"04" лютого 2025 р.
Справа №489/431/20
Провадження №2/489/12/25
04 лютого 2025 м. Миколаїв
Ленінський районний суд міста Миколаєва у складі:
головуючого - судді Рум'янцевої Н.О.,
із секретарем судових засідань - Ставратій Я.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Миколаєві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільним майном подружжя та визнання права власності
встановив.
Позивачка звернулася до суду з позовом, яким просила суд: встановити факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 і ОСОБА_2 у період з 29 червня 2010 року до 06 вересня 2013 року; визнати об'єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 ; визнати за ОСОБА_1 право власності на майно подружжя, а саме: 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 ; 1/2 частину квартири АДРЕСА_2 ; 1/2 частину транспортного засобу марки Honda Crosstur, 2014 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 . Мотивуючи свої вимоги тим, що вона з відповідачем перебувала в зареєстрованому шлюбі з 25.07.2009 року по 29.06.2010 року. Проте, фактично шлюбні відносини між ними не припинялися. 06 вересня 2013 року вона з відповідачем знову зареєстрували шлюб, від шлюбу мають спільну дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . На теперішній час в суді перебуває цивільне провадження за позовною заявою ОСОБА_2 до неї про розірвання шлюбу. У період знаходження у шлюбі та проживання однією сім'єю з відповідачем без реєстрації шлюбу, нею та відповідачем в інтересах сім'ї придбано спірне майно, яке фактично було зареєстроване за відповідачем. Факт проживання однією сім'єю підтверджується тим, що в серпні 2011 року в АТ "ОТП банк" на її ім'я був відкритий рахунок, на який відповідач перераховував їй свою заробітну плату. Крім того, нею проводилися ремонтні роботи в квартирі АДРЕСА_1 та сплачувалися комунальні послуги.
Від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого просить відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Зазначає, що в період першої реєстрації шлюбу з позивачкою відповідач проживав не тривалий час. Відразу після реєстрації шлюбу, а саме 29.07.2009 року він залишив територію України та повернувся лише 12.11.2009, потім 09.12.2009 року знов відбув з України та повернувся лише 10.05.2010 року, після чого розлучився з позивачкою. До придбання квартири АДРЕСА_1 відповідач мешкав зі своєю матір'ю. Наступний шлюб з позивачкою відповідач зареєстрував 06.09.2013 року. Квартира АДРЕСА_1 відповідачем була придбана за власні кошти, в період, коли він не перебував в зареєстрованому шлюбі з позивачкою. Відповідач після розлучення регулярно виїжджав з території України та весь цей час не був пов'язаний з позивачкою спільним побутом, господарством, взаємними правами та обов'язками, притаманними подружжю. Позивачкою не наданні докази на підтвердження протилежного. Факт пересилання коштів відповідачем позивачці не може свідчити про те, що між сторонами склалися та мали місце, протягом вказаного періоду, усталені відносини, які притаманні подружжю. Щодо квартири АДРЕСА_2 слід зазначити, що дані позовні вимоги вже розглядаються в Деснянському районному суді м. Києва. Щодо позовних вимог про визнання права власності на автомобіль, то слід зазначити, що позивачка при зверненні до суду обрала невірний спосіб захисту свого нібито порушеного права.
25 листопада 2020 року від позивачки надійшла позовна заява в новій редакції, відповідно до якої просить: встановити факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 і ОСОБА_2 у період з 29 червня 2010 року до 06 вересня 2013 року; визнати об'єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 ; визнати за ОСОБА_1 право власності на майно подружжя, а саме: 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 ; стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , в якості компенсації вартості частини транспортного засобу марки Honda Crosstur, 2014 року випуску , державний реєстраційний номер НОМЕР_1 в розмірі 285000,00 грн.
