Справа № 629/5658/24
Номер провадження 2/629/50/25
РIШЕННЯ
04.02.2025 року Лозівський міськрайонний суд Харківської області у складі головуючого судді Каращука Т.О., за участю секретаря судового засідання Лукаренко А.Р., розглянувши у порядку загального позовного провадження в місті Лозова Харківської області цивільну справу №629/5658/24 за позовом ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ “ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ “ФІНТРАСТ УКРАЇНА» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
встановив:
Позивач ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ УКРАЇНА» через систему «Електронний суд» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовна заява обґрунтована тим, що 12.11.2022 між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та ОСОБА_1 за допомогою Інформаційно-телекомунікаційної системи ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» було укладено електронний договір №6096949 про надання споживчого кредиту. Представник позивача вказував, що зазначений кредитний договір було укладено відповідно до Правил та умов фінансового кредиту ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА», затверджених наказом № 205-ОД від 10.02.2022 року та розміщених на сайті https://creditplus.ua/ru/documents. Сума кредиту (загальний розмір) складає 13 300, 00 грн (п. 1.3. Кредитного договору), строком 360 днів. Представник зазначив, що ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» свої зобов'язання перед відповідачем за кредитним договором виконало та надало їй кредит в сумі 13 300,00 грн, шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку відповідача. Відповідач свої зобов'язання перед кредитором щодо повернення кредиту та нарахованих процентів не виконав. Представник позивача вказав, що 27.11.2023 року між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та ТОВ «ФК “ФІНТРАСТ УКРАЇНА» було укладено договір факторингу №27.11/23-Ф, згідно з умовами якого ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» відступив ТОВ «ФК “ФІНТРАСТ УКРАЇНА» права грошової вимоги за кредитним договором, в тому числі і щодо відповідача. З урахуванням викладеного, позивач був вимушений звернутися до суду з даним позовом. В поданій до суду позовній заяві представник просив стягнути з відповідача суму заборгованість в розмірі 35 120, 3 грн, що складається з боргу по кредиту у сумі 13 300,00 грн, відсотків у розмірі 21 820, 3, а також просив стягнути із ОСОБА_1 понесені судові витрати в сумі 2 422, 40 грн та витрати на правову допомогу у розмірі 10 000, 00 грн.
Ухвалою суду було відкрито провадження в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, надано строк учасникам для подання заяв по суті.
29.10.2024 року судом було здійснено перехід від розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін до розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
11.12.2024 року представником відповідача було подано відзив на позов, в якому адвокат заперечувала проти задоволення позову, оскільки кредитний договір укладено не в письмовій формі та він є нікчемним. Крім того, вказала, що роздруківки з сайту не є доказами, оскільки залежать від волевиявлення лише однієї сторони, доказів ознайомлення ОСОБА_1 з правилами та умовами кредитування немає. Підтверджень, що саме долучені позивачем умови і правила надання банківських послуг та тарифи діяли на момент укладення договору і з ними був ознайомлений відповідач, ТОВ “ФК “ФІНТРАСТ УКРАЇНА» не надано. Також, представник зазначила, що вимога про стягнення відсотків є безпідставною, а з матеріалів заяви та додатків неможливо встановити початок виникнення боргу. Адвокат вказувала і на те, що позивачем не надано орієнтовний розрахунок витрат, що унеможливлює встановлення співмірності витрат,
тобто вимога про стягнення витрат на правничу допомогу не обгрунтовано. Так, з урахуванням вище викладеного, представник відповідача просила відмовити в задоволенні позову.
16.12.2024 року до суду надійшла відповідь на відзив, в якій представник позивача наполягав на викладеному в позові, вказав, що електронний договір є законним, електронна форма прирівнюється до письмової, кожен примірник електронного документа з накладеним на нього підписом є оригіналом такого документа. Також, представник зазначив, що часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/ або сум санкцій є тією дією, яка свідчить про визнання ним боргу. Представник вказав, що у відповідача є примірник оригіналу договору та паспорту споживчого кредиту, а переказ коштів, виданих в рамках Кредитного договору здійснено шляхом перерахування на банківську картку № НОМЕР_1 , яку Відповідачем вказано особисто в заяві на отримання Кредиту та підтверджується копією довідки платіжного провайдера. Первісний кредитор відповідно до картки обліку договору склав розрахунок заборгованості, формувати виписки ТОВ “АВЕНТУС УКРАЇНА» не може, оскільки не є банківською установою. Адвокат зазначив, що 12.12.2022 року відповідач здійснив платіж оплати процентів на рахунок кредитора в розмірі 5955,08 грн, 01.01.2023 року відповідач здійснив частково оплату процентів на рахунок Кредитора в розмірі 2000,00 грн. Так, позивачем нараховано проценти за 60 календарних днів (13.03.2023 - 11.05.2023) в межах строку договору відповідно до наступного: 13300 грн * 1,99% = 264,67 грн*60 календарних днів = 15880,2 грн. Враховуючи викладене, нарахування процентів за користування кредитним коштами, виданими в рамках Кредитного договору, здійснювалося в межах строку користування кредитом, враховуючи вимоги чинного законодавства та на підставі умов Кредитного договору. 27 листопада 2023 року між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА», як клієнтом, та Позивачем, як фактором, будо укладено договір факторингу № 27.11/23-Ф згідно з умовами якого Клієнт відступив Фактору права грошової вимоги за Кредитним договором відповідно до Витягу з Реєстру боржників. Про відступлення права грошової вимоги за Кредитним договором ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» повідомило Відповідача шляхом направлення на електронну пошту зазначену при укладенні Кредитного договору відповідного повідомлення. Крім того, вказав, що якщо стороною доведено розмір витрат, то у суду не може бути підстав для відмови в їх стягненні. Таким чином, зважаючи на викладене, представник позивача наполягав на задоволенні позову.
Представником відповідача було надано заперечення на відповідь на відзив, в яких вона наполягала на викладеному у відзиві, а саме вказувала на нікчемність договору, а також на те, що роздруківка не є належним доказом. Зазначила, що без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правили банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, надані банківською установою витягу з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Адвокат наполягала і на тому, що відсутні докази, що відповідач був ознайомлений саме з долученими до позову Умовами і правилами, а також Тарифами. Щодо посилань представника позивача на практику апеляційних судів, адвокат вказала, що ці рішення не мають жодного підґрунтя та відношення до спірного питання між позивачем та відповідачем у справі “629/5658/24, тому не є належними і допустимими доказами. Додала, що практика Великої палати Верховного суду протилежна.
У судове засідання представник позивача не з»явився, в позові та заяві просив розглянути справу за його відсутності, на задоволенні позову наполягав.
Відповідач та його представник у судове засідання не з»явилися, адвокат надала клопотання про розгляд справи за відсутності її та довірителя, просила відмовити в задоволенні позову на підставі викладеного в заявах по суті.
Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини справи, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, приходить до наступних висновків.
Згідно зі ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно з частиною першою статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.
12.11.2022 року між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та ОСОБА_1 за допомогою Інформаційно-телекомунікаційної системи ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» було укладено електронний договір №6096949 про надання споживчого кредиту(а.с.15-20).
Сума кредиту (загальний розмір) складає 13 300, 00 грн (п. 1.3. Кредитного договору), строком 360 днів. Представник зазначив, що ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» свої зобов'язання перед відповідачем за кредитним договором виконало та надало їй кредит в сумі 13 300,00 грн, шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку відповідача.
Також, між первісним кредитором та відповідачем підписано паспорт споживчого кредиту(а.с.22-23).
Зі змісту ст. 626, 638 ЦК України, слідує, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно зі ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитор) зобов'язана надати грошові кошти (кредит) позичальнику в розмірі і на умовах, передбачених договором, а позичальник зобов'язаний повернути кредит і сплатити відсотки.
Законом України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір -це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Частина 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачає, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони
електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: - електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; - електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; - аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа.
Згідно з частинами 1, 2 ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», електронний підпис є обов'язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб'єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.
Лише наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх.
За правилами ч. 1 ст. 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов'язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис».
Відповідно до ч. 3 ст. 207 ЦК України, використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Згідно із ст.204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Таким чином, посилання представника відповідача про нікчемність кредитного договору не знайшло свого підтвердження.
Кредитний договір було укладено відповідно до Правил та умов фінансового кредиту ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА», затверджених наказом № 205-ОД від 10.02.2022 року та розміщених на сайті https://creditplus.ua/ru/documents. До позову, представником позивача долучено правила надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту ТОВ “АВЕНТУС УКРАЇНА»(а.с.57-61), однак жодних підписів дані правила не містять та встановити, що саме ці правила діяли під час укладення договору та з ними був ознайомлений відповідач неможливо.
Одними із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.
Тобто, дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі - Закон № 1023-XII).
Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Конституційний Суд України у Рішенні від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема, у договорах про надання споживчого кредиту.
Таким чином, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці умови та тарифи розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи анкету-заяву, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема, й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, неустойки та комісії саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядку нарахування.
Наданий позивачем примірник умов належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування.
Щодо паспорту споживчого кредиту, суд не бере його до уваги, оскільки зі змісту цього паспорту вбачається, що наведені обчислення є репрезентативними, та умови договору про споживчий кредит можуть відрізнятися від інформації, наведеної в цьому Паспорті споживчого кредиту, та будуть залежати від багатьох факторів.
Отже, зазначений Паспорт споживчого кредиту містить узагальнену інформацію про умови кредитування та орієнтовну загальну вартість кредиту та передує укладенню кредитного договору з позичальником, оскільки передбачає проведення оцінки кредитодавцем кредитоспроможності споживача.
До вказаних висновків також дійшла колегія Харківського апеляційного суду у постанові від 08.08.2024 року у справі №642/5371/23.
У даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки кредитор мав можливість додати до позовної заяви витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови обслуговування рахунків фізичної особи, відсутні підстави для врахування наведених сум при визначенні розміру заборгованості та її подальшого стягнення.
Надані позивачем Умови з огляду на їх мінливий характер не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана ним і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Зазначений висновок узгоджується з висновками постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17.
Згідно вимог статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Як зазначив позивач, відповідач свої зобов'язання перед кредитором щодо повернення кредиту та нарахованих процентів не виконав, у зв»язку з чим у ОСОБА_1 виникла заборгованість у розмірі 35 120, 3 грн, що складається з боргу по кредиту у сумі 13 300,00 грн, відсотків у розмірі 21 820, 3 грн.
На підтвердження розміру боргу представник позивача надав розрахунок заборгованості ТОВ “АВЕНТУС УКРАЇНА»(а.с.27-36).
Представник відповідача вказувала на те, що розрахунок не може бути підтвердженням заборгованості.
Дослідивши розрахунок заборгованості, суд встановив, що розрахунок наданий за період з 12.11.2022 по 26.11.2023 рік не містить інформації про надання кредитних коштів ОСОБА_1 первісним кредитором, використання кредитних коштів відповідачем, момент виникнення заборгованості та порядок нарахування відсотків.
Суд також бере до уваги те, що розрахунки заборгованості, на які посилається позивач, не є первинними документами, які підтверджують отримання кредиту, користування ним, укладення договору на умовах, які вказані банком в позовній заяві, а, отже, не є належними доказами наявності заборгованості.
Викладене в листі ТОВ “ПЕЙТЕК УКРАЇНА», долученому до позову(а.с.62-64), також не може бути підтвердженням переказу коштів ОСОБА_1 , оскільки позивачем не додано доказів наявності договору між ТОВ “АВЕНТУС УКРАЇНА» та ТОВ “ПЕЙТЕК УКРАЇНА» про надання послуг з переказу коштів в національній валюті без відкриття рахунків, та в самому листі не вказано в межах якого договору було здійснено переказ.
Так, доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі. В той же час розрахунок заборгованості не є документом первинного бухгалтерського обліку, а є одностороннім арифметичним розрахунком стягуваних сум, який відповідно повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (Позивача). Такий висновок щодо оцінки односторонніх документів фінансової компанії кореспондує висновку Великої Палати Верховного Суду в постанові від 03.07.2019 у справі №342/180/17 та Верховного Суду України в постанові від 11.03.2015 р. № 6- 16цс15.
Відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254 (в редакції, чинній на час звернення до суду з позовною заявою), виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Аналогічна за змістом норма закріплена у пункті 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75 .
Таким чином, з вище вказаних розрахунків, які є одностороннім арифметичним розрахунком стягуваних сум, неможливо встановити використання коштів відповідачем, порядок нарахування відсотків та періоди, за які виникла заборгованість.
Отже, виписка по картковому рахунку може бути належним доказом щодо заборгованості відповідача за тілом кредиту, яка повинна досліджуватися судом у сукупності з іншими доказами.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 16 вересня 2020 року у справі №200/5647/18, від 25 травня 2021 року у справі №554/4300/16-ц, від 26 травня 2021 року у справі №204/2972/20, від 13 жовтня 2021 року у справі №209/3046/20.
Також, оскільки виписка позивачем не надано, суд не може встановити дійсні обставини справи, а саме чи здійснювалась оплата боргу ОСОБА_1 , чи була пролонгація договору та чи перевипускалася кредитна картка.
27.11.2023 року між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та ТОВ «ФК “ФІНТРАСТ УКРАЇНА» було укладено договір факторингу №27.11/23-Ф, згідно з умовами якого ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» відступив ТОВ «ФК “ФІНТРАСТ УКРАЇНА» права грошової вимоги за кредитним договором, в тому числі і щодо відповідача(а.с.67-71).
За змістом статті 1079 ЦК України, сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.
Стаття 627 ЦК України та ст.6 ЦК України визначають, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Суд звертає увагу, що належними та допустимими доказами відступлення права вимоги є докази, які підтверджують належність виконання правонаступником своїх фінансових зобов'язань за договором відступлення прав вимоги, у зв'язку з чим перехід прав та обов'язків до правонаступника можуть підтверджувати відповідні первинні документи щодо повної оплати відступлення права вимоги (правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 20.02.2019 у справі № 910/16109/14).
Також, Верховний Суд у постанові від 02 листопада 2021 року у справі №905/306/17 зазначив, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором.
Так, представник позивача вказав, що ТОВ «ФК “ФІНТРАСТ УКРАЇНА» набуло права вимоги до відповідача за кредитним договором, про що свідчать копії актів прийому- передачі Реєстру Боржників.
Також, представник ТОВ «ФК “ФІНТРАСТ УКРАЇНА» вказав, що про відступлення права грошової вимоги за Кредитним договором ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» повідомило Відповідача шляхом направлення на електронну пошту зазначену при укладенні Кредитного договору відповідного повідомлення. На підтвердження вказаного надав повідомлення про відступлення прав вимоги, однак з даного повідомлення неможливо встановити факт його відправлення відповідачу та факт отримання ОСОБА_1 даного повідомлення.
Згідно з витягу з реєстру боржників(а.с.37), ТОВ «ФК “ФІНТРАСТ УКРАЇНА» набуло право вимоги до ОСОБА_1 на суму 35120,3 грн, однак з наданих позивачем документів неможливо встановити коли саме виникла заборгованість, чи здійснювалися погашення боргу, чи використовувалися кошти відповідачем, та в якому саме розмірі нараховувалися відсотки.
Відповідно до ч.4 ст.77 ЦПК України, суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
З урахуванням вище викладеного, дослідивши всі докази в їх сукупності, вивчивши викладене в заявах по суті, беручи до уваги відсутність належних та допустимих доказів наявності боргу та його розміру, а також неможливість встановлення дійсних обставин справи, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню.
Так, згідно ст.133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків,
спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
З ч.1 ст.137 ЦПК України вбачається, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Відповідно до ч.ч.1,2 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:
1) у разі задоволення позову - на відповідача;
2) у разі відмови в позові - на позивача;
3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Таким чином, зважаючи на відмову у задоволенні позову, суд вважає за необхідне залишити витрати, що складаються з суми судового збору та витрат на правничу допомогу позивача, за ТОВ “ФК “ФІНТРАСТ УКРАЇНА».
На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 12, 13, 76-81, 130, 141, 223, 247, 258, 263-266 ЦПК України, суд, -
ухвалив:
Позов ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ “ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ “ФІНТРАСТ УКРАЇНА» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором- відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст складено 10.02.2025 року.
Інформація про сторони:
Позивач - ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ “ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ “ФІНТРАСТ УКРАЇНА», код ЄДРПОУ 44559822, адреса: вул. Загородня, буд.15, офіс 118/2, м. Київ, 03150.
Відповідач- ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .
Суддя Т.О.Каращук