Справа № 127/2991/25
Провадження № 2/127/465/25
про залишення позовної заяви без руху
10 лютого 2025 року м. Вінниця
Суддя Вінницького міського суду Вінницької області Іщук Т. П., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу,
До Вінницького міського суду Вінницької області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.
Вивчивши матеріали позовної заяви, приходжу такого висновку.
Згідно ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Як слідує з позовної заяви позивач у справі є громадянкою України, відповідач - громадин Італійської Республіки.
Оскільки сторони мають різне громадянство, то правовідносини між сторонами обтяжені ознакою «іноземний елемент», а тому вирішення спору між ними щодо розірвання шлюбу в судових органах України необхідно здійснювати відповідно до Закону України «Про міжнародне приватне право», з урахуванням вимог ЦПК України та інших законів України.
Статтею 497 ЦПК України зазначено, що підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Закон України «Про міжнародне приватне право» визначає приватноправові відносини як відносини, які ґрунтуються на засадах юридичної рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності, суб'єктами яких є фізичні та юридичні особи (п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про міжнародне приватне право»).
Загальні правила підсудності судам України цивільних справ з іноземним елементом визначені у ст. 75 Закону України «Про міжнародне приватне право».
Підсудність судам України справ з іноземним елементом визначається на момент відкриття провадження по справі, незважаючи на те, що в ході провадження у справі підстави такої підсудності відпали або змінились, крім випадків, передбачених у ст. 76 цього Закону.
Відповідно до ст. 76 Закону України «Про міжнародне приватне право» (в якій містяться підстави для визначення підсудності справ судам України), суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у випадках, зокрема, якщо на території України відповідач має місце проживання або місцезнаходження, або рухоме майно чи нерухоме майно, на яке можна покласти стягнення, або знаходиться філія або представництво юридичної особи - відповідача.
Відповідно до п.п. 4, 5, 12 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» декларування місця проживання особи - повідомлення особою органу реєстрації адреси свого місця проживання шляхом надання декларації про місце проживання в електронній формі з використанням Єдиного державного веб-порталу електронних послуг з подальшим внесенням такої інформації до реєстру територіальної громади; житло - житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, в якому особа постійно або тимчасово проживає; реєстрація місця проживання (перебування) особи - внесення за заявою про реєстрацію місця проживання (перебування), поданою особою в паперовій формі, до реєстру територіальної громади інформації про місце проживання (перебування) особи.
Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 4 зазначеного Закону особа одночасно може мати лише одне задеклароване або одне зареєстроване місце проживання (перебування).
Громадянин України, який проживає на території України, а також іноземець чи особа без громадянства, який на законних підставах постійно або тимчасово проживає на території України, зобов'язані протягом 30 календарних днів після прибуття до нового місця проживання (перебування) задекларувати або зареєструвати його. Іноземець чи особа без громадянства, які отримали довідку про звернення за захистом в Україні, можуть зареєструвати місце свого перебування в Україні (ч. 1 ст. 5 Закону).
Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», позов про розірвання шлюбу з особою, яка не має в Україні місця проживання або місце проживання якої невідоме, може пред'являтися за місцем знаходження майна відповідача, або за останнім відомим місцем його проживання чи перебування, а у випадку, коли з позивачем проживають його малолітні або неповнолітні діти або якщо він не може за станом здоров'я чи з інших поважних причин виїхати до місця проживання відповідача - за місцем проживання позивача. За домовленістю подружжя справа може розглядатися за місцем проживання будь-кого з них.
У разі розірвання шлюбу між громадянином України та іноземцем або особою без громадянства, один з яких проживає в Україні, питання підсудності визначається за загальними правилами.
Позивач, звертаючись до Вінницького міського суду Вінницької області, вказує, що відповідач має місце проживання в м.Вінниці.
Відповідно до положень ч.1 ст.27, ч.9 ст.28 ЦПК України позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом; позови до відповідача, місце реєстрації проживання або перебування якого невідоме, пред'являються за місцезнаходженням майна відповідача чи за останнім відомим зареєстрованим його місцем проживання або перебування чи постійного його заняття (роботи).
На виконання вимог ч. 6 ст. 187 ЦПК України судом здійснено запити до компетентних органів реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) відповідача.
Як слідує з відповіді повноважних органів інформація про відповідача відсутня. Так, згідно довідки Департаменту адміністративних послуг Вінницької міської ради, наведеної станом на 28 січня 2025 року, інформація про ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в реєстрі (Єдиний державний демографічний реєстр) територіальної громади міста Вінниці, відсутня. За отриманими даними з відповідей Управління ДМС у Вінницькій області від 30 січня 2025 року №0501.13-666/05.2-25 та від 04 лютого 2025 року №0501.9-743/05.2-25 особа ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за місцем проживання в м. Вінниці та Вінницькій області не значиться, у міграційного органу взагалі відсутня інформація про місце проживання вказаної особи на території України, як громадянин Італійської Республіки вказана особа посвідкою на тимчасове або постійне місце проживання в територіальному органі (Вінницька область) не документувався.
Тобто відомостей про те, що відповідач має зареєстроване у встановленому законом порядку місцем його проживання або перебування в м.Вінниці, чи має останнє відоме зареєстрованим його місцем проживання або перебування в м.Вінниці матеріали справи не містять.
Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 175 ЦПК України, позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини. За змістом ст. 83 ЦПК України, докази додаються разом з поданням до суду позовної заяви. Крім того, за вимогами ч.5 ст. 177 ЦПК України позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.
Відповідно до ч.6 ст. 175 ЦПК України у позовній заяві можуть бути вказані й інші відомості, необхідні для привального вирішення спору.
Позивачка вказує, що відповідач начебто має місце проживання в м. Вінниці, однак жодних доказів щодо цього не зазначає та не надає.
Не зазначила позивач і відомостей та доказів щодо місцезнаходженням майна відповідача чи постійного його заняття (роботи) в м.Вінниці, що позбавляє Вінницький міський суд Вінницької області дійти висновку щодо можливості розглянути вказаний позов за правилами підсудності на підставі ч.9 ст. 28 ЦПК України.
Відомостей щодо можливостей розгляду даної справи в межах альтернативної підсудності, передбаченої ч. 2. ст. 28 ЦПК України, позивач також не зазначила та не доказів щодо цього не надала.
Відповідно до п.п.1, 2 ч.1 ст.76 Закону України «Про міжнародне приватне право» суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом, у випадках, якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, передбачених у ст.77 цього Закону, якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення.
Такої угоди для визначення підсудності до матеріалів позову також не надано.
Крім того, позивач, вказуючи, що відповідач є громадянином Італійської Республіки, не зазначає місце проживання особи в цій країні.
Отже позивачу слід підтвердити обставини, які свідчать про можливість звернення до Вінницького міського суду Вінницької області, та вказати конкретне місце проживання відповідача в Італійській Республіці.
Крім того, слід звернути увагу позивача, що за домовленістю подружжя справа в суді може розглядатися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування будь-кого з них, а в разі відсутності у подружжя спільних від шлюбу дітей вони мають право подати до органу державної реєстрації актів цивільного стану заяву про розірвання шлюбу (ст.106 СК України).
Окрім того, слід також звернути увагу, що ст.80 Закону України «Про міжнародне приватне право» передбачено, що у разі якщо при розгляді справи з іноземним елементом у суду виникне необхідність у врученні документів або отриманні доказів, у проведенні окремих процесуальних дій за кордоном, суд може направити відповідне доручення компетентному органу іноземної держави в порядку, встановленому процесуальним законом України або міжнародним договором України.
Згідно п.2.3 розділу ІІ Інструкції про порядок виконання міжнародних договорів з питань надання правової допомоги в цивільних справах щодо вручення документів, отримання доказів та визнання і виконання судових рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та ДСА України від 27 червня 2008 року №1092/5/54, доручення та документи, що до нього додаються, складаються мовою, передбаченою відповідним міжнародним договором України. Якщо доручення чи документи, що до нього додаються, складено українською мовою, слід додавати завірений переклад на мову запитуваної держави або на іншу мову, передбачену міжнародним договором України. Документи, що підлягають врученню згідно з дорученням суду України, складаються мовою запитуваної держави чи іншою мовою, передбаченою міжнародним договором України, або супроводжуються завіреним перекладом на таку мову. У відповідних випадках документи, що підлягають врученню, можуть бути складені або перекладені на ту мову, яку, як є підстави вважати, розуміє особа, якій необхідно вручити документи.
Відповідно до Конвенції між СРСР та Італійською Республікою про правову допомогу в цивільних справах № 4210 від 25 січня 1979 року, в якій Україна в силу положень Закону України «Про правонаступництво України» зберегла участь, переклад здійснюється італійською мовою.
У такому разі саме на позивача покладається обов'язок забезпечити подання до суду належно оформлених, перекладених, нотаріально посвідчених документів, після чого вони направляються судом до відповідного органу.
Оскільки відповідач є громадянином Італійської Республіки та в разі його проживання за межами України та підтвердження обставини, які свідчать про можливість звернення до Вінницького міського суду Вінницької області, позивачу слід надати в двох екземплярах належним чином засвідчений переклад позовної заяви та усіх додатків до неї на офіційну мову запитуваної держави, для вручення їх відповідачу за місцем проживання (реєстрації) і Італійській Республіці.
З огляду на викладене, суд дійшов висновок про залишення позовної заяви без руху.
Наразі, слід зауважити, що залишення позовної заяви без руху з метою належної її оформлення у відповідності до вимог чинного цивільно-процесуального законодавства не являє собою обмеженням у доступі до правосуддя. Згідно практики Європейського суду з прав людини, виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. З цього приводу наглядним є рішення Європейського суду з прав людини у справах «Осман проти Сполученого королівства» від 28.10.1998 року та «Круз проти Польщі» від 19 червня 2001 року. У вказаних Рішеннях зазначено, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.
Слід також звернути увагу, що дотримання судами процесуальних норм інституту підсудності є вимогою ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яке гарантує, що кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов'язків або при встановленні обґрунтованості будь-якого кримінального обвинувачення, висунутого проти нього, має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Водночас, розгляд і вирішення справи неповноважним судом, зокрема внаслідок порушення правил визначення підвідомчості та підсудності, є підставою для скасування навіть правильного за суттю рішення суду.
Відповідно до ч. 1,2 ст. 185 ЦПК України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, або не сплачено судовий збір, постановляє ухвалу, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати десяти днів з дня отримання позивачем ухвали
Враховуючи викладене, керуючись ст. 175, 177, 185, 260, 261 ЦПК України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу залишити без руху, надавши позивачу строк для усунення зазначених в ухвалі недоліків не більше п'яти днів з дня отримання ухвали.
У разі невиконання ухвали суду в зазначений строк позовну заяву вважати неподаною та повернути позивачеві зі всіма доданими до неї документами.
Ухвала оскарженню не підлягає та набирає законної сили з дня її підписання суддею.
Суддя: