Справа № 710/1787/24
Провадження № 1-кп/710/42/25
10.02.2025 м. Шпола
Шполянський районний суд Черкаської області у колегіальному складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3
за участі секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
учасники процесу:
прокурор відділу захисту інтересів дітей та протидії домашньому насильству Черкаської обласної прокуратури ОСОБА_5
захисник ОСОБА_6 ,
обвинувачений ОСОБА_7 ,
розглянувши у закритому судовому засіданні в приміщенні Шполянського районного суду Черкаської області в залі суду клопотання про продовження запобіжного заходу у кримінальному проваджені №1202425000000246 від 22.06.2024 відносно ОСОБА_7 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 152, п.п. 2,9,10 ч. 2 ст. 115, ч. 1 ст. 301-1 КК України,
В провадження Шполянського районного суду Черкаської області перебуває вище вказане кримінальне провадження.
Ухвалою Шполянського районного суду Черкаської області від 13.12.2024 вказане кримінальне провадження призначено до підготовчого судового засідання.
10.02.2025 до Шполянського районного суду Черкаської області було подано клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_7 , підозрюваного у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.152, п.п.2, 10 ч.2 ст.115, ч.1 ст.301-1 КК України.
В обґрунтування клопотання зазначено, що в провадженні Шполянського районного суду Черкаської області перебувають матеріали кримінального провадження №12024250000000246 від 22.06.2024 за підозрою ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.152, п.п.2, 9, 10 ч.2 ст.115, ч.1 ст.301-1 КК України.
Ухвалою Шполянського районного суду Черкаської області від 18.12.2024 ОСОБА_7 продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 18.02.2025.
На даний час судовий розгляд кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_7 триває, а ризики, передбачені ст. 177 КПК України не зменшились та є достатні підстави вважати, що обвинувачений, може переховуватися від суду, незаконно впливати на потерпілих та свідків у цьому ж кримінальному провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення, у зв'язку з чим, обставини щодо забезпечення його належної процесуальної і правової поведінки можуть бути забезпечені лише при дії саме запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справу своєму інформаційному листі від 04.04.2013 № 511-550/0/0-13 «Про деякі питання порядку застосування запобіжних заходів під час досудового розслідування та судового провадження відповідно до Кримінального процесуального кодексу України» зазначив зокрема те, що запобіжні заходи у кримінальному провадженні застосовуються тільки з метою та за наявності підстав, визначених ст. 177 КПК України, з врахуванням того, що рішення про застосування одного із видів запобіжних заходів, який обмежує права і свободи підозрюваного, обвинуваченого, має відповідати характеру певного суспільного інтересу (визначеним у КПК конкретним підставам і меті), що, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості.
Так, метою застосування запобіжного заходу, в тому числі й застосування виняткового запобіжного заходу - тримання під вартою, у відповідності до ч. 1 ст. 177 КПК України, є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися від суду, незаконно впливати на потерпілих, свідків у цьому ж кримінальному проваджені, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином та вчинити інше кримінальне правопорушення.
На підставі ч. 2 ст. 177 КПК України визначено, що підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
При вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, суд, у відповідності до ч. 1 ст. 178 КПК України, на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, що зокрема визначені у п. п. 1 - 11 даної частини вказаної статті.
Згідно ч. 4 ст. 183 КПК України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою може бути застосований до раніше не судимої особи, яка підозрюється, обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.
На продовження існування ризиків передбачених у п. п. 1, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України вказує те, що ОСОБА_7 розуміючи, що він обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 152, п. п. 2, 9, 10 ч. 2 ст. 115, ч. 1 ст. 301-1 КК України, що віднесено, відповідно до приписів ст. 12 КК України, до категорії тяжких та особливо тяжких злочинів, за скоєння яких передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років позбавлення волі, позбавлення волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років позбавлення волі або довічне позбавлення волі та у виді пробаційного нагляду на строк до п'яти років або обмеженням волі на той самий строк, або позбавленням волі на строк від двох до шести років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, у зв'язку з чим, усвідомлення тягара кримінальної відповідальності, зважаючи на тяжкість інкримінованих кримінальних правопорушень та невідворотність покарання, можуть спонукати ОСОБА_7 до зміни місця проживання. На підтвердження цього ризику свідчить й те, що ОСОБА_7 міцними соціальними зв'язками не пов'язаний, а також його поведінка після скоєння злочину, спрямована на приховання слідів кримінального правопорушення, й втеча з місця події й затримання у подальшому після того, як був відшуканий працівниками поліції;
Ризик можливого переховування від органу досудового розслідування з підстав тяжкості покарання, що загрожує, також узгоджується із позицією Європейського суду з прав людини, відповідно до якої суворість покарання, яке може бути призначено, є належним елементом для тримання особи під вартою.
Крім того, є підстави вважати, що обвинувачений може незаконно впливати на потерпілих, свідків у цьому ж кримінальному провадженні. Указане обґрунтовується, тим, що їх показання мають суттєве значення для повного, всебічного з'ясування обставин скоєного ОСОБА_7 злочину, у зв'язку з чим, він є особою зацікавленою у зміні показань потерпілих, свідків та матиме реальну можливість шляхом умовлянь, підкупу, залякування, погроз, примусу вимагати дачу від останніх неправдивих показань або зміну уже наданих під час досудового розслідування показань на його користь, з метою уникнення або пом'якшення відповідальності за вчинення інкримінованих йому кримінальних правопорушень, що перешкоджатиме об'єктивному з'ясуванню обставин кримінального провадження.
З частиною свідків обвинувачений ОСОБА_7 раніше знайомий як з особами, з якими працював в одному закладі та товаришував, а зі свідком ОСОБА_8 до моменту затримання проживав, що підвищує ризик впливу на зміну ними показань в рамках кримінального провадження.
Також, може перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, шляхом зловживання процесуальними правами, що може виражатись у неявці за викликами до прокурора та суду з метою затягування судового розгляду.
Про ризик вчинення ОСОБА_7 іншого кримінального правопорушення свідчить категорія та обставини кримінальних правопорушень, у вчиненні яких він обвинувачується, а саме умисний характер скоєння зґвалтування та вбивства за обтяжуючих обставин, а саме у стані алкогольного сп'яніння, що полягало у посяганні на життя малолітньої особи, що вказує на асоціальну поведінку обвинуваченого.
Менш суворі запобіжні заходи не достатні для запобігання вищевказаним ризикам, оскільки лише перебування обвинуваченого ОСОБА_7 під вартою зможе забезпечити виконання останнім своїх процесуальних обов'язків, та забезпечить дієвість вказаного кримінального провадження.
Зважаючи на характер та обставини вчинення особливо тяжких злочинів, скоєння яких відбувалось у стані алкогольного сп'яніння та з використанням явної фізичної переваги, а також об'єкт посягання - а саме - життя та здоров'я людини, а в даному випадку самої уразливої категорії суспільства - дитини, що є найвищими соціальними цінностями, зухвалість, холоднокровність, жорстокість та цинізм при його скоєнні проти малолітньої ОСОБА_9 , а також поведінка обвинуваченого після вчинення злочину, спрямована на приховання з метою уникнення кримінальної відповідальності слідів кримінального правопорушення, тіла малолітньої, яке виявлено в шафі власного кабінету за місцем роботи, зникнення з місця події, поведінка після вчиненого кримінального правопорушення, а саме повернення додому та продовження життя в звичному режимі, обґрунтовано свідчать про те, що жоден інший більш м'який запобіжний захід не забезпечить належної процесуальної поведінки обвинуваченого ОСОБА_7 .
Також, слід врахувати наявні обставини, передбачені ст. 178 КПК України, а саме: вагомість наявних доказів про причетність обвинуваченого до вчинення інкримінованих кримінальних правопорушень, які відносяться до категорії тяжкого та особливо тяжких злочинів та тягне за собою у виді позбавлення волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років позбавлення волі, позбавлення волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років позбавлення волі або довічне позбавлення волі та у виді пробаційного нагляду на строк до п'яти років або обмеженням волі на той самий строк, або позбавленням волі на строк від двох до шести років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, являється особою молодого віку, та в ході досудового розслідування не здобуто будь-які дані, які вказували б на наявність у нього хвороби, яка б унеможливлювала застосування відповідного запобіжного заходу.
При цьому, наявність постійного місця проживання, позитивні характеристики з місця роботи та проживання, нівелюють з вчиненими ОСОБА_7 особливо тяжкими кримінальними правопорушеннями, що посягають на життя та статеву свободу та статеву недоторканість дитини, та привели до її смерті.
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
Ризики, які дають достатні підстави вважати, що обвинувачений може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливості здійснення обвинуваченим зазначених дій. При цьому КПК не вимагає доказів, того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні у майбутньому.
