06 лютого 2025 року
м. Київ
справа № 641/6927/16
провадження № 61-1443св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,
учасники справи:
позивач - Харківська міська рада,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
треті особи: Салтівська окружна прокуратура міста Харкова, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради,
особа, яка не брала участі у справі в судах першої та апеляційної інстанцій - ОСОБА_3 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова
від 30 червня 2021 року під головуванням судді Боровського Д. Є. та постанову Харківського апеляційного суду від 22 лютого 2022 року у складі колегії суддів: Маміної О. В., Пилипчук Н. П., Тичкоовї О. Ю. у справі за позовом Харківської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи: Салтівська окружна прокуратура міста Харкова, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, про визнання спадщини відумерлою та передачу нерухомого майна у комунальну власність територіальної громади м. Харкова,
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2016 року Харківська міська рада звернулась до суду із позовом в якому просила визнати відумерлою спадщину - квартиру
АДРЕСА_1 після смерті ОСОБА_4 та передати її у власність територіальної громади міста Харкова в особі Харківської міської ради.
Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що згідно актового запису про смерть
від 02 червня 2014 року № 8051, здійсненого відділом державної реєстрації актів цивільного стану по м. Харкову реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції, ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який проживав у квартирі АДРЕСА_1 на території Комінтернівського району м. Харкова.
Московський районний суд м. Харкова рішенням від 18 листопада 2014 року у справі № 643/17375/14-ц задовольнив заяву ОСОБА_1 (заінтересована особа: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Сергієнко Н. В.) про встановлення факту перебування заявника з 2009 року по 09 травня 2014 року на утриманні ОСОБА_4 . На підставі цього рішення ОСОБА_1 отримав свідоцтво про право на спадщину за законом на квартиру
АДРЕСА_1 .
За договором купівлі-продажу квартири, який був посвідчений 26 грудня 2014 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Коссе Л. М. (реєстровий № 2554), ОСОБА_1 відчужив квартиру у власність ОСОБА_2 .
У подальшому судовими рішеннями була встановлена недійсність свідоцтва про права на спадщину за законом, на підставі якого перейшло право власності на спірну квартиру до ОСОБА_1 , а також встановлено недійсність договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 26 грудня 2014 року, який був укладений між продавцем - ОСОБА_1 та покупцем - ОСОБА_2 та посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Коссе Л. М. і зареєстрований в реєстрі за № 2554.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Комінтернівський районний суд м. Харкова рішенням від 30 червня 2021 року у задоволенні позову Харківської міської ради відмовив.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову суд першої інстанції вважав, що суду не були надані відомості про дії щодо виявлення та встановлення осіб, причетних до незаконного вилучення квартири відповідача, позивач шляхом подання цивільного позову покладає на відповідача індивідуальний та надмірний тягар у вигляді позбавлення відповідача житла, що не відповідає статті 1 Першого протоколу до Конвенції та практики Європейського суду з прав людини, а тому, суд дійшов висновку про відсутність відстав для задоволення позову.
Харківський апеляційний суд постановою від 22 лютого 2022 року апеляційну скаргу Харківської міської ради задовольнив. Рішення Комінтернівського районного суду
м. Харкова від 30 червня 2021 року скасував. Позовні вимоги Харківської міської ради задовольнив. Визнав відумерлою спадщиною - квартиру
АДРЕСА_1 після смерті ОСОБА_4 та передав її у власність територіальної громади міста Харкова в особі Харківської міської ради.
Приймаючи оскаржену постанову суд апеляційної інстанції вважав, що наводячи висновок, що відсутні підстави для визнання спадщини відумерлою, суд першої інстанції не звернув уваги на особливості обставин справи, а саме на те, що рішеннями судів встановлено відсутність спадкоємців ОСОБА_4 .
Оскільки спадкоємці за заповітом і за законом після смерті ОСОБА_4 відсутні, вимоги про визнання спадщини відумерлою та про передачу її територіальній громаді підлягають задоволенню.
Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги
У січні 2024 року представник ОСОБА_5 адвокат Зудер'янц В. В. подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Комінтернівського районного суду
м. Харкова від 30 червня 2021 року та постанову Харківського апеляційного суду
від 22 лютого 2022 року в якій просить оскаржені судові рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Наведені в касаційній скарзі доводи містили підстави, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження.
Представник заявника зазначає, що суди не з'ясували тієї обставини та не надали їй оцінку, що відповідач ОСОБА_6 зареєстрована та проживає у спірній квартирі. Ця квартира є її єдиним житлом, іншого житла, яке б належало їй на праві власності вона не має.
Аргументом касаційної скарги також є посилання на неврахування місцевим та апеляційним судами висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 07 листопада
2018 року у справі № 488/6211/14-ц, від 02 листопада 2021 року у справі
№ 925/1351/19, від 26 вересня 2019 року у справі № 2-4353/11 та від 20 березня
2019 року у справі № 521/8368/15 де зазначено, що конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар.
Також зауважує, що підстави для передачі майна на користь позивача відсутні, оскільки позивач не є власником майна, що узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 14 листопада 2018 року у справі
№ 183/1617/16.
Також суди не врахували правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц де зазначено, що спадщина набуває статусу відумерлої саме після набуття чинності рішенням про визнання її такою, а право власності набувається територіальною громадою з моменту реєстрації нею цього права. Право на отримання спадкового майна в натурі виникає у спадкоємця лише якщо майно, що було визнане відумерлою спадщиною, збереглося і не було відчужене територіальною громадою. Якщо ж воно було відчужене іншій особі за договором або не збереглося, то спадкоємець має право лише на компенсацію його вартості у грошовому еквіваленті. А відтак, застосовуючи аналогію закону й територіальна громада в разі відчуження спадкового майна особою, яка не є спадкоємцем, або незбереження цього майна, на користь добросовісного набувача, має право на отримання лише грошової компенсації.
Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 29 лютого 2024 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував справу із Комінтернівського районного суду м. Харкова.
02 травня 2024 року цивільна справа № 641/6927/16 надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, з'ясовані судами
Згідно актового запису про смерть від 02 червня 2014 року № 8051, вчиненого відділом державної реєстрації актів цивільного стану по м. Харкову реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції, ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який мешкав у квартирі АДРЕСА_1 на території Комінтернівського району м. Харкова.
Московський районний суд м. Харкова рішенням від 18 листопада 2014 року встановив факт того, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з 2009 року по 09 травня 2014 року перебував на утриманні ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В подальшому, з урахуванням рішення Московського районного суду м. Харкова
від 18 листопада 2014 року приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Сергієнко Н. В. 23 грудня 2014 року видав свідоцтво про право на спадщину за законом (реєстровий № 2186), на підставі якого Реєстраційна служба Харківського міського управління юстиції 23 грудня 2014 року зареєструвала за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1 .
За договором купівлі-продажу квартири, який був посвідчений 26 грудня 2014 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Коссе Л. М. (реєстровий № 2554), ОСОБА_1 відчужив квартиру у власність ОСОБА_2 , на підставі чого Реєстраційна служба Харківського міського управління юстиції
26 грудня 2014 зареєстровала право власності на квартиру
АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 .
Апеляційний суд Харківської області ухвалою від 10 лютого 2015 року апеляційну скаргу прокурора Московського району м. Харкова в інтересах держави в особі Харківської міської ради задовольнив та рішення Московського районного суду
м. Харкова від 18 листопада 2014 року скасував, заяву ОСОБА_1 залишив без розгляду.
Комінтернівський районний суд м. Харкова рішенням від 15 червня 2016 року позовні вимоги прокурора Московського району м. Харкова в інтересах держави в особі Харківської міської ради задовольнив частково. Визнав недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 23 грудня 2014 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Сергієнко Н. В. (реєстраційний № 2186), на квартиру АДРЕСА_1 , витребував її у добросовісного набувача ОСОБА_2 на користь територіальної громади м. Харкова в особі Харківської міської ради.
Апеляційний суд Харківської області ухвалою від 29 грудня 2016 року рішення Комінтернівського районного суду міста Харкова від 15 квітня 2016 року в оскарженій частині скасував та відмовив у задоволенні позову прокурора Московського району міста Харкова в інтересах держави в особі Харківської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсними свідоцтва про право на спадщину за законом та витребування майна з чужого незаконного володіння.
Верховний Суд постановою від 06 листопада 2019 року рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 15 квітня 2016 року та рішення Апеляційного суду Харківської області від 29 грудня 2016 року в частині вирішення вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири скасував та в цій частині вимог ухвалив нове рішення, яким позов прокурора Московського району м. Харкова в інтересах держави в особі Харківської міської ради про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири задовольнив.
Визнав недійсним договір купівлі-продажу квартири
АДРЕСА_1 від 26 грудня 2014 року, укладений між продавцем ОСОБА_1 та покупцем ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Коссе Л. М., зареєстрований в реєстрі за № 2554.
Рішення Апеляційного суду Харківської області від 29 грудня 2016 року щодо вирішення вимог про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом скасував.
Рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 15 квітня 2016 року в частині задоволення вимог прокурора Московського району м. Харкова в інтересах держави в особі Харківської міської ради про визнання недійсними свідоцтва про право на спадщину за законом, яким посвідчено право ОСОБА_1 на спадщину, виданого 23 грудня 2014 року, приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Сергієнко Н. В., яке зареєстровану в реєстрі за № 2186, залишив в силі.
Рішення Апеляційного суду Харківської області від 29 грудня 2016 року в частині відмови у позові щодо вимог прокурора Московського району м. Харкова в інтересах держави в особі Харківської міської ради про витребування квартири з чужого незаконного володіння залишив без змін.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 8 частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов'язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо: суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційне провадження в цій справі підлягає закриттю.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Згідно зі статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, а відповідно до статті 6 Конвенції таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які мають бути справедливими.
Європейський суд з прав людини наголошує, що право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним, воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги, оскільки за своєю природою це право вимагає регулювання з боку держави, яка щодо цього користується певними межами самостійного оцінювання. Проте право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або такою мірою, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження не будуть сумісними з пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо вони не мають легітимної мети та не є пропорційними між використаними засобами та досягнутими цілями (рішення у справі «Bruаlla Gomez de la Torre v. Spain» від 19 грудня 1997 року, п. 33).
У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства. Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист. Згідно з пунктом 8 частини третьої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Конституційний Суд України у рішенні від 11 грудня 2007 року № 11-рп/2007 зазначив, що реалізацією права особи на судовий захист є можливість оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини).
Відповідно до частини першої статті 17 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Необхідною умовою для набуття особою, яка не брала участі у справі, права касаційного оскарження судового рішення є вирішення цим судовим актом питання щодо її прав, свобод, інтересів та (або) обов'язків.
Згідно з пунктом 3 частини першої, частиною другою статті 396 ЦПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом першої чи апеляційної інстанції питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося. Про закриття касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу.
Отже, законодавець визначає коло осіб, наділених процесуальним правом на касаційне оскарження судового рішення, які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов'язків. На відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв'язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності таких критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов'язок і такий зв'язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.
При цьому судове рішення, оскаржуване не залученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов'язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення є заявник, або міститься судження про права та обов'язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийняте про права та обов'язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов'язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про її права та обов'язки. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов'язків.
У постанові від 13 січня 2021 року у справі № 466/5766/13-ц Верховний Суд сформулював правові висновки, відповідно до яких рішення є таким, що прийняте про права, інтереси та (або) обов'язки особи, яка не була залучена до участі у справі, лише тоді, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права, інтереси та (або) обов'язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права, інтереси та (або) обов'язки такої особи. Будь-який інший правовий зв'язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.
Таким чином, суд касаційної інстанції має першочергово з'ясувати, чи зачіпає оскаржуване судове рішення безпосередньо права та обов'язки заявника, та лише після встановлення таких обставин, вирішити питання про скасування судового рішення, а у випадку встановлення, що ухвалене судом рішення не впливає на права та обов'язки заявника - закрити касаційне провадження, оскільки в такому випадку особа не має права на касаційне оскарження рішення суду.
Звертаючись до Верховного Суду з касаційною скаргою, ОСОБА_3 , як особа, яка не брала участі у справі, посилається на те, що оскаржені судові рішення стосуються її прав та інтересів, так як спірна квартира є її єдиним житлом, внаслідок позбавлення якого вона буде нести індивідуальний та надмірний тягар.
Проте, колегія суддів Верховного Суду звертає увагу на те, що під час ухвалення судами першої та апеляційної інстанцій оскаржених судових рішень, суди не вирішували питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки ОСОБА_3 .
Посилання ОСОБА_3 на те, що у разі залишення оскаржуваної постанови апеляційного суду без змін вона ризикує втратити її єдине житло не заслуговують на увагу. Предметом спору в цій справі є визнання спадщини відумерлою.
З матеріалів справи вбачається, що позивач Харківська міська рада не заявляла позовних вимог про виселення всіх мешканців із квартири
АДРЕСА_1 , вказані вимоги не були предметом судового розгляду та рішення суду по них не ухвалювалось.
З доданої до касаційної скарги копії паспорта ОСОБА_3 відомо, що вона зареєструвала своє місце проживання у спірній квартирі 13 січня 2016 року, тобто вже після того, як прокурор Московського району м. Харкова звернувся із заявою про визнання спадщини відумерлою у справі № 641/6869/15-ц (ухвала про відкриття провадження у справі від 14 липня 2015 року) та звернувся із позовом до
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання недійсними свідоцтва про право на спадщину за законом, договору купівлі-продажу квартири та витребування майна з чужого незаконного володіння (ухвала про відкриття провадження у справі
від 26 лютого 2015 року).
З огляду на викладене, оскільки після відкриття касаційного провадження Верховним Судом встановлено, що оскарженими судовими рішеннями не вирішувалося питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки ОСОБА_3 , касаційне провадження за її касаційною скаргою підлягає закриттю на підставі пункту 3 частини першої статті 396 ЦПК України.
Крім того з матеріалів справи відомо, що під час розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанції інтереси відповідача ОСОБА_2 , яка є дочкою заявниці ОСОБА_3 , представляв адвокат Лучко Д. В., що на думку добросовісного розсудливого спостерігача, ставить під сумнів твердження заявниці ОСОБА_3 про те, що їй не було відомо про спір щодо квартири, в якій було зареєстроване її місце проживання.
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки касаційне провадження підлягає закриттю з викладених підстав, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.
За правилами статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за заявою учасника справи або за своєю ініціативою може зупинити виконання оскарженого рішення суду або зупинити його дію (якщо рішення не передбачає примусового виконання) до закінчення його перегляду в касаційному порядку. Про зупинення виконання або зупинення дії судового рішення постановляється ухвала. Суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
Ухвалою від 29 лютого 2024 року Верховний Суд зупинив дію постанови Харківського апеляційного суду від 22 лютого 2022 року в частині передання квартири АДРЕСА_1 у комунальну власність територіальній громаді
м. Харкова до закінчення касаційного провадження у справі.
Зробивши висновок про закриття касаційного провадження Верховний Суд поновлює її дію.
Керуючись статтями 260, 389, 396, 402 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 30 червня 2021 року та постанову Харківського апеляційного суду від 22 лютого 2022 року у справі за позовом Харківської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи: Салтівська окружна прокуратура міста Харкова, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, про визнання спадщини відумерлою та передачу нерухомого майна у комунальну власність територіальної громади
м. Харкова- закрити.
Поновити дію постанови Харківського апеляційного суду від 22 лютого 2022 року в частині передання квартири АДРЕСА_1 у комунальну власність територіальній громаді м. Харкова.
Ухвала суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:І. В. Литвиненко
А. І. Грушицький
Є. В. Петров