Справа № 357/16077/24
Провадження № 2/357/726/25
іменем України
11 лютого 2025 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:
головуючого судді - Орєхова О.І.,
за участі секретаря - Махненко Б.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в спрощеному провадженні в залі суду № 2 в м. Біла Церква цивільну справу за позовною заявою Комунального підприємства Білоцерківської міської ради «Білоцерківтепломережа» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг з надання послуг постачання теплової енергії,-
У листопаді 2024 року позивач Комунальне підприємство Білоцерківської міської ради «Білоцерківтепломережа» звернулось до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області із позовною заявою до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг з надання послуг постачання теплової енергії, посилаючись на наступні обставини.
У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України цивільні права і обов'язки виникають з підстав, передбачених законодавством. В силу зобов'язання одна особа (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої особи (кредитора) певну дію, а саме: сплатити гроші, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно статей 67, 68, 162 Житлового кодексу, у відповідності до «Правил надання населенню послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення», затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 630 від 21.07.2005 та Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 1875-4 від 24.06.2004, наймач або власник житла зобов'язаний своєчасно вносити плату за комунальні послуги.
Відповідно до ч. 4 ст. 19 в редакції закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 1875-4 від 24.06.2004 (діяв на правові відносини до 01.05.2019) виконавцем послуг з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води для об'єктів усіх форм власності, є суб'єкт господарювання з постачання теплової енергії (теплопостачальна організація).
У відповідності до п. 3 ч. 2 ст. 6 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 2189-VIII від 09.11.2017 (діючого законодавства з 01.11.2019), виконавцями комунальних послуг з постачання теплової енергії є теплопостачальна організація.
У відповідності до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державне регулювання у сфері комунальних послуг» від 09.07.2010 № 2479-VI, органом державного регулювання у сфері комунальних послуг є національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг.
Згідно ч. 1 п. 1 ст. 6 згаданого вище Закону, передбачено, що Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, бере участь у формуванні та реалізації державної політики у сфері теплопостачання і централізованого водопостачання та водовідведення.
Згідно з ч. 2 ст. 14 в редакції Закону україни «Про житлово-комунальні послуги» № 1875-4 від 24.06.2004 передбачено, що ціни/тарифи на комунальні послуги формуються і затверджуються національними комісіями, що здійснюють державне регулювання у відповідних сферах відповідно до їхніх повноважень, визначених законом.
Плата за комунальні послуги (централізоване опалення, централізоване постачання гарячої води) береться за затвердженими постановами Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг в установленому порядку тарифами та вноситься щомісяця.
Згідно з ч. 1 ст. 10 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 2189-VIII від 09.11.2017 (діючого законодавства з 01.11.2019), ціни (тарифи) на житлово-комунальні послуги встановлюються за домовленістю сторін, крім випадків, коли відповідно до закону, ціни (тарифи) є регулюваними. У такому разі, ціни (тарифи) встановлюються уповноваженими законом державними органами або органами місцевого самоврядування, відповідно до закону.
У відповідності до ч.ч. 1, 3 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 2189-VIII від 09.11.2017 (діючого законодавства з 01.11.2019), споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору. Дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов'язанням з оплати житлово-комунальних послуг.
Згідно із змінами, внесеними Законом № 1060 до Закону України від 09.11.2017 № 2189-VIII «Про житлово-комунальні послуги», передбачено запровадження публічних договорів приєднання про надання комунальних послуг.
Між відповідачем ОСОБА_1 , що проживає за адресою: АДРЕСА_1 та КП БМР «Білоцерківтепломережа» 01.12.2012 укладено Договір про надання послуг з централізованого опалення та підігріву води.
Згідно особового рахунку № НОМЕР_1 відповідач станом на 01.10.2024 має заборгованість за послуги з постачання теплової енергії та абонентського обслуговування в розмірі 21 702,97 грн за період з 01.04.2021 по 01.10.2024, яку необхідно стягнути за рішенням суду, так як добровільно відповідач борг не погашає.
Щомісяця на адресу відповідача розносяться квитанції на сплату послуг з постачання теплової енергії, це означає, що споживач вважається проінформованою про наявність у неї заборгованості.
Разом із квитанціями, відповідачу неодноразово розносились претензії про сплату в добровільному порядку суми заборгованості, але ніяким чином не було відредаговано.
Своїми діями боржник порушила статті 525, 526 Цивільного кодексу України, у відповідності до яких, зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.
Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Закріплена в п. 10 ч. 3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», правова норма щодо відповідальності боржника за несвоєчасне здійснення оплати за житлово-комунальні послуги у вигляді пені, не виключає застосування правових норм, установлених у частині другій статті 625 ЦК України.
Кабінет Міністрів України своєю постановою № 1405 від 29.12.2023 скасував заборону на нарахування та стягнення штрафів та пені, інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та або неповне внесення плати за житлово-комунальні послуги населенням.
Це означає, що починаючи з січня 2024 року у випадку звернення КП БМР «БЦТМ» до суду щодо примусового стягнення заборгованості, із боржника має бути стягнуто не лише борг за спожиті послуги теплової енергії та абонентського обслуговування та судові витрати, але інфляційні нарахування та 3% річних на суму боргу.
Просили суд стягнути з відповідача суму боргу в розмірі 21 702,97 грн за період з 01.04.2021 по 01.10.2024 за послуги із постачання теплової енергії та абонентського обслуговування; суму, на яку збільшилася заборгованість внаслідок інфляційних процесів в розмірі 71,72 грн, та три відсотки річних в розмірі 20,18 грн за період з 01.04.2021 по 21.02.2022; суму, на яку збільшилася заборгованість внаслідок інфляційних процесів в розмірі 153,42 грн, та три відсотки річних в розмірі 56,83 грн за період з 01.01.2024 по 21.10.2024; та судовий збір в розмірі 3 028 грн (а.с. 1-2).
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.11.2024, головуючим суддею визначено Орєхова О.І. (а.с. 13) та матеріали передані для розгляду.
Відповідно до ч. 6 ст. 187 ЦПК України у разі якщо відповідачем у позовній заяві вказана фізична особа, яка не є суб'єктом підприємницької діяльності, суд не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи.
Суддя з метою визначення підсудності може також користуватися даними Єдиного державного демографічного реєстру (ч. 8 ст. 187 ЦПК України).
Згідно відповіді з Єдиного державного демографічного реєстру № 885516 від 05.11.2024, сформованого засобами підсистеми ЄСІТС «Електронний суд» за запитом судді щодо визначення підсудності, за вказаними параметрами особу ОСОБА_2 не знайдено (а.с. 17).
05 листопада 2024 року здійснено запит стосовно відомостей про реєстрацію місця проживання відповідача (а.с. 17А).
28 листопада 2024 року за вх. № 63067 судом отримано з Відділу обліку та моніторингу інформацію про реєстрацію місця проживання ЦМУ ДМС в Києві та Київській області щодо зареєстрованого місця проживання (перебування) відповідача (а.с. 18).
Згідно отриманої інформації, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , з 18.01.2021.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем пред'явлено позов до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області у відповідності до вимог ч. 1 ст. 27 ЦПК України, що узгоджується з правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постанові від 29.10.2020 року у справі № 263/14171/19.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 187 ЦПК України за відсутності підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження суд відкриває провадження у справі протягом п'яти днів з дня надходження позовної заяви або заяви про усунення недоліків, поданої в порядку, передбаченому статтею 185 цього Кодексу. Якщо відповідачем вказана фізична особа, яка не має статусу підприємця, суд відкриває провадження не пізніше наступного дня з дня отримання судом у порядку, передбаченому частиною восьмою цієї статті, інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи - відповідача.
Відповідно до ч. 4 ст. 19 ЦПК України, спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.
Згідно до ч. 1 ст. 274 ЦПК України, у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута малозначна справа.
Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів та поділ майна.
Ухвалою судді від 29 листопада 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за позовною заявою Комунального підприємства Білоцерківської міської ради «Білоцерківтепломережа» до ОСОБА_1 про стягнення суми боргу. Постановлено провести розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Призначено судове засідання у справі на 14 січня 2025 року (а.с. 19-20).