Хоча запобіжний захід у вигляді тримання під вартою і є винятковим запобіжним заходом, але жоден інший із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, що визначені ст. 177 КПК України.
Так, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою та доцільність продовження строку тримання під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.
Загальне положення щодо розумних строків у таких випадках викладено у правовій позиції ЄСПЛ в рішенні у справі «Харченко проти України» , згідно з якою «розумність строку тримання під вартою не може оцінюватися абстрактно. Воно має оцінюватися в кожному окремому випадку залежно від особливостей конкретної справи, причин, про які йдеться у рішеннях національних судів, переконливості аргументів заявника, викладених у його клопотанні про звільнення. Тримання під вартою та продовження строку тримання під вартою може бути виправдано тільки за наявності конкретного суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості» (п. 79 рішення ЄСПЛ у справі «Харченко проти України» від 10.02.2011).
Крім того, ЄСПЛ у своєму рішенні від 26.07.2001 у справі «Ілійков проти Болгарії», № 33977/97, п. 81 зазначив, що серйозність пред'явленого обвинувачення є тим фактором, який надає можливість продовжити запобіжний захід у виді тримання під вартою, оскільки це є один із аспектів при оцінюванні загрози ухилення від слідства чи продовження заняття злочинною діяльністю.
Необхідність у продовженні строків тримання особи під вартою не може оцінюватися виключно абстрактно, з урахуванням лише тяжкості злочину, однак, цей правовий висновок ЄСПЛ вказує на те, що тяжкість пред'явленого обвинувачення дає право вжити заходів забезпечення кримінального провадження із застосуванням тих заходів, які надають можливість досягти дієвості в цьому провадженні.
Європейський суд з прав людини у справі в справах «Летельє проти Франції», «І. А. проти Франції», зазначив, що особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини термін «обґрунтована підозра» у скоєнні кримінального правопорушення передбачає наявність фактів або інформації, які б могли переконати об'єктивного спостерігача, що відповідна особа могла вчинити злочин. При цьому, тлумачення поняття «обґрунтованості» залежить усіх обставин справи (рішення від 22.10.1997 у справі «Ердагоз проти Туреччини», № 21890/93, рішення від 30.08.1990у справі «Фокс, Кемпелл і Хартлі проти Сполученого Королівства», серія А № 182).
У відповідності до положень ст. ст. 5, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практики ЄСПЛ, з урахуванням наявних ризиків, а отже й законних підстав в розрізі вимог Глави 18 КПК України, з метою запобігання спробам переховуватися від суду, впливати на потерпілих, свідків у вказаному кримінальному провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення, обраний стосовно ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не є надмірним чи таким, що принижує його гідність в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Системний аналіз законодавства свідчить, що рішенням про застосування запобіжного заходу суд повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, в тому числі право малолітньої особи на життя, статеву свободу та статеву недоторканість. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці цінностей суспільства.
Таким чином, підстави для зміни запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_7 відсутні, а тому у відповідності до п. З ч. 1 ст. 194 КПК України інший, більш м'який запобіжний захід, не буде достатнім для запобігання вказаним ризикам, а його вік, стан здоров'я не перешкоджають перебувати під вартою.
Прокурор просить продовжити строк тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_7 та не визначати розмір застави.
В судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 клопотання підтримала в повному обсязі та просила продовжити відносно обвинуваченого ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, без визначення застави.
Обвинувачений ОСОБА_7 та його захисник - адвокат ОСОБА_6 заперечили щодо продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою та просили застосувати більш м'який запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, посилаючись на позитивну характеристику обвинуваченого та відсутність ризиків.
Заслухавши позиції прокурора, обвинуваченого, захисника, дослідивши клопотання та долучені до нього матеріали, суд дійшов до наступних висновків.
На даний час судовий розгляд кримінального провадження в якому обвинувачується ОСОБА_7 триває.
Строк запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_7 закінчується 18.02.2025.
За змістом ст.131 КПК України запобіжні заходи є заходами забезпечення кримінального провадження і застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.
Відповідно до положень ст.177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється.
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.
Згідно з ч.1 ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 КПК України.
Відповідно до положень п.4 ч.2 ст.183 КПК України запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше не судимої особи, яка підозрюється чи обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.
Відповідно до ч.3 ст. 315 КПК України під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити, продовжити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом ІІ цього Кодексу.
