10 лютого 2025 року
м. Київ
справа № 758/1056/24
провадження № 51-462ск25
Колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у складі:
головуючої ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянула касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 , подану в інтересах засудженого ОСОБА_5 на вирок Подільського районного суду м. Києва від 26 лютого 2024 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 24 грудня 2024 року і
встановила:
вироком Подільського районного суду м. Києва від 26 лютого 2024 року ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, який працює у ТОВ «Асканія-Флора», зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , та проживає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше судимий - 3 грудня 2015 року Броварським міськрайонним судом Київської області за ч. 1 ст. 115 КК України до 7 років позбавлення волі, звільнений умовно-достроково 15 жовтня 2020 на 1 рік 08 місяців 12 днів;
- визнаний винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених п. 13 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 185 КК України, і призначено йому покарання за п. 13 ч. 2
ст. 115 КК України у виді позбавлення волі строком на 12 років, за ч. 4 ст. 185 КК України у виді позбавлення волі строком на 5 років.
Відповідно до ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначено ОСОБА_5 покарання у виді 12 років позбавлення волі.
Вирішені питання визначені кримінальним процесуальним законом.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 24 грудня 2024 року вказаний вирок місцевого суду залишено без змін.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 29 серпня 2023 року, у вечірній час доби, точного часу досудовим слідством не встановлено, ОСОБА_5 будучи у гостях своєї сестри ОСОБА_6 залишився в неї у квартирі на декілька днів, на що остання надала свою згоду.
31 серпня 2023 року , у ранковий час доби, точного часу досудовим слідством не встановлено, ОСОБА_5 вирішив повернутися до місця свого мешкання та оскільки не мав на це грошових коштів, попросив їх у ОСОБА_6 на що та , відмовилася надавати ОСОБА_5 грошові кошти, стверджуючи, що в неї нема коштів, у результаті чого між ними на вказаному ґрунті розпочалася словесна сварка, під час якої ОСОБА_5 продовжував просити у ОСОБА_6 грошові кошти та остання дістала із сумки грошові кошти у вигляді монет та кинула їх у бік ОСОБА_5 . У цей час, будучи обуреним такою поведінкою ОСОБА_6 , у ОСОБА_5 , який є особою, яка раніше вчинила умисне вбивство, раптово виник злочинний умисел на позбавлення життя ОСОБА_6 .
Реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на умисне вбивство ОСОБА_6 , тобто на умисне протиправне заподіяння їй смерті, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, тобто діючи з прямим умислом, ОСОБА_5 , перебуваючи в коридорі квартири за вказаною адресою, підійшов до ОСОБА_6 , схопив сумку, яка в цей час знаходилася на лівому плечі останньої, накинув ремені вказаної сумки на її шию та почав душити. Продовжуючи реалізовувати свій злочинний умисел, спрямований на умисне вбивство ОСОБА_6 , застосовуючи значну силу, почав тягнути її на себе, поваливши таким чином останню на підлогу та утримував у такому положенні, поки остання не перестала подавати ознаки життя.
Таким чином, ОСОБА_5 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людини, вчинене особою, яка раніше вчинила умисне вбивство.
Крім того, Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 2102-IX затверджено Указ Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», відповідно до якого в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, строк дії якого у подальшому продовжений.
ОСОБА_5 31 серпня 2023 року у ранковий час доби знаходився в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , де після вчинення умисного вбивства своєї сестри ОСОБА_6 , яка мешкала за вказаною адресою, у ОСОБА_5 виник умисел на скоєння крадіжки майна останньої.
Безпосередньо реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на таємне викрадення чужого майна, вчинене в умовах воєнного стану, ОСОБА_5 , діючи з корисливих мотивів, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, їх караність та настання суспільно-небезпечних наслідків, розуміючи, що за його діями ніхто не спостерігає, перебуваючи в приміщенні коридору вказаної квартири, із сумки, що належала ОСОБА_6 , умисно, таємно, у період дії воєнного стану, з корисливою метою викрав: грошові кошти на загальну суму
18 тис гривень; мобільний телефон HUAWEI P Smart 2019 (POT-LX1) DUOS, вартістю 2176 гривень 67 копійок, із сім-картами мобільного оператору ПрАТ «ВФ-Україна» та ТОВ «Лайфселл», які не становлять матеріальної цінності; золотий ланцюжок, вагою 2,81 г, вартістю 6848 гривень 95 копійок; золоту підвіску вагою 1,23 г, вартістю 1607 гривень 91 копійка, золотий хрестик вагою 1,02 г, вартістю 1333 гривні 39 копійок, які належали ОСОБА_6 , після чого ОСОБА_5 покинув місце вчинення злочину разом із викраденим майном, розпорядившись ним на власний розсуд. У результаті умисних злочинних дій ОСОБА_5 спричинено матеріальну шкоду на загальну суму 29966 гривень 92 копійки.
Таким чином, ОСОБА_5 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 185 КК України, тобто таємне викрадення чужого майна (крадіжку), в умовах воєнного стану.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник засудженого ОСОБА_4 зазначає про те, що вирок місцевого суду та ухвала апеляційного суду підлягають зміні через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. Посилається на порушення норм чинного законодавства, що призвело до ухвалення не справедливого рішення. Вказує, що засудженому ОСОБА_5 призначено надто суворе покарання, а тому просить застосувати до нього положення ст. 69 КК України, оскільки він вину визнав, щиро розкаявся, має позитивні характеристики, активно сприяв органу досудового розслідування. Зазначає, що оскаржувані судові рішення не відповідають вимогам ст. 370 КПК України.
Мотиви Суду
Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги, додані до неї судові рішення та дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити з огляду на таке.
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Під час касаційного розгляду кримінального провадження колегія суддів виходить із фактичних обставин вчинення злочинів, встановлених судами нижчих інстанцій.
Висновок суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення та правильності кваліфікації його дій за п. 13 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 185 КК України за обставин, установлених у вироку місцевого суду, що ґрунтуються на доказах, досліджених у порядку ч. 3 ст. 349 КПК України, у тому числі, на показаннях засудженого, який визнав вину у скоєнні інкримінованих йому діянь, в касаційній скарзі не оспорюються.
Щодо доводів касаційної скарги захисника ОСОБА_4 у частині невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, то вони не заслуговують на увагу.
Відповідно до статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання має бути пропорційним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують та обтяжують.
Як убачається з вироку суду першої інстанції, під час призначення покарання засудженому ОСОБА_5 було враховано ступінь тяжкості кожного вчиненого кримінального правопорушення наслідки та обставини вчинених кримінальних правопорушень, які є тяжкими, особу винного, який на обліку у лікаря-психіатра та лікаря нарколога не перебуває, раніше судимий, за місцем проживання характеризується посередньо, працює, за місцем роботи характеризується позитивно. Обставинами, що пом'якшують покарання обвинуваченого судом визнано його щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину. Зважив суд на доводи засудженого, про вчинення злочинів внаслідок збігу тяжких сімейних обставин й висловив щирий жаль та осуд своєї поведінки, що, на думку суду, беззаперечно свідчить про те, що ОСОБА_5 щиро покаявся у вчиненому та підтверджує правильність визнання судом першої інстанції обставиною, яка пом'якшує покарання - щирого каяття обвинуваченого.
Обставиною, що обтяжує покарання обвинуваченого судом визнано рецидив злочинів.
З урахуванням наведеного, врахувавши положення ст. 65 КК України, обставини кримінального провадження, суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність призначення засудженому покарання у виді позбавлення волі в межах санкцій інкримінованих йому статей та призначив остаточне покарання за правилами ст. 70 КК України, застосував принцип поглинення покарання менш суворого більш суворим.
Із такою позицією місцевого суду погодився й суд апеляційної інстанції. Відповідно до змісту оскаржуваної ухвали під час перегляду вироку суд апеляційної інстанції, перевірив доводи щодо суворості покарання, викладені в апеляційній скарзі захисника засудженого та навів переконливі мотиви, у зв'язку з якими визнав їх неприйнятними.
Колегія суддів також вважає, урахувавши всі ці обставини, дотримуючись принципу індивідуалізації, обраний ОСОБА_5 розмір та вид покарання відповідає загальним засадам призначення покарання, визначеним кримінальним законом.
Твердження захисника засудженого про те, що судами не було застосовано положень ст. 69 КК України під час призначення йому покарання Суд вважає невмотивованими. Адже призначення покарання, нижчого від найнижчої межі чи іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК України, може мати місце в разі встановлення судами наявності кількох (щонайменше двох) пом'якшуючих обставин, які водночас істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінально - караного діяння.
Наведені у касаційній скарзі доводи, які, на думку захисника засудженого, є підставою для застосування до нього положень ст. 69 КК України, були судам відомі та правильно оцінені ними під час вибору виду та розміру покарання у цьому провадженні, а тому аргументи захисника про необхідність призначення йому покарання із застосуванням положень ст. 69 КК України не заслуговують на увагу.
Крім того, аналогічні за змістом доводи про суворість покарання були предметом перевірки суду апеляційної інстанції, який належно розглянув апеляційну скаргу захисника ОСОБА_4 і вмотивовано відмовив у її задоволенні. За змістом копії ухвали апеляційного суду від 24 грудня 2024 року, у ній із посиланням на фактичні дані у матеріалах кримінального провадження та норми права, якими врегульовано порядок призначення покарання, надано вичерпні відповіді на всі аргументи сторони захисту.
З огляду на викладене, обґрунтування касаційної скарги не містить переконливих доводів, які викликають необхідність перевірки їх за матеріалами кримінального провадження, а з касаційної скарги та доданих до неї копій судових рішень вбачається, що підстав для задоволення скарги немає, а тому у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити відповідно до вимог п. 2 ч. 2
ст. 428 КПК України.
Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 Кримінального процесуального кодексу України, колегія суддів
постановила:
відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_4 , поданою в інтересах засудженого ОСОБА_5 на вирок Подільського районного суду
м. Києва від 26 лютого 2024 року та ухвалу Київського апеляційного суду від
24 грудня 2024 року.
Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3