Справа № 129/185/25
Провадження у справі № 2-о/129/62/2025
"11" лютого 2025 р. Гайсинський районний суд Вінницької області
в складі головуючого судді Дєдова С.М.
розглянувши у відсутність сторін та їх представників в місті Гайсині заяву представника заявника ОСОБА_1 , - адвоката Катрича Павла Степановича про відвід головуючого судді Дєдова Сергія Миколайовича в цивільній справі № 129/185/25 (провадження у справі № 2-о/129/62/2025) за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа Гайсинська міська рада Гайсинського району Вінницької області про встановлення факту постійного проживання із спадкодавцем на час відкриття спадщини, -
Установив:
10.02.2025 р. представник заявника, - адвокат Катрич Павло Степанович надіслав до суду заяву про самовідвід головуючого у справі судді Дєдова С.М., яка підписана Електронним цифровим підписом, яка обґрунтована тим, що в Гайсинському районному суді розглядається справа за заявою заявника про встановлення фактів, що мають юридичне значення. Відповідно до інформації з офіційного сайту судової влади, головуючим по даній справі є суддя Дедов С.М., в свою чергу головуючий по справі виніс ухвалу про залишення позовної заяви без руху від 23.01.25 з підстав зазначених у цій ухвалі. При цьому суд не звернув уваги на те, що заявник в своїй заяві зазначив, що він проживав на день смерті свого батька з ним за відповідною адресою, що підтверджується зазначеними в його заяві доказами. Відповідно до п. 4) ч. 1 ст. 36 ЦПК суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо: якщо серед іншого, є інші обставини, що викликають сумнів в неупередженості або об'єктивності судді. Враховуючи те, що головуючий по даній справі в ході вирішення питання про відкриття окремого провадження фактично застосовує суворе трактування процесуальних правил (надмірний формалізм), що може позбавити заявника права на звернення до суду, тому вищевказані обставини викликають сумнів в упередженості та об'єктивності головуючого по даній справі. Аналізуючи усталену судову практику Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах проти України, можна дійти висновку, про те, що з метою усунення сумнівів учасників судового процесу щодо неупередженості судді, останні можуть вживати всіх можливих процесуальних заходів упередження винесення судових рішень, в тому числі, шляхом відводу (самовідводу) судді чи суддів. Враховуючи вищенаведене та на підставі ст. ст. 36, 37 ЦПК України він заявляє відвід головуючому по даній справі судді Дєдову С.М., просив розглянути дану заяву у його та заявника відсутність.
Відповідно до п.5) ч. 1 ст. 36 ЦПК України суддя не може брати участі в розгляді справи і підлягає відводу за наявності обставин, які викликають сумнів в об'єктивності та неупередженості судді.
Відповідно до ч.1 ст.40 ЦПК України питання про відвід (самовідвід) судді може бути вирішено як до, так і після відкриття провадження у справі.
Відповідно до ч.2 ст.40 ЦПК України питання про відвід судді вирішує суд, який розглядає справу. Суд задовольняє відвід, якщо доходить висновку про його обґрунтованість.
Відповідно до ч.7 ст.40 ЦПК України питання про відвід вирішується невідкладно. Вирішення питання про відвід суддею, який не входить до складу суду, здійснюється протягом двох робочих днів, але не пізніше призначеного засідання по справі. У разі розгляду заяви про відвід суддею іншого суду - не пізніше десяти днів з дня надходження заяви про відвід. Відвід, який надійшов поза межами судового засідання, розглядається судом у порядку письмового провадження.
Відповідно до ч.8 ст.40 ЦПК України суд вирішує питання про відвід судді без повідомлення учасників справи. За ініціативою суду питання про відвід судді може вирішуватися у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неявка учасників справи у судове засідання, в якому вирішується питання про відвід судді, не перешкоджає розгляду судом питання про відвід судді.
У п. 2.5 «Бангалорських принципів поведінки судді» (схвалені резолюцією 2006/23 Економічної та Соціальної Ради ООН від 27 липня 2006 року) зазначається, що суддя заявляє самовідвід від участі в розгляді справи в тому випадку, якщо для нього не є можливим винесення об'єктивного рішення у справі, або в тому випадку, коли у стороннього спостерігача могли б виникнути сумніви в неупередженості судді.
Згідно із ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію (Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод) та практику Суду як джерело права.
Стаття 6 Конвенції з прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Стаття 6 § 1 Конвенції 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вимагає, аби кожен суд, до якого вона застосовується, був «безстороннім». Зазвичай безсторонність визначається як відсутність упередження або наперед складеної думки і може оцінюватись у різний спосіб (Kyprianou проти Кіпру [ВП], §118; Micallef проти Мальти [ВП], § 93).
