06 лютого 2025 року
м. Київ
справа № 138/2620/24
провадження № 61-1087ск25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,
розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 08 жовтня 2024 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 04 грудня 2024 року у справі за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» в особі Вінницької філії про видачу судового наказу про стягнення із ОСОБА_1 заборгованості за послуги з розподілу природного газу,
10 вересня 2024 року Могилів-Подільським міськрайонним судом Вінницької області видано судовий наказ про стягнення з ОСОБА_1 на користь
ТОВ «Газорозподільні мережі України» в особі Вінницької філії заборгованості за послугу з розподілу природного газу в сумі 2 045,97 грн, 3 % річних в сумі
19,88 грн, інфляційні втрати в розмірі 10,67 грн та судовий збір в сумі 302,80 грн.
07 жовтня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про скасування судового наказу, мотивуючи її тим, що зазначений судовий наказ підлягає скасуванню, оскільки заявником до заяви про видачу судового наказу не додано договору про надання послуг розподілу природного газу, підписаного боржником, що свідчить про недоведеність вимог заявника. При цьому боржник ОСОБА_1 наполягав, що будь-яких договорів зі стягувачем не укладав, а тому існує спір про право.
Могилів-Подільський міськрайонний суд Вінницької області ухвалою
від 08 жовтня 2024 року, залишеною без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 04 грудня 2024 року, заяву ОСОБА_1 про скасування судового наказу від 10 вересня 2024 року у справі № 138/2020/24 за заявою
ТОВ «Газорозподільні мережі України» в особі Вінницької філії про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за послугу розподілу природного газу повернув боржнику.
Повертаючи заяву ОСОБА_1 про скасування судового наказу, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, виходив із того, що судовий наказ отриманий боржником 19 вересня 2024 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, тобто останнім днем звернення до суду з заявою про його скасування було 04 жовтня 2024 року (робочий день - п'ятниця), в той час як з даною заявою ОСОБА_1 звернувся лише 07 жовтня 2024 року (робочий день - понеділок). Відтак, заява про скасування судового наказу подана боржником з пропуском встановленого законом строку. Також до заяви про скасування судового наказу боржником не додане клопотання про поновлення пропущеного строку на подання заяви про скасування судового наказу із зазначенням підстав поважності причин пропуску цього строку.
20 січня 2025 року ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 08 жовтня 2024 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 04 грудня 2024 року у вказаній справі, у якій просить скасувати оскаржені судові рішення та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Вивчивши касаційну скаргу, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити, виходячи з таких підстав.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї (далі - Конвенція), згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини (стаття 10 ЦПК України).
Згідно зі статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, а відповідно до статті 6 Конвенції таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які мають бути справедливими.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції визначено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
ЄСПЛ неодноразово наголошував, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE,
№ 19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).
Реалізація права особи на судовий захист здійснюється, зокрема, шляхом оскарження судових рішень у судах апеляційної інстанції.
Згідно зі статтею 25 ЦПК України Верховний Суд переглядає у касаційному порядку судові рішення, ухвалені судами першої та апеляційної інстанцій.
Згідно з пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
При цьому забезпечення апеляційного оскарження рішення суду має бути здійснено судами з урахуванням принципу верховенства права і базуватися на справедливих судових процедурах, передбачених вимогами положень законодавства, які регулюють вирішення відповідних процесуальних питань.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною третьою статті 19 ЦПК України визначено, що наказне провадження призначене для розгляду справ за заявами про стягнення грошових сум незначного розміру, щодо яких відсутній спір або про його наявність заявнику невідомо.
Відповідно до статті 160 ЦПК України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 161 цього Кодексу. Із заявою про видачу судового наказу може звернутися особа, якій належить право вимоги, а також органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. Судовий наказ підлягає виконанню за правилами, встановленими для виконання судових рішень у порядку, встановленому законом.
Відповідно до частини третьої статті 167 ЦПК України судовий наказ оскарженню в апеляційному порядку не підлягає, проте може бути скасований у порядку, передбаченому розділом другим ЦПК України.
Аналіз приписів указаного розділу ЦПК України дає підстави вважати, що особа із правовим статусом боржника у справі має право на скасування судового наказу.
Відповідно до частини першої статті 170 ЦПК України боржник має право протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення копії судового наказу та доданих до неї документів подати заяву про його скасування до суду, який його видав, крім випадків видачі судового наказу, відповідно до пунктів 4, 5 частини першої статті 161 цього Кодексу.
У статті 170 ЦПК України визначено форму і зміст заяви про скасування судового наказу та строки її подання. Відповідно до частини шостої статті 170 ЦПК України у разі подання неналежно оформленої заяви про скасування судового наказу суддя постановляє ухвалу про її повернення без розгляду не пізніше двох днів з дня її надходження.
Статтею 171 ЦПК України регламентовано порядок розгляду належним чином оформлених заяв боржників про скасування судового наказу.
У цій справі суди попередніх інстанцій встановили, що 10 вересня 2024 року Могилів-Подільський міськрайонний суд Вінницької області видав судовий наказ, яким стягнув із ОСОБА_1 на користь ТОВ «Газорозподільні мережі України» в особі Вінницької філії заборгованість за послуги розподілу природного газу в розмірі 2 045,97 грн, 3% річних в розмірі 19,88 грн, інфляційні витрати в розмірі 10,67 грн та судовий збір в розмірі 302,80 грн.
Копію судового наказу від 10 вересня 2024 року направлено судом першої інстанції на адресу боржника 12 вересня 2024 року, що підтверджується супровідним листом № 138/2620/24/8740/2024.
Також в матеріалах справи міститься рекомендоване повідомлення
№ 0690254339667 про вручення поштового відправлення № 0600287545921, з якого вбачається, що ОСОБА_2 отримав копію судового наказу та заяву з додатками 19 вересня 2024 року, про що свідчить його особистий підпис із зазначенням дати. При поданні заяви про скасування судового наказу ОСОБА_1 клопотання про поновлення пропущеного строку не заявляв, необхідність його поновлення у самій заяві не обґрунтовував.
Таким чином ОСОБА_1 , отримавши копію судового наказу 19 вересня
2024 року, мав можливість подати заяву про скасування судового наказу
до 04 жовтня 2024 року включно, який був п'ятницею, робочим днем. Отже, подана боржником заява про скасування судового наказу 07 жовтня 2024 року є такою, що подана після закінчення строку, визначеного статтею 170 ЦПК України, а тому суди дійшли висновку про наявність усіх підстав для того, щоб повернути таку заяву.
Згідно частин другої, третьої статті 171 ЦПК України заява боржника про скасування судового наказу, подана після закінчення строку, встановленого частиною першою статті 170 цього Кодексу, повертається, якщо суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку для подання цієї заяви.
На випадок пропуску боржником процесуального строку на подання заяви про скасування судового наказу процесуальний закон містить імперативну вказівку про повернення такої заяви особі, яка її подала, за виключенням обставин, якщо особа, скориставшись визначеним приписами статті 127 ЦПК України правом, порушить питання про поновлення процесуального строку, а суд таке клопотання задовольнить на підставі належних та достатніх доказів.
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що скаржник, подаючи
07 жовтня 2024 року заяву про скасування судового наказу, пропустив встановлений законом строк для її подання, про поновлення пропущеного строку не просив, клопотання відповідного змісту не подав.
В зв'язку з цим колегія суддів дійшла висновку про те, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного та обґрунтованого висновку про повернення заяви особі, яка її подала, з огляду на пропущений строк для такого виду звернення та відсутність підстав для поновлення цього строку. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд в ухвалах від 07 серпня 2023 року у справі
№ 464/3353/22, від 18 грудня 2023 року у справі № 683/1719/21.
Доводи касаційної скарги такого висновку не спростовують, натомість, заявник повторно наводить мотиви стосовно незгоди з результатом розгляду питання процесуального характеру, наполягаючи на суб'єктивній оцінці обставин, які стали підставою для повернення заяви про скасування судового наказу заявникові у зв'язку з пропуском строку на подання такої заяви.
Відповідно до вимог частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Зі змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень убачається,
що касаційна скарга є необґрунтованою, правильне застосування судами
норм матеріального права та дотримання норм процесуального права
є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування
чи тлумачення, а наведені у касаційній скарзі доводи не дають підстав
для висновків щодо незаконності та неправильності судових рішень
та зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами
повноважень суду касаційної інстанції, а тому у відкритті касаційного провадження на підставі частини четвертої статті 394 ЦПК України слід відмовити.
Керуючись статтями 261, 394 ЦПК України, Верховний Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 08 жовтня 2024 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 04 грудня 2024 року у справі за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України»
в особі Вінницької філії про видачу судового наказу про стягнення із ОСОБА_1 заборгованості за послуги з розподілу природного газу.
Копію ухвали разом з доданими до скарги матеріалами направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді: І. В. Литвиненко
А. І. Грушицький
Є. В. Петров