14 січня 2025 року розгляд справи було відкладено до 11 лютого 2025 року у зв'язку із невкою відповідача (а.с. 26).
В судове засідання представник позивача КП БМР «Білоцерківтепломережа» Недоступ Тетяна Віталіївна, яка діє на підставі довіреності № 06 від 01.01.2025 (а.с. 25), не з'явилась, надала заяву, отримана та зареєстрована канцелярією суду 13.01.2025 за вх. № 1836, в якій просила слухати справу без участі представника. Позовні вимоги підтримує в повному обсязі та проти заочного розгляду справи не заперечує (а.с. 24).
Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явилась, про дату, час та місце слухання справи повідомлялась належним чином, рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення.
Однак, на адресу суду повернулися поштові конверти, причина повернення працівниками пошти вказана, як за закінченням терміну зберігання та адресат відсутній за вказаною адресою (а.с. 23, 28).
Так, кореспонденція з суду направлялася на адресу відповідача ОСОБА_1 за адресою її реєстрації, відповідно до отриманої судом інформації з Відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ЦМУ ДМС в Києві та Київській області щодо зареєстрованого місця проживання (перебування).
Відповідно до ч. 5 ст. 128 ЦПК України судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п'ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення завчасно.
Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур'єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасникам справи (ч. 6 ст. 128 ЦПК України).
Згідно ч. 1 ст. 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.
До того ж, довідка поштового відділення з позначкою про неможливість вручення судової повістки у зв'язку «відсутній за вказаною адресою» вважається належним повідомленням сторони про дату судового розгляду. Зазначене свідчить про умисне неотримання судової повістки.
Такої правової позиції дотримується Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 10 травня 2023 року у справі № 755/17944/18, провадження № 61-185св23.
В зазначеній постанові Верховний Суд вказував, що посилання касаційної скарги на те, що ОСОБА_4 належним чином не було повідомлено про дату, час і місце розгляду справи, що позбавило його можливості реалізувати належні йому процесуальні права, є безпідставними, так як наявна на а.с. 143 т. 3 довідка поштового відділення з позначкою про неможливість вручення судової повістки у зв'язку «відсутній за вказаною адресою» вважається належним повідомленням сторони про дату судового розгляду. Зазначене свідчить про умисне неотримання судової повістки. Відповідно до пункту 3 частини сьомої статті 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду. Отже, наведені доводи касаційної скарги ОСОБА_4 є безпідставними. Зазначене узгоджується із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постановах: від 09 серпня 2019 року у справі № 906/142/18, провадження № 12-109гс19; від 12 грудня 2018 року у справі № 752/11896/17, провадження № 14-507цс18.
Крім того, Верховний Суд неодноразово зазначав, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).
Оскільки, як зазначено вище, на адресу суду повернулися поштові конверти, в яких причина повернення вказана працівниками пошти, як за закінченням терміну зберігання та адресат відсутній за вказаною адресою, суд з урахуванням вимог статті 131 ЦПК України, враховуючи позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 10.05.2023 у справі № 755/17944/18, та в постанові Великої палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17, приходить до висновку, що відповідач була належним чином повідомлена про дату, час та місце судового розгляду.
Відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.
В свою чергу, представник позивача скористувалась вимогами ч. 3 ст. 211 ЦПК України.
За вказаних обставин, суд приходить до висновку про можливість проведення судового засідання за відсутністю учасників судового розгляду, оскільки наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та прийняття законного і обґрунтованого рішення.
Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду при розгляді справи № 361/8331/18 від 1 жовтня 2020 року.
В зазначеній постанові Верховний Суд виходив з такого: «якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні».
Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Заяв та клопотань з боку відповідача на адресу суду не надходило, як і не надходило відзиву на позовну заяву позивача.
Стаття 280 ЦПК України визначає, що суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Оскільки, належним чином повідомлена відповідач ОСОБА_1 не з'явилась в судове засідання, будучи належним чином повідомлена про дату, час і місце судового розгляду, не повідомивши суду про поважність причини неявки та не надала відзив і представник позивача не заперечувала проти такого вирішення справи, а саме заочного, суд вважає за необхідним по даній справі провести заочний розгляд.
