Справа №127/15018/23
Провадження № 2/127/1450/24
05 лютого 2025 року м. Вінниця
Вінницький міський суд Вінницької області у складі:
головуючої судді Шаміної Ю.А.,
при секретарі судового засідання Міхеєвій Н.М.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Пенсійного фонду України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, про скасування наказів про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
У провадженні Вінницького міського суду Вінницької області є вказана справа.
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 05.11.2024 провадження в справі зупинене до закінчення перегляду в касаційному порядку Верховним Судом у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду справи №712/4776/23.
16.01.2025 судом постановлено ухвалу про поновлення провадження у справі.
Представник відповідача Пенсійного фонду України подав клопотання (вх. №9146 від 30.01.2025), згідно якого просив закрити провадження в справі, так як справа підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Від представника третьої особи Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області також надійшла заява про закриття провадження у справі (вх. №9252 від 30.01.2025), зважаючи, що заявлені позивачем вимоги не підлягають розгляду у порядку цивільного судочинства. Розгляд справи просили проводити за відсутності їх представника.
У судове засідання учасники справи не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися в порядку, визначеному чинним законодавством.
Представником позивача ОСОБА_1 адвокатом Щербаківським Г.Г. подано заяву (вх. №10957 від 05.02.2025) про розгляд даної справи у його відсутність.
Розглянувши клопотання про закриття провадження та дослідивши матеріали справи, суд дійшов такого висновку.
Позивач, звертаючись до суду з позовом до Пенсійного фонду України як правонаступника Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Вінницькій області, Фонду соціального страхування України, просила визнати незаконними та скасувати накази про звільнення, поновити її на посаді та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.
В обґрунтування своїх вимог вказує, що звільнення працівників, в тому числі і позивача у Фонді соціального страхування України у Вінницькій області пов'язане із набранням з 01 січня 2023 року чинності Законом України від 21 вересня 2022 року № 2620-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», яким вирішено припинити Фонд соціального страхування України та управління виконавчої дирекції Фонду, реорганізувавши їх шляхом приєднання до Пенсійного фонду України з 01 січня 2023 року. При цьому, обґрунтовуючи незаконність свого звільнення та підстави для її поновлення на роботі, вказує, що їй не пропонувалися вакантні посади та інша робот, згода профспілкового органу на звільнення була відсутня.
Тобто спір у позивача ОСОБА_1 з Пенсійним фондом України як правонаступником Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Вінницькій області виник щодо недотримання останнім процедури її вивільнення у зв'язку зі скороченням всього штату працівників у процесі приєднання Фонду соціального страхування України до Пенсійного фонду України та позивач звернулася з позовом за захистом порушених прав у зв'язку з її звільненням без дотримання обов'язку з працевлаштування в органах Пенсійного фонду, тобто метою позивача є отримання рівнозначної посади в органі приєднання.
Згідно з ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Вирішуючи подане клопотання, суд враховує постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2024 року в справі №712/4776/23 , яка вирішувала питання щодо юрисдикції такого спору.
Так, Верховний Суд зазначив, що вирішення питання про те, чи є правовідносини, пов'язані із визнанням незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, у зв'язку із набранням чинності Законом № 2620-ІХ, яким вирішено припинити ФСС України та Управління, реорганізувавши їх шляхом приєднання до Пенсійного фонду України, приватноправовими чи публічно-правовими, залежить, зокрема, від змісту та характеру правовідносин, суб'єктного складу, наявності підстав для виникнення зобов'язань та умов їх виконання щодо працевлаштування вивільненого працівника на публічну службу, а також мети, якої хоче досягти звільнений працівник, звернувшись до суду.
При цьому Верховний Суд звертає увагу, що Фонд соціального страхування України належав до юридичних осіб приватного права, а Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику з питань пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню.
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 18 грудня 2023 року у справі № 442/3240/23-ц (провадження № 61-15536св23) сформулював висновок про адміністративну юрисдикцію спорів у аналогічних справах з огляду на публічне правонаступництво між ФСС України і Пенсійним фондом України. Касаційний суд зазначає, що публічне правонаступництво органів державної влади є окремим, особливим видом правонаступництва, під таким терміном розуміється перехід в установлених законом випадках прав та обов'язків одного суб'єкта права іншому. При цьому обов'язок щодо відновлення порушених прав особи покладається на орган, компетентний відновити такі права. Такий підхід про перехід до правонаступника обов'язку відновити порушене право відповідає принципу верховенства права, оскільки метою правосуддя є ефективне поновлення порушених прав, свобод і законних інтересів.
У спорах, які виникають з публічних правовідносин, де оскаржуються рішення (дії, бездіяльність) державного органу, пов'язані зі здійсненням функції від імені держави, стороною є сама держава в особі того чи іншого уповноваженого органу. Функції держави, які реалізовувалися ліквідованим органом, не можуть бути припинені та підлягають передачі іншим державним органам, за винятком того випадку, коли держава відмовляється від таких функцій взагалі. Аналогічну правову позицію виклав Верховний Суд у постановах від 13 березня 2019 року у справі № 524/4478/17, від 20 лютого 2019 року у справі № 826/16659/15.
Правонаступництво у сфері управлінської діяльності органів державної влади (публічне правонаступництво) передбачає повне або часткове передання (набуття) адміністративної компетенції одного суб'єкта владних повноважень (суб'єкта публічної адміністрації) іншому або внаслідок припинення первісного суб'єкта, або внаслідок повного чи часткового припинення його адміністративної компетенції. Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд у постанові від 12 червня 2018 року у справі № 2а-23895/09/1270.
При публічному правонаступництві відбувається вибуття суб'єкта владних повноважень із публічних правовідносин. Особливістю адміністративного (публічного) правонаступництва є те, що подія переходу прав та обов'язків, що відбувається із суб'єктами владних повноважень, сама собою повинна бути публічною та врегульованою нормами адміністративного права. При цьому існують дві форми адміністративного (публічного) правонаступництва: 1) фактичне (або компетенційне адміністративне правонаступництво), тобто таке, де вирішуються питання передачі фактичних повноважень від одного до іншого органу, посадової особи (або повноважень за компетенцією) та 2) процесуальне адміністративне (публічне) правонаступництво. Фактичне (компетенційне) адміністративне (публічне) правонаступництво - це врегульовані нормами адміністративного права умови та порядок передання адміністративної компетенції від одного суб'єкта владних повноважень (суб'єкта публічної адміністрації) до іншого, який набуває певні владні повноваження внаслідок ліквідації органу чи посади суб'єкта владних повноважень, припинення первісного суб'єкта, або внаслідок повного чи часткового припинення компетенції органу публічної адміністрації чи припинення повноважень посадової особи. Процесуальне адміністративне (публічне) правонаступництво - це унормована можливість заміни адміністративним судом (на будь-якій стадії процесу судового розгляду справи в суді першої, апеляційної та касаційної інстанцій (крім випадків перегляду справи за винятковими чи нововиявленими обставинами)) сторони чи третьої особи іншим суб'єктом, коли права та обов'язки суб'єкта владних повноважень перейшли від сторони (в адміністративній справі) до іншого суб'єкта владних повноважень, а також можливість суб'єкта публічної адміністрації (правонаступника) вступити в судовий процес як сторона чи третя особа. Підставою для переходу адміністративної компетенції від одного суб'єкта владних повноважень до іншого (набуття адміністративної компетенції) є події, що відбулися із суб'єктом владних повноважень (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 грудня 2021 року у справі № 9901/348/19).
Верховний Суд, аналізуючи в цій справі, процесуальне та матеріальне правонаступництво юридичних осіб, а також рішення про припинення Фонду як юридичної особи приватного права та Управління через їх приєднання до Пенсійного фонду України шляхом прийняття Закону № 2620-ІХ та категорію справ, які підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, дійшов висновку, що внаслідок реорганізації Фонду соціального страхування України та Управління шляхом приєднання до Пенсійного фонду України відбулося специфічне правонаступництво, за якого згідно з ухваленим Верховною Радою України Законом № 2620-ІХ Фонд як юридична особа приватного права припинилася, однак його повноваження, що стосувалися чутливої для держави сфери загальнообов'язкового державного соціального страхування, набув Пенсійний фонд України як юридична особа публічного права та центральний орган виконавчої влади, що також був наділений функціями у сфері загальнообов'язкового державного страхування (пенсійне страхування); спори, які пов'язані із поновленням працівників, звільнених внаслідок реорганізації Фонду та його виконавчої дирекції шляхом приєднання до Пенсійного фонду України, на посадах, вакантний перелік яких віднесено до посад державної служби в органах Пенсійного фонду України, стосуються прийняття на публічну службу та підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства.
В даному випадку, як вказувалося, спір виник у позивача з Пенсійним фондом України як правонаступником Фонду щодо недотримання Управлінням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Вінницькій області процедури його вивільнення у зв'язку зі скороченням всього штату працівників у процесі приєднання ФСС України до Пенсійного фонду України та позивач просить поновити його на посаді з огляду на те, що він втратив свою посаду в результаті реорганізації Фонду шляхом приєднання його органів до органів Пенсійного фонду України.
Водночас, підставою його звільнення є неможливість переведення працівника, який працює за трудовим договором, на посаду державної служби органу, приєднання до якого здійснюється внаслідок реорганізації, тобто до Пенсійного фонду України.
Такий же спір, який пов'язаний із поновлення працівників, звільнених внаслідок реорганізації Фонду та його виконавчої дирекції шляхом приєднання до Пенсійного фонду України, на посадах, вакантний перелік яких віднесено до посад державної служби в органах Пенсійного фонду України, стосуються прийняття на публічну службу та підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
З огляду на викладене, оскільки такий спір підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства, а не цивільного судочинства наявні підстави для закриття провадження у даній справі,
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов'язків має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою ЄСПЛ.
У справі «Сокуренко і Стригун проти України» ЄСПЛ указав, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу існування суду, але й на дотримання таким судом норм, які регулюють його діяльність. У рішенні в справі «Занд проти Австрії» («Zand v. Austria», заява № 7360/76) Європейська комісія з прав людини висловила думку, що термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів» («Sokurenko and Strygun v. Ukraine», заяви № 29458/04 та № 29465/04,§ 24).
Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.
Розгляд справи неповноважним складом суду, порушення правил юрисдикції є підставами для скасування рішення суду.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про закриття провадження в справі.
При цьому слід роз'яснити позивачу, що справа підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 255, ч. 1 ст. 256, ст. 258-261, 353, 354 ЦПК України, суд
Закрити провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Пенсійного фонду України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, про скасування наказів про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Роз'яснити позивачу, що справа підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів. Учасник справи, якому повну ухвалу суду не було вручено у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя Шаміна Юлія Анатоліївна