Справа №: 398/5136/24
провадження №: 2/398/522/25
Іменем України
"11" лютого 2025 р. м.Олександрія
Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області в складі: головуючого судді Петренко С.Ю., за участю секретаря судового засідання Остапенко А.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія управління активами» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики,-
Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія управління активами» звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що ОСОБА_1 звернувся до ТзОВ «1 Безпечне Агентство Необхідних Кредитів» і уклав 19.12.2020 року договір позики № 3956813 шляхом підписання такого електронним підписом одноразовим ідентифікатором UMJcCU2QcP, отримавши грошові кошти у розмірі 6000,00 грн. і погодивши строк кредитування на 28 днів та сплату процентів за користування позикою у розмірі 1,99% на день. Відповідач свої зобов'язання за договором не виконав, у зв'язку з чим утворилася заборгованість. Окрім того, на підставі договору факторингу № 2106 від 21.06.2021 року, укладеного між ТзОВ «1 Безпечне Агентство Необхідних Кредитів» і ТзОВ «ФК «Управління Активами», а також згідно з реєстром прав вимоги № 1 до вказаного договору, позивач набув право вимоги до відповідача за договором позики № 3956813 від 19.12.2020 року. Враховуючи наведене, просить позовні вимоги задовольнити, та стягнути судові витрати з відповідача.
Ухвалою суду від 21.10.2024 року відкрито провадження у справі, а розгляд такої вирішено проводити у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Відповідачу встановлено п'ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позовну заяву.
Представником позивача подано клопотання про витребування у АТ КБ «Приватбанк» інформації, що містить банківську таємницю.
Ухвалою від 18.11.2024 року клопотання представника позивача про витребування доказів задоволено. Витребувано у КБ «Приватбанк» інформацію, що містить банківську таємницю.
17.12.2024 року від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, згідно мотивів якого просив у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. Вказав, що позивач пропустив строк позовної давності, посилаючись на воєнний стан та вказував, що у разі прострочення споживачем виконання зобов'язань за договором про споживчий кредит споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення. Також вважав, що цільове призначення кредиту за Договором позики № 3956813 від 19.12.2020 року визначено - на споживчі цілі, тобто дані кредити є споживчими, а тому на дані правовідносини поширюються норми Закону України «Про захист прав споживачів». Також, посилався на те, що ТзОВ «1 Безпечне Агентство Необхідних Кредитів» не надав первинного документа на підтвердження факту перерахунку відповідачу коштів на його картковий рахунок та розміру заборгованості позичальника. Окрім того, посилався на те, що умови договорів приєднання розробляється Товариством, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим Товариство має підтвердити, що на час укладання відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. З вказаних підстав просив відмовити в задоволенні позову. Також просив стягнути з позивача на корить відповідача судові витрати.
Представник позивача 30.12.2024 року надав відповідь на відзив, відповідно до якого просила позов задовольнити у повному обсязі, відмовити відповідачу в компенсації витрат на правничу допомогу.
Представник позивача у судове засідання не з'явився, просив суд розглядати справу за відсутності позивача.
Відповідач та його представник у судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, до початку судового засідання від представника відповідача надійшла заява про розгляд справ за його відсутності.
Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши подані сторонами докази, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства.
Згідно ст. 1054 ч. 1 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Статтею 1046 ЦК України визначено: за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно з ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).
Сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов кредитного договору (ст. 638 ЦК України).
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України.
Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (частина третя статті 215 ЦК України).
У статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Частиною п'ятою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Положеннями статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Договір укладений дистанційно, в електронній формі, з використанням інформаційно-комунікаційних систем, шляхом надсилання електронного повідомлення про прийняття (акцепт пропозиції) та підписано накладенням електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» договір прирівнюється до укладеного в письмовій формі.
Без власного волевиявлення та надання відповідних даних, необхідних для укладення договору позики, проходження ідентифікації договір позики з відповідачем не був би укладений.
Як вбачається з довідки про ідентифікацію, відповідачу ОСОБА_1 надано одноразовий ідентифікатор UMJcCU2QcP.
Судом встановлено, що 19.12.2020 року ОСОБА_1 уклав з ТзОВ «1 Безпечне Агентство Необхідних Кредитів» договір позики № 39861924 шляхом підписання такого, електронним підписом у виді одноразового ідентифікатору UMJcCU2QcP, внаслідок чого отримав грошові кошти у розмірі 6000,00 грн. строком на 28 дні, а саме до 16.01.2021 року, зі сплатою фіксованої процентної ставки у розмірі 1,99 % в день.
Крім цього, сторони узгодили в укладеному договорі істотні умови, зокрема суму позики, строк її надання та повернення, сплату відповідних відсотків за невиконання зобов'язань, а тому суд не бере до уваги покликання про відсутність в договорі позики № 39861924 від 19.12.2020 року ознак кредитного договору.
Встановлено, що кредитодавець повністю виконав свої зобов'язання за договором позики № 39861924 від 19.12.2020 року, що підтверджується випискою за договором №б/н від 22.11.2024 року, згідно якої вбачається, що 19.12.2020 року зараховано переказ на карту № НОМЕР_1 кошти у розмірі 6000,00 грн.(а.с.51), яка була витребувана ухвалою Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 18.11.2024 року.
Як роз'яснив Верховний Суд у постанові від 25.05.2021 року у справі №554/4300/16-ц, належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості за укладеним кредитним договором та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність".
Згідно із зазначеною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.
Верховний Суд підкреслив, що виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Такого змісту норма закріплена у пункті 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75, яка передбачає, що виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Порядок, періодичність друкування та форма надання виписок (у паперовій/електронній формі) із особових рахунків клієнтів обумовлюються договором банківського рахунку, що укладається між банком і клієнтом під час відкриття рахунку.
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором.
Таким чином, надані позивачем виписки за рахунком відповідача підтверджують обставини видачі кредиту та його розміру.
21 червня 2021 року між ТзОВ «1 Безпечне Агентство Необхідних Кредитів» та ТзОВ «ФК «Управління Активами» укладено договір факторингу № 2106, відповідно до умов якого первісний кредитор ТзОВ «1 Безпечне Агентство Необхідних Кредитів» передає (відступає) новому кредитору ТзОВ «ФК «Управління Активами» свої права вимоги за кредитними договорами, останнє з яких сплачує первісному кредитору за відступлення права вимоги грошові кошти.
З реєстру прав вимог № 1 до договору факторингу № 2106 від 21 червня 2021 року, вбачається, що ТзОВ «1 Безпечне Агентство Необхідних Кредитів» відступило на користь ТзОВ «ФК «Управління Активами» право вимоги до відповідача за договором позики № 39861924 від 19.12.2020 року.
У відповідності до розрахунку, складеного ТзОВ «ФК «Управління Активами», заборгованість відповідача за період з 19.12.2020 року по 09.09.2024 року становить 9263,80 грн. та складається з 6000,00 грн. заборгованості за тілом кредиту, 3223,80 грн. заборгованості за відсотками. При цьому, проценти нараховані за формулою сума залишку за тілом позики х 1,99 % х 28 дні (строк позики).
Дослідивши вказаний розрахунок, суд приходить до висновку, що такий проведено у відповідності до умов договору позики № 39861924 від 19.12.2020 року, а сума заборгованості в такому розрахована вірно.
З огляду на вказане, покликання відповідача не знайшли свого підтвердження в матеріалах цивільної справи, оскільки такі є лише припущеннями та не підтверджені належними та допустимими доказами.
Окрім наведеного, 20.08.2024 року Ірпінським міським судом Київської області ухвалено рішення у цивільній справі № 367/5193/24 за позовом ОСОБА_1 до ТзОВ «ФК «Управління Активами» про скасування виконавчого напису нотаріуса, який виданий на підставі договору позики № 39861924 від 19.12.2020 року.
З огляду на вказане, відповідач обізнаний про наявність у нього заборгованості за договором позики № 39861924 від 19.12.2020 року, однак жодних дій щодо погашення суми такого не вчиняв та не звертався до суду із вимогою про визнання умов договору недійсними, з огляду на що, презумпція правомірності такого не спростована.
У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватись, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Клопотання представника відповідача про застосування строку позовної давності та відмови у позові не підлягає задоволенню.
Згідно з ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України)
Згідно з п. 19 Перехідних та прикінцевих положень ЦК України, у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану (Розділ доповнено пунктом 19 згідно із Законом № 2120-IX від 15.03.2022; в редакції Закону № 3450-IX від 08.11.2023).
Оскільки завершення строку позовної давності, визначеного ст. 257 ЦК України, припадає на час дії воєнного стану, в силу вищенаведених норм строк є зупиненим на період дії воєнного стану та має бути відновленим з урахуванням часу, що минув до його зупинення.
Станом на день розгляду справи заборгованість за кредитним договором відповідачем не погашена, тому із ОСОБА_1 на користь позивача слід стягнути заборгованість за договором позики в загальному розмірі 9263,80 грн.
З огляду на вказане, суд приходить до висновку, що відповідач отримав грошові кошти у позику, користувалась такими, однак свого обов'язку щодо їх повернення не виконала, грошові кошти не повернула і не сплатила відсотки за користування такими.
Частинами 1, 3 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства.
Статтею 614 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини, якщо інше не встановлено договором або законом. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання. Як вбачається з матеріалів справи, зобов'язання не виконані з вини відповідача.
За ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за договором позики визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Зі змісту ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ним Кодексом.
У відповідності до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у спразі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Таким чином, суд приходить до висновку, що аргументи, якими представник позивача мотивував позовні вимоги, знайшли своє підтвердження під час розгляду справи, а тому такі слід задовольнити.
Щодо стягнення на користь відповідача витрат на професійну правничу допомогу адвоката, то слід зазначити наступне.
Згідно з положеннями ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Водночас, в силу вимог ч. 4 ст. 137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Частинами 5, 6 зазначеної статті передбачено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторони, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Так, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Зазначена правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі №199/3939/18-ц (провадження №61-15441св19).
Згідно з частинами першою та третьою статті 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги укладається в письмовій формі.
При цьому договір про надання правової допомоги повинен містити детальний опис правових послуг, що надаються, та їх вартість, порядок обчислення гонорару адвоката (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо.
Аналогічний висновок викладено і у постанові Верховного Суду від 09 червня 2020 року у справі №466/9758/16-ц (провадження №61-39474св18).
У постанові Верховного Суду від 01 грудня 2021 року у справі №910/14598/20 зазначено, що системний аналіз наведених вище норм чинного законодавства дозволяє зробити наступні висновки: 1) договір про надання правової допомоги є підставою для надання адвокатських послуг та, зазвичай, укладається в письмовій формі (виключення щодо останнього наведені в частині другій статті 27 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність»; 2) за своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, крім того, на такий договір поширюється дія загальних норм та принципів договірного права, включаючи, але не обмежуючись визначені главою 52 Цивільного кодексу України; 3) як будь-який договір про надання послуг, договір про надання правової допомоги може бути оплатним або безоплатним. Ціна в договорі про надання правової допомоги встановлюється сторонами шляхом зазначення розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару; 4) адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Указані форми відрізняються порядком обчислення: при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв; 5) адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Указане передбачено як положеннями цивільного права, так і нормами Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»; 6) відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару.
Отже, визначаючи розмір суми, яка підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з нормами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».
У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.
На підтвердження понесених витрат, представником відповідача було надано договір про надання правничої допомоги та представництво інтересів у суді, детальний опис робіт (надання послуг) виконаних адвокатом за договором про надання правничої допомоги на суму 2000,грн.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку про наявність правових підстав, передбачених п. 2 ч. 2 ст. 137 ЦПК України, для стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія управління активами» на користь відповідача витрат на правову допомогу в розмірі 2000 грн.
Крім того, на підставі ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача стягуються витрати по сплаті судового збору в розмірі 3028,00 грн.
Керуючись ст.ст.12, 13, 81, 141, 263-265, 280-282 ЦПК України, суд
Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія управління активами» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія управління активами» (адреса: 08205, Київська область, місто Ірпінь, вулиця Соборна, будинок 98А, прим. 70) заборгованість за кредитним договором № 3956813 від 19.12.2020року, у розмірі 9263,80 грн. (дев'ять тисяч двісті шістдесят три гривнi 80 копійок), яка складається з: заборгованості за кредитом 6000,00 грн.; заборгованість за відсотками 3263,80 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія управління активами» (адреса: 08205, Київська область, місто Ірпінь, вулиця Соборна, будинок 98А, прим. 70) витрати по сплаті судового збору у розмірі 2422,40 грн. (дві тисячі чотириста двадцять дві гривнi 40 копійок).
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія управління активами» (адреса: 08205, Київська область, місто Ірпінь, вулиця Соборна, будинок 98А, прим. 70) на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 2000 грн. (дві тисячі гривень 00 копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Кропивницького апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 11.02.2025 р.
Суддя С.Ю.ПЕТРЕНКО