11 лютого 2025 року судом було ухвалено проводити розгляд справи в заочному порядку.
Згідно ч. 2 ст. 281 ЦПК України розгляд справи і ухвалення рішення проводяться за правилами загального чи спрощеного позовного провадження з особливостями, встановленими цією главою.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Отже, оскільки сторони не з'явилися в судове засідання, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Судом встановлені наступні обставини та спірні їм правовідносини.
З матеріалів справи вбачається, що Комунальне підприємство Білоцерківської міської ради «Білоцерківтепломережа» є виконавцем послуг з постачання теплової енергії відповідно до Постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг.
Так, з матеріалів справи убачається, що по особовому рахунку № НОМЕР_1 , який відкрито в КП Білоцерківської міської ради «Білоцерківтепломережа» по кв. АДРЕСА_3 на ім'я ОСОБА_1 рахується заборгованість за послуги постачання теплової енергії та абонентського обслуговування перед КП БМР «Білоцерківтепломережа», в період з 01.04.2021 по 01.10.2024, в розмірі 21 702,97 грн, що слідує з розрахункового листа абонента, наданого позивачем (а.с. 4), а також, розрахунку суми на яку збільшилась заборгованість внаслідок інфляційних процесів - 71,72 грн та три відсотки річних - 20,18 за період з 01.04.2021 по 21.02.2022 (а.с. 5), та розрахунку суми на яку збільшилась заборгованість внаслідок інфляційних процесів - 153,42 грн та три відсотки річних - 56,83 грн за період з 01.01.2024 по 21.10.2024 (а.с. 6).
Крім того, між позивачем КП БМР «БЦТМ» та відповідачем ОСОБА_1 укладено 01.12.2012 Договір про надання послуг з централізованого опалення та підігріву води (а.с. 8-9).
Отже встановлено, що ОСОБА_1 проживає в квартирі АДРЕСА_3 , користується нею та отримує послуги за постачання теплової енергії та абонентського обслуговування, яке було надано позивачем КП БМР «Білоцерківтепломережа», про що свідчить розрахунковий лист абонента по особовому рахунку № НОМЕР_1 , де вказаний як власник: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , проживає: 2 чоловік, кількість кімнат: 0, опалювальна площа: 51,3 (а.с. 4).
Звертаючись до суду з вказаними вимогами позивач посилається на те, що відповідач як утримувач майна, отримувала послуги із постачання теплової енергії та абонентського обслуговування, однак їх не оплачувала, у зв'язку з чим виникла заборгованість, тому така заборгованість повинна бути стягнута з останньої в судовому порядку.
Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, яка полягає у тому, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом (ст. 13 ЦПК України).
Згідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно вимог ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 3 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
Відповідно до п. 16 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» утримання будинків і прибудинкових територій господарська діяльність, спрямована на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи щодо забезпечення експлуатації та/або ремонту жилих та нежилих приміщень, будинків і споруд, комплексів будинків і споруд, а також утримання прилеглої до них (прибудинкової) території відповідно до вимог нормативів, норм, стандартів, порядків і правил згідно із законодавством.
Згідно п. 1 ч. 3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов'язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору.
Згідно п. 5 частини 3 статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Як зазначено вище, між відповідачем ОСОБА_1 та позивачем Комунальним підприємством Білоцерківської міської ради «Білоцерківтепломережа» було укладено Договір про надання послуг з централізованого опалення та підігріву води від 01 грудня 2012 року (а.с. 8-9).
Відповідно до ч. 1 вищевказаного Договору, виконавець зобов'язується надавати споживачеві вчасно та відповідної якості послуги з централізованого опалення та підігріву води, а споживач зобов'язується своєчасно оплачувати надані послуги за встановленими тарифами у строки і на умовах, передбачених договором.
Отже, суд приходить до висновку, що у сторін спору є договірні відносини, згідно яких позивач КП БМР «Білоцерківтепломережа» надавав відповідачу послуги з постачання теплової енергії та абонентського обслуговування, а відповідач зобов'язана здійснювати своєчасно оплату за надані послуги.
Частиною 2 статті 14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що ціни/тарифи на комунальні послуги формуються і затверджуються національними комісіями, що здійснюють державне регулювання у відповідних сферах відповідно до їхніх повноважень, визначених законом.
Плата за комунальні послуги (централізоване опалення, централізоване постачання гарячої води) береться за затвердженими постановами Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг в установленому поряду тарифами та вноситься щомісячно.
Відповідно до ч. 4 ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» виконавцем послуг з центрального опалення та послуги з централізованого постачання гарячої води для об'єктів усіх форм власності є суб'єкт господарювання з постачання теплової енергії (теплопостачальна організація).
У відповідності до п. 3 ч. 2 ст. 6 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 2189-VІІІ від 09.11.2017 року (діючого законодавства з 01.11.2019 року), виконавцями комунальних послуг з постачання теплової енергії є теплопостачальна організація.
У відповідності до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державне регулювання у сфері комунальних послуг» від 09.07.2010 року № 2479-VІ, органом державного регулювання у сфері комунальних послуг є національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 6 згаданого вище Закону, передбачено, що Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг бере участь у формуванні та реалізації державної політики у сфері теплопостачання і централізованого водопостачання та водовідведення.
Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 67 ЖК України плата за комунальні послуги (водопостачання, газ теплова енергія та інші послуги) береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами.
Відповідно до ст. 68 ЖК України наймач зобов'язаний своєчасно вносити квартирну плату та плату за комунальні послуги. Квартирна плата та плата за комунальні послуги в будинках державного і громадського житлового фонду вносяться щомісяця в строки.
Згідно до ст. 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно. Розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку.
Як вбачається з матеріалів справи між сторонами існують договірні відносини, даний договір чинний та не розірваний, підписаний сторонами, відповідач є споживачем послуг в квартирі АДРЕСА_3 , а отже, суд вважає доведеним, що останній надавалися послуги з постачання теплової енергії та абонентського обслуговування, що також підтверджується розрахунковим листом абонента за особовому рахунку № НОМЕР_1 , який закріплений за ОСОБА_1 (а.с. 4).
Отже, позивач виконав свої зобов'язання щодо надання послуг із постачання теплової енергії та абонентського обслуговування, а відповідач, незалежно від споживання цієї послуги або відмови від її споживання, зобов'язана оплатити надані послуги. У разі наміру споживача не отримувати відповідні послуги вона не позбавлена можливості у передбачений законом спосіб провести відключення квартири від мережі теплопостачання. Самовільне відключення від вказаної мережі не є підставою для звільнення від оплати за послуги із теплопостачання.
Викладене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду України, наведеними у постановах від 11 листопада 2015 року у справах № 6-1192цс15 та № 6-1706цс15.
Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 серпня 2019 року у справі № 226/1437/16-ц, провадження № 61-29708св18.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (стаття 4 ЦПК України 2004 року, частина перша статті 5 ЦПК України).
Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (частина перша статті 509 ЦК України).
За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (частина перша статті 901 ЦК України).
Як встановлено судом, відповідач ОСОБА_1 проживає в квартирі АДРЕСА_3 , користуються послугами із постачання теплової енергії та абонентського обслуговування, які позивач КП БМР «Білоцерківтепломережа» надавав останній.
З огляду на це, відповідач ОСОБА_1 мала обов'язок оплатити позивачеві вартість наданих послуг із постачання теплової енергії та абонентського обслуговування, однак, як 10.2024.
Відповідач з відзивом стосовно позовної заяви позивача КП БМР «Білоцерківтепломережа» до суду не зверталась та жодного належного доказу в спростування доводів позивача нею не було надано, як і не спростовано те, що остання не є споживачем зазначених послуг та дійсно не має заборгованість.
В свою чергу, відповідач також не надав до суду доказів сплати нею вказаних коштів чи доказів того, що не є такою, яка отримує надані з боку позивача послуги.
Отже, з наявного в матеріалах справи розрахунку, заборгованість відповідача перед позивачем за отримані послуги становить 21 702,97 грн (а.с. 4).
Розрахунок боргу обґрунтований належним чином, відповідачем не спростований.
