Справа № 369/14155/23
Провадження № 2/369/939/25
07.02.2025 року м. Київ
Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:
головуючого судді Фінагеєвої І. О.,
при секретарі Херенковій К. К.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу № 369/14155/23 за позовною заявою ОСОБА_1 до Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області про встановлення факту, що має юридичне значення, визнання права власності, -
У вересні 2023 року представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Герасимова Тетяна Ігорівна звернулася до Києво-Святошинського районного суду Київської області із позовною заявою до Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області про встановлення факту, що має юридичне значення, визнання права власності.
В обґрунтування поданої заяви посилається на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 , мати ОСОБА_1 .
За життя ОСОБА_2 було складено заповіт, за яким все майно з чого б воно не складалось вона заповіла своїй донці ОСОБА_1 .
Так, у спадкову масу після смерті ОСОБА_2 увійшли наступні об'єкти нерухомого майна: житловий будинок, розташований за адресою АДРЕСА_1 та земельні ділянки 0,206 га у АДРЕСА_2 та 0,141 га у АДРЕСА_3 .
Маючи заповіт, Позивач, керуючись ст. 1268 ЦК України (в редакції 2005 року) вважала, що за законом має право на спадщину та оскільки вона постійно проживала разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, є такою, що прийняла спадщину, адже протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не заявила про відмову від неї.
Так, Позивач вирішила скласти заповіт, задля чого звернулась до приватного нотаріуса Бучанського районного нотаріального округу Вінник С.М., яка повідомила їй про відсутність факту набуття права власності на спадкове майно та відповідно реєстрацію такого права. З вказаних обставин Позивач подала заяву про вступ у спадщину з наявними документами, однак 17 травня 2022 року отримала Постанову про відмову у вчинені нотаріальних дій, винесену приватним нотаріусом Бучанського районного нотаріального округу Вінник С.М., з якої вбачалось, що вона не подала заяву про прийняття спадщини у встановлений законодавством строк, тому їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину.
Оскільки позивач з моменту народження та до моменту смерті спадкодавця мешкала у будинку разом із нею, ОСОБА_1 , вважаючи доведеним факт вступу у володіння та управління спадковим майном та у зв'язку із неможливістю оформлення права власності на нього, звертається до суду та просить:
-встановити факт, що має юридичне значення, а саме, що: ОСОБА_1 прийняла спадщину шляхом вступу у володіння та управління майном після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
-визнати за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 та земельні ділянки 0,206 га та 0,141 га у с. Гнатівка Бучанського району Київської області, які перебували у власності ОСОБА_2 згідно Державного акту на право приватної власності на землю від 25 липня 1996 року, виданого на підставі рішення Гореницької сільської ради № 14/10 від 12 травня 1995 року, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 411/268, у порядку спадкування після смерті її матері ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11 вересня 2023 року провадження в справі було відкрито в порядку загального позовного провадження із призначенням підготовчого судового засідання.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 жовтня 2024 року клопотання представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Герасимової Тетяни Ігорівни про витребування доказів задоволено. Постановлено витребувати у Приватного нотаріуса Бучанського районного нотаріального округу Київської області Винника С.М. належним чином завірену копію спадкової справи про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 жовтня 2024 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
В судове засідання позивач та її представник не з'явилися, про дату час та місце слухання справи сповіщені належним чином, про причини неявки суд не повідомили. Будь-яких заяв, клопотань станом на день розгляду справи суду не надано.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце слухання справи сповіщений належним чином, про причини неявки суд не повідомив. Будь-яких заяв, клопотань станом на день розгляду справи суду не надано.
У зв'язку з розглядом справи за відсутності учасників в силу ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Згідно ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до вимог ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання, та не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин, не подав відзив, а позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
За таких обставин суд, враховуючи вимоги ст. 280 ЦПК України, вважає за можливе розглянути справу без участі відповідача та ухвалити по справі заочне рішення.
У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Відповідно до постанови КЦС ВС від 30 вересня 2022 року за № 761/38266/14 якщо проголошення судового рішення не відбувається, то датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з'явились всі учасники такої справи. При цьому, дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з'явились всі учасники такої справи.
Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, доводи сторін, викладені в заявах по суті спору, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, дійшов такого висновку.
Відповідно до вимог частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно із частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ч. 1ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Судом встановлено, що відповідно до копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого 22 листопада 2005 року Виконавчим комітетом Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 81 року, про що в Книзі реєстрації смертей 22 листопада 2005 року зроблено відповідний актовий запис № 68.
Зі змісту заповіту від 19 серпня 1989 року вбачається, що за життя спадкодавець ОСОБА_2 розпорядилась своїм майном на випадок смерті, а саме: все своє майно, де б воно не було і з чого не складалось, і взагалі все те, що буде належати їй на день смерті і на що за законом вона буде мати заповіла своїй дочці ОСОБА_1 . Заповіт був посвідчений 19 серпня 1989 року старшим державним нотаріусом Першої Київської обласної нотаріальної контори Апишковою З.І. та зареєстрований в реєстрі за номером № 7225.
Так, у спадкову масу після смерті ОСОБА_2 увійшли наступні об'єкти нерухомого майна: житловий будинок, розташований за адресою АДРЕСА_1 та земельні ділянки 0,206 га у АДРЕСА_2 та 0,141 га у АДРЕСА_3 .
Право власності спадкодавця на вказані об'єкти підтверджується наступним.
25 липня 1996 року ОСОБА_2 отримала Державний акт на право приватної власності на землю, яким підтверджується набуття нею права власності, на підставі рішення Гореницької сільської ради народних депутатів від 12 травня 1995 року № 14/10, на земельну ділянку загальною площею 0,347 га, з яких 0,206 га для будівництва, обслуговування житлового будинку та 0,141 га для ведення особистого підсобного господарства. Вказаний Державний акт був зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 411/268.
Відповідно до Свідоцтва про право на спадщину від 19 серпня 1989 року, зареєстрованого державним нотаріусом в реєстрі за № 7221, та Свідоцтва про право власності від 19 серпня 1989 року, зареєстрованого державним нотаріусом в реєстрі за № 217, ОСОБА_2 отримала 1/2 частину у спільному майні після смерті свого чоловіка, ОСОБА_3 , а саме 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1 .
Відповідно до інформації № 38/01-16, наданої 28 березня 2024 року Приватним нотаріусом Бучанського районного нотаріального округу Київської області Винник С.М., спадкова справа після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , не заводилась.
Витягом із Спадкового реєстру за № 68963501 від 17 травня 2022 року підтверджено, що інформація щодо спадкової справи до майна померлої ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 у спадковому реєстрі відсутня.
Згідно копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого повторно 08 квітня 2022 року Шевченківським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), ОСОБА_4 народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що Виконавчим комітетом Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області 17 квітня 1952 року складено відповідний актовий запис № 20.
Відповідно до копії свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 , виданого повторно 08 квітня 2022 року Шевченківським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), між ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстровано шлюб, про що Виконавчим комітетом Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області 29 липня 1972 року складено відповідний актовий запис № 15. Після реєстрації шлюбу дружина отримала прізвище - « ОСОБА_6 ».
Відповідно до даних паспорта громадянина України серії НОМЕР_4 , виданого Шевченківським РУ ГУ МВС України в місті Києві 15 березня 2007 року, ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 з 09 вересня 1990 року.
Згідно акту депутата Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області Король Олександра Григоровича про обстеження житлово-побутових умов проживання від 05 березня 2023 року, в будинку, загальною площею 68,0 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , проживають: ОСОБА_5 , зять власниці, з 1990 року, без реєстрації; ОСОБА_1 , донька власниці, проживає від народження без реєстрації; ОСОБА_2 , проживала від народження до моменту смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 , була зареєстрована.
Фактичне місце проживання ОСОБА_1 без реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 , підтверджується також Довідкою № 04-19/574, виданою 10 березня 2023 року Спеціалістом відділу реєстрації/зняття місця проживання громадян, формування і ведення реєстру територіальних громад Управління «Центр надання адміністративних послуг» Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області ОСОБА_7 .
Позивач здійснила поховання ОСОБА_2 , що підтверджується довідкою №1337 від 26 листопада 2005 року Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області.
17 травня 2022 року Приватним нотаріусом Бучанського районного нотаріального округу Київської області Винник С.М. винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії, з якої вбачається, що ОСОБА_1 не подала заяву про прийняття спадщини у встановлений законодавством строк, тому їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину.
Згідно з п.2 Постанови Пленуму Верховного суду №7 від 30.05.2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження.
Згідно із ч. 1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Відповідно до положень ст. 1216 Цивільного кодексу України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Статтею 1217 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Відповідно до ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Умовою переходу в порядку спадкування права власності на об'єкти нерухомості, в тому числі житловий будинок, інші споруди, земельну ділянку є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством України порядку.
При вирішенні спору про визнання права власності на спадкове майно потрібно розмежовувати час і підстави виникнення права власності у спадкодавця, які кваліфікуються відповідно до законодавства України, чинного на час виникнення права власності та підстави спадкування зазначеного майна, що визначаються на час відкриття спадщини та згідно із пунктом 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.
З положень ч. 2 ст. 1120 ЦК України вбачається, що часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, із якого вона оголошується померлою.
Відповідно до ч. 3 ст. 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст. 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Згідно з ч. 1 ст. 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. З цієї норми випливає, що прийняття спадщини має важливе практичне значення: з ним пов'язана можливість оформлення права власності на спадкове майно шляхом видачі нотаріусом правовстановлюючого документа свідоцтва про право на спадщину та реєстрації, у випадках, визначених законом, прав на неї (наприклад, на нерухоме майно).
Отже, для того, щоб набути право на спадщину, спадкоємці за заповітом або за законом мають прийняти її у порядку та у строки, встановлені законом.
Таким чином, ст. 1268 ЦК України, для спадкоємців, які на час відкриття спадщини постійно проживали спільно із спадкодавцем, встановлюється презумпція прийняття спадщини, яка може бути спростована лише шляхом подання ними заяви про відмову від спадщини до нотаріальної контори.
Посилаючись на положення ч. 3 ст. 1268 ЦК України, відповідно до яких спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст. 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї, просила встановити факт, що має юридичне значення, а саме, що: ОСОБА_1 прийняла спадщину шляхом вступу у володіння та управління майном після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Під час розгляду справи встановлені обставини, які свідчать про спільне проживання позивача ОСОБА_1 разом зі спадкодавцем ОСОБА_2 , на час відкриття спадщини.
Відповідно до п.п. 4, 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. Правила книги шостої Цивільного кодексу України застосовуються також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом.
Пунктом 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» №7 від 30 травня 2008 року роз'яснено, що відносини спадкування регулюються правилами ЦК, якщо спадщина відкрилася не раніше 01 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила Цивільного кодексу Української РСР ЦК УРСР), у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом. У разі коли спадщина, яка відкрилася до набрання чинності ЦК і строк на її прийняття не закінчився до 1 січня 2004 року, спадкові відносини регулюються цим Кодексом.
Норми ЦК України 2003 року та норми ЦК УРСР 1963 року по різному регулюють питання прийняття спадщини.
Так, статтею 549 ЦК України в редакції 1963 року передбачено, що спадкоємець визнається таким, що прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.
Водночас, на відміну від ЦК УРСР 1963 року, чинний ЦК не передбачає прийняття спадщини шляхом фактичного вступу в управління або володіння спадковим майном.
Відповідно до ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Відповідно до ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.
Окрім положень обох Кодексів про необхідність подання спадкоємцем заяви нотаріусу про прийняття спадщини у встановлений строк, ч. 3 ст. 1268 ЦК України вказує, що спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст.1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Тобто за цією нормою достатньо встановлення лише факту проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, що свідчить про її прийняття і що у свою чергу намагався довести позивач.
Водночас, згідно ст.549 ЦК УРСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном.
Факт вступу в управління або володіння спадковим майном за своїм змістом та обставинами, які підлягають доведенню, відрізняється від факту проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.
Таким чином, при вирішенні справ про спадкування, спадщина по яких відкрилась після 01 січня 2004 року, не допускається застосування норм ЦК УРСР 1963 року, а застосуванню підлягають норми законодавства, чинного на час відкриття спадщини, зокрема ЦК України 2003 року.
ЦК України 2003 року не передбачено конструкції прийняття спадщини шляхом доведення факту вступу у володіння та управління спадковим майном, а пов'язано із набуттям права на спадщину шляхом встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.
Суд звертає увагу на те, що смерть спадкодавця ОСОБА_2 настала ІНФОРМАЦІЯ_1 . Часом відкриття спадщини після померлої, відповідно до положень ч. 2 ст. 1120 ЦК України є день смерті особи, а саме - ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто після набрання чинності ЦК України 2003 року.
Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право позивача підлягає захисту обраним ним способом (аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19).
Суд звертає увагу, що судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту (висновки сформульовані в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №910/3009/18).
Відповідно до ч.1 ст.2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Тобто спосіб захисту має бути дієвим (ефективним), а його реалізація повинна мати наслідком відновлення порушених майнових або немайнових прав та інтересів особи.
Завданням суду є вирішення спору, який виник між учасниками справи у найбільш ефективний спосіб з метою запобігання ситуаціям, які б спричинили повторне звернення до суду з іншим позовом або захисту порушеного права в інший спосіб. Тобто вирішення справи в суді має на меті, зокрема, вирішення спору між сторонами у такий спосіб, щоб учасники правовідносин не мали необхідності докладати зайвих зусиль для врегулювання спору повторно, або врегулювання спору у іншій спосіб, або врегулювання іншого спору, який виник у зв'язку із судовим рішенням тощо.
Враховуючи вищевикладене суд приходить до висновку, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту своїх порушених прав, оскільки заявлені вимоги не є ефективним способом захисту.
Суд роз'яснює, що позивач може звернутися до суду із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем ОСОБА_2 на час відкриття спадщини ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто за нормами ЦК України 2003 року.
Крім того, зважаючи на викладене, суд відмовляє у задоволенні позову в частині вимоги позивача про визнання за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 та земельні ділянки 0,206 га та 0,141 га у с. Гнатівка Бучанського району Київської області, які перебували у власності ОСОБА_2 згідно Державного акту на право приватної власності на землю від 25 липня 1996 року, виданого на підставі рішення Гореницької сільської ради № 14/10 від 12 травня 1995 року, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 411/268, у порядку спадкування після смерті її матері ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , як похідної від вимоги про встановлення факту прийняття спадщини, шляхом вступу у володіння та управління майном після смерті спадкодавця.
Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно та об'єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову.
Керуючись статтями 3-5, 10, 12, 247, 258, 259, 263-268, 273, 280 ЦПК України, суд,-
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області про встановлення факту, що має юридичне значення, визнання права власності - відмовити.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.
Заочне рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду через Києво-Святошинський районний суд Київської області протягом 30 днів з дня винесення рішення суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя: Інна ФІНАГЕЄВА