Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області
Справа № 695/3355/23
номер провадження 2/695/148/25
05 лютого 2025 року м. Золотоноша
Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області у складі:
головуючого - судді Середи Л.В.,
за участю:
секретаря - Оніщенко Н.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Золотоноші у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «КТД ЧЕРКАСИ» про визнання незаконним та скасування наказу, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу,
У серпні 2023р. ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ТОВ «КТД Черкаси» у якому просив:
- визнати незаконним та скасувати наказ відповідача від 30.03.2022р. за №152-к «Про призупинення дії трудового договору» з працівником у зв'язку з військовою агресією проти України, яким призупинено дію трудового договору з ОСОБА_1 з 01.04.2022 р.;
- стягнути з відповідача на свою користь заробітну плату за час вимушеного прогулу за період часу з 01.04.2022 р. по 01.08.2023р. у сумі 139 200 грн.;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середню заробітну плату за період з 01.04.2022 р. по 01.08.2023р. як оплату за час вимушеного прогулу.
Вимоги позовної заяви мотивовано тим, що ОСОБА_1 20.05.2021р. наказом відповідача №198-к прийнятий на роботу на посаду головного технолога конструкторсько-технологічного відділу. 30.03.2022р. ТОВ «КТД «Черкаси» прийняло наказ №152-к «Про призупинення дії трудового договору» з працівниками підприємства у зв'язку з військовою агресією проти України, яким передбачено, що з 01.04.2022р. на час дії воєнного стану в Україні призупинено дію трудових договорів працівників підприємства. Позивач вважає вказаний наказ незаконним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки відповідачем не надано відповідних належних та допустимих доказів, які б свідчили про неможливість виконання виробничих завдань та функцій підприємства, призупинення його діяльності у зв'язку з воєнними діями. На думку позивача під час дії воєнного стану у відповідача, як роботодавця, була реальна можливість надати йому роботу. В подальшому наказом ТОВ «КТД «Черкаси» №100-к від 16.05.2023р. «Про скорочення штату працівників» у зв'язку з реорганізацією підприємства посаду позивача виведено із штатного розпису з 01.08.2023 р. у зв'язку із скороченням посади. Позивача було попереджено про наступне звільнення з посади на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України, яке відбудеться 01.08.2023р. Позивач 04.08.2023р. отримав трудову книжку та отримав виплати при звільненні у сумі 22 241.76 грн. Однак позивач наполягає, що призупинення дії трудового договору з 01.04.2022р. по 01.08.2023 р. було безпідставним, а тому позивач вважає вказаний період вимушеним прогулом, який спричинений з вини відповідача. За таких обставин за час вимушеного прогулу працівнику має бути виплачена фактична заробітна плата в загальному розмірі, яка за його підрахунками складає 139 200 грн.
За таких підстав позивач звернувся до суду із даним позовом.
Ухвалою судді від 31.08.2023р. відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
У вересні 2023р. відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому проти доводів позивача заперечував, вказуючи, що ТОВ «КТД Черкаси» припинило свою господарсько-виробничу діяльність через збройну агресію та проблеми з транспортуванням продукції, отриманням у розумні строки комплектуючих товарів для виробництва, які завозились з-за кордону та економічною недоцільністю в тому числі через дефіцит електроенергії. За таких складних умов виробництво було неможливим та економічно не доцільним. Позивач не мав заперечень щодо зупинення дії трудового договору починаючи з моменту ознайомлення із спірним наказом до свого звільнення, крім того оспорення такого наказу здійснюється за спеціальною процедурою, яка врегульована ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану». Нормами чинного законодавства передбачено, що оскарження подібних наказів про зупинення дії трудового договору здійснюється до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю. За таких обставин визнання наказу незаконним та його скасування не може бути предметом розгляду в суді, оскільки законом передбачено спеціальний порядок його оскарження. Позовні вимоги щодо стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу є повністю похідними від позовної вимоги про скасування оскаржуваного наказу, тому є передчасними. Крім того відповідач вказував, що оскільки наказом дію трудового договору з позивачем було призупинено, при цьому останній фактично на робочому місці був відсутнім, відсутні і підстави вважати, що протягом вказаного часу ОСОБА_1 виконував визначену трудовим договором роботу, а також відповідно відсутні підстави для нарахування йому заробітної плати за вказаний період.
Позивач та його представник у судове засідання не з'явились, однак скерували до суду заяви у яких розгляд справи просили проводити за їх відсутності, на задоволенні позову наполягали.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився із невідомих суду причин, клопотань про відкладення розгляду справи до суду не скерував, хоча був належно повідомлений про час та місце розгляду справи.
З огляду на те, що відповідачем надано до суду відзив на позовну заяву, надавалися відповідні докази на вимоги ухвали суду про витребування доказів, суд приходить до висновку, що відповідач належно повідомлений про розгляд справи в суді, суть та предмет позову, останньому було забезпечено право на подання своїх доводів та заперечень щодо обставин справи.
За таких обставин суд при ходить до висновку про відсутність поважних причин неявки представника відповідача, яка є повторною, а тому розгляд справи суд здійснює за його відсутності відповідно до доказів, які містяться в матеріалах справи.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини.
Статтею 12 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Згідно з частинами першою, третьою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Відповідно до ч. 2 ст. 13 ЦПК України збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з ч. 6 ст.81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У частинах 1, 2 ст.89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З аналізу наведених норм матеріального та процесуального права можна дійти висновку, що кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів.
Згідно з даними трудової книжки позивача та наказу ТОВ «КТД Черкаси» №198-к від 20.05.2021р. позивач прийнятий на посаду головного технолога конструкторсько-технологічного відділу (виробництво 3) з 21.05.2021р. за основним місцем роботи.
Наказом ТОВ «КТД Черкаси» від 30.03.2022р. за №152-к про призупинення дії трудового договору відповідно до ст. 13 ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 р. №2136-ІХ та Указу Президента України «Про введення воєнного стану від 24.02.2022 р. №133/2022 через військову агресію проти України, що унеможливлює надання та виконання роботи, а також у зв'язку із запровадженням воєнного стану призупинено дію трудового договору всіх працівників підприємства без виплати заробітної плати з 01.04.2022р. до відновлення можливості виконувати роботу або завершення воєнного стану через відсутність замовлень, зупинення виробництва та неможливістю виконання роботи, за винятком генерального директора, головного бухгалтера, начальника відділу кадрів, заступника начальника відділу митно-брокерського обліку, завідувача складу (склад №6 митний) відділу митно-брокерського обліку, директора виконавчого з їх оплатою праці згідно штатного розпису.
Наказом ТОВ «КТД Черкаси» №100-к від 16.05.2023р. внесено зміни в штатний розпис та виведено посаду, серед іншого, головного технолога та повідомлено працівників про наступне звільнення з роботи з 01.08.2023р. в зв'язку з скороченням з посади.
Наказом ТОВ «КТД Черкаси» за №108-к від 31.07.2023р. ОСОБА_1 звільнено з посади головного технолога, конструкторсько-технологічного відділу з 01.08.2023 р. у зв'язку із скороченням штату працівників, згідно з п. 1 ст. 40 КЗпП України.
Позивач ствердив, що 04.08.2023 р. він отримав трудову книжку та виплати від відповідача. Обставини звільнення та розмір виплат при звільненні позивачем не оспорюється.
Суд, дотримуючись вимог ст. 13 ЦПК України здійснює розгляд справи в межах заявлених вимог.
Позивач наполягає, що призупинення із ним трудових відносин, що передувало його звільненню шляхом винесення відповідачем наказу №152-к від 30.03.2022р. відбулося з порушенням вимог закону, а тому наявні підстави для стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу (за період з 01.04.202 по 01.08.2023 року) у розмірі 139 200 грн., оскільки в цей період працівник був фактично позбавлений роботи і належного йому заробітку, який би міг отримувати, коли б працював на своєму робочому місці чи виконував покладені на нього трудові обов'язки.
Стаття 43 Конституції України гарантує право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.
Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 Основного Закону України.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року, в Україні введено воєнний стан, який діє на час ухвалення рішення.
Згідно з пунктом 3 цього Указу, у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України.
15 березня 2022 року прийнято Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», який визначає особливості трудових відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
Частинами 1 та 2 ст. 1 Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (тут і надалі в редакції на час винесення оспорюваного наказу) встановлено, що на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до статей 43, 44 Конституції України. У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом.
Згідно з п. 2 Прикінцевих положень КЗпП України під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».
Відповідно до ст. 13 цього Закон призупинення дії трудового договору - це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором. Дія трудового договору може бути призупинена у зв'язку з військовою агресією проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи. Призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин. Призупинення дії трудового договору роботодавець та працівник за можливості мають повідомити один одного у будь-який доступний спосіб. Відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам на час призупинення дії трудового у повному обсязі покладається на державу, що здійснює військову агресію проти України.
Відповідно до ч.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду від 21 червня 2023 року (справа № 149/1089/22, провадження № 61-292св23) зроблено висновок, що наведена спеціальна норма права надає роботодавцю право тимчасово призупинити дію трудового договору з працівником у разі неможливості у зв'язку із військовою агресією проти України забезпечити працівника роботою. Водночас таке право не є абсолютним. Для застосування цієї норми права роботодавець має перебувати в таких обставинах, коли він не може надати працівнику роботу, а працівник не може виконати роботу. Зокрема, у випадку, якщо необхідні для виконання роботи працівником виробничі, організаційні, технічні можливості, засоби виробництва знищені в результаті бойових дій або їх функціювання з об'єктивних і незалежних від роботодавця причин є неможливим, а переведення працівника на іншу роботу або залучення його до роботи за дистанційною формою організації праці неможливо.
Призупиняючи дію трудового договору з позивачем на підставі статті 13 Закону №2136-ІХ, відповідач виходив із військової агресії проти України, що унеможливлює надання та виконання роботи, а також у зв'язку із запровадженням воєнного стану.
Судом встановлено, що у зв'язку із зверненням ОСОБА_1 від 18.09.2023 начальником Центрального міжрегіонального управління Державної служби з питань праці прийнято наказ №439/Ц-ЗК від 22.09.2023 про проведення позапланового заходу державного нагляду (контролю) у ТОВ «КТД Черкаси» відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 13.03.2022 № 303 «Про припинення заходів державного нагляду (контролю) і державного ринкового нагляду в умовах воєнного стану», наказу Міністерства економіки України від 16.06.2023 № 5782 «Про здійснення позапланових заходів державного нагляду (контролю) протягом періоду воєнного стану», ст. 6, 7 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 № 96, положення про Центральне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці, затвердженого наказом Державної служби України з питань праці від 23.09.2022 № 170.
На підставі наказу оформлено направлення № Ц/2/28200-23 від 26.09.2023 на проведення позапланового заходу контролю (перевірки) у ТОВ «КТД Черкаси» в період з 26.09.2023 по 09.10.2023 з питань призупинення дії трудового договору.
У період з 02.10.2023 по 03.10.2023, відповідно до наведеного наказу та направлення проведено інспекційне відвідування ТОВ «КТД Черкаси» з питань призупинення дії трудового договору.
За наслідками позапланового заходу контролю (перевірки) складено акт від 03.10.2023 №Ц/ЧК/24017/254, яким встановлено порушення товариством ч. 1 та ч. 2 ст. 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», а саме головну умову призупинення дії трудового договору - абсолютну неможливість обох сторін трудових відносин виконувати обов'язки, передбачені трудовим договором та порушено умови повідомлення працівника ( ОСОБА_1 ) про призупинення дії трудового договору письмово або в електронній формі з використанням технічних засобів електронних комунікацій.
У зв'язку із виявленими порушеннями законодавства про працю головним державним інспектором відділу з питань праці Проник Юлією Олексіївною винесено припис від 03.10.2023 №Ц/ЧК/24017/254/П, яким поставлено вимогу усунути виявлені порушення норм законодавства про працю шляхом скасування наказу №152-к від 30.03.2022 до 13.11.2023.
Позивач не погоджуючись з вказаним приписом звернувся за захистом своїх прав до суду.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 22.01.2024р. у справі №580/10933/23, яке постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2024р. залишено без змін у задоволенні позову ТОВ «КТД Черкаси» про визнання протиправним та скасувати припису про скасування наказу (розпорядження) роботодавця або усунення порушень законодавства про працю щодо призупинення дії трудового договору №Ц/ЧК/24017/254/П від 03.10.2023, винесений Центральним міжрегіональним управлінням Державної служби з питань праці відмовлено повністю.
При цьому із змісту вказаного рішення суду вбачається, що під час розгляду даного спору у справі №580/10933/23 судом було встановлено, що документальних підтверджень щодо виконання норми абз. 1 пункту 2 ст. 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 № 2136-ІХ (в редакції, чинній на момент прийняття наказу), про неможливість обох сторін виконувати свої обов'язки - позивачем не надано та судом не встановлено.
Посилання позивача на договір №30112022 від 30.11.2022, який передбачає демонтаж обладнання суд вважає необґрунтованим, оскільки укладення цього договору мало місце у кінці листопада 2022 року, а наказ про призупинення дії трудових договорів прийнято 30.03.2022, тому він не підтверджує неможливість у березні 2022 року забезпечення працівників роботою.
Позивач не надав доказів викладеного в позовній заяві по справі №580/10933/23 твердження про фактичне припинення господарсько-виробничої діяльності підприємства, і як наслідок, неможливості забезпечення працівників роботою.
Вказані обставини, на підставі ст. 82 ЦПК України беруться судом до уваги під час розгляду цього спору.
За таких обставин пояснення відповідача щодо обґрунтованості та необхідності прийняття вказаного наказу №152-к від 30.03.2022р., що було продиктовано економічними умовами, а також доводи щодо порядку оскарження вказаного наказу тільки до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю не заслуговують на увагу.
Крім того, судом враховано, що на виконання вказаного вище припису, наказом №8-к ТОВ «КТД Черкаси» від 16.12.2024р. скасовано наказ №152-к від 30.03.2022р. про призупинення дії трудового договору частково, в частині щодо працівника ОСОБА_2 , який перебував у трудових правовідносинах із товариством з 21.05.2021р. та займав посаду головного технолога конструкторсько-технологічного відділу ТОВ «КТД Черкаси».
Таким чином, на час розгляду даної справи судом, оспорюваний наказ відповідачем в частині, що стосується позивача був скасований.
Розгляд даної справи здійснюється в межах заявлених позовних вимог, відповідно до яких позивач просив - визнати незаконним та скасувати наказ відповідача від 30.03.2022р. за №152-к «Про призупинення дії трудового договору» з працівником у зв'язку з військовою агресією проти України, яким призупинено дію трудового договору з ОСОБА_1 з 01.04.2022 р., тобто в межах прав позивача.
За таких обставин у цій справі не встановлено обставин неможливості надання відповідачем ОСОБА_1 роботи у зв'язку з військовою агресією проти України, а позивачу - її виконувати, тому суд прийшов до обґрунтованого висновку, що призупинення дії трудового договору з позивачем є незаконним.
Суд також не враховує доводи відповідача щодо строку оскарження оспорюваного наказу, який встановлено ст. 233 КЗпП України, оскільки в даній справі оспорюваний наказ в частині прав позивача був скасований самим відповідачем на виконання припису центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, а безпідставність винесення такого наказу встановлена судовим рішенням у справі № 580/10933/23.