Якщо сторона має сумнів в безсторонності судді, навіть якщо об'єктивно це нічим не підкріплено, то практика Європейського суду з прав людини (справи «Пуллар проти Сполученого Королівства» і «Томанн проти Швейцарії», а також «Екедемі Трейдинг ЛТД та інші проти Греції» і «Дактарас проти Литви») наголошує на необхідності задоволення такої заяви про відвід, адже в іншому випадку це буде розцінено як порушення права особи на справедливий суд.
У провадженні Гайсинського районного суду знаходиться цивільна справа за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа Гайсинська міська рада Гайсинського району Вінницької області про встановлення факту постійного проживання із спадкодавцем на час відкриття спадщини, автоматизованою системою документообігу суду визначено головуючого у справі суддю Гайсинського районного суду Дєдова С.М.
Ухвалою суду від 23.01.2025 р. залишено без руху для виправлення недоліків заяву ОСОБА_1 , Гайсинська міська рада Гайсинського району Вінницької області про встановлення факту постійного проживання із спадкодавцем на час відкриття спадщини, у зв'язку з тим, що відповідно до ст. 318 ЦПК України у заяві повинно бути зазначено:
1) який факт заявник просить встановити та з якою метою;
2) причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт;
3) докази, що підтверджують факт.
2. До заяви додаються докази, що підтверджують викладені в заяві обставини, і довідка про неможливість відновлення втрачених документів.
Зі змісту ст. 293, ст. 315 ЦПК України вбачається, що суди повноважні розглядати і вирішувати в порядку окремого провадження виключно лише ті вимоги заявників у цивільних справах, які пов'язані із встановленням, підтвердженням наявності або відсутності юридичних фактів за відсутності спору про право, а інші вимоги заявників про захист їх порушених прав, можуть розглядатись в порядку позовного провадження.
За змістом ч. 4 ст. 315 ЦПК України, суддя залишає заяву без розгляду якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи.
У відповідності до ч. 9 ст. 10 ЦПК України, якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права).
За таких обставин суд вирішив застосувати до поданої заяви приписи ст.ст. 175, 185, 318 ЦПК України.
Подана заявником до суду заява не відповідає вимогам ЦПК України, оскільки в порушення п.5) ч.3 ст. 175, ст. 293, ст.ст. 315, 318 ЦПК України, а саме в порушення ч.2 ст. 315, ст. 318, п.5) ч. 3 ст. 175 ЦПК України в заяві про встановлення факту, який має юридичне значення не вказано повний виклад обставин, якими заявник обґрунтовує свої вимоги та не зазначенно доказів, що підтверджують вказані обставини, а саме не вказано обставини періоду часу протягом, якого заявник ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживала постійно із спадкодавцем, а саме разом з її батьком ОСОБА_2 , померлим ІНФОРМАЦІЯ_2 , по АДРЕСА_1 .
Відповідно до ч. 5 ст. 12 ЦПК України суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
З урахуванням ч. 5 ст. 12 ЦПК України суд, роз'яснює положеня наступних норм права та практики Верховного Суду у даній категорії справ (постанова ВС у справі справа № 484/747/17 від 10.01.2019).
У статті 1216 ЦК України визначено, що спадкуванням є перехід прав і обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за виключенням тих прав і обов'язків, що зазначені у статті 1219 ЦК України (статті 1218, 1231 ЦК України ).
Згідно з частиною другою статті 1220 ЦК України часом відкриття спадщини є день смерті особи, або день, з якого вона оголошується померлою.
За змістом норми статті 1268 ЦК України порядок прийняття спадщини встановлюється залежно від того чи проживав постійно спадкоємець разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.
Так, відповідно до частин третьої і четвертої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, він не заявив про відмову від неї.
Місцем проживання фізичної особи згідно з частиною першою статті 29 ЦК України є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.
Статтями 2, 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» передбачено, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Місцем проживання є адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком понад шість місяців на рік.
Таким чином, відсутність реєстрації місця проживання позивача за місцем проживання спадкодавця не може бути доказом того, що він не проживав зі спадкодавцем, оскільки сама по собі відсутність такої реєстрації згідно зі статтею 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» не є абсолютним підтвердженням обставин про те, що спадкоємець не проживав зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, якщо обставини, встановлені частиною третьою статті 1268 ЦК України, підтверджуються іншими належними і допустимими доказами, які були надані позивачем, та оцінені судом.
Згідно з пп. 4.10 п. 4 гл. 10 розділу 2 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України видача свідоцтва про право на спадщину спадкоємцям, які прийняли спадщину, жодним строком не обмежена. Тобто спадкоємець, який прийняв спадщину, може звернутися за видачею свідоцтва протягом будь-якого часу після закінчення строку, встановленого для прийняття спадщини. Особливе значення при цьому має факт постійного проживання спадкоємця на час відкриття спадщини разом із спадкодавцем, який підтверджує фактичне прийняття спадщини і має бути доведений спадкоємцем.
В останньому випадку зазначені обставини є підставою для звернення з позовом або заявою (в залежності від наявності або відсутності спору щодо спадкового майна) про встановлення факту постійного проживання разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не з позовом про надання додаткового строку для прийняття спадщини (п.2 Листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013).
Отже, законодавець в даному випадку висунув вимогу про обов'язковість постійного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, що ставить прийняття спадщину у такому випадку в залежність від факту спільного постійного проживання вказаних осіб.
Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику у справах про спадкування №7 від 30.05.2008, якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення факту проживання зі спадкодавцем однією сім'єю.
У п. 23 вищевказаної Постанови вказано, що якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв'язку із чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися в суд із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не про встановлення факту прийняття спадщини.
У ст. 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» визначено, що місце перебування особи - це адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік; місце проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини.
Таким чином, місце проживання необхідно відрізняти від місця перебування фізичної особи, тобто того місця, де вона не проживає, а тимчасово знаходиться.
За змістом пунктів 3.21, 3.22 глави 10 розділу 2 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України,затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року№296/5, в редакції, яка діяла на момент відкриття спадщини, спадкоємець, який постійно проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст.1270 ЦК України, він не заявив про відмову від неї.
У разі відсутності у паспорті такого спадкоємця відмітки про реєстрацію його місця проживання доказом постійного проживання із спадкодавцем можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідного органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець на день смерті спадкодавця проживав разом із цим спадкодавцем.
Згідно ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
З аналізу наведених норм можна дійти висновку, що законодавець не пов'язує місце відкриття спадщини з місцем реєстрації спадкодавця, а відповідно до ст. 1221 ЦК України ототожнює його з останнім місцем проживання останнього, яке може знаходитися поза межами його реєстраційного обліку.
При цьому, відсутність реєстрації спадкодавця за останнім його місцем проживання, зокрема за місцем проживання спадкоємця, не є абсолютним підтвердженням обставин про те, що спадкоємець не проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини, якщо обставини ч.3 ст. 1268 ЦКУкраїни підтверджуються достатністю інших належних і допустимих доказів.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.02.2018 у справі № 633/344/16-ц.
Оскільки об'єктивних проявів упередженості головуючого у справі судді Дєдова С.М. немає, справа розглядається повноважним складом суду, будь-яка заінтересованість у результаті розгляду справи у головуючого у справі судді відсутня, однак з урахування позиції представника заявника, - адвоката Катрича П.С. та заявника ОСОБА_1 , які наполягають на відводі судді і не довіряють судді з огляду на свою суб'єктивну впевненість, то задля забезпечення судом серед інших аспектів права сторін на судовий розгляд справи незалежним і безстороннім судом, забезпечення достатніх гарантій для того, щоб виключити будь-який обґрунтований сумнів у його безсторонності, суд вважає, що суб'єктивна впевненість сторони заявника в упередженості судді навіть за відсутності об'єктивних підстав для нього є чинником, що перешкоджає реалізації встановленого п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а тому з метою усунення сумнівів у неупередженості та об'єктивності судді, суд визнає, що письмову заяву представника заявника, - адвоката Катрича П.С. про відвід головуючому у справі судді Дєдову С.М. потрібно задовільнити на підставі п.5) ч.1ст.36 ЦПК України, п.1 ст.6 Конвенції права на справедливий суд.
Керуючись ст. 36,37,38,39,40 ЦПК України, -
Постановив:
Заяву представника заявника ОСОБА_1 , - адвоката Катрича Павла Степановича про відвід головуючого судді Дєдова Сергія Миколайовича, задовольнити, цивільну справу № 129/185/25 (провадження у справі № 2-о/129/62/2025) за заявою ОСОБА_1 , Гайсинська міська рада Гайсинського району Вінницької області про встановлення факту постійного проживання із спадкодавцем на час відкриття спадщини, - передати для визначення головуючого по справі судді автоматизованою системою документообігу Гайсинського районного суду.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя: