплату за юридичні послуги АО «ПРИХОДЬКО ТА ПАРТНЕРИ» на підставі Договору про надання правової допомоги про надання правової допомоги №335/11-23 від 30.11.2023 року у розмірі 7 500, 00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією (а. с. 26).
Разом з тим, відповідачем фактично не було надані послуги реєстрації з об'єкта інтелектуальної власності, таким чином, позивача було позбавлено того, що він розраховував отримати при укладенні договору та можливості у подальшому використати результати договору - реєстрацію об'єкта інтелектуальної власності.
Оскільки, відповідачем було порушено умови Договору про надання правової допомоги про надання правової допомоги №335/11-23 від 30.11.2023 року, та розуміючи, що ідея позивача, яку він прагнув зареєструвати, має комерційний потенціал та може потрапити в інші руки, позивач звернувся до адвоката Сисака В. Т. та 30.07.2024 року, з його допомогою, подав заявку на реєстрацію корисної моделі «Система знижок 14+7». Відомості про реєстрацію корисної моделі позивача містяться в листі УКРНОІВІ №6760/4003-05-24 від 06 липня 2024 року. Повідомлення про встановлення дати подання заявки на винахід (корисну модель) № 10133/ЗУ/24 від 13.08.2024 року.
Так, з метою досягнення основної мети позивача - реєстрації своєї комерційної ідеї, позивач та адвокат Сисак В. Т. уклали договір про надання правової допомоги №14/24 від 08.07.2024 року та Додаткову угоду № 1 до цього Договору від 08.07.2024 року, відповідно до яких позивач отримав правову консультацію щодо реєстрації корисної моделі (на суму 3 200, 00 грн) та послуги щодо складання та подання заявки на реєстрацію корисної моделі (на суму 7 500, 00 грн), що підтверджується Актом про виконання приймання наданих послуг №2 від 30.07.2024 року та квитанціями про сплату послуг на суму 10 700, 00 грн.
Таким чином, діями/бездіяльністю відповідача позивач тривалий час був позбавлений можливості використати результати Договору, предметом якого була реєстрація об'єкта інтелектуальної власності, та змушений був для захисту свої прав витрати додатковий час та ресурси, залучивши до реєстрації комерційної ідеї іншого представника, чим позивачу було завдано збитків.
Отже, загальна сума збитків позивача складає 18 200, 00 грн, яку суд вважає доведеною та такою, що підлягають відшкодуванню позивачу.
Відповідачем жодних доказів на спростування понесених збитків у розмірі 18 200, 00 грн суду не надано.
Щодо упущеної вигоди у розмірі 60 000, 00 грн, то судом встановлено наступне.
Відповідно до положень п. 2 ч. 2 ст. 22 ЦК України упущена вигода - це доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене.
Критеріями визначення (обчислення) розміру збитків у вигляді упущеної вигоди є: звичайні обставини (умови цивільного/господарського обороту); розумні витрати; компенсаційність відшкодування збитків.
У разі неможливості точно встановити розмір збитків у вигляді упущеної вигоди суд має визначити розмір таких збитків з урахуванням усіх обставин конкретної справи
Водночас факт наявності збитків у вигляді упущеної вигоди має доводитися із застосуванням стандарту вірогідності доказів. Тобто: можна з розумною впевненістю стверджувати, що факт є доведеним, після оцінки доказів видно, що такий факт імовірніше відбувся (мав місце), аніж не відбувся.
Збитки у вигляді упущеної вигоди підлягають відшкодуванню в таких випадках: коли заявлений кредитором неотриманий дохід (майнова вигода) був у межах припущення сторін на момент виникнення зобов'язань; коли втрата доходу є ймовірним результатом порушення зобов'язання іншим контрагентом (боржником); коли дохід не є абстрактним і може бути доведеним із розумним рівнем упевненості.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові КГС Верховного Суду від 30.09.2021 року у справі № 922/3928/20.
Так встановлено, що позивач мав намір зареєструвати корисну модель «Система знижок 14+7» для подальшого її використання в комерційних цілях.
У результаті неналежного виконання Договору з боку відповідача реєстрація корисної моделі не відбулася вчасно, що призвело до втрати можливості захистити свої інтереси та реалізувати комерційний потенціал цієї ідеї, що підтверджується матеріалами справи.
Позивач оцінює втрату доходу, який міг би бути отриманий за звичайних обставин від реєстрації та подальшого використання корисної моделі «Система знижок 14+7» у сфері торгівлі у розмірі 60 000, 00 грн.
Розрахунок базується на прогнозованих угодах і доходах від впровадження корисної моделі «Система знижок 14+7» на ринку протягом 6 місяців з моменту укладення Договору про надання правової допомоги про надання правової допомоги №335/11-23 від 30.11.2023 року з відповідачем.
Відповідачем жодних доказів на спростування зазначеного суду не надано.
З врахуванням зазначеного вище, суд вважає доведеними понесені позивачем збитки у вигляді упущеної вигоди у розмірі 60 000, 00 грн, та приходить до висновку, що вони підлягають відшкодуванню відповідачем на користь позивача.
Таким чином, суд, оцінюючи належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, приходить до висновку, що позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню в частині стягнення із відповідача суми реальних збитків у розмірі 18 200, 00 грн та суми упущеної вигоди у розмірі 60 000, 00 грн.
Розподіл судових витрат між сторонами, регулюється ст. 141 ЦПК України. Зокрема: судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правовою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
В силу вимог ч. 4 ст. 137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Частинами 5, 6 зазначеної статті передбачено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність) або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного до договору (статті 12, 46, 56 ЦПК України). Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 12 лютого 2020 року, справа № 648/1102/19, витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 ч. 2 ст. 137 ЦПК України).
Крім того, у п.п. 113-117 рішення ЄСПЛ у справі «Бєлоусов проти України» від 07 листопада 2013 року, ЄСПЛ дійшов висновку про те, що навіть у разі не сплати заявником адвокатського гонорару на час розгляду справи, витрати за цим гонораром є «фактично понесеними», оскільки заявник має сплатити такий гонорар згідно із договірними зобов'язаннями.
Згідно з ч. 5 ст. 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Однак, відповідач не скористався можливістю подати клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги.
Поряд з цим, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг (п. 61 постанови Верховного Суду від 24.10.2019 року у справі №905/1795/18).
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Судом встановлено, що 08.07.2024 року між ОСОБА_1 та адвокатом Сисаком В. Т. укладено Договір про надання правової допомоги № 14/24 (а. с. 32-37) та Додаткову угоду № 1 до договору про надання правової допомоги № 14/24 від 08 липня 2024 року (а. с. 38-40).
Відповідно до Додаткової угоди № 1, сторони прийшли до згоди, що винагорода (плата за послуги) за підготовку позовної заяви становить 7 000, 00 грн.
Актом приймання наданих послуг № 3 від 26.09.2024 року (а. с. 41) та квитанціє про сплату послуг на суму 7 000, 00 грн (а. с. 42) підтверджується надання вказаних послуг позивачу.
Дослідивши надані представником позивача документи на підтвердження оплати професійних послуг адвоката, враховуючи часткове задоволення позову, суд приходить до висновку, про задоволення вимог про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 6 000, 00 грн, такий розмір витрат на оплату послуг адвоката є співмірним зі складністю справи та виконаною адвокатом роботою, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.
Щодо витрат за пересилання відповідачу листа-претензії у розмірі 85, 00 грн, то суд зазначає, що дана послуга надавалась позивачу досудовому порядку, а отже не належить до витрат, пов'язаних з підготовкою та розглядом справи, тому не підлягає відшкодуванню.
У зв'язку з частковим задоволенням позову судовий збір у розмірі 1 211, 20 грн підлягає стягненню із відповідача на користь позивача.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 15, 16, 22, 207, 509, 526, 610, 614, 615, 623, 626, 629, 638, 651, 901, 903, 906, 1166 ЦК України, ст. ст. 1, 26, 27, 29, 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів», постановою Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» №6 від 27.03.1992 року, ст. ст. 2, 4, 12, 13, 15, 76-82, 89, 95, 137, 141, 174, 258-259, 263-265, 267, 274-279, 352-355, 15.5) Перехідних положень ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до Адвокатського бюро «ПРИХОДЬКО ТА ПАРТНЕРИ» про стягнення відшкодування за невиконання договору про надання послуг - задовольнити частково.
Стягнути з Адвокатського бюро «ПРИХОДЬКО ТА ПАРТНЕРИ» на користь ОСОБА_1 суму збитків у розмірі 18 200, 00 грн та суму упущеної вигоди у розмірі 60 000, 00 грн.
Стягнути з Адвокатського бюро «ПРИХОДЬКО ТА ПАРТНЕРИ» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6 000, 00 грн.
Стягнути з Адвокатського бюро «ПРИХОДЬКО ТА ПАРТНЕРИ» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 211, 20 грн.
В задоволенні іншої частини позову - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Апеляційні скарги подаються учасниками справи до Київського апеляційного суду або через Печерський районний суд м. Києва, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності ЦПК України в редакції від 15 грудня 2017 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи на офіційному вебпорталі судової влади України за вебадресою: http://court.gov.ua/fair/sud2606.
Позивач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Відповідач: Адвокатського бюро «ПРИХОДЬКО ТА ПАРТНЕРИ», адреса: вул. Мечникова, 2, м. Київ, 01133, код ЄДРПОУ 41204335.
Суддя Г.О. Матійчук