Крім того відповідачем не враховано, що відповідно до частини першої статті 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Перевірка дотримання вимог закону щодо строків звернення до суду за вирішенням трудового спору здійснюється судом за принципом ex officio, незалежно від того, чи заявляє відповідач про пропуск позивачем строку звернення до суду, на відміну від застосування позовної давності при вирішені судом цивільного спору, коли застосування позовної давності судом здійснюється тільки за заявою сторони у спорі. Строк для звернення до суду за вирішенням трудового спору обчислюється з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення його права. Положення частини другої статті 233 КЗпП України деталізує це правило стосовно випадків звільнення працівника. У такому разі строк обчислюється з дня вручення копії наказу про звільнення. Тобто для такої категорії трудових спорів встановлено спеціальне правило обчислення початку строку виникнення права на звернення до суду, відмінне від загального правила, за яким виникнення цього права пов'язується з моментом, коли працівник дізнався або за всіма обставинами повинен був дізнатися про порушення свого права. Строки звернення працівника до суду за вирішенням трудового спору є складовою механізму реалізації права на судовий захист та однією із основних гарантій забезпечення прав і свобод учасників трудових правовідносин. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 751/1198/18 (провадження № 61-5845св19), від 03 жовтня 2022 року у справі № 204/1724/20 (провадження № 61-18714св20), від 08 травня 2024 року у справі № 593/1161/21 (провадження № 61-14077св23).
Пунктом 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України встановлено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Отже, запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.
Такий самий правовий висновок викладено у постанові Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11 грудня 2023 року у справі № 947/8885/21 (провадження № 61-7480сво22).
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу «COVID-19» визначено, що з 12 березня 2020 року на всій території України встановлено карантин.
Надалі постановами Кабінету Міністрів України цей карантин на території України продовжувався та був відмінений з 30 червня 2023 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651.
Вирішуючи спір, суд виходить з того, що оскаржуваний наказ був винесений відповідачем під час дії карантину (30.03.2022 року), встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), який перебігав безперервно та завершився 30 червня 2023 року, враховуючи тримісячний строк, визначений частиною першою статті 233 цього Кодексу, відтак прийшов до висновку, що звернувшись до суду 30 серпня 2023 року, позивач не пропустив строк на звернення до суду з цим позовом.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 20 вересня 2024 року в справі № 444/2538/23 (провадження № 61-7113св24).
За цих підстав суд приходить до висновку, що внаслідок дій відповідача були порушення трудові права позивача, які підлягають захисту.
КЗпП України не містить норм, які б у даній ситуації регулювала питання виплати середнього заробітку за час незаконного призупинення дії трудового договору, так як це не є ні простоєм, ні звільненням працівника.
Разом з тим, відповідно до статті 43 Конституції України найбільш подібним (аналогічним) до цієї ситуації є застосування частин 1 і 2 ст. 235 КЗпП України.
Встановивши, що незаконні дії відповідача позбавили позивача можливості працювати, суд покладає на відповідача обов'язок відшкодувати позивачу середню заробітну плату за час його перебування у вимушеному прогулі до дня звільнення.
Аналогічну позицію висловив Верховний Суд у постанові від 31 січня 2024 року (справа № 161/8196/22, провадження № 61-6897св23).
При цьому до спірних правовідносин суд застосовує норму ст. 235 КЗпП України.
Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100).
Згідно з пунктом 5 розділу IV Порядку № 100 основною для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час затримки розрахунку, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ Порядку № 100 середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Якщо у працівника відсутній розрахунковий період, то середня заробітна плата обчислюється відповідно до абзаців третього-п'ятого пункту 4 цього Порядку, а саме з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.
Установлено, що дію трудового договору з позивачем було призупинено з 01 квітня 2022 року.
Тобто, розрахунковим періодом є лютий та березень 2022 року.
Згідно довідки № 2 від 28.01.2025 року, з урахуванням розміру заробітної плати позивача за лютий, березень 2022 року, середньоденна заробітна плата позивача становить 246.16 грн..
Отже, середньоденна заробітна плата позивача складала 246.16 грн., що не заперечується та не оспорюється позивачем.
Вимушений прогул позивача тривав з 01 квітня 2022 року (день призупинення дії договору) до 01 серпня 2023 року (день звільнення позивача), тобто 348 робочих днів.
Відтак, середній заробіток за час призупинення дії трудового договору, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, повинен становити 85 663.68 грн. (348 робочих днів *246,16 грн.).
Таким чином суд не погоджується із наведеним розрахунком позивача, оскільки останній не містить чіткого визначення за який період він проведений та виходячи із якої середньоденної заробітної плати позивача.
У постанові Верховного Суду від 18 жовтня 2024 року справа № 757/27799/21-ц (провадження № 61-11515св24) викладено правовий висновок про те, що податки і збори із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та вираховуються при виплаті працівнику. Отже, присуджена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу зменшується на суму податків і зборів при її виплаті.
З огляду на зазначене із присудженої позивачу сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу слід утримати установлені законодавством України податки і збори.
Щодо посилань відповідача на те, що позивач не виконував своїх посадових обов'язків та був фактично відсутній на робочому місці, що підтверджується актами про відсутність працівника на роботі за період з 22.05.2023р. по 01.08.2023р. суд зазначає наступне.
Якщо буде встановлено, що на порушення статті 46 КЗпП України роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов останнього про стягнення у зв'язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу.
Оскарженим наказом відповідач фактично відсторонив ОСОБА_1 від роботи із зупиненням виплати заробітної плати.
Матеріали справи не містять доказів, що відповідач повідомив позивача про необхідність повернення на робоче місце, забезпечив його останнім, повідомляв про відмову чи скасування вказаного наказу.
Таким чином сумнівними є акти про відсутність працівника на роботі як доказ неналежного виконання позивачем своїх трудових обов'язків, а самим відповідачем не роз'яснено яким чином позивач мав з'явитись на роботі з урахуванням того, що наказ був скасований тільки в грудні 2024р., тобто значно більше ніж через рік після звільнення позивача.
Таким чином зазначені доводи відповідача не заслуговують на увагу.
Верховний Суд у постанові від 21 червня 2023 року (справа № 149/1089/22, провадження № 61-292св23) прийшов до висновку, що установивши, що незаконні дії відповідача позбавили позивача можливості працювати, суди обґрунтовано поклали на відповідача обов'язок відшкодувати їй середню заробітну плату за час її перебування у вимушеному прогулі.
Щодо вимоги позивача про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити вказані кошти, суд зазначає, що згідно ч. 1 та ч. 2 ст. 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Таким чином рішення суду є обов'язковим для виконання, а норми чинного законодавства встановлюють порядок його примусового виконання та заходи впливу на відповідальну особу, на яку покладено обов'язок виконання рішення суду, у випадку його невиконання.
За цих підстав додаткове зобов'язання відповідача для вчинення відповідних дій не вимагається та в даному випадку є необґрунтованим.
За вказаних обставин позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають до часткового задоволення.
Оскільки позивач при подання позовної заяви був звільнений від сплати судового збору, суд на підставі ст. 141 ЦПК України стягує судовий збір за подання даної позовної заяви із відповідача на користь держави у розмірі, станом на дату подання позовної заяви до суду.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 89, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «КТД ЧЕРКАСИ» про визнання незаконним та скасування наказу, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу - задовольнити частково.
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «КТД ЧЕРКАСИ» (ЄДРПОУ 42327051) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу за період часу 01.04.2022 по 01.08.2023 у сумі 85 663 (вісімдесят п'ять тисяч шістсот шістдесят три) гривні 68 коп.
У задоволенні решти вимог - відмовити.
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «КТД ЧЕРКАСИ» (ЄДРПОУ 42327051) на користь держави судовий збір у розмірі 1073 грн. 60 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційної скарги не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Черкаського апеляційного суду.
Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст судового рішення складено 10 лютого 2025 року.
Суддя : Середа Л.В.