Від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву в новій редакції, відповідно до якого просить позов залишити без розгляду. Зазначає, що у першому шлюбі відповідач та позивачка проживали не тривалий час. Відразу, після реєстрації шлюбу, 29.07.2009 відповідач залишив територію України та повернувся лише 12.11.2009, потім 09.12.2009 знов відбув з України та повернувся 10.05.2010, після чого розлучився з позивачкою і до придбання квартири АДРЕСА_1 , мешкав разом зі своєю матір'ю. Наступний шлюб з позивачкою був зареєстрований 06.09.2013. Квартира АДРЕСА_1 була придбана за власні кошти, в період коли він не перебував у шлюбі з позивачкою і тому є його особистою власністю. Окрім того, відповідач після розлучення регулярно виїжджав з території України, а саме: з 21.07.2010 по 24.11.2010; з 14.02.2011 по 19.05.2011; з 02.10.2011 по 02.02.2012 і весь цей час не був пов'язаний з позивачкою спільним побутом, господарством, взаємними правами та обов'язками, притаманними подружжю. Позивачка не надала доказів ведення з відповідачем спільного господарства, побуту та бюджету, відсутні докази, що спірна квартира була придбана внаслідок їх спільної праці. Факт пересилання відповідачем коштів на рахунок позивачки після придбання квартири, сам по собі, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав та обов'язків, притаманних подружжю, не може свідчити про те, що між сторонами склалися та мали місце, протягом вказаного періоду часу, усталені відносини, які притаманні подружжю. Щодо стягнення з відповідача на користь позивачки компенсацію вартості частки автомобіля марки Honda Crosstur, 2014 року випуску, вказує, що вартість автомобіля значно завищена, оскільки автомобіль був проданий за 368119,00 грн., то відповідно, вартість частки автомобіля становить 184059,50 грн. Крім того, між відповідачем та позивачкою існувала домовленість щодо продажу автомобіля.
Ухвалою суду від 06.02.2020, забезпечено позов шляхом накладення арешту.
Ухвалою суду від 10.02.2020, доповнено резолютивну частину ухвали суду від 06.02.2020.
Ухвалою суду від 11.02.2020, позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено підготовче судове засідання в порядку загального позовного провадження.
Ухвалою суду від 10.09.2020, відкладено розгляд справи у підготовчому судовому засіданні.
Ухвалою суду від 17.11.2020, відкладено розгляд справи у підготовчому судовому засіданні.
Ухвалою суду від 13.01.2021, призначено судове засідання в режимі відео конференції.
Ухвалами суду від 14.02.2022 та 02.02.2023, призначено судове засідання в режимі відео конференції.
Ані позивачка, ані представниця позивачки у судові засідання, які були призначені, зокрема, на 26.11.2021; 25.10.2022; 10.02.2023; 13.04.2023; 26.06.2023; 26.06.2023; 16.11.2023; 08.02.2024; 09.05.2024; 20.06.2024; 12.09.2024; 21.11.2024; 04.02.2025, не з'явилися, про що були повідомлені належним чином, що підтверджується телефонограмами, судовими повістками та заявами представниці позивачки про відкладення судових засідань.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.
В свою чергу, явка сторони чи її представника в судове засідання є суб'єктивним процесуальним правом, і як кожне суб'єктивне право це гарантовані законом вид і міра можливої або дозволеної поведінки особи і реалізація суб'єктивного права залежить від розсуду, бажання і волі уповноваженої особи.
Суд наголошує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Згідно ч.3 ст.2 ЦПК України основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, розумність строків розгляду справи судом.
Відповідно до ч.1 ст.44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
В силу ч.3 ст.131 ЦПК України,суд визнає,що позивач не з'явився до суду повторно без поважних причин.
Позивач має цікавитись ходом справи та результатами окремих судових засідань, використовувати засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (наприклад, розгляд справи в режимі відеоконференції в порядку ст. 212 ЦПК України, у разі неможливості особистої явки до суду).
Як зазначено в ст. 10 цього Кодексу, ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини, як джерела права.
Слід звернути увагу, що Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці виходить з того, що положення п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, гарантує кожному право подати до суду будь-який позов, що стосується його цивільних прав і обов'язків. Проте право на суд не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання з боку держави.
Європейський суд з прав людини дотримується позиції, що проявляти ініціативу щодо своєчасного розгляду справи повинен саме позивач.
Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Крім того, як наголошує в своїх рішеннях Європейський суд, позивач як сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі "Смірнова проти України").
Між тим, статтями 223, 257 ЦПК України врегульовано питання щодо наслідків неприбуття в судове засідання позивача.
Так, згідно із ч. 5 ст. 223, п. 3 ст. 257 ЦПК України, суд постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без розгляду, якщо належним чином повідомлений позивач повторно не з'явився в судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез'явлення не перешкоджає розгляду справи.
Таким чином, чинний Цивільний процесуальний кодекс України імперативно встановлює, що у випадку повторної неявки в судове засідання належним чином повідомленого позивача, якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, суд залишає заяву без розгляду.
Закон жодним чином не пов'язує повторну неявку в судове засідання позивача з будь-якими об'єктивними факторами (поважними причинами) і не зобов'язує суд перевіряти причини повторної неявки та надавати їм відповідну оцінку з точки зору поважності.
Це пов'язано із дією принципу цивільного судочинства - диспозитивністю, відповідно до якого, кожний учасник процесу самостійно розпоряджається наданими йому законом процесуальними правами.
Крім того, таке положення закону пов'язане із дотриманням судом розумних строків розгляду справи, що є вимогою статті 121 ЦПК України та статті 6 Конвенції про захист прав людини га основоположних свобод 1950 року.
Таким чином, законодавець передбачив баланс захисту прав як позивача, який повторно не з'явився в судове засідання (не залежно від причин неявки), так і відповідача, який у зв'язку з такою неявкою вимушений витрачати свої час та кошти. Так, для відповідача - це є залишення заяви без розгляду, а для позивача - це право на повторне звернення до суду з тим самим позовом (ч. 2 ст. 257 ЦПК України).
Суд зауважує, враховуючи, у тому числі й, усталену практику Верховного Суду України, що об'єктивно розглянути справу за наявними матеріалами не можливо, в тому числі у зв'язку з наявністю обґрунтованого відзиву та доказів наданих стороною відповідача.
Таким чином, неявка в судові засідання позивачки, яка вважається належним чином повідомленою про дату, час та місце розгляду справи, дає підстави стверджувати про неналежне здійснення нею своїх процесуальних прав і виконання процесуальних обов'язків, що виразилися у відсутності інтересу до поданого до суду позову, що в свою чергу призвело до затягування розгляду справи, яка тривалий час не може бути вирішена по суті.
Частиною першою статті 1 Закону «Про правовий режим воєнного стану» визначено, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень. Проте навіть в умовах воєнного стану конституційне право людини на судовий захист не може бути обмеженим.
Ленінський районний суд міста Миколаєва продовжує роботу в умовах воєнного стану та розглядає справи в загальному порядку відповідно до вимог ЦПК України.
Суд зазначає, що в разі позбавлення можливості учасників справи прибути в судове засідання розгляд справи може відбуватися без присутності учасників справи або в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, або з використанням власних технічних засобів, за допомогою «Підсистеми відеоконференцзв'язку ЄСІТС», за умови направлення на адресу суду відповідної заяви. Проте, таким правом позивачка не скористалася.
Відповідно до ч.4 ст.12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Аналізуючи вищевикладене, беручи до уваги, що судом були створені всі необхідні умови для реалізації позивачем та його представником своїх процесуальних прав та обов'язків та було вжито заходів для належного їх повідомлення про дату, час та місце розгляду справи, позивач та його представник, будучи належним чином повідомленими про час, день і місце судових засідань повторно не з'явилися до суду, заяви про розгляд справи за їх відсутності до суду не надали, враховуючи розумність строків розгляду справи, суд приходить до висновку про необхідність залишення позовної заяви без розгляду у зв'язку з повторною неявкою позивачки та її представниці у судове засідання.
Також судом враховано, що ухвалою від 06.02.2020 по даній справі вжито заходи забезпечення позову, а саме в порядку забезпечення позову накладено арешт на: трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_2 , на підставі договору купівлі-продажу від 13 серпня 2011 року, посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Ласурія С. А., реєстр. № 2549; двокімнатну квартиру АДРЕСА_2 , що належить на праві приватної власності ОСОБА_1 , на підставі договору купівлі-продажу від 11 жовтня 2018 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Скляр О. Л., реєстр. № 3019; транспортний засіб марки Honda Crosstur, рік випуску 2014, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , що належить ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 .
Частиною 9 ст.158 ЦПК України передбачено, що у випадку залишення позову без розгляду суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову.
Відтак, суд вважає необхідним скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 06.02.2020.
Суд роз'яснює позивачу та його представнику, що відповідно до ч.2 ст.257 ЦПК України особа, позов якої залишено без розгляду, після усунення умов, що були підставою для залишення заяви без розгляду, має право звернутися до суду повторно.
Керуючись ст. ст. 4, 158, 257, 260 ЦПК України, суд
ухвалив:
позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільним майном подружжя та визнання права власності - залишити без розгляду.
Скасувати арешт накладений на:
- трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_2 , на підставі договору купівлі-продажу від 13 серпня 2011 року, посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Ласурія С. А., реєстр. № 2549;
- двокімнатну квартиру АДРЕСА_2 , що належить на праві приватної власності ОСОБА_1 , на підставі договору купівлі-продажу від 11 жовтня 2018 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Скляр О. Л., реєстр. № 3019;
- транспортний засіб марки Honda Crosstur, рік випуску 2014, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , що належить ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 .
Ухвала набирає законної сили після її підписання та може бути оскаржена протягом п'ятнадцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Апеляційні скарги подаються учасниками справи в порядку статті 355 ЦПК України безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду.
З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua або за веб-адресою Судової влади України: https://court.gov.ua/fair/.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 , РНКОПП НОМЕР_3 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 , РНКОПП НОМЕР_2 .
Повний текст судового рішення складено «04» лютого 2025.
Суддя Н.О. Рум'янцева