Згідно ч. 1, 2 ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та надсилається уповноваженій службовій особі до місця ув'язнення.
Згідно положень ст.199 КПК України, клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у ст.184 КПК, повинно містити: виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою; виклад обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
Суд враховує, що метою застосування запобіжного заходу є не карна функція, а забезпечувальна, тобто до обвинуваченого має бути застосований такий вид запобіжного заходу, який би в повній мірі забезпечив належну процесуальну поведінку обвинуваченого та запобігав ризикам, передбачених ст.177 КПК України і встановлених у судовому засіданні, а також відповідав засадам гарантування основоположних прав людини на свободу та особисту недоторканність (пп. «а» п.1 ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово зазначав, що вагомою підставою для вирішення питання про необхідність попереднього ув'язнення особи є ризик перешкоджання встановленню істини у справі та переховування цієї особи від правосуддя. При цьому зазначено, що небезпека перешкоджання встановленню істини у справі та переховування особи від правосуддя може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з наявністю даних про матеріальний, соціальний стан особи, її зв'язками з державою, у якій його переслідують, та міжнародними контактами.
Тяжкість обвинувачення може бути достатньою причиною разом з іншими для застосування підозрюваному, обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою (рішення Європейського суду з прав людини від 26.02.2015 «Баришевський проти України», 12.03.2013 у справі «Волосюк проти України», 25.03.1999 «Пелісьє і Сассі проти Франції»).
Ризики вчинення підозрюваним дій, передбачених ч.1 ст.177 КПК України, вважаються наявними за умови встановлення слідчим суддею обґрунтованої ймовірності реалізації ним таких дій. При цьому, КПК України не вимагає доказів того, що підозрюваний обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він схильний і має реальну можливість їх здійснити у цьому кримінальному провадженні в майбутньому.
Разом з цим, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»)
В п.79 рішення ЄСПЛ у справі «Харченко проти України» від 10.02.2011 року констатовано, що тримання під вартою може бути виправдано тільки за наявності специфічних ознак того, що цього вимагають істинні вимоги публічного інтересу, які, незважаючи на презумпцію невинуватості, переважують правило поваги до особистої свободи.
Разом з цим, в п.35 рішення ЄСПЛ «Летельє проти Франції» зазначено, що національні судові органи повинні брати до уваги всі обставини, які мають значення для з'ясування, чи наявний суспільний інтерес, який, з урахуванням презумпції невинності, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи.
Тобто рішення суду повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
На думку колегії суддів, стороною обвинувачення доведено існування ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 4, 5 ч.1 ст.177 КПК України, у даному кримінальному провадженні, а саме можливості ОСОБА_7 переховуватися від органів досудового розслідування та суду, незаконно впливати на потерпілих та свідків, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що наявність обгрунтованої підозри, наявність ризиків у даному кримінальному проваджені, в сукупності надають достатні підстави для продовження відносно ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки, на думку колегії суддів, інший запобіжний захід не забезпечить дієвості даного кримінального провадження та належної процесуальної поведінки обвинуваченого ОСОБА_7 на даній стадії та, на переконання колегії суддів, не буде порушувати баланс інтересів щодо прав особистої свободи останнього та завдань кримінального провадження.
Підстав для зміни запобіжного заходу відносно обвинуваченого ОСОБА_7 на більш м'який у вигляді домашнього арешту, колегією суддів не встановлено.
Відповідно до ч.3 ст. 183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
Відповідно до п.1 ч.4 ст. 183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування.
З урахуванням положень п.1 ч.4 ст.183 КПК України, колегія суддів вважає не визначати обвинуваченому ОСОБА_7 альтернативний запобіжний захід у вигляді застави.
На підставі наведеного, керуючись 176 - 178, 182, 183, 184, 186, 194, 196, 197, 205, 315, 372, 392, 395, 532 КПК України, суд
Клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу задовольнити.
Продовжити обвинуваченому ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченому у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч. 4 ст. 152, п.п. 2,9,10 ч. 2 ст. 115, ч. 1 ст. 301-1 КК України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на два місяці з утриманням в ДУ «Черкаський слідчий ізолятор» УДПтС України до 10.04.2025, про що оголосити йому негайно під розписку.
Строк дії ухвали до 10.04.2025 включно.
Ухвала підлягає негайному виконанню після її оголошення.
Ухвала може бути оскаржена до Черкаського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Головуючий суддя ОСОБА_1
Судді ОСОБА_2
ОСОБА_3