Відповідно до ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача в частині стягнення заборгованості за надані послуги із постачання теплової енергії та абонентського обслуговування з відповідача у розмірі 21 702,97 грн за період з 01.04.2021 по 01.10.2024 підлягають задоволенню.
Стосовно вимог позивача в частині стягнення з відповідача суми, на яку збільшилась заборгованість внаслідок інфляційних процесів в розмірі 71,72 грн, та 3% річних в розмірі 20,18 грн, за період з 01.04.2021 по 21.02.2022, то суд приходить до наступного.
Закріплена в пункті 10 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», правова норма щодо відповідальності боржника за несвоєчасне здійснення оплати за житлово-комунальні послуги у вигляді пені не виключає застосування правових норм, установлених у частині другій статті 6 ЦК України. Інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов'язання вираженого в національній валюті та трьох відсотків річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, тому ці кошти нараховуються незалежно від сплати ним неустойки (пені) за невиконання або неналежне виконання зобов'язання.
Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Частиною 1 статті 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно з частиною 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Стаття 625 ЦК України розміщена в розділі «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України, відтак визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання і поширює свою дію на всі види грошових зобов'язань, незалежно від підстав їх виникнення (наведену правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц).
Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникає з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Відповідно до частин 1, 5 статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
Отже, системний аналіз положень статей 11, 509, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що обов'язок відшкодувати інфляційні втрати за невиконання зобов'язання не є зобов'язанням у розумінні статті 509 цього Кодексу.
Разом з тим у постанові Верховного Суду від 27.05.2019 по справі № 910/20107/17 викладений наступний правовий висновок:
«З огляду на вимоги статей 79, 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем)».
Аналогічні правові висновки викладені також в постановах Верховного Суду від 21.05.2019 по справі № 916/2889/13, від 16.04.2019 по справам № 922/744/18 та № 905/1315/18, від 05.03.2019 по справі № 910/1389/18, від 14.02.2019 по справі № 922/1019/18, від 22.01.2019 по справі № 905/305/18, від 21.05.2018 по справі № 904/10198/15, від 02.03.2018 по справі № 927/467/17.
У постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.10.2018 у справі № 922/4099/17 зазначено, що відповідно до статті 264 Цивільного кодексу України визнання боржником основного боргу, в тому числі і його сплата, саме по собі не є доказом визнання ним також і додаткових вимог кредитора (зокрема, щодо неустойки, процентів за користування коштами), а так само й вимог щодо відшкодування збитків і, відтак, не може вважатися перериванням перебігу позовної давності за зазначеними вимогами. Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України стягнення 3% річних та інфляційних витрат можливе до моменту фактичного виконання зобов'язання та обмежується останніми 3 роками, які передували подачі позову.
Верховний суд (в рамках цієї справи) наголошує, що положення статей 3, 509, 625 ЦК України, передбачають нарахування інфляційних втрат і 3% річних на суму основного боргу, а не на інфляційні втрати і 3% річних, нараховані за попередній період, таким чином помилковим є твердження, що під час нарахування інфляційних втрат урахуванню (обчисленню) підлягає не тільки основний борг, а й сума, на яку збільшився цей борг за попередні періоди внаслідок інфляційних процесів.
Наведену правову позицію також викладено у постанові Верховного Суду від 21.05.2019 у справі № 916/2889/13.
Між тим, у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18 (ЄДРСРУ № 82887781), з урахуванням правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, зазначено, що нарахування інфляційних втрат за наступний період з урахуванням збільшення суми боргу на індекс інфляції попереднього місяця є обґрунтованим, оскільки інфляційні втрати не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов'язання.
Серед іншого правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18).
Згідно з вимогами статті 625 ЦК України - боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
А тому, згідно вищенаведених правових норм обов'язком відповідача є своєчасна оплата отриманих послуг згідно затверджених в установленому порядку тарифів.
За ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Як роз'яснив Верховний Суд України у правовій позиції від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2023цс15, закріплена в пункті 10 частини 3 статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» правова норма щодо відповідальності боржника за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги у вигляді пені не виключає застосування до таких правовідносин правових норм, установлених у статті 625 ЦК України. Інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов'язання, вираженого в національній валюті, та трьох відсотків річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утриманими грошовими коштами. Тобто, у разі прострочення виконання грошового зобов'язання з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, на боржника покладається відповідальність, передбачена ст. 625 ЦК України.
В даному випадку, факт порушення відповідачем зобов'язань щодо своєчасної оплати за надані житлово-комунальні послуги з постачання теплової енергії встановлений, а наявність непогашеної заборгованості перед виконавцем послуг КП БМР «Білоцерківтепломережа» підтверджується матеріалами справи.
Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.
Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).
Таким чином платежі встановлені ст. 625 ЦК України є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення виконання ним грошового зобов'язання, яка має компенсаційний, а не штрафний характер, які наприклад статті законів, які передбачають неустойку. Компенсація полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
З огляду на те, що відповідач прострочила виконання грошового зобов'язання, вона на вимогу позивача повинна сплатити інфляційні втрати та три проценти річних від простроченої суми, оскільки дійсно мада заборгованість із несплати за комунальні послуги з теплопостачання в певний період, тому позивач має право вимагати від відповідача сплати інфляційних втрат та 3% річних.
Зазначена правова позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 № 712/8916/17 (14-448цс19 ).
Суд погоджується з доданим з боку позивача розрахунком інфляційних нарахувань та 3% річних.
Тому, суд приходить до висновку, що вимоги позивача в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат в розмірі 71,72 грн та 3% річних в розмірі 20,18 грн за період з 01.04.2021 по 21.02.2022 є обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення в заявленому позивачем розмірі.
Стосовно вимог позивача в частині стягнення з відповідача суми, на яку збільшилась заборгованість внаслідок інфляційних процесів в розмірі 153,42 грн, та 3% річних в розмірі 56,83 грн, за період з 01.01.2024 по 21.10.2024, то суд приходить до наступного.
Постановою Кабінету Міністрів України «Про деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» № 206 від 05.03.2022 було установлено, що до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється: нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги.
Однак, Постановою № 1405 від 29.12.2023 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо оплати житлово-комунальних послуг», було внесено зміни до Постанови № 206 від 05.03.2022, та установлено про заборону нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення плати за житлово-комунальні послуги населенням (у тому числі населенням, що проживає у будинках, де створено об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, житлово-будівельні (житлові) кооперативи або яким послуги надаються управителем чи іншою уповноваженою співвласниками особою за колективним договором) в територіальних громадах, що розташовані на територіях, на яких ведуться бойові дії (територіях можливих бойових дій, активних бойових дій, активних бойових дій, на яких функціонують державні електронні інформаційні ресурси) або тимчасово окупованих Російською Федерацією, відповідно до переліку, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій (до дати припинення можливості бойових дій, завершення бойових дій, завершення тимчасової окупації), або якщо нерухоме майно споживача було пошкоджено внаслідок воєнних (бойових) дій за умови інформування про такі випадки відповідного виконавця комунальної послуги.
Оскільки, місцем надання послуг є м. Біла Церква, яке не відноситься до вище перелічених територій, позивачем нараховано з 01.01.2024 по 21.10.2024 інфляційні втрати у розмірі 153,42 грн та три відсотки річних у розмірі 56,83 грн.
Тому, суд приходить до висновку, що вимоги позивача і в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 153,42 грн та 3% річних в розмір 56,83 грн є також обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення в заявленому позивачем розмірі, оскільки відповідач прострочила виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язана сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.
Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з'явилась, жодних належних та допустимих доказів в спростування доводів позивача щодо нарахування позивачем інфляційних втрат та 3% річних не надала, як і не надала контррозрахунку сум.
Оскільки відповідач, як встановлено в судовому засіданні та не спростовано з боку останньої дійсно має заборгованість за певний період з несплати за послуги із постачання теплової енергії, позивач має право вимагати від відповідача сплати інфляційних втрат та 3% річних.
Таким чином, суд приходить до висновку, що з відповідача ОСОБА_4 на користь позивача має бути стягнута заборгованість за послуги із постачання теплової енергії та абонентського обслуговування в розмірі 21 702,97 грн за період з 01.04.2021 по 01.10.2024, а також суму на яку збільшилась заборгованість внаслідок інфляційних процесів в розмірі 71,72 грн, та три відсотки річних в розмірі 20,18 грн за період з 01.04.2021 по 21.02.2022, суму на яку збільшилась заборгованість внаслідок інфляційних процесів в розмірі 153,42 грн, та три відсотки річних в розмірі 56,83 грн за період з 01.01.2024 по 21.10.2024.
Отже, будучи споживачем послуг, відповідач повинна сплачувати отримані послуги, які були надані позивачем із постачання теплової енергії та абонентського обслуговування.
А тому, виходячи з вищевикладеного, суд вважає, що позовні вимоги Комунального підприємства Білоцерківської міської ради «Білоцерківтепломережа» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг з надання послуг постачання теплової енергії є такими, що підлягають до задоволення в повному обсязі.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
Поняття судових витрат міститься в п. 1 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», де судові витрати передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв'язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв'язку з вирішенням конкретної справи.
Судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом (ст. 1 Закону України «Про судовий збір»).
Відповідно до ст. 133 Цивільного процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно із п. 1 ч.ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на - відповідача.
При зверненні до суду з вказаним позовом, позивачем КП БМР «Білоцерківтепломережа» були понесені судові витрати у сумі 3 028 гривень, які документально підтверджені (а.с. 3).
Тому, з урахуванням вимог ст. 141 ЦПК України підлягає стягненню з відповідача на користь позивача судові витрати по справі, які складаються з судового збору за подачу позову в розмірі 3 028 гривень, понесення яких документально підтверджується наявним платіжним дорученням № 1033 від 15 квітня 2024 року.
Одночасно, суд роз'яснює, що відповідно до ч. 1 ст. 288 ЦПК України заочне рішення підлягає скасуванню, якщо судом буде встановлено, що відповідач не з'явився в судове засідання та (або) не повідомив про причини неявки, а також не подав відзив на позовну заяву з поважних причин, і докази, на які він посилається, що мають істотне значення для правильного вирішення справи.
В свою чергу, відповідно до ч. 2 ст. 288 ЦПК України позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 67, 68 ЖК України, ст. ст. 11, 15, 16, 322, 509, 525, 526, 612, 625 ЦК України, ст.ст. 2, 4, 5, 12, 13, 19, 81, 128, 133, 141, 187, 211, 247, 263-265, 273, 274, 280-289 ЦПК України, Законом України «Про житлово-комунальні послуги», Законом України «Про судовий збір», суд,-
Позовні вимоги комунального підприємства Білоцерківської міської ради «Білоцерківтепломережа» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг з надання послуг постачання теплової енергії, - задовольнити.
Стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача Комунального підприємства Білоцерківської міської ради «Білоцерківтепломережа» заборгованість за послуги із постачання теплової енергії та абонентського обслуговування в розмірі 21 702,97 гривень за період з 01.04.2021 по 01.10.2024, а також суму на яку збільшилась заборгованість внаслідок інфляційних процесів в розмірі 71,72 гривень, та три відсотки річних в розмірі 20,18 гривень за період з 01.04.2021 по 21.02.2022, суму на яку збільшилась заборгованість внаслідок інфляційних процесів в розмірі 153,42 гривень, та три відсотки річних в розмірі 56,83 гривень за період з 01.01.2024 по 21.10.2024, та судові витрати в розмірі 3 028 гривень, загалом 25 033,12 гривень (двадцять п'ять тисяч тридцять три гривні дванадцять копійок).
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення на надсилається протягом двох днів з дня його складання у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності у особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення якщо така адреса відсутня.
Позивач: Комунальне підприємство Білоцерківської міської ради «Білоцерківтепломережа» (адреса місцезнаходження: 09117, Київська область, м. Біла Церква, вул. Мережна буд. 3, код ЄДРПОУ - 04654336);
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (адреса реєстрації та проживання: АДРЕСА_4 , РНОКПП: НОМЕР_2 ).
Повне судове заочне рішення складено 11 лютого 2025 року.
Суддя О. І